Тарзанів син - Сторінка 6

- Едгар Райс Барроуз -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Хлопець не пустив до каюти навіть корабельного стюарда, бо, мовляв, у його бабусі тяжкий нервовий розлад, і присутність сторонніх для неї нестерпна.

Поза каютою, — а довкола ніхто не здогадувався, що діється всередині, — хлопець поводився як цілком звичайний, здоровий, нормальний англієць. Він заприятелював із своїми однолітками з числа пасажирів, став улюбленцем корабельних офіцерів і здобув цілий гурт друзів серед матросів. Поводився він стримано й невимушено, виказуючи своєрідність і силу характеру, що захоплювало його нових друзів і викликало повагу.

Серед пасажирів був американець на ймення Кондон, відомий картяр і злодій, якого розшукувала поліція близько десятка міст Сполучених Штатів. Він звертав мало уваги на хлопця, поки випадково помітив у нього пачку банкнотів. Відтоді Кондон почав уважно стежити за молодим британцем. Без особливих труднощів він довідався, що хлопець подорожує в товаристві лише своєї недужої бабусі і що вони пливуть до невеличкого порту на західному узбережжі Африки, поблизу екватора; прізвище їхнє Біллінгс, і в селищі, куди вони їдуть, друзів у них немає. Хоч як намагався Кондон випитати, чого вони туди ідуть, хлопець уперто мовчав, а втім, картяр не дуже й наполягав, — усе, що було йому потрібно, він уже вивідав. Кілька разів Кондон пробував утягти хлопця в картярську гру; але жертва зовсім не цікавилася картами, а непривітні погляди інших пасажирів підказали американцеві, що треба пошукати інших шляхів, щоб перекласти хлопцеву готівку у власну кишеню.

Врешті одного дня корабель кинув якоря в затоці, берег якої поріс лісом, а десятків зо два бляшаних дахів, що негарною плямою вималювалися на тлі природи, засвідчували, що цивілізація дісталася й сюди. Довкола будинків були розкидані примітивні криті соломою хатини тубільців, які гарно виглядали серед мальовничої тропічної природи, на відміну від незграбних будівель білих поселенців.

Хлопець не дивився на селище, його погляд був прикутий не до рукотворного містечка, а до творіння Божого — джунглів. Легкий холодок пробіг у нього по спині, а потім він мимоволі згадав вираз любові в очах матері й суворе обличчя батька, в серці якого крилася любов, не менша за материнську. Хлопець завагався. Неподалік один з корабельних офіцерів голосно віддавав накази флотилії невеличких тубільних човників, які підпливали до пароплава, щоб перевантажити й перевезти товар на маленьку пристань.

— Коли звідси відходитиме наступний пароплав до Англії? — запитав хлопечь.

— "Емануель" завжди приходить сюди так само, як і ми, — відповів офіцер. — Я думаю, що він уже тут. — І з цими словами відійшов, роздратовано вигукуючи накази дикій юрмі, що збилася біля корабельного борту.

Пересадити хлопцеву бабусю з борту корабля в каное, яке чекало на неї, було справою нелегкою. Хлопець завжди був поруч, і коли вона врешті безпечно дісталася до човника, що мав довезти обох на берег, онук пригорнувся до бабусі, наче кошеня. Він був такий заклопотаний, що не помітив, як з його кишені випав і зник у морських хвилях невеликий згорток.

Поки човен з хлопцем і бабусею наближався до берега, Кондон на каное підплив до корабля з іншого боку й після сварки з його власником нарешті забрав свої речі й собі вирушив туди ж таки. На березі він недремно вештався поблизу двоповерхової споруди, на якій гордовито вимальовувалося слово "Готель", щоб заманити в неї простакуватіших мандрівників, попри незліченні її незручності. Вже зовсім стемніло, коли він зважився увійти в готель і запитати про кімнату.

На другому поверсі у віддаленій кімнаті хлопець силкувався в'товкмачити своїй бабусі, що він вирішив повернутися до Англії наступним кораблем. Він хотів, щоб вона зрозуміла. Він пояснював, що вона, коли схоче, може лишитися в Африці, але щодо нього, то він вирішив вернутись до батьків, які, звісно, страждають через нього, не знаючи, що він з бабусею вирішили трохи помандрувати африканськими хащами.

Коли хлопець нарешті зважився, то відчув, як із його душі спав камінь, який довгі ночі не давав йому заснути. Коли сон склепив йому повіки, він побачив щасливу зустріч з рідними. Та поки дивився любі сни, жорстока й невблаганна доля тихенько скрадалася до нього темним коридором затхлого будинку, — доля у вигляді Кондона, американського злодія.

Чоловік навшпиньки підкрався до дверей хлопцевого номера. Там він причаївся, дослухаючись, аж поки до нього зсередини долинув рівний подих сонних мешканців кімнати. Він тихенько вставив тоненьку відмичку в замкову шпарину. Зграбними натренованими пальцями Кондон миттю повернув відмичку і натиснув на клямку. Двері прочинилися всередину. Чоловік увійшов до кімнати, причинивши їх за собою. Місяць саме заступили хмари. Кімната поринула в темряву. Кондон став скрадатися до ліжка. В дальшому кутку кімнати щось заворушилося — заворушилось так легенько, що навіть гострий слух злодія не вловив жодного звуку. Кондон нічого не почув. Його увага була прикута до ліжка, на якому він сподівався знайти хлопчика і його немічну бабусю.

Американець думав лише про пачку грошей. Коли пощастить знайти їх непомітно — дуже добре, ну а як чинитимуть опір, то він. і до цього готовий. Пальці американця швидко обнишпорили одяг — але пачки новеньких кредиток у кишені не було. Отже, вони під подушкою. Він приступив до сонного ближче; місяць вийшов із-за хмари і залив своїм світлом кімнату. Ту ж таки мить хлопець розплющив очі, вгледів Кондона, і їхні погляди зустрілися. Американець несподівано побачив, що хлопець у ліжку сам. Він схопив свою жертву за горло. Коли хлопець підвівся, збираючись захищатись, Кондон почув у себе за спиною глухе гарчання. Коли ж той схопив його за руки, напасник зрозумів, що в тонких, білих хлопцевих пальцях крилася сталева сила.

І враз він відчув на своїй горлянці чиїсь руки, могутні волохаті руки, які простяглися з-за його плечей. Він злякано глянув назад — і від того, що побачив, волосся в нього на голові стало сторч: ззаду його схопила здоровенна людиноподібна мавпа. Її величезні страшні ікла були'зовсім близько. Хлопець міцно стискав його зап'ястя. Ніхто не зронив ані звуку. А де ж ділася бабуся? Кондонові очі вмить озирнули кімнату і сповнились переляком: він збагнув, у яку пастку вскочив, — опинився під владою дивовижних, незбагненних створінь! Він почав вириватися з хлопцевих рук, силкуючись повернутись обличчям до страхіття, що стояло у нього за спиною. Випручавши одну руку, він з маху вдарив хлопця в обличчя. Тисяча дияволів збудилася у волохатому створінні, що вчепилося йому в горлянку. Кондон почув тихе моторошне гарчання. То було останнє, що американець почув у своєму житті. Його кинули горілиць на підлогу, зверху налягло на нього важке тіло, могутні ікла вп'ялися в горлянку, зір заслала непроникна темрява. За хвилину мавпа піднялася з його розпростертого тіла; але Кондон цього вже не відчув — він був мертвий.,

Переляканий хлопець скочив з ліжка й нахилився над тілом. Він розумів, що Акут вчинив убивство, захищаючи його, так само як раніше вбив Алєксєя Саброва; але тут, у дикій Африці, далеко від домівки й друзів, — що тепер буде з ним і його вірною мавпою? Хлопець знав, що вбивство карається смертю. Він знав і те, що спільник убивці може бути покараний так само. Хто тут заступиться за нього? Усі будуть проти них. Цивілізація лише торкнулася тутешньої громади, й цілком імовірним видавалося, що вранці його і Акута витягнуть з кімнати і повісять на першому-ліпшому дереві, — він десь читав, що в Америці так і роблять, Африка ж була ще менш культурним краєм, аніж славний Дикий Захід, де народилася його мати. О, певна річ, уранці їх повісять!

Чи не можна якось утекти? Кілька хвилин він мовчки розмірковував, а потім радісно сплеснув у дол'оні й кинувся до стільця, де лежав його одяг. Гроші можуть усе! Гроші врятують і його, і Акута! Він спробував намацати пачку грошей у кишені, де звичайно їх носив. Грошей там не було! Він опустився навкарачки і обшукав підлогу.

Спершу спокійно, та дедалі все нервовіше, він оглянув усі свої кишені. Потім знову опустився навкарачки й знов обдивився підлогу. Засвітив лампу, відсунув ліжко і сантиметр за сантиметром оглянув підлогу там. Біля тіла Кондона він завагався, але врешті переміг себе — перекотив тіло, сподіваючись, що гроші під ним. Але й там їх не було. Він збагнув, що Кондон прокрався до їхньої кімнати з метою грабунку; але не вірилося, що він мав час забрати гроші; втім, якщо їх більш ніде немає, то вони повинні бути в мертвого. Джек обшукав американця — марна справа. Знов і знов він оглядав кімнату, щоразу вертаючись до мерця: грошей ніде не було.

Він мало не шалів з відчаю. Що ж їм робити? Вранці їх викриють і стратять. Чималий на зріст і дужий, як і його батько, Джек, зрештою, був звичайним малим хлопцем, — переляканим хлопчаком, який тужить за домівкою, — отож і міркував він помилково, на підставі свого дитячого досвіду. Йому було зрозуміле тільки одне: вони вбили людину і перебувають серед диких чужинців, які прагнуть крові нещасної жертви, кинутої долею в їхні лабети. Усе це він вичитав з копійчаних книжечок. Треба конче десь дістати грошей! Він знову підійшов до трупа. Цього разу востаннє. Мавпа присіла навпочіпки в кутку, дивлячись, що робить її юний товариш. Хлопець почав скидати з американця одяг, увесь поспіль, і кожну річ він кілька хвилин уважно оглядав. Навіть черевики обшукав надзвичайно ретельно. Коли весь одяг було скинуто й оглянуто, він знесилено впав на ліжко з розширеними очима, які нічого не бачили перед собою, — лише похмуру картину майбутнього, в якому на товстій гілляці високого дерева гойдаються два зашморги.

Джек не знав, скільки збігло часу. Нарешті його привів до тями гомін з долішнього поверху. Він швидко схопився на ноги й загасив лампу, а тоді тихенько перейшов кімнату і замкнув двері на ключ. Після цього рішуче повернувся до мавпи, готовий діяти.

Учора ввечері він вирішив при першій нагоді повернутися додому і попросити у батьків пробачення за свою божевільну пригоду. Тепер він знав, що ніколи до них не повернеться. На його руках була людська кров — у нестямі він перекладав убивство Кондона на себе.