Тарзанів син - Сторінка 4

Заскреготіли завіси, затріщало дерево, і перепона впала.

Біля ніг Джона Клейтона лежав непритомний пан Моор, об якого з глухим звуком вдарилися, двері. Тарзан перестрибнув через них, і в наступну мить кімнату залило електричне світло люстри.

Минуло ще кілька хвилин, перше ніж учителя знайшли, бо двері, впавши, загородили його. Та врешті пана Моора витягли, скинули з нього пута і вийняли з рота затичку, а добрячий келишок холодної води привів його до тями.

— Де Джек? — щонайперше спитав Джон Клейтон, а вже потім: — Хто це зробив? — Бо ще жива була пам'ять про Рокова.

Пан Моор повільно звівся на ноги. Він здивовано роззирнувся довкола. Поступово здатність мислити верталася до нього. Він пригадав усі подробиці своєї гіркої пригоди.

— Перепрошую, пане, але я не думаю, що будь-коли досягну успіху! — були його перші слова. — Вашому синові потрібен не вчитель, а приборкувач диких звірів!

— Але де ж він? — скрикнула леді Грейсток.

— Він пішов дивитись на Аякса.

Тарзан насилу стримав усмішку і, коли пересвідчився, що вчитель більше переляканий, аніж ушкоджений, викликав свій автомобіль і вирушив до всім відомого приміщення концертної зали.

3

Коли дресирувальник, піднявши нагай над головою, мав увійти до ложі, де стояли готові до відсічі хлопець з мавпою, його відштовхнув високий кремезний чоловік. Щоки хлопцеві вмить зашарілися, коли він глянув на прибулого.

— Тату! — вигукнув він.

Мавпа лише зиркнула на англійського лорда і враз підбігла до нього, щось белькочучи. Чоловік став як укопаний, широко розплющивши очі з подиву.

— Акут! — скрикнув він.

Хлопець спантеличено дивився то на батька, то на мавпу. У дресирувальника з дива відвисла щелепа. Ще б паю англієць видавав точнісінько такі самі звуки, якими щось повідомляла йому мавпа!

А з-за лаштунків дивився на те, що коїлося в ложі, потворний на вигляд дідуган, і на його подзьобаному віспою обличчі відбивалась уся гама людських почуттів — від радощів до переляку.

— Я довго шукав тебе, Тарзане! — сказав Акут. — Тепер, коли я тебе знайшов, я прийду в твої джунглі й житиму там завжди!

Чоловік поплескав мавпу по загривку. У його свідомості довгою низкою попливли спогади, що повертали його до глибин африканського пралісу, де він багато років тому змагався за життя пліч-о-пліч з цим великим людиноподібним звіром. Він ніби знов побачив чорношкірого Му-гамбі зі смертоносною палицею, а поруч — страшну пантеру Шіту з вишкіреними іклами й випущеними пазурами. А зразу за ними — величезних мавп Акута. Чоловік зітхнув. Голос джунглів, що, здавалося, давно завмер у ньому, знову владно покликав його, озвавшись у душі. Ой, якби можна бодай на місяць повернутися туди, знову відчути шорсткість густолисту на оголеному тілі й затхлий дух гнилих плодів — цей дух запашного мира для того, хто народився в джунглях. Вернути й відчуття того, як по твоєму сліду нечутно ступає великий хижак, — того, що означає полювати чи бути впольованим. Картина була приваблива... Але потім в уяві постала інша картина — прекрасна жінка, все ще молода і гарна, друзі, домівка, син. Він знизав могутніми плечима.

— Це неможливо, Акуте! — сказав він. — Але якщо вернешся ти, то я знатиму, що вее гаразд. Ти не можеш бути щасливий тут, а я, мабуть, не буду вже щасливий там.

Дресирувальник ступив уперед. Мавпа вишкірила ікла й загарчала.

— Іди з ним, Акуте, — сказав Тарзан з роду великих мавп. — Я прийду завтра, й ми побачимося.

Звір понуро пішов до дресирувальника. Той сказав Джонові Клейтонові, де їх можна буде знайти. Тарзан повернувся до сина.

— Ходімо! — сказав він, і вони вийшли з приміщення.

Кілька хвилин ніхто з них не озивався й словом.

Аж як вони сіли в машину, хлопець порушив тишу.

— Мавпа знає тебе, — сказав він, — і ти розмовляв з нею її мовою. Звідки вона тебе знає і звідки ти знаєш її мову?

І тоді Тарзан з роду великих мавп уперше стисло розповів синові про своє минуле життя, — про народження в джунглях, смерть батьків і яро те, як Кала, велика мавпа, годувала й ростила його, аж поки став дорослим. Він розповів Джекові й про небезпеки й жахи джунглів, про великих звірів, які вистежують одне одного вдень і вночі, про часи засухи та нищівних тропічних злив; про голод, холод і спеку, про незахищеність, страх і страждання. Він розповів йому про все, що має здаватися занадто страшним цивілізованій людині, — розповів, сподіваючись, що хлопець сахатиметься самої думки про джунглі. Проте в усіх Тарзанових спогадах про життя мимохіть бриніло: багато що в джунглях лишалося милим його серцю; розповідаючи, він забув одну — дуже важливу! — річ: цей хлопець поруч нього, який ловить кожне його слово, — син Тарзана з роду великих мавп.

Коли Джек давно вже вклався спати — непокараний! — Джон Клейтон розповів своїй дружині про нещодавню пригоду і про те, що довелося, мовляв, окреслити синові обставини життя його батька в джунглях. Мати, яка передбачала, що її син колись однаково дізнається про ті страшні роки, упродовж яких його батько блукав у джунглях, голим, диким хижим звіром, тільки похитала головою. Вона могла лише сподіватися, що потяг до того життя, який жеврів у душі її чоловіка, не передався синові.

Наступного дня Тарзан відвідав Акута, але, хоч як Джек просився піти з батьком, той йому відмовив. Цього разу Тарзан побачив подзьобаного віспою власника мавпи, в якому він однак не розпізнав пролази Павловича. Тарзан на Акутове прохання запитав, чи можна викупити мавпу, але Павлович не назвав суми, сказав тільки, що він обміркує пропозицію.

Коли Тарзан повернувся додому, Джек нетерпляче чекав якнайдокладнішої розповіді про візит. Хлопець вирішив, що батько купив мавпу і привіз її додому. Леді Грейсток жахнулася від такого припущення. Джек був наполегливий. Тарзан розповів, що він відвідав Акута з метою викупу й повернення в джунглі, додому, і на це мати згідливо кивнула. Джек попросив дозволу перевідати мавпу, але йому знов заборонили. Та він добре пам'ятав адресу, яку дав дресирувальник його батькові, і знайшов нагоду вислизнути від свого нового вчителя, який заступив місце переляканого пана Моора. Після ретельних пошуків в одному з лондонських районів, де він ще ніколи не бував, Джек знайшов помешкання, в якому жив подзьобаний віспою старий. Дідуган сам відчинив Джекові двері, і коли хлопець сказав, що прийшов відвідати Аякса, впустив його й запросив до маленької кімнатки, де мешкала велика мавпа. Тоді, за давніших часів, Павлович уже був викінченим негідником, але роки тяжкого життя поміж людожерами Африки остаточно вбили в ньому будь-які рештки пристойності. Його одяг був пожмаканий та засмальцьований, руки завжди брудні, ріденький чуб скуйовджений і вочевидь давно нечесаний. Кімната Павловича нагадувала дешеву барахолку, де панував цілковитий розгардіяш. Увійшовши, — хлопець побачив велику мавпу, що скоцюрбилася на ліжку, прикритому дірявими ковдрами і ще якимись смердючими шматами. Коли мавпа побачила хлопця, вона скотилася з ліжка й кинулась йому назустріч. Господар не впізнав свого відвідувача і, боячись, що мавпа має якісь лихі наміри, став поміж обома, женучи її в ліжко.

— Вона мені нічого не зробить! — вигукнув хлопець. — Ми з нею дружимо, а ще раніше вона була другом мого батька. Вони познайомилися в джунглях. Мій батько — лорд Грейсток. Він не знає, що я прийшов сюди. Мати мені заборонила, але я дуже хотів бачити Аякса. Якщо ви мені дозволите частіше заходити до нього, то я вам за це платитиму.

Очі Павловича звузилися, коли він упізнав хлопця. Відтоді, як росіянин уперше побачив Тарзана з-за лаштунків концертного залу, в його напівзруйнованому мозкові зажевріла жадоба помсти. Це прикмета невдах і злочинців — звинувачувати інших у тих злигоднях, що випали на їхню долю, через їхню ж таки підлість, Алєксєй Павлович потроху став пригадувати події свого колишнього життя і що більше пригадував, то твердіше впевнявся, що причиною всіх його лих і був той чоловік, якого він із Роковим підступно намагались розорити й знищити, шкода тільки, що всі їхні плани зазнали поразки, а ось тепер доля знову привела його до дверей у Тарзанів світ, до його сина.

Спершу Павлович не бачив, яким чином він, безпечно задля себе, зможе помститися Тарзанові, кривдячи його сина. Але спокуса помститися через хлопця була нездоланна, тож він вирішив заприятелювати з Джеком, сподіваючись, що доля колись у майбутньому ще дасть йому шанс. Він розповів хлопцеві все, що знав про життя його батька в джунглях, і коли зрозумів, що хлопець донедавна нічого про все те не знав, і довідався, що йому забороняли ходити в зоопарк, і що йому довелося скрутити свого вихователя, аби врешті потрапити до концертної зали й побачити Аякса, то одразу збагнув природу глибинного страху батьків хлопця: ану ж малого так полонять джунглі, як колись полонили його батька!

Тому Павлович запросив хлопця заходити частіше і щоразу дужче прихиляв його до себе розповідями про захоплюючі пригоди в диких краях, які росіянин теж добре спізнав. Він часто залишав Джека наодинці з Акутом і невдовзі був здивований тим, що мавпа почала досить добре розуміти хлопця — той легко навчився немудрої мови людиноподібних.

Упродовж цього часу Тарзан також кілька разів відвідав Павловича.

Він хотів купити Аякса і одного разу відверто сказав, що причиною цьому є не лише його бажання випустити мавпу на волю в її рідні джунглі, а й побоювання дружини, щоб її син, бува, не перейнявся долею мавпи аж так, що в ньому візьмуть гору мандрівні інстинкти. А це, як Тарзан пояснив Павловичу, дуже вплинуло б і на його власне життя.

Росіянин, слухаючи лорда Грейстока, ледве стримував усмішку, бо ж півгодини тому майбутній лорд Грейсток борюкався на брудному ліжку з Аяксом, виявляючи справді мавпячу спритність.

Під час цієї розмови у Павловича визрів певний план. За цим планом, він мав отримати чималі гроші за мавпу, а після цього відправити її в Дувр на корабель, який двома днями пізніше відпливав до Африки. Росіянин мав подвійну підставу згодитися Йа пропозицію Клейтона. Взяти чималі гроші за мавпу тепер для нього було особливо важливо, бо з якогось часу тварина перестала давати йому прибуток. Відколи мавпа зустріла Тарзана, її нізащо не можна було змусити виступати перед публікою.