Три Товстуни - Сторінка 9

Тібул знайшов схованку в будинку доктора Гаспара. Але й тут щохвилини його могли знайти. Небезпека була очевидна: занадто багато людей знали його в обличчя.

Кожний крамар був на боці Трьох Товстунів, тому що сам був товстий і багатий. Будь-який багач, що жив по сусідству з доктором Гаспаром, міг би донести гвардійцям про те, що доктор переховує Тібула.

— Вам треба змінити зовнішній вигляд, — сказав доктор Гаспар тієї ночі, коли Тібул з явився в його домі.

І доктор Гаспар зробив Тібула іншим.

Він казав:

— Ви велетень. У вас величезна грудна клітка, широкі плечі, блискучі зуби, кучеряве шорстке чорне волосся. Якби не білий колір шкіри, ви були б схожі на північноамериканського негра. От і чудово! Я вам допоможу стати чорним.

Доктор Гаспар Арнері вивчив сто наук. Він був дуже серйозною людиною, але мав добродушну вдачу. Зробив діло — гуляй сміло. Іноді він любив порозважатись. Але й на відпочинку він лишався вченим. Тоді він готував перебивні картинки в подарунок бідним дітям з притулку, робив дивовижні феєрверки, іграшки, майстрував музичні інструменти з голосами нечуваної краси, придумував нові фарби.

— Ось… — сказав він Тібулу, — ось подивіться. У цій пляшечці біла рідина. Але, потрапивши на яке-небудь тіло, під впливом сухого повітря вона фарбує тіло в чорний колір, притому якраз такого лілового відтінку, що властивий негрові. А ось у цій пляшечці есенція, яка знищує це забарвлення…

Тібул скинув своє трико, пошите з різнобарвних трикутників, і натерся колючою рідиною, що пахла чадом.

За годину він зробився чорним.

Тоді ввійшла тітонька Ганімед із своєю мишею. Далі ми вже знаємо.

Повернемося до доктора Гаспара. Ми розлучилися з ним у той момент, коли капітан Бонавентура повіз його в чорній кареті палацового чиновника.

Карета летіла щодуху. Ми вже знаємо, що силач Лапітуп не догнав її.

У кареті було темно. Опинившись у ній, доктор спочатку подумав, що чиновник, який сидів поруч, тримає на руках дитину, дівчинку із скуйовдженим волоссям.

Чиновник мовчав. Дитина теж.

— Пробачте, чи не забагато я зайняв місця? — спитав чемний доктор, знімаючи капелюх.

Чиновник відповів сухо:

— Не турбуйтеся.

Світло мигтіло у вузьких вікнах карети. За хвилину очі звиклися з темрявою. Тоді доктор розглядів довгого носа й напівзаплющені повіки чиновника і чарівну дівчинку в пишній сукенці. Дівчинка здавалася дуже сумною. І, мабуть, вона була бліда, але в сутінках цього не можна було помітити.

"Бідолашненька! — подумав доктор Гаспар. — Вона, здається, хвора".

І знову звернувся до чиновника:

— Очевидно, потрібна моя допомога? Бідне дитя захворіло?

— Так, потрібна ваша допомога, — відповів чиновник з довгим носом.

"Нема ніякого сумніву, що це небога одного з Трьох Товстунів чи маленька гостя наслідника Тутті. — Доктор міркував по-своєму, — Вона добре зодягнута, її везуть з палацу, капітан гвардії и супроводить — ясно, що це дуже поважна особа. Так, але живих дітей не допускають до наслідника Тутті. Яким же чином це янголя потрапило до палацу?"

Доктор не знав, що й думати. Він знову спробував розговоритися з носатим чиновником:

— Скажіть, на що захворіла ця дівчинка? Невже на дифтерит?

— Ні, у неї діра в грудях.

— Ви хочете сказати, що в неї негаразд з легенями?

— У неї діра в грудях, — повторив чиновник.

Доктор з чемності не сперечався.

— Бідолашна дівчинка! — зітхнув він.

— Це не дівчинка, а лялька, — сказав чиновник.

Тут карета під'їхала до будинку доктора.

Чиновник і капітан Бонавентура з лялькою ввійшли слідом за доктором у дім. Доктор прийняв їх у майстерні.

— Якщо це лялька, то навіщо тут мої послуги?

Чиновник почав пояснювати, і все стало зрозуміло.

Тітонька Ганімед, ще не отямившись од вранішніх хвилювань, заглядала в шпарку. Вона бачила страшного капітана Бонавентуру. Він стояв, спираючись на шаблю і подригуючи ногою у величезному чоботі з закотом.

Шпори його схожі були на комети. Тітонька бачила сумну, хвору дівчинку в рожевій нарядній сукенці, яку чиновник посадив у крісло. Дівчинка схилила голову зі скуйовдженим волоссям і, здавалося, дивилася вниз, на свої милі ніжки в атласних черевичках з золотими трояндами замість помпонів.

Сильний вітер стукав віконницею в галереї, і цей стукіт заважав тітоньці Ганімед слухати. Але вона дещо зрозуміла.

Чиновник показав докторові Гаспару наказ Державної ради Трьох Товстунів. Доктор прочитав і схвилювався.

— Ляльку треба полагодити до завтрашнього ранку, — сказав чиновник.

Капітан Бонавентура дзенькнув шпорами.

— Так… але… — Доктор розвів руками. — Я постараюсь, але хіба можна ручатися? Я не обізнаний з механізмом цієї чарівної ляльки. Мені треба його вивчити, мені треба визначити характер пошкодження, мені треба зробити нові частини цього механізму. На це піде багато часу. Хтозна, може, моя майстерність виявиться безсилою… Хтозна, може, мені не вдасться відновити здоров'я зраненої ляльки… Я боюся, панове… Такий короткий строк… Одна тільки ніч… Я не можу обіцяти…

Чиновник перебив його. Піднявши палець, він сказав:

— Горе наслідника Тутті надто велике, щоб ми могли гаятися. Лялька мусить воскреснути до завтрашнього ранку. Така воля Трьох Товстунів. Ніхто не сміє не підкоритися їхньому наказові. Завтра вранці ви принесете полагоджену ляльку в Палац Трьох Товстунів.

— Так… але… — протестував доктор.

— Ніяких розмов. Лялька має бути полагоджена до завтрашнього ранку. Якщо ви зробите це, вас чекає нагорода; якщо ні — сувора кара.

Доктор був приголомшений.

— Я постараюся, — белькотав він. — Але зрозумійте, це надто відповідальна справа.

— Звичайно! — відрубав чиновник і опустив палець. — Я передав вам наказ, ви мусите його виконати. Прощавайте!..

Тітонька Ганімед одскочила від дверей і побігла в свою кімнату, де в кутку потріскувала щаслива миша. Страшні гості вийшли. Чиновник сів у карету, граф Бонавентура, задзвенівши і заблищавши, скочив на коня; гвардійці насунули капелюхи. І всі помчали.

Лялька наслідника Тутті лишилась у майстерні доктора.

Доктор випровадив гостей, потім відшукав тітоньку Ганімед і сказав їй незвичайно суворим голосом:

— Тітонько Ганімед! Запам'ятайте. Я дорожу славою мудрої людини, вмілого доктора і великого майстра. Крім того, дорожу своєю головою. Завтра вранці я можу втратити і те, і друге. Мені випала важка робота на цілу ніч. Зрозуміли? — Він помахав наказом Державної ради Трьох Товстунів. — Ніхто не повинен мені заважати! Не робіть шуму. Не бряжчіть тарілками. Не наробіть чаду. Не скликайте курей. Не ловіть мишей. Щоб не було ні яєчні, ні капусти, ні мармеладів, ні валеріанових крапель. Зрозуміли?

Доктор Гаспар був дуже сердитий.

Тітонька Ганімед замкнулася у своїй кімнаті.

— Дивні речі, дуже дивні речі! — бурчала вона. — Я нічого не второпаю… Якийсь негр, якась лялька, якийсь наказ… Чудні настали дні!

Щоб заспокоїтись, вона вирішила написати листа своїй небозі. Довелося писати дуже обережно, щоб не рипіло перо. Вона боялася потривожити доктора.

Минула година. Тітонька Ганімед писала. Вона дійшла до описання дивовижного негра, який з'явився сьогодні ранком у майстерні доктора Гаспара.

"… Вони пішли удвох. Доктор повернувся з палацовим чиновником і гвардійцями. Вони привезли ляльку, яка нічим не відрізняється від живої дівчинки, але негра з ними не було. Де він дівся, я не знаю…"

Питання про те, де дівся негр, він же гімнаст Тібул, непокоїло і доктора Гаспара. Працюючи над лялькою, він не переставав Думати про долю Тібула. Він сердився. Він розмовляв сам з собою:

— Яка необережність! Я перетворив його на негра, я пофарбував його в чудесну фарбу, я зробив його зовсім невпізнанним, а він сам себе викрив сьогодні на Чотирнадцятому Ринку. Тепер його можуть схопити… Ах! Ну до чого ж він необережний! Невже йому кортить потрапити в залізну клітку?

Дуже був розтривожений доктор Гаспар.

Необережність Тібула, потім ця лялька…

Крім того, вчорашнє хвилювання, десять плах на Площі Суду…

— Жахливі часи! — вигукнув доктор.

Він не знав, що сьогоднішню страту відмінено. Палацовий чиновник був не з балакучих. Він не сказав докторові про те, що сталося сьогодні в палаці.

Доктор розглядав бідну ляльку і дивувався:

— Звідкіля ці рани? Їх нанесено холодною зброєю — очевидячки, шаблею. Ляльку, чудесну дівчинку, покололи… Хто це зробив? Хто насмілився колоти шаблюкою ляльку наслідника Тутті?

Доктор не мислив собі, що це зробили гвардійці. Він навіть думки не припускав, що вже й палацова гвардія відмовляється служити Трьом Товстунам і переходить на бік народу. Як би він зрадів, коли б дізнався про це!

Доктор узяв у руки голівку ляльки. Сонце летіло в вікно. Воно яскраво освітлювало ляльку. Доктор дивився.

"Дивно, дуже дивно, — міркував він. — Я десь бачив вже це обличчя. Ну так, звичайно!

Я бачив його, я його впізнаю. Але де? Коли? Воно було живим, воно було живим обличчям дівчинки, воно всміхалося, робило кумедні гримаски, було уважним, було кокетливим і сумним… Так, так! Не може бути в цьому сумніву! Але проклята короткозорість заважає мені запам'ятовувати обличчя".

Він підносив кучеряву голівку ляльки до самих очей.

"Яка дивна лялька! Який розумний майстер її створив! Вона не схожа на звичайну ляльку. У ляльки завжди бувають голубі витрішкуваті очі, нелюдські й бездумні, задертий носик і губки бантиком, чудні біляві кучерики, точнісінько як у баранця. Лялька завжди щаслива з вигляду, а в дійсності вона дурненька. А в цієї ляльки немає нічого лялькового. Можна подумати, що це дівчинка, перетворена в ляльку!"

Доктор Гаспар милувався своєю незвичайною пацієнткою. І весь час його не полишала думка про те, що десь колись він бачив це бліде личко, сірі уважні оченята, коротке розпатлане волосся. Особливо знайомим йому здавався поворот голови і погляд: вона схиляла голову трошечки набік і дивилася на доктора знизу, пильно, лукаво…

Доктор не витримав і голосно спитав:

— Лялько, як тебе звати?

Але дівчинка мовчала. Тоді доктор схаменувся. Лялька зіпсована; треба повернути їй голос, полагодити серце, навчити її знову посміхатися, танцювати і поводитися так, як поводяться дівчатка в її роки.

"На вигляд їй дванадцять літ".

Гаятися не можна було. Доктор узявся за роботу. "Я повинен воскресити ляльку!"

Тітонька Ганімед дописала свого листа.