Техану - Сторінка 38

У садах і на живоплотах дедалі голосніше починали співати птахи. Вони дійшли, здавалося, до самого краю світу і пішли далі, аж доки не дісталися до такого місця, де земля перетворилася на голий камінь, а край урвища став дуже вузьким. Через усю скелю тяглася довга вузька подряпина, і вона поглянула на неї.

— Нехай цей Яструб зіштовхне її, — сказав ВІН. — А тоді вже і сам хай летить, коли зможе.

І зняв ретязь із її шиї.

— Іди і стань на краю, — звелів ВІН.

Вона підійшла і зупинилася над урвищем. Внизу було море, і більше нічого. Над морем — лише небо, лише повітря.

— Ну, а тепер Яструб її підштовхне, — сказав ВІН. — Але спочатку спитаємо: може, вона захоче що-небудь сказати? У неї ж так багато мудрих думок! Хіба ви нічого не хочете нам сказати, пані Тенар?

Говорити вона не могла, але показала рукою на небо над морем.

— Подумаєш, альбатрос, — сказав ВІН.

Вона голосно розсміялася.

З моря світла, звідти, звідки починається небо, вилетів дракон, і за його гнучким лускатим тілом стелилось полум'я! І тоді Тенар нарешті заговорила.

— Калесин! — крикнула вона і, схопивши Геда за руку, відштовхнула його назад, до скелі, тому що ревище вогню пронеслося просто над їхніми головами. Забряжчала залізна луска, зашипів вітер у широких крилах, а страхітливі кігті залізними серпами заскреготіли об камінь...

* * *

З моря дув вітер. Кущик чортополоху, що пробився крізь тріщину у скелі біля руки Тенар, жваво погойдувався під поривами вітру.

Гед був біля неї. Вони лежали на камінні, тісно притулившись одне до одного. За їхніми спинами внизу шемрало море, а перед ними стояв дракон. Він трохи скоса дивився на них своїм довгастим жовтим оком.

Хрипким голосом Гед раптом сказав тією мовою, якою говорять усі дракони, і Тенар теж розуміла його: "Ми дякуємо тобі, о Найдревніший".

Поглянувши на Тенар, Калесин звернувся до неї — загудів, наче по великій металевій тарілці вдарили молотом:

— Аро Техану?

— Дівчинка моя, — стрепенулася Тенар. — Терру! — і зірвалася на ноги, аби бігти, аби шукати свою бідну крихітку. І побачила, як та мчить над самісіньким краєм урвища, поспішаючи назустріч драконові.

— Терру, не біжи! Обережно! — крикнула жінка, але мала вже побачила їх і чимдуж побігла просто в обійми Тенар.

Дракон повернув свою величезну, іржаво-руду голову. У його широких, наче гарматні жерла, ніздрях жевріло яскраве гаряче полум'я; час від часу звідти виривалися клуби диму.

— Техану, — сказав дракон.

Дівчинка повернулася і поглянула на нього.

— Калесин, — промовила вона.

Тоді Гед, що й досі стояв перед драконом навколішки, підвівся і, щоб утриматись на тремтячих ногах, схопив за руку Тенар.

— Тепер я знаю, хто покликав тебе, о Найдревніший! — усміхнувся він.

— Я покликала, — мовила дівчинка. — Я не знала, як іще вам можна допомогти, Сеґою!

Вона не зводила з дракона очей і говорила Мовою Створення, легко вимовляючи кожне слово.

— Ти добре вчинила, доню, — сказав дракон. — Я так довго тебе шукав.

— А тепер ми полетимо туди? — запитала дівчинка. — Туди, де живе наш народ? Де дмуть інші вітри?

— А ти хочеш усе це покинути?

— Ні, — сказала дівчинка. — А хіба вони не можуть полетіти з нами?

— Ні, не можуть. Їхнє життя — тут.

— Тоді я залишуся з ними, — відповіла дівчинка, зітхнувши.

Калесин відвернувся, щоби вивергнути зі своєї пащі вогненний подих — чи то втіхи, чи то глузування, чи то гніву: "Хах!" Потім, знову поглянувши на дівчинку, сказав:

— Це добре. У тебе тут багато роботи.

— Я знаю, — відповіла дівчинка.

— Я прилечу за тобою, — сказав їй Калесин. — Коли прийде час. — І обернувся до Геда з Тенар. — Я віддаю вам своє дитя так само, як ви віддасте мені своє.

— Коли прийде час, — відповіла Тенар.

Калесин похитав головою і всміхнувся кутиком довгого рота, всіяного велетенськими, схожими на гострі двосічні мечі, зубами.

Гед, Тенар і Терру відійшли якомога далі, доки дракон обережно розвертав над урвищем своє важке лускате тіло і лаштувався до польоту. Але зрештою він завмер, напружився, наче кіт перед стрибком, і зграбно плигнув зі скелі. Його жилкуваті крила червоно спалахнули проти світла ранкової зорі, шпичакуватий хвіст шмагонув каміння, дракон злетів і зник — наче чайка над морем, наче ластівка в небі, наче думка...

А там, де він щойно стояв, лежало лише обвуглене ганчір'я, скривавлені шматки м'яса та понівечені людські маслаки.

— Ходімо звідси, — сказав Гед.

Але жінка і дівчинка ніяк не могли відвести очей від страшних плям на камінні.

— Це все кам'яні люди, — нарешті сказала Терру. А тоді відвернулася і першою пішла геть. Вона йшла вузькою стежиною попереду чоловіка та жінки.

— Це її рідна мова, — промовив Гед. — Мова її матері.

— Техану, — сказала Тенар. — Її Ім'я — Техану.

— Його дав їй той, хто дарує Імена.

— Вона була Техану від самого початку! Завжди, завжди була Техану!

— Ходімо швидше! — гукнула дівчинка, озираючись. — Тітонька Слань хвора.

* * *

Вони встигли витягти тітоньку Слань на свіже повітря, промити її рани і спалити зігнилі простирадла, доки Терру бігала за чистою білизною до Оґіонової хати. Повертаючись назад, дівчинка привела з собою й Колючку. Пастушка допомогла їм зручно влаштувати тітоньку Слань у ліжку і погодувала її курчат. Потім Колючка пішла, пообіцявши принести їм чогось попоїсти.

— Хтось мусить піти у порт, — сказав Гед, — щоби покликати тамтешнього чаклуна. Нехай він подбає про тітоньку Слань: її можна зцілити. І ще треба навідатися у маєток посадника. Тепер його старий господар помре. А його внук, навпаки, житиме. Але той будинок потрібно очистити...

Гед сидів на порозі хатини, прихиливши голову до одвірка, і, заплющивши очі, грівся на сонці.

Тенар довго мила руки, обличчя, плечі у мідниці[12] з чистою водою, яку вона щойно набрала з криниці. Умившись, вона озирнулася. Вкрай виснажений Гед так і заснув біля одвірка, повернувши обличчя назустріч сонячним променям. Вона сіла поруч із ним і поклала голову йому на плече. "Невже ми врятовані? — думала вона. — І як же нам пощастило вижити?"

Вона поглянула вниз: Гедова рука розслаблено повернулася долонею догори і лежала на землі. Вона згадала чортополох, що погойдувався на вітрі, і пазуристу лапу золотаво-червоного дракона. Тенар вже майже задрімала, коли поруч із нею вмостилася дівчинка.

— Техану, — прошепотіла жінка.

— А моє маленьке деревце загинуло, — повідомила дівчинка.

Стомлений і сонний мозок Тенар не одразу усвідомив, що саме сталося, але за якусь мить жінка прокинулася достатньо для того, щоб запитати:

— А на старому дереві є персики?

Вони розмовляли дуже тихо, щоби не розбудити сплячого Геда.

— Тільки дуже дрібні, зелені.

— Вони достигнуть — після Довгого Танцю. Ще трошки почекати...

— А тоді можна буде посадити ще одну кісточку?

— Скільки захочеш. А в будинку все гаразд?

— Там дуже порожньо.

— Ну що, залишимося жити в Оґіоновій хаті? — Тенар пригорнула дівчинку до себе. — Я маю гроші, — сказала вона. — Вистачить, щоб купити у Болотяника кіз і зимове пасовище, якщо він ще не передумав його продавати. Гед знає, де і як треба пасти кіз улітку... Цікаво, а шерсть, яку ми тоді начесали, збереглася? — І вона раптом згадала: "Ми ж забули Книги! Оґіонові Книги! Над коминком, на полиці... Ми залишили їх Іскрикові у Дубівцях, а він, бідолаха, навіть слова не зможе в них прочитати!"

Та це вже не мало значення. Тепер є безліч інших речей, які їм доведеться опанувати. Згодом вона пошле когось забрати ті книги, якщо вони знадобляться Гедові. Або й сама сходить туди, в долину — пізніше, восени, — побачить сина, навідається до Жайвірки, кілька днів поживе в Яблуньки. А зараз їм треба подбати про Оґіонів сад і город, якщо вони цьогоріч хочуть мати свої овочі. Тенар згадала живопліт із тичкової квасолі та пахощі квітучого саду. І ще — крихітне віконце у західній стіні будинку.

— Гадаю, ми зможемо тут жити, — твердо сказала вона.

notes

Зноски

1

Ванькир — бічна кімнатка, відокремлена стіною від великої кімнати.

2

"Котяча колиска" — дитяча гра, у якій гравець переплітає між пальця ми обох рук зв'язану кільцем нитку, намагаючись "сплести" візерунок.

3

Кметь — кріпак, наймит.

4

Дефілювати — урочисто походжати.

5

Ратушний — тут: голова ратуші — органу місцевого самоврядування.

6

Ланець — одягнена в лахміття людина, старець. Тут ужито як лайливе слово.

7

Секатор — садові ножиці для обрізання крони дерев і декоративних рослин.

8

Гамазея — будівля для зберігання зерна, борошна і т. ін.

9

Церувати — штопати (розм.).

10

Райця — відрадник.

11

Скарбона — скринька для зберігання коштовностей, грошей.

12

Мідниця — мідний таз.