Три Товстуни - Сторінка 16

З першого приводу вирішили так:

— Танці!

— Танці! Танці! Так, звичайно, танці. Це найкращий моціон.

— Не гаючи ні хвилини, запросити учителя танців. Він повинен давати Трьом Товстунам уроки балетного мистецтва.

— Так, — благально скривився Перший Товстун, — але…

І якраз в цей час долинув із звіринця крик шановного зоолога, що побачив на дереві чорта замість улюбленого папуги Лаури.

Весь уряд помчав у парк, по алеях до звіринця.

— Ух! Ух! Ух! — чулося в парку.

Тридцять родин найкращих метеликів, оранжевих з чорними розводами, покинули з переляку парк.

З'явилося безліч смолоскипів. Цілий ліс, що палахкотів і поширював навкруги запах смоли. Цей ліс біг і горів.

І коли до звіринця лишилося кроків десять, все, що бігло, раптом немовби позбулося ніг. І одразу ж усі кинулися назад з вереском і писком, падаючи один на одного, шаленіючи і шукаючи рятунку. Смолоскипи валялися на землі, полум'я розлилося, чорний дим покотився хвилею.

— О!

— А!

— Рятуйся!

Голоси наповнювали парк. Полум'я розлетілося, освітлюючи картину втечі і замішання багряним блиском.

А звідтіль, із звіринця, із-за залізної огорожі, спокійно, твердими широкими кроками йшла величезна людина.

У цьому блиску, рудоголова, з палаючими очима, в розідраній куртці, вона йшла, як грізний привид. Однією рукою вона тримала за ошийника, скрученого з обривка ланцюга, пантеру. Жовтий і тонкий звір, намагаючись вирватись із страшного ошийника, стрибав, вищав, звивався і, як лев на рицарському прапорі, то висолоплював, то втягав довгий малиновий язик.

І ті, що наважались озирнутися, побачили, що на другій руці людина несла дівчинку в ясній рожевій сукні. Дівчинка злякано дивилася на оскаженілу пантеру, підбирала ноги в черевичках з золотими трояндами і тулилася до плеча свого друга.

— Просперо! — верещали люди.

— Просперо! Це Просперо!

— Рятуйтесь!

— Лялька!

— Лялька!

І тоді Просперо випустив звіра. Пантера, розмахуючи хвостом, величезними стрибками погналася за втікачами.

Суок зіскочила з руки зброяра. Багато пістолів було кинуто на траву під час цієї втечі. Суок підібрала три пістолі. Двома озброївся Просперо, одного взяла Суок. Він був майже в половину її зросту. Але вона знала, як поводитися з цією чорною блискучою штукою: в цирку вона навчилася стріляти з пістоля.

— Ходім! — скомандував зброяр.

Їх не цікавило те, що відбувалося в глибині парку. Вони не думали, що далі вироблятиме пантера.

Треба було шукати виходу з палацу. Треба було рятуватися.

Де завітна каструля, про яку говорив Тібул? Де таємнича каструля, через яку врятувався продавець дитячих повітряних куль?

— На кухню! На кухню! — кричала Суок, розмахуючи на ходу пістолем.

Вони бігли в цілковитій темряві, роздираючи кущі і полохаючи сонних птахів. О, як постраждала чудова сукня Суок!

— Пахне чимось солодким, — раптом заявила Суок, зупинившись під якимись освітленими вікнами.

І замість пальця, якого піднімають у випадках, що вимагають пильної уваги, вона підняла чорного пістоля.

Підбігли гвардійці, але побачили їх вже вгорі, на вершечку дерева. Мить — і з гілля, що простяглося до цих вікон, вони перебрались у головне вікно.

Це було те вікно, через яке вчора влетів продавець дитячих повітряних куль.

Це було вікно кондитерської.

Тут, незважаючи на пізній час і навіть незважаючи на загальну тривогу, кипіла робота. Весь штат кондитерів і хитрих хлопчаків у білих ковпаках працював на повну силу: вони готували якийсь особливий компот до завтрашнього обіду на честь повернення ляльки наслідника Тутті. Цього разу торт уже вирішено було не робити, побоюючись, щоб ще який-небудь літаючий гість не зіпсував і французький крем, і дивовижної якості цукати.

Посередині стояв чан. У ньому кипіла вода. Біла пара запнула все. Під цим покровом кухарчуки раювали: вони нарізували для компоту фрукти.

Отже…

Але тут, крізь пару й метушню, кухонні майстри побачили страшну картину.

За вікном захиталося віття, зашуміло листя, наче перед бурею, і на підвіконні з'явилося двоє: рудоволосий гігант і дівчинка.

— Руки вгору! — сказав Просперо.

В кожній руці він тримав по пістолю.

— Ані з місця! — дзвінко сказала Суок, піднімаючи свого пістоля.

Дві дюжини білих рукавів, не чекаючи ще переконливішого запрошення, знялися вгору.

А потім полетіли каструлі.

Це був розгром блискучого скляного, мідного, гарячого, солодкого, пахучого царства кондитерської.

Зброяр розшукував головну каструлю. В ній був порятунок його і порятунок маленької його рятівниці.

Вони перекидали банки, розкидали сковороди, лійки, тарілки, блюда. Скло розліталося в усі боки і з дзвоном та громом билося; розсипане борошно крутилося стовпом, як самум у Сахарі; знявся вихор мигдалю, ізюму, черешень; цукор сипався з полиць з гуркотом водопаду; повінь сиропів піднялася на цілий аршин; бризкала вода, котилися фрукти, падали мідні башти каструль… Все стало догори дном. Отаке буває іноді уві сні, коли сниться сон і знаєш, що це сон, і тому можна робити, що захочеш.

— Є! — заверещала Суок. — Ось вона!

Те, що шукали, знайшлося. Кришка полетіла в купу понівеченого посуду. Вона шубовснула в густе малинове, зелене і золотисто-жовте озеро сиропів. Просперо побачив каструлю без дна.

— Тікай! — крикнула Суок. — Я за тобою.

Зброяр вліз у каструлю. І, вже зникнувши в ній, почув зойки тих, що лишились у кондитерській.

Суок не встигла. Пантера, завершуючи свою страшну прогулянку по парку й палацу, з'явилася тут. Рани від куль гвардійців цвіли на її шкірі квітами.

Кондитери й кухарі попадали в один куток. Суок, забувши про пістоля, жбурнула в пантеру велику грушу.

Звір кинувся на Просперо — головою в каструлю. Він провалився за ним в темний і вузький хід. Всі побачили жовтий хвіст, що стирчав з цієї каструлі, наче з криниці. А потім все зникло.

Суок затулила очі руками.

— Просперо! Просперо!

А кондитери зловісно реготали. Тут же вбігли гвардійці. Мундири їхні були пошматовані, обличчя в крові, пістолі диміли: вони воювали з пантерою.

— Просперо загинув! Його розірве пантера. Тоді мені байдуже. Я здаюся.

Суок говорила спокійно, опустивши маленьку руку з дуже великим пістолем.

Але вдарив постріл. Це Просперо, тікаючи вниз по підземному ходу, вистрілив у пантеру, що летіла за ним.

Гвардійці обступили каструлю. Сиропне озеро сягало до половини їхніх величезних чобіт.

Один заглянув у каструлю. Потім він всунув туди руку і потягнув. Тоді на допомогу підійшли ще двоє. Напружившись, вони витягли мертвого звіра, що застряв у дірі.

— Він мертвий! — сказав гвардієць, одсапуючись.

— Він живий! Він живий! Я його врятувала! Я врятувала друга народу!

Так раділа Суок, бідна маленька Суок у подертій сукенці, з пом'ятими трояндами у косах і на черевичках.

Вона сяяла від щастя.

Вона виконала доручення свого друга, гімнаста Тібула: вона визволила зброяра Просперо.

— Так! — говорив гвардієць, хапаючи Суок за руку. — Побачимо, хвалена лялько, що ти тепер будеш робити! Побачимо…

— Відвести її до Трьох Товстунів…

— Вони засудять тебе до смерті.

— Дурень! — спокійно відповіла Суок, злизуючи з рожевого мережива солодку сиропну кляксу, що впала на її сукню в той час, коли Просперо громив кондитерську.

Розділ XII

УЧИТЕЛЬ ТАНЦІВ РАЗДВАТРИЧІ

Що сталося з викритою лялькою далі, поки ще невідомо. Крім того, ми утримуємося поки і від інших пояснень, а саме: який такий папуга сидів на дереві і чому перелякався поважний зоолог, який, може, й досі висить на суку, як випрана сорочка; яким чином зброяр Просперо опинився на волі і звідки взялася пантера; яким способом Суок опинилася на плечі зброяра; що це за чудовисько, яке розмовляло по-людському, яку воно передало дощечку Суок і чому воно померло…

Все з'ясується свого часу. Запевняю вас, що ніяких чудес не було, а все відбувалося, як кажуть вчені, за залізними законами логіки.

А зараз ранок. Саме цього ранку напрочуд покращала природа. Навіть в однієї старої діви, яка мала виразну зовнішність цапа, перестала боліти голова, а боліла вона в неї з дитинства. Таке було повітря цього ранку. Дерева не шуміли, а співали дитячими веселими голосами.

Такого ранку кожному хочеться танцювати.

Тому й не дивно, що зал учителя танців Раздватричі був переповнений.

На голодний шлунок, звичайно, не танцюватимеш. Не танцюватимеш, звичайно, і з горя. Але голодні шлунки і горе були тільки в тих, хто збирався сьогодні у робітничих кварталах, щоб знову рушити в похід на Палац Трьох Товстунів. А франти, дами, синки і доньки ненажер і багачів почували себе якнайкраще. Вони не знали, що гімнаст Тібул шикує в полки бідний, голодний робочий люд; вони не знали, що маленька танцюристка Суок визволила зброяра Просперо, якого тільки й ждав народ; вони мало надавали значення тим заворушенням, що почалися в місті.

— Дарма! — говорила гарненька, але гостроноса панночка, взуваючи бальні черевички. — Якщо вони знову підуть штурмувати палац, гвардійці знищать їх, як минулого разу.

— Безперечно! — заливався молодий франт, гризучи яблуко і оглядаючи свій фрак. — Ці рудокопи і ці брудні ремісники не мають рушниць, пістолів і шабель. А в гвардійців є навіть гармати.

Пара за парою підходили безтурботні і самовдоволені люди до будинку Раздватричі.

На дверях у нього висіла дощечка з написом:

Учитель танців

РАЗДВАТРИЧІ.

Вчу не тільки танців,

але взагалі краси, витонченості,

легкості, гречності і

поетичного погляду на життя.

ПЛАТА

за десять танців

НАПЕРЕД.

На великому паркеті медового кольору в круглому залі Раздватричі викладав своє мистецтво.

Він сам грав на чорній флейті, що якимось чудом трималася біля його губів, бо він весь час розмахував руками в мереживних манжетах і білих лайкових рукавичках. Він вигинався, набирав різних поз, підкочував очі, одбивав каблуком такт і щохвилини підбігав до дзеркала подивитися: чи красивий він, чи гарно сидять бантики, чи блищить напомажена голова…

Пари кружляли. Їх було так багато, і вони так упрівали, що можна було подумати: вариться якась строката і, мабуть, несмачна юшка.

То кавалер, то дама, закрутившись у загальній штовханині, ставали схожими або на хвостату ріпу, або на лист капусти, або ще на щось незрозуміле, кольорове, чудернацьке, що можна знайти в тарілці з юшкою.

А Раздватричі виконував у цьому супі обов'язки ложки.