Три Товстуни - Сторінка 7

- Юрій Олеша -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Вона закрутилася дзигою і розкинула руки, як городнє опудало. При цьому вона зробила якийсь незграбний рух: засувка мишоловки, дзенькнувши, одскочила, миша випала і зникла невідомо де.

Так злякалася тітонька Ганімед.

Негр голосно реготав, витягнувши довгі ноги в червоних капцях, схожих на велетенські червоні перчини.

Люлька стрибала у нього в зубах, немов сучок від поривів бурі. А в доктора стрибали, спалахуючи, окуляри. Він теж сміявся.

Тітонька Ганімед стрілою вилетіла з кімнати.

— Миша! — верещала вона. — Миша! Мармелад! Негр!

Доктор Гаспар заквапився їй навздогін.

— Тітонько Ганімед, — заспокоював він її, — ви даремно хвилюєтесь. Я забув вас попередити про свій новий дослід. Але ви могли сподіватися… Адже я вчений, я доктор різних наук, я майстер на різні прилади. Я ставлю всілякі досліди. У моїй майстерні можна побачити не лише негра, але навіть слона. Тітонько Ганімед… Тітонько Ганімед! Негр — одне, а яєчня — інше… Ми чекаємо сніданку. Мій негр любить багато яєчні…

— Миша любить кислоти, — шепотіла перелякана тітонька Ганімед, — а негр любить яєчню…

— Так от. Яєчня зараз, а миша вночі. Вночі вона попадеться, тітонько Ганімед. На волі їй уже робити нічого. Мармелад з'їдено раз і назавжди.

Тітонька Ганімед плакала, додаючи сльози замість солі в яєчню. Вони були такі гіркі, Щ, о навіть заміняли перець.

— Добре, що багато перцю. Дуже смачно! — хвалив негр, уминаючи яєчню.

Тітонька Ганімед пила валеріанові краплі, які тепер чомусь пахли гвоздикою. Мабуть, від сліз.

Потім вона бачила крізь вікно, як доктор Гаспар пройшов вулицею. Все було в порядку: новий шарф, нова тростина, нові (хоч і старі) черевики на червоних цілих каблуках.

Але поруч нього йшов негр.

Тітонька Ганімед примружила очі і сіла на підлогу. Вірніше, не на підлогу, а на кішку. Кішка від жаху заспівала. Тітонька Ганімед дуже розсердилась і побила кішку: по-перше, за те, що вона крутиться під ногами, а по-друге, за те, що вона не зуміла своєчасно впіймати мишу.

А миша, гулькнувши з майстерні доктора Гаспара в комод тітоньки Ганімед, їла мигдалеві коржики, з ніжністю згадуючи про мармелад.

Доктор Гаспар Арнері жив на вулиці Тіні. Звернувши з цієї вулиці вліво, ви потрапите в провулок, що носить ім'я Вдови Лизавети, а звідти, пересікши вулицю, яка славиться дубом, розчахнутим блискавкою, можна було, пройшовши ще п'ять хвилин, опинитися на Чотирнадцятому Ринку.

Доктор Гаспар і негр попрямували туди. Вже знімався вітер. Понівечений дуб рипів, як гойдалка. Розклеювач афіш ніяк не міг впоратися з аркушем, приготовленим для наклеювання. Вітер рвав його з рук і жбурляв в обличчя наклеювачеві. Здалека здавалося, що людина витирає обличчя білою серветкою.

Нарешті йому пощастило приліпити афішу до паркана.

Доктор Гаспар прочитав:

ГРОМАДЯНИ! ГРОМАДЯНИ! ГРОМАДЯНИ!

СЬОГОДНІ

уряд Трьох Товстунів

справляє для народу

свято.

ПОСПІШАЙТЕ:

на Чотирнадцятий Ринок!

ПОСПІШАЙТЕ!

Там будуть

ВИСТАВИ, РОЗВАГИ, СПЕКТАКЛІ!

ПОСПІШАЙТЕ!

— Ось, — сказав доктор Гаспар, — все зрозуміло. Сьогодні на Площі Суду має відбутися страта заколотників. Кати Трьох Товстунів рубатимуть голови тим, хто повстав проти влади багатіїв і ненажер. Три Товстуни хочуть обдурити народ. Вони бояться, щоб народ, який збереться на Площі Суду, не поламав плах, не вбив катів і не визволив своїх братів, засуджених на смерть. Тому вони влаштовують розваги для народу. Вони хочуть відвернути його увагу від сьогоднішньої страти.

Доктор Гаспар і його чорний супутник прийшли на базарну площу. Біля балаганів юрмився народ. Жодного франта, жодної дами у вбранні кольору золотих рибок і винограду, жодного знатного дідка на гаптованих золотом носилках, жодного купця з велетенським шкіряним гаманом при боці не побачив доктор Гаспар на площі.

Тут були бідні жителі околиць: ремісники, майстрові, продавці житніх коржиків, поденниці, вантажники, старці, каліки. Сіру, стару, драну одежину іноді тільки прикрашали або зелені вилоги, або пістрявий плащ, або різнокольорові стрічки.

Вітер роздував сиве, схоже на повсть волосся старих жінок, пік очі, рвав коричневе лахміття старців.

Обличчя людей були похмурі, всі очікували чогось недоброго.

— На Площі Суду страта, — говорили люди. — Там падатимуть голови наших товаришів, а тут кривлятимуться блазні, яким Три Товстуни заплатять багато золота.

— Ходімо на Площу Суду! — пролунали вигуки.

— У нас нема зброї. У нас нема пістолетів і шабель. А Площу Суду оточено потрійним кільцем гвардійців.

— Солдати поки що служать їм. Вони в нас стріляли. Нічого! Не сьогодні-завтра вони підуть разом з нами проти своїх начальників.

— Уже сьогодні вночі на Площі Зорі гвардієць застрелив свого офіцера. Цим він врятував життя гімнастові Тібулу.

— А де Тібул? Чи вдалося йому втекти?

— Невідомо. Всю ніч і на світанку гвардійці палили робітничі квартали. Вони хотіли його знайти.

Доктор Гаспар і негр підійшли до балаганів. Вистава ще не починалася. За розмальованими завісками, за перегородками лунали голоси, подзвонювали бубни, наспівували флейти, щось пищало, шелестіло, рикало. Там актори готувалися до спектаклю.

Завіска розсунулась, і визирнула пика. Це був іспанець, чудовий стрілець із пістоля. У нього стирчали вуса і одне око крутилося.

— А, — сказав він, побачивши негра, — ти теж береш участь у виставі? Скільки тобі заплатили?

Негр мовчав.

— Я одержав десять золотих монет! — хвалився іспанець. Він гадав, що негр теж актор. — Іди-но сюди, — сказав він пошепки з таємничим виглядом.

Негр піднявся до завіски. Іспанець розповів йому таємницю. Виявилося, що Три Товстуни найняли сто акторів для того, щоб вони виступали сьогодні на ринках і своєю грою всіляко вихваляли владу багатіїв і ненажер та водночас паплюжили заколотників, зброяра Просперо і гімнаста Тібула.

— Вони зібрали цілу трупу: фокусників, приборкувачів, клоунів, черевомовців, танцюристів!.. Всім були видані гроші.

— Невже всі актори згодилися вихваляти Трьох Товстунів? — спитав доктор Гаспар.

Іспанець зашипів:

— Тсс! — Він приклав пальця до губів: — Про це не можна голосно говорити. Багато акторів відмовились. Їх заарештували.

Негр спересердя плюнув.

У цей час заграли музики. В деяких балаганах почались вистави. Натовп заворушився.

— Громадяни! — кричав півнячим голосом клоун з дерев'яних підмостків. — Громадяни! Дозвольте вас поздоровити…

Він зупинився, вичікуючи, поки настане тиша. З його обличчя сипалося борошно.

— Громадяни, дозвольте вас поздоровити з такою радісною подією: сьогодні кати наших любих, рожевих Трьох Товстунів поодрубують голови підлим заколотникам…

Він не договорив. Майстровий жбурнув у нього недоїдком коржика. Він заліпив клоунові рота.

— М-м-м-м-м-м…

Клоун мукав, але нічого не допомагало. Погано випечене, напівсире тісто заліпило йому рота. Він махав руками, кривився.

— Так! Правильно! — закричали в натовпі.

Клоун утік за перегородку.

— Негідник! Він продався Трьом Товстунам! За гроші він ганьбить тих, що пішли на смерть за нашу свободу!

Музики заграли ще голосніше. Приєдналося ще кілька оркестрів; дев'ять дудок, три фанфари, три турецьких барабани і одна скрипка, звуки якої викликали зубний біль.

Власники балаганів намагалися цією музикою заглушити лемент натовпу.

— Мабуть, наші актори злякаються цих коржиків, — казав один з них. — Треба вдавати, ніби нічого не сталося.

— Просимо! Просимо! Спектакль починається…

Другий балаган мав назву "Троянський кінь".

З-за завіси вийшов директор. На голові в нього був височенний капелюх із зеленого сукна, на грудях — круглі мідні ґудзики, на щоках — старанно намальований гарний рум'янець.

— Тихше! — сказав він так, немов говорив по-німецькому. — Тихше! Наша вистава варта вашої уваги.

Деяка увага встановилася.

— Заради сьогоднішнього свята ми запросили Лапітупа!

"Та-ті-ту-та!" — повторила фанфара.

Тріскачка зобразила щось схоже на оплески.

— Силач Лапітуп покаже вам чудеса своєї сили…

Гримнув оркестр. Завіса відкрилась. На підмостки вийшов силач Лапітуп.

Справді, цей велетенський чолов'яга в рожевому трико видавався дуже сильним. Він сопів і нагинав голову по-бичачому. М'язи в нього ходили під шкірою, наче кролики, проковтнуті удавом.

Прислужники принесли гирі і кинули їх на підмостки. Дошки мало не проломилися. Пилюка і тирса знялися стовпом. Гомін прокотився по всьому ринку.

Силач почав показувати свою вправність. Він узяв у кожну руку по гирі, підкинув їх, як м'ячики, спіймав і потім з розмаху вдарив одну об одну… Посипались іскри.

— Ось! — сказав він. — Так Три Товстуни розіб'ють лоби зброяреві Просперо й гімнастові Тібулу.

Цей силач теж був підкуплений золотом Трьох Товстунів.

— Ха-ха-ха! — загримів він, втішаючись із свого жарту.

Він знав, що ніхто не наважиться жбурнути в нього коржиком. Всі бачили його силу.

Запанувала тиша, і всі виразно почули голос негра. Ціле море голів повернулося в його бік.

— Що ти кажеш? — спитав негр, поставивши ногу на східці.

— Я кажу, що так, лобом об лоб, Три Товстуни розіб'ють голови зброяреві Просперо і гімнастові Тібулу.

— Замовкни!

Негр говорив спокійно, суворо і неголосно.

— А ти хто такий, чорна потворо? — розсердився силач.

Він кинув гирі і взявся в боки. Негр піднявся на підмостки:

— Ти справді дужий, але підлий ти не менше. Скажи краще, хто ти? Хто тобі дав право знущатися з народу? Я знаю тебе. Ти син молотобійця. Твій батько досі працює на заводі. Твою сестру звуть Елі. Вона праля. Вона пере білизну багатіїв. Може, її вчора убили гвардійці… А ти зрадник!

Силач відступив приголомшений. Негр говорив таки правду. Силач нічого не розумів.

— Іди геть! — крикнув негр.

Силач отямився. Його обличчя налилося кров'ю. Він стиснув кулаки.

— Ти не маєш права мені наказувати! — ледве вимовив він. — Я тебе не знаю. Ти диявол!

— Іди геть! Я лічу до трьох. Раз!

Натовп завмер. Негр був на голову нижчий від Лапітупа і втроє тонший за нього. Проте ні в кого не було сумніву, що, коли почнеться бійка, переможе негр — такий рішучий, суворий і впевнений був у нього вигляд.

— Два!

Силач втягнув голову.

— Чорт! — прошипів він.

— Три!

Силач зник. Присутні заплющили очі, чекаючи страшного удару, а коли розплющили їх, силача вже не було. Він миттю зник за перегородкою.

— Ось так прожене народ Трьох Товстунів! — весело промовив негр, піднімаючи руки.

Натовп шаленів од захоплення.