Тринадцять загадкових випадків - Сторінка 22

Були, — дайте-но мені пригадати, — якщо не помиляюся, останні дні березня. Я прочитав про це в газетах. В одному з невеличких готелів оселилася така собі міс Бартон. Вона була дуже дивною та якоюсь химерною у своїй поведінці. Це було помічено всіма. Уночі вона ходила туди-сюди по своїй кімнаті, щось бурмочучи сама до себе й не даючи спати людям, які жили в сусідніх номерах. Одного дня вона прийшла до священика та сказала, що має повідомити йому щось надзвичайно важливе. Вона сказала йому, що вчинила злочин. Потім, замість договорити до кінця, рвучко підхопилася на ноги й сказала, що прийде завтра. Священикові здалося, вона не зовсім у собі, і він не сприйняв її самозвинувачення серйозно.

Наступного ранку виявили, що в кімнаті, яку вона винаймала в готелі, її немає. Вона залишила записку, адресовану слідчому. Її зміст був таким:

Я збиралася поговорити вчора зі священиком, у всьому йому зізнатись, але вона не дозволила мені це зробити. Я можу спокутувати свою провину лише в один спосіб — життя за життя; і моє життя має закінчитися так само, як закінчилося її життя. Я теж повинна втопитись у глибокому морі. Я вірила в те, що мої дії були виправданими. Тепер я бачу, що це не так. Якщо я хочу, щоб Емі мене пробачила, я повинна прийти до неї. Нікого не звинувачуйте в моїй смерті.

Мері Бартон

Її одяг знайшли на пляжі невеликої затоки неподалік, і здавалось очевидним, що вона роздяглася там і рішуче попливла у відкрите море, де, як усі знали, була небезпечна течія, що могла віднести людину дуже далеко.

Тіла не знайшли, але через деякий час було видано дозвіл на засвідчення смерті. Вона була жінка багата, її статок оцінювали в сто тисяч фунтів. Позаяк вона померла, не залишивши заповіту, то все відійшло її найближчим родичам — родині кузенів, які жили в Австралії. У газетах дуже коротко згадувалося про трагедію на Канарських островах, і висловлювалося припущення, що смерть міс Дерент негативно вплинула на здоровий глузд її подруги. Розслідування закінчилося типовим вердиктом: Самогубство внаслідок тимчасового розладу психіки.

Ось так упала завіса над трагедією Емі Дерент та Мері Бартон.

Запала довга мовчанка, а потім Джейн Гел'єр судомно хапнула ротом повітря.

— Але ви не повинні тут зупинятися — на найцікавішому місці. Розповідайте далі.

— Але ви ж розумієте, міс Гел'єр, це не детективний серіал. Це реальне життя; а реальне життя зупиняється там, де йому заманеться.

— Але я не хочу, щоб воно тут зупинилося, — сказала Джейн. — Я хочу знати, що було далі.

— Це якраз те місце, де ми повинні задіяти свої мізки, міс Гел'єр, — пояснив їй сер Генрі. — Чому Мері Бертон убила свою компаньйонку? Саме в цьому суть проблеми, яку доктор Ллойд поставив перед нами.

— Щодо цього, — сказала міс Гел'єр, — то вона могла вбити її з багатьох причин. Тобто — о, я не знаю. Та жінка могла діяти їй на нерви, або вона могла приревнувати її, щоправда, доктор Ллойд не згадував про чоловіків, але знаєте, коли люди подорожують на пароплаві — а втім, вам добре відомо, що розповідають про пароплави та про морські подорожі.

Міс Гел'єр замовкла, дещо засапавшись, і для публіки, яка її слухала, не залишилося причин сумніватись у тому, що зовнішні характеристики чарівної голівки Джейн набагато переважали її внутрішній вміст.

— Я змогла б висунути чимало здогадів, — сказала місіс Бентрі. — Але, думаю, що мушу обмежитись одним. Так от, я думаю, що батько міс Бартон заробив свої гроші на тому, що розорив батька Емі Дерент, отож Емі вирішила помститися. Ой, ні, адже все було навпаки. Як це нудно! Чому багатий працедавець убиває свого вбогого компаньйона? Я вже знаю, чому. Міс Бартон мала молодшого брата, який застрелився з кохання до Емі Дерент. Міс Бартон чекає свого часу. Емі потрапляє в скрутне матеріальне становище. Міс Бартон наймає її як команьйонку, везе на Канари й там здійснює свою помсту. Як вам така версія?

— Версія чудова, — сказав сер Генрі. — Але серед наших фактів ми не маємо доказу, що міс Бартон будь-коли мала молодшого брата.

— Ми логічно висновуємо цей доказ, — сказала місіс Бентрі. — Якби вона не мала молодшого брата, то не мала б мотиву. Тож вона мусила мати молодшого брата. Тепер ви зрозуміли, докторе Вотсон?

— Непогано, справді непогано, Доллі, — сказав її чоловік. — Але це тільки здогад.

— Звичайно, здогад, — погодилася місіс Бентрі. — Бо єдине, що ми можемо зробити, — пропонувати всілякі здогади. У нас немає ніяких ключів. Ну ж бо, мій любий, запропонуй тепер свій здогад.

— Присягаюся честю, я просто не знаю, що тут можна сказати. Але, думаю, є якась частка істини в припущенні міс Гел'єр, що вони ввійшли в конфлікт через якогось чоловіка. Повір мені, Доллі, то, певно, був якийсь високий священнослужитель. Вони обидві вигаптували йому ризу абощо, і він одягнув ту, яку вигаптувала для нього Емі Дерент, першою. Судячи з наступних подій, їхній конфлікт мав приблизно таку причину. Адже перед самим кінцем вона пішла до священика. Жінки завжди втрачають тяму, побачивши вродливого священнослужителя. Ми знову й знову чуємо про щось подібне.

— Певно, я повинен дати більш вишукане пояснення, — сказав сер Генрі, — хоч і визнаю, що це також лише здогад. Моє пояснення полягає в тому, що міс Бартон завжди була несповна розуму. Подібних випадків буває набагато більше, аніж ви можете собі уявити. Манія в неї дедалі посилювалась, і вона стала вірити в те, що її місія — очистити світ від певних осіб, можливо, саме від тих, що їх ми зазвичай називаємо нещасливими жінками. Про минуле міс Дерент не відомо нічого. Тож не виключено, що вона мала минуле — і те минуле було "нещасливим". Міс Бартон довідується про це й задумує свій план знищення. Згодом її починають тривожити сумніви щодо праведності власного вчинку, і вона переживає напад гострого каяття. Її кінець доводить, що вона таки була несповна розуму. А тепер скажіть, що ви зі мною згодні, міс Марпл.

— Боюся, що ні, сер Генрі, — сказала міс Марпл, вибачливо всміхаючись. — Я думаю, кінець історії показує, що ця жінка була надзвичайно розумна та винахідлива.

Джейн Гел'єр урвала її несподіваним зойком.

— О, яка ж я була дурна. Можна мені висунути новий здогад? Звичайно ж, у цьому була причина. Шантаж! Компаньйонка шантажувала її. Я тільки не розумію, чому міс Марпл каже, що накласти на себе руки було з її боку надзвичайно розумним вчинком. Мені зовсім так не здається.

— Річ у тому, — сказав сер Генрі, — що міс Марпл знає про аналогічну подію, яка відбулася в Сент-Мері-Мід.

— Ви завжди смієтеся з мене, сер Генрі, — сказала міс Марпл докірливим голосом. — Але мушу зізнатися, цей випадок і справді нагадує мені, хоч і зовсім трохи, про стару місіс Траут. Вона одержувала пенсію по старості, щоб ви знали, за трьох старих жінок, які вже померли, на трьох різних парафіях.

— Цей злочин справді видається надзвичайно мудрованим і винахідливим, — сказав сер Генрі. — Але я не бачу, щоб він кидав бодай якесь світло на нашу нинішню проблему.

— Звісно, ви не бачите, — сказала міс Марпл. — Для вас це просто незрозуміло. Але деякі родини були дуже бідними, і пенсія по старості допомагала їм прогодувати малих дітей. Я знаю, це важко зрозуміти тим, хто дивиться на це збоку. Але насамперед я хочу сказати, що в основі цієї історії лежить той очевидний факт, що літні жінки нерідко бувають дуже схожими одна на одну.

— Ну то й що? — запитав cep Генрі, глибоко заінтригований.

— Я завжди так погано пояснюю. Я хотіла сказати, що коли доктор Ллойд на самому початку своєї розповіді описував цих двох дам, він не міг відрізнити їх одну від одної, і я не думаю, що це зміг би зробити хтось інший із тих людей, які були в готелі. Вони змогли б, безперечно, через день або два, але вже наступного дня одна з двох утопилась, і, коли та з них, котра залишилася жива, назвала себе міс Бартон, я не думаю, що кому-небудь могло б спасти на думку, що це не так.

— Ви гадаєте… О, тепер я бачу, — повільно проказав сер Генрі.

— Подумати про це — цілком природна річ. Наша люба місіс Бентрі щойно подумала про те саме. Навіщо багатому працедавцеві вбивати свою вбогу компаньйонку, сказала вона. Набагато ймовірніше, що все було навпаки. Тобто, я хочу сказати, подібні події відбуваються саме так.

— Справді? — перепитав сер Генрі. — Ви мене приголомшили.

— Але, звичайно ж, — провадила міс Марпл, — у такому разі їй би довелося носити одяг міс Бартон, який би, ймовірно, був на неї трохи тісний, тож її загальний вигляд був би таким, ніби вона трохи погладшала. Тому я й поставила це запитання. Будь-який чоловік подумав би, що це жінка потовщала, а не одяг став меншим, адже його вдягли не на ту жінку, для якої він був призначений.

— Але якщо Емі Дерент убила міс Бартон, то яку вигоду вона в цьому знайшла? — запитала місіс Бентрі. — Вона не змогла б приховувати цей обман вічно.

— Вона приховувала його лише протягом наступного місяця або десь так, — уточнила міс Марпл. — І думаю, що впродовж цього часу вона перебувала в мандрах, уникаючи кожного, хто її знав. Саме це я й мала на увазі, коли сказала, що жінки певного віку дуже схожі одна на одну. Не думаю, щоб хтось коли-небудь звернув увагу на іншу фотографію в її паспорті — ви ж бо знаєте, як перевіряють наші паспорти. А потім у березні вона поїхала на той корнуелський курорт і почала дивно поводитись, привертати до себе увагу, тож коли люди знайшли її одяг на пляжі й прочитали її останнього листа, вони забули про висновок, який напрошувався сам собою.

— І який був? — запитав сер Генрі.

— Не було знайдено тіла, — твердо сказала міс Марпл. — Це той факт, який би відразу впав у вічі кожному, якби вона не вдалася до стількох обхідних маневрів, щоб збити вас зі сліду, — зокрема, до зізнання у своєму злочині й до каяття. Не було тіла. Це був справжній значущий факт.

— Ви хочете сказати, — урвала її місіс Бентрі, — ви хочете сказати, що ніякого каяття не було? Що вона… що вона не втопилася?

— Вона — ні! — сказала міс Марпл. — Тут ми знову маємо перед собою місіс Траут. Місіс Траут чудово вміла користуватись обхідними маневрами, але вона знайшла гідну суперницю в мені. І я також бачу наскрізь вашу розкаяну міс Бартон. Утопилася? Виїхала до Австралії, якщо я бодай трохи вмію вгадувати.

— Ви справді вмієте, міс Марпл, — сказав доктор Ллойд. — Поза всяким сумнівом, умієте.