Троє в одному човні (Як не рахувати собаки) - Сторінка 5

- Клапка Джером Джером -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Від нього ваш човен став надто важким. Ви налягаєте на весла, але вам уже не під силу гребти. Ваш човен стає некерованим і небезпечним. Вас ні на мить не полишають хвилювання і турботи, ви не можете і хвильки побайдикувати, поринувши у свої мрії, у вас немає часу спостерігати за тим, як у вечірніх сутінках легкий подих вітру жене по відмілині брижі, як переливаються і виблискують у них сонячні промені, як, милуючись собою, схилилися над кришталевою гладінню річки велетенські дерева, як із зеленого на золотаве міняє своє вбрання ліс, як у блаженному спокої погойдуються на хвилях жовті і білі лілії, як хитаються від подуву вітру потемнілий очерет з осокою, зозулинець та незабудки.

Викиньте геть цей мотлох! Звільніть від нього ваш човен життя. Залишіть тільки найнеобхідніше: простий будинок і скромні бажання, одного-двох найкращих друзів, того, кого ви кохаєте і хто буде кохати вас, ще кішку, собаку, люльку (краще дві), достатньо їжі, достатньо одягу і трішки більше ніж достатньо питного, бо спрага — річ небезпечна.

Ви відчуєте, наскільки легше стане гребти, ви не переживатимете, що ваш човен перекинеться, та якщо й перекинеться, великої шкоди від того не буде, бо хороший і простий крам води не боїться. У вас з'явиться час мріяти і працювати. З'явиться час, щоб впиватися насолодою від найсвітліших днів вашого життя, слухати, як божественний вітер перебирає струни Еолової арфи і лине чарівна музика, що долинає до найглибших куточків вашої душі; з'явиться час…

Я прошу вибачення. Я зовсім забув.

Отже, ми доручили складання списку Джорджеві, що він і почав робити.

— Я думаю, намет брати не варто, — висловив пропозицію Джордж, — ми візьмемо накритого човна. Це значно простіше і зручніше.

Думка видалася непоганою, і ми погодилися. Не знаю, чи вам доводилось таке робити: вздовж човна ви ставите металеві обручі, натягуєте на них величезну парусину, міцно прив'язуєте її довкола, і ваш човен перетворюється на невеличкий будиночок, хоча й дещо задушливий. Та, як казав один мій знайомий, коли в нього померла теща і йому довелося витрачатися на її поховання, у всьому є свої переваги й недоліки.

Джордж сказав, що в такому випадку кожному з нас потрібно буде взяти з собою ковдру, ліхтар, мило, масажну щітку, гребінець (можна один на всіх), зубну щітку (кожному), горня, трохи зубного порошку, причандали для гоління (виглядає так, наче ми вперше прийшли на урок мови) і пару рушників для купання. Я не раз зауважував, що, вирушаючи кудись поближче до води, люди надзвичайно багато уваги приділяють приготуванням до купання, насправді ж, прибувши на місце, вони майже не заходять у воду.

Так буває, коли ви вирушаєте на відпочинок до моря. Я сам не раз казав собі (коли розмірковував про це, ще перебуваючи в Лондоні), що кожного ранку я раненько вставатиму і ще до сніданку бігтиму до моря, щоб сполоснутися. З непохитною вірою в це я вкладав до своєї валізи рушник та пару трусів для купання. Купальні труси в мене завжди були червоного кольору. Ну, подобаються мені труси червоного кольору. Вони дуже пасують до моєї комплекції. Але, прибувши до моря, я не відчував нічого такого, що бодай би нагадувало якесь бажання бігти зраночку до моря і пірнати у воду. Хоча в місті я так часто говорив собі про це.

Навпаки, мені хотілося залишатися в ліжку якнайдовше, а після того одразу ж іти на сніданок. Декілька разів я все ж збирався з духом, вставав о шостій, брав рушника, труси для купання і без особливого піднесення, напівроздягнений, вирушав до моря. Мені здається, що саме тоді, коли я вирішую скупатися, хтось навмисно випускає на волю пронизливий східний вітер, по всьому берегу розкидає гостре, як бритва, каміння, а щоб я його не зміг побачити, притрушує піском. Він бере та й відтягує на добрих дві милі море, щоб я, скоцюрбившись від холоду і підстрибуючи, плюскався по коліна у воді. Коли я зрештою дістаюсь до моря, воно поводиться зі мною вкрай безцеремонно, я навіть сказав би, образливо.

Величезна хвиля хапає мене і, склавши вчетверо, щосили шпурляє на якусь скелю, спеціально приготовану для мене. Перш ніж я встигну застогнати і зрозуміти, що сталося, вона підхоплює мене і несе до середини моря. Я щодуху намагаюся гребти до берега і вже починаю думати, що більше ніколи не побачу свій дім та друзів. Я починаю жалкувати, що погано обходився зі своєю молодшою сестрою (я маю на увазі, коли був ще хлопчаком). Коли я вже втрачаю всіляку надію, хвиля відступає, а я залишаюсь лежати на піску, розпластаний, наче морська зірка. Я встаю, обертаюсь і бачу, що я боровся за своє життя на глибині у два фути. Пристрибуючи, я одягаюсь і чвалаю додому, де мені доводиться робити вигляд, що все це мені дуже сподобалося.

Зараз ми всі говорили так, ніби щоранку збиралися подовгу купатися.

Джордж казав, що це так приємно — прокинутися на світанку в човні і, вдихаючи свіже вранішнє повітря, пірнути у прозору річку, Гарріс сказав, що немає нічого кращого, як поплавати перед сніданком, і що це неодмінно додає апетиту. Він наголосив, що йому — додає завжди. Джордж зауважив, що якщо це змусить Гарріса їсти більше, ніж зазвичай, то Джордж буде проти того, щоб Гарріс взагалі будь-коли купався.

Він сказав, що тягти проти течії човна з тією кількістю їжі, яка в такому разі необхідна Гаррісові, буде вкрай важкою справою.

Я не погодився з Джорджем і мовив, що буде значно приємніше, коли Гарріс буде з нами в човні чистим і свіжим, і задля цього я ладен тягти зайву сотню кілограмів харчів. Джордж пристав на мою думку і відмовився від своїх заперечень щодо купання Гарріса.

Зрештою ми дійшли згоди, що, аби не змушувати одне одного чекати, ми візьмемо три рушники.

З одягу Джордж запропонував узяти по два фланелевих костюми і сказав, що коли вони забрудняться, ми завжди зможемо випрати їх у річці. Ми запитали його, чи доводилось йому будь-коли прати в річці фланелевий костюм, на що він відповів:

— Сам я цього не робив, але я знаю таких, кому це доводилось робити. Вони казали, що це досить просто.

Нам із Гаррісом важко було уявити те, про що говорив Джордж, і як насправді троє пристойних молодих чоловіків, не маючи ні досвіду, ні бажання, зможуть самотужки якимось одним шматком мила випрати в Темзі свої сорочки і штани.

Пізніше, коли дійшло до справи, виявилося — хоча говорити про це було вже надто пізно, — що Джордж був жалюгідним брехуном і навіть гадки не мав, як це все робиться. Поглянули б ви на той одяг… але, як то кажуть у тих дешевих бульварних романчиках, не будемо випереджати події.

Джордж наполіг на тому, щоб набрати спідньої білизни і багато шкарпеток — на випадок якщо перекинеться човен і захочеться перевдягтися. Крім того — багато носових хустинок, щоб ними можна було витирати якісь речі, а також окрім капців по парі шкіряних черевиків, які також можуть нам знадобитися, якщо човен перевернеться.

РОЗДІЛ IV

Продовольче питання. Заперечення проти гасу. Переваги сусідства сиру під час подорожі. Заміжня пані полишає свій дім. Ще одне нагадування про те, що човен перекинеться. Я спаковую валізу. Норовливість зубних щіток. Джордж і Гарріс вкладають речі. Жахлива поведінка Монморенсі. Ми йдемо відпочивати.

Потім ми перейшли до обговорення продовольчого питання. Джордж сказав:

— Почнімо зі сніданку. (Джордж справді практичний.) Отже, для сніданку нам знадобиться сковорідка (Гарріс сказав, що вона не перетравлюється, але ми просто попросили його не бути віслюком, і Джордж продовжив), чайник, казан та спиртівка. Ніякого гасу, — значуще поглянув на нас Джордж, і ми з Гаррісом погодилися.

Якось ми було взяли гасницю, після того сказали собі, що "більше ніколи в житті". Увесь той тиждень ми ніби жили в гасовій крамниці. Він просочується скрізь. Мені ніколи не доводилося бачити, як просочується гас. Ми тримали його спереду човна, але звідти він протік аж до правилки. Весь човен і все, що було в човні і траплялось йому на шляху, просякло гасом. Ним залило всю річку, весь мальовничий пейзаж і зіпсувало атмосферу. Хоч би звідки не дмухав вітер, чи то з заходу, чи то зі сходу, з півночі чи з півдня, відчувався тільки гас. Нам здавалося, що якби він прилетів навіть із самої Арктики, чи десь із піщаних пустель, все одно він буде наскрізь просякнутий запахом гасу.

Гасом залило і спаскудило захід сонця, а місяць ним просто просмердівся.

Ми спробували позбутися від нього в Марлоу. Ми залишили човна біля мосту і пішли до міста, щоб утекти від нього, але він переслідував нас скрізь. Усе місто було наповнене гасом. Ми проходили через кладовище, і нам здавалося, що люди на ньому поховані в гасі. На Гай-Стріт так тхнуло гасом, що ми дивувалися, як люди можуть там жити. Миля за милею ми йшли дорогою в напрямку до Бірмінгема, але не допомагало нічого. Вся країна занурилась у гас.

Наприкінці тої мандрівки, десь опівночі, ми зупинилися біля розбитого дуба в якомусь віддаленому полі і присяглися (протягом цілого тижня ми тільки те й робили, що лаяли той гас звичайною, як це роблять прості пересічні люди, лайкою — цього разу це було щось нечуване) — присяглися ніколи більше не брати з собою в човен гасу, хіба що на випадок якоїсь недуги.

Тому цього разу ми спинилися на спиртівці. Незважаючи на те, що і вона — не найкраще, що може бути. Ви їсте проспиртований пиріг, проспиртовані тістечка. Але спирт, навіть якщо він потрапляє всередину організму у великих кількостях, значно корисніший, ніж гас.

Ще на перший сніданок Джордж запропонував яйця, шинку, які легко готувати, холодне м'ясо, чай, хліб, масло та варення. На другий сніданок можуть бути тістечка, холодне м'ясо, хліб з маслом та варення — і в жодному разі не СИР. Сир, як і гас, надто високої думки про себе. Він хоче, аби все в човні було таким, як він. Він проникає крізь усі пакунки і надає сирного присмаку всьому, що в них є. Ви навіть не можете сказати, що ви їсте, чи то пиріг з яблуками, чи сардельку, а чи полуниці з вершками. Все видається сиром. Сир надто пахучий.

Пригадую, як один мій приятель купив у Ліверпулі кілька головок сиру. Сир був відмінний, витриманий, насичений і з потужним — десь у дві сотні кінських сил — запахом. Цей запах, без сумніву, можна було зачути за три милі, а за дві сотні ярдів він міг звалити людину з ніг.