Тереза Дескейру - Сторінка 5

Вкривши його ковдрою, вона піднялася й-розшукала лист.

"...Якби він сказав мені: "Іди за мною", я пішла б, навіть не оглядаючись..."

Широко відчинивши вікно, Тереза нахилилась над кам'яною прірвою, в глибині якої в цей передсвітанковий час торохтіла лише самотня двоколка. Порвала листи на дрібні шматочки і шпурнула клапті* вниз. Вони закружляли в повітрі і осідали на балконах нижніх поверхів. Вона уявила, як би виглядала на бруківці пляма від її розквашеного тіла. Правду кажучи, вона не хотіла помирати. До того ж її зараз чекала невідкладна справа. Треба довести цій дурненькій Анні, яка так вірить у можливість щастя, що його,— Тереза це добре знає,— зовсім не існує. Тереза обернулась до ліжка, в якім непорушно спав. її чоловік. Та тільки лягла, він знову присунувся до неї.

Прокинулася цілком тверезою. Навіщо витати в хмарах? Його сім'я кличе її на допомогу, вона чинитиме так, як вимагає сім'я. Тереза погоджується з думкою Бернара про те, що розлад між Анною й Дегілемом може закінчитися справжньою катастрофою. Щоправда, Дегілеми не з їхнього кола: їх дід був пастухом... Проте дегілемівські сосни найкращі в усій околиці. Анна ж, врешті-решт, не така вже й багата: з боку батька їй ні на що розраховувати, окрім виноградинка на болотах, що з року в рік вимокає. За всяку ціну треба не допустити, щоб її одруження з Дегілемом розладналось. Запах какао, який розійшовся по кімнаті, викликав у Терези відразу: невже вона вагітна?..

Сен-Клер... Зараз буде Сен-Клер!

Тереза мучиться над загадкою власної особи, зазирає в душу молодої заміжньої буржуазки, яку кожен вихваляв за розум, особливо з того часу, як вона оселилася в Сен-Клері;

воскрешає в своїй уяві перші тижні, прожиті в холодному й похмурому домі свекра. З боку вигону віконниці завжди зачинені, але зліва, за гратами огорожі, око не навтішається квітником, який аж палає від геліотропів, герані й петуній. Як довірена особа Тереза вешталася між подружжям ля Трав, що окопалося в затемненій вітальні на першому поверсі, і Анною, що блукала в саду, з якого їй заборонялося виходити.

— Зробіть вигляд, що поступаєтесь трохи,— радила вона ля Травам,— запропонуйте їй якусь подорож. Я доб'юсь того, що вона згодиться поїхати, а під час її відсутності почну діяти.

Аде як? Ля Трави здогадувалися, що вона перш за все зав'яже знайомство з молодим Азаведо.

-Якщо вірити мадам ля Трав, то ця історія, дякувати богу, ще не стала відомою поза межами будинку. Єдиною утаємниченою особою була поштарка — мадмуазель Моно; вона затримала кілька листів Анни. "Але ця дівчина мовчатиме, як могила. Зрештою, ми тримаємо її в руках..."

— Намагаймося якнайменше завдавати їй болю,— твердив Гектор де ля Трав.

Ще недавно він потурав найбезглуздішим капризам Анни, а тепер тільки те й робив, що підтакував дружині: "Де ліс рубають, там тріски летять" або ж: "Вона колись нам ще спасибі скаже". Гаразд, але як би вона тепер не захворіла! Чоловік'і жінка замовкали, дивлячись у порожнечу; мабуть', линули думкою в сад, де під палючим сонцем блукає їхня змарніла дитина. Найменший натяк на їжу викликав у неї відразу. Вона топче квіти, не бачачи їх, і, наче сарна, б'ється, шукаючи виходу.

— Далебі, я не можу випивати за неї м'ясний бульйон. Вона напихається в саду овочами, щоб потім за столом аалишати незачепленою свою тарілку,— вичитує мадам де ля Трав, трясучи голозою.

А Гектор де ля Трав підтакує:

— Якщо ми погодимось, вона ж сама потім докорятиме нам... ні, хоч би через отих нещасних дітей, яких вона плодитиме.

Його жінку дратувало, що він намагався ще в чомусь виправдовуватись.

— Наше щастя, що Дегілеми не повернулися.

Вони чекали, поки Тереза вийде з кімнати, щоб запитати одне одного:

— І чим там набили їй голову в тому монастирі? Тереза каже, що нема нічого гіршого для дівчат, ян любовні романи. Вони-то й баламутять їм голови... Але ж Тереза полюбляє парадокси. Зрештою, Анна, дякувати богу, не заражена манією читання. От якби нам вдалося вирвати її звідси. Справді, давай поїдемо, куди їй заманеться. Треба-ж дитину теж пожаліти...

Тереза йшла в сад до молодої дівчини. Торішні сукні звисали на схудлому тілі Анни.

— Ну, то що? — гукала вона до подруги, яка наближалася.

Все тепер тривожить Терезу: пил алей, запах вигорілої герані і ця дівчина, яка ще дужче обпечена та зів'яла, ніж будь-яка рослина. Іноді грозова злива змушувала їх ховатися в оранжерею. Зерна граду лунко тарабанили в шибки.

— Чому ти не хочеш виїхати? Все одно ж ти не бачишся з ним. . . — '

— Я не бачу його, але внаю, що за десять кілометрів звідси він дихає тим самим повітрям. Коли вітер віє зі сходу, він чує той самий дзвін, що й я. Чи тобі було б все одно, якби Бернар був у Парижі, а не в Аржелузі? Я не бачу Жана, але внаю, що він недалеко. В неділю під час месси я навіть це намагаюся повертати голови, але відчуваю...

— В неділю його тут не було.

— Може, він захворів... Його листи затримують; я нічого не можу дізнатись.

— Все-таки дивно, що він не_шукає можливості зв'язатися з тобою.

— Якби ти захотіла, Терезо...

— Погодься на цю подорож, і, можливо, за твоєї відсутності.,.

— Я не можу віддалятися від нього.

— Так чи сяк, він все одно поїде звідси, дорогенька моя. Через кілька тижнів він покине Аржелуз.

— Ах! Замовкни. Я не можу навіть думати про це. , — А від нього жодного слова, яке б допомогло мені жити! Я вже вмираю без нього: щохвилини мушу пригадувати його слова, які приносили мені найбільше радості, але чим більше повторюю їх, тим більше сумніваюсь, чи він їх справді мені говорив. Слухай, ось вони. Він сказав їх у день нашого останнього побачення, мені здається, я чую їх і досі: "В-моєму житті немає нікого, крім вас..." А можливо, трохи по-іншому: "Ви для мене найдорожча в світі..."

— А який він із себе, цей хлопець?

— Ти не можеш навіть уявити.

— Невже він так мало подібний до інших?

— Я хотіла б тобі описати його... Але він такий, що в мене для цього не вистачить і слів... Зрещтою, він, можливо, видався б тобі звичайним... Проте я певна, що ні.

"А мене,— думає Тереза,— пристрасть зробила б ясновидицею; ніщо не сховалося б перед моїм вором".

— Терезо, якщо я погоджуся на цю подорож, ти зустрінешся з ним, перекажеш потім його слова? Передаси йому листи від мене? Коли б я поїхала, коли б у мене тільки вистачило —мужності поїхати...

Тереза кидала це царство світла й вогню і чорною осою проникала в кабінет, в якому батьки чекали на неї. Треба було багато попобігати сюди й туди, щоб нарешті схилити

Анну до від'їзду. І, звичайно, Терезі не вдалося б досягнути цього, якби не очікуваний приїзд Дегілемів.

Ця нова небезпека кидала Анну в дрож. Тереза весь час повторювала їй, що <щей Дегілем не такий уже й поганий". *. —Але ж я ледве бачила його. Він носить пенсне, лисий, старий.

— Йому двадцять дев'ять років.

• — Я ж і кажу, що він старий, та, зрештою, яке мені до цього діло...

За вечерею ля Трави говорили про Біарріц, їх непокоїли місця в готелі. Тереза спостерігала за Анною, за її нерухомим, безживним тілом.

— Потерпи ще трохи... треба кріпитись,— повторювала мадам де ля Трав.

Анна автоматично підносила до4 рота ложку. Очі її погасли. Ніщо й ніхто не існував для неї, крім її любого. Іноді, на згадку про почуті від нього слова та пестощі, що їх вона зазнала в курені, по устах її пробігала легенька усмішка.

Тереза приглядалася до постаті Бернара, схиленої над тарілкою: вона не бачила його обличчя, бо той сидів навпроти світла, але чула, як ЕІН повільно жував та відригував благословенну їжу. Вона тікала з-за столу.' Свекруха .на це говорила: *

— Вона не любить, коли на неї звертають увагу. Та це й не дивно в її теперішньому стані. Тільки вона занадто вже курить.— І стара поринала в спогади про свою власну вагітність: — Пригадую, коли я ходила вагітна тобою, то нюхала гумовий м'яч: це був єдиний засіб проти нудоти.

— Терезо, де ти?

— Тут, на лавочці.

— Ах, так! Я бачу твою цигарку.

Анна— сідала поруч, клала свою голову їй на плече, дивилася в небо й казала:

— Він бачить ці зорі, чує. як. дзвонять до вечерні.— Потім: — Обніми мене; Терезо.

• Але Тереза тільки запитувала:

— Ти страждаєш?

— Ні, сьогодні я вже не страждаю: я зрозуміла, що все одно ми будемо колись разом. Тепер я спокійна. Найголовніше, щоб він знав про це. Ь він дізнається — через тебе; я вирішила поїхати в цю подорож. Але, повернувшись, пройду крізь стіни, рано чи пізно його серце битиметься поруч д моїм. Адже він казав мені: "У мене немає нікого в світі, крім вас..." А іншого разу: "Наша любов — це єдине, що має для мене значення в цей час..."

— "В цей час"?

— Ти думаєш,*— що він мав на увазі лише ту хвилину? Терезі не треба було більше питати, чи вона страждає: вона чула це навіть крізь темінь, хоч не мала до неї жалю. Як солодко, певно, повторювати ім'я, яке означає для тебе все! Вже одна думка, що він живе, дихає, засинає, пробуджується, дає тобі насолоду...

— Ти плачеш, Терезо? Ти через мене плачеш? Значить, ти мене любиш?

Анна стає на коліна, тулиться головою до Терезиного лона і раптом випростовується:

— Я відчула, як у твоїй утробі щось заворушилося.

— Авжеж, він уже кілька днів рухається.

— Маленький?

— Так, він уже* живий.

Вони поверталися додому, обнявшись, як колись.

VI

Дивно, що дні, які ластали після від'їзду Анни і де ля Травів, були для Терези часом якогось заціпеніння. В Аржелузі, куди її спровадили за рішенням сім'ї, аби вона мала можливість зв'язатися з тим Азаведо, Тереза думала тільки про відпочинок. Бернар погодився поселитися не в своєму домі, а в більш зручному — Терезиному. Там було краще, до того ж тітка Клара "звільняла їх від нудних господарських клопотів. Терезі не було діла до інших людей. Хай собі влаштовується, як заманеться. Кожного ранку Бернар дратував її нагадуванням про обіцянку зв'язатися з Жаном Азаведо. Але Тереза грубо обривала його і чим далі, тим^ більша не могла терпіти. Бернар вважає, що це вагітність так впливає на її настрій.

Він і сам щось погано себе почував. Од нього тільки й чути було:

— Якби ви знали, як мені погано...

Ці обжерливі велетні здаються дужими тільки на вигляд. Вони — як сосни, посаджені в надто удобрений грунт. Серцевина вигниває, і їх треба зрубувати вповні їхнього розквіту.

— Це від нервів,— запевняли всі Бернара.

Однак він добре чув у собі якусь приховану тріщину.