Трохи сонця в холодній воді ("Сонячний промінь в холодній воді") - Сторінка 23

|Якщо він сидітиме за столом і нікуди пе відходитиме, вів здаватиметься сумним. А з другого боку, якщо він кинеться, та ще й у клубі, до Катрін, то цим принизить Наталі і себе [самого. Він зітхнув і попросив рахунок — він лише зіпсував собі годину життя.

Розділ IX

Проте він зіпсував собі не лише годину. В цьому він іпереконався на другий день, колп, ледве прокинувшись, подзвонив Наталі.

— Я забула сказати тобі вчора, щоб ти забрав з хім-дистки свій синій костюм — він уже готовий,— сказала вона.— Я тобі передзвонила, але ніхто не взяв трубки. | Звичайно, адже він вийшов з дому через хвилину після

свого телефонного дзвінка слухняпої дитини. Пішов зовсім даремно, але хіба тепер вона йому повірить. І правда, і брехня об'єднувалися в змові проти нього. А він же й справді мав твердий намір залишитись дома, коли з нею розмовляв.

— Я здогадувалася, що ти підеш до приятелів,— промовив далекий голос Наталі,— але навіщо було влаштовувати мені цей номер? Я для тебе така обтяжлива? Навіщо було казати про наш дім, про надто широке ліжко і про музику? Навіщо, Жіль?

— Я справді хотів зостатись дома, коли дзвонив тобі,— сказав він.— А потім раптом вирішив піти.

Через хвилину?

Його слова звучалп неправдиво, правда здавалася жахливою неправдою, і він нічого не міг зробити. І все ж такп він намагався пояснювати далі.

— Я випив у клубі з Жаном і через годину був уже дома.

"Мало того, що заради тебе я не пішов із чарівною Кат-рін, мало того, що я поводився, як ангел, так я ще й завдав тобі страждань і на додачу ти думаєш, що я брешу. Яке безвихідне становище!" Він був розлючений, але розумів її: хоча він не вчинив нічого лихого, але був спійманий на брехні.

— Річ не в тім, що ти робив чи не робив,— сказала Наталі.— Важливо те, що ти сказав, те, що ти, на твою думку, мусив сказати.

Він зітхнув, закурпв сигарету, провів рукою по волоссі.

— Я потім поясню тобі,— сказав він.— Як тітонька?

— Погано. За день-два вона помре. Я зараз тудп поїду з П'єром.

Правда, вона ж бо живе у П'єра, і він, певно, був свідком, як його сестра вчора брала трубку, відповідала лагідним голосом, а потім вигукнула: "Ой, хімчистка!"—подзвонила сама і, не почувши відповіді, повернула до брата надто спокійне обличчя. Ми часто більше ранимо людей через їхніх близьких, ніж завдаючи болю їм самим. Адже тоді їм з гордості доводиться брехати, щось вигадувати, викручуватись, ніби забувшп, що телефон поруч. Якби Наталі ібула сама, вона, можливо, передзвонювала б через колені півгодини і під час другого дзвінка вже б натрапила на нього. О, яке ж воно безглузде, наше життя!

— Наталі,— сказав він,— я кохаю тебе.

— Я телї,— відповіла вона, але в її голосі не було й тіні радості, вона скоріше покірно визнавала незаперечний •факт.

І Вона поклала трубку. Через тиждень він їй усе пояснить, він триматиме її в обіймах, пригортатиме до себе її тепле, живе, відкрите тіло, і воно стане зв'язком між ними, а не її суворе замкнуте обличчя, пе ці безглузді невиразні фрази, якими вони обмінювались по телефону. Що я? до інших (він не знав точно, хто такі "інші",— просто в їйого уяві поставав з погрозлпвпм дзижчанням рій парижан) — вони ще побачать. А точніше — не побачать. По-перше, не будуть його бачити цілий тшкдєнь, а потілі, коли вона повернеться, побачать їх удвох. Вони сидітимуть удома або ходитимуть у театр, коли вже вона любить театр, чи на концерти,— адже він любить музику. Звичайно, йому самому приємніше послухати гарну платівку, лежачи на килимі, але він робитиме те, що налелшть робити, аби лиш догодити Наталі. Підбадьоривши себе такою думкою, він, наспівуючи, підвівся, майже завчасно поїхав до редакції і добре працював. Як же він здивувався, коли о третій ночі, опинившись у клубі, сперечався із якимсь англійським журналістом про сегрегацію в Америці.

Через десять днів об одинадцятій годині вечора Наталі приїхала на їхній улюблений Південно-Західний вокзал. На пероні попереду й позаду них ішов веселий натовп провінційних дам, одягнених так само, як Наталі,— всі у трошки довгих спідницях, із шовковими хустинками на головах, валізкою в руці. Крім гордої постави голови, а зблизька — і незвичайної краси, Наталі нічим не вирізнялася. У нього були коханки, чиїх собачок груми носили, як букети квітів, але для нього тоді це нічого не важило. Проте на цьому сірому й похмурому вокзалі (пішов дощ) йому хотілося б, щоб Наталі з'явилась, як яскрава барвиста пляма, як щось надзвичайне, як полум'я. Він міцно стиснув її в обіймах, поцілував. Під очшна в неї залягли темні кола, і вона була, звичайно, в жалобі: який же він дурний!

— О, це ти,— промовила вопа і завмерла, пригорнувшися до нього.

На них дивилися, і йому стало трохи ніяково: адже вони пе підлітки, щоб так відверто афішувати па вокзалі свої почуття. Він спробував пожартувати:

— А хто б іще міг бути, по-твоєму?

— Ти,— відповіла вона.— Саме ти.

Вопа підвела голову, і він уважно подивився на неї. Йому здавалося, що її обличчя ледь підпухло, що вона погано підфарбована, і цей огляд здавався йому таким самим природним, як і її повернення. Він приїхав на вокзал зустріти свою коханку, майже дружину, і роздивлявся її, як роздивляються одне одного всі давні коханці. Він узяв її під руку.

— Я купив смажену курку, повечеряємо вдома. Ти виїхала відразу після похорону?

— Так, звичайно. Ти ж розумієш, що в Ліможі мепі було пе так уже й приємно.

— Порядні люди закидали тебе камінням на вулиці?

— Та ні,— сказала вона,— вони знають, що плоть слабка. Вони тепер читають газети.

Приїхавши, вона неуважно подивилася на розгардіяш, який він учинив у квартирі за дві години перед поїздкою на вокзал, пройшла у ванну, підфарбувалася, а він тим часом, сердито лаючись, розрізав курку. Після кави вони пройшли до вітальні, й Жіль обережно поставив нову платівку Гай дна.

— Що тут нового в Парижі? — спитала вона. Спитала незворушно, заплющивши очі, ніби хотіла сказати самим

г своїм тоном, що нічого нового насправді в Парижі не могло і трапитись.

; — Нічого надзвичайного, — відповів він. Ти чптала га-'веТИ?

. — А ти?

^ Тон запитання був такий сампй. Він посміхнувся.

і — Я теж ні. Я багато працював. Мабуть, забагато пив,

гпокп тебе не було, і купив оцю платівку.

Ь Він не додав, що зрештою, добре набравшись, проводив

|гарненьку Катрін до неї додому і що все скінчилося його

^цілковитим фіаско. Та хоч би що там було, цього разу вона

Гмовчатиме. В її ж інтересах пе розбалакувати нро його

і раптове безсилля: тепер він знає про всі її порочні заба-

[ ґанки. Він простяг руку, і Наталі взяла її.

|,, — А ти? Бачила Франсуа?

!— Так, бачила,— сказала вона.— Він приїздив до П'ера, щоб зустрітися зі мною. — Чому? — Хотів, щоб я повернулась. Здається, він нудьгує. , — Провінція змінилася,— сказав Жіль.

Йому було трохи прикро, хоч він і сам не міг би сказали чому. Усі чоловіки хочуть відібрати в нього цю жінку, і на секунду не допускаючи думки, що вона кохає його, іцо вона може його кохати. Поза всяким сумнівом, він був пише нещасливим випадком у її житті. '■: — І що ж ти йому сказала?

[ — Що не вернуся. Що люблю тебе. Що мені дуже шкода, але... П'єр також хотів, щоб я лишилася.

У душі в Жіля наростало щось схоже на гнів. Звичайно, він протягом десяти днів поводився як хлопчисько, як

Іолодий, нічим не зв'язаний чоловік. І чим же все це обер-улося? Двома годинами з розбещеною дівчиною та ноча-и нескінченних балачок з "розумниками", спустошеними ікоголем і пристосуванством. А в цей час Наталі бачила 5личчя знайомих чоловіків, схвильованих чоловіків, що Штом втрачали перед нею всю свою гордість, вона жила, воііа грала роль Анни Карепіної — лише навпаки. Вона переживала муки сумління, жалю, одно слово, зазнавала справжніх людських почуттів.

— Не знаю навіть, навіщо я тобі розповідаю про це,— сказала вона.— Я так стомилася. Отже, ти задоволений роботою?

Чи не хоче вона поставити йому "добре" за поведінку? Він сам не міг зрозуміти своїх ревнощів, своєї злості. Адже Наталі повернулася. Вона все покинула задля нього. Ось вона тут. Чого ж він боїться?

— Я бачила також Флорапа і твою сестру — на похороні. Вона нарікає, що від тебе немає ніяких звісток. Ти б їм написав.

— Завтра напишу,— сказав він.

Він намагався надати спокійного тону своєму голосу, нобороти тремтіння рук. Він навіть усміхався.

— Тобі треба йти спати,— сказав він,— ти геть змучена. Я зараз прийду.

Залишившись на самоті, він просто з пляшки відпив великий ковток віскі, що аж обпекло йому горло. Зараз він буде любитися із цією бездоганною подругою, бездоганною коханкою, самим втіленням бездоганності. Його життя нарешті стало на правильний шлях. За кілька хвилин він навіть їй міг би сказати: "Знаєш, мені тебе так бракувало",— і це не було б брехнею. Але його бив нервовий дрож.

Розділ X

Вола справді спалила останні мости, які пов'язували її з минулим, з дитинством, з друзями. Брат доводив її до відчаю порадами, благаннями, а чоловік поставив їй умову: "Або лишайся зараз, або йди назавжди". Про все це вона зізналася Жілю короткими, уривчастими фразами, які ронила в темряву, і Жіль був радий цій темряві, завдяки якій не можна було побачити його сліз. Ніхто в Лімузсиі не довіряв йому; навіть його рідна сестра, Оділія, несподівано набралася духу, відвела Наталі вбік і запитала, чи щаслива вона, так, як питають про неможливе.

"Мені там більше нічого робити",— казала Наталі, і зіп тепер часто замислювався: може, мають рацію якраз ті врівноважені люди, які тверезо дивляться на ці речі. , Тим часом минали дні, квітень позеленив дерева, і вони і.жили, як жилося. Якось уранці Жіль увесь аж сяяв, коли ! прийшов до редакції газети: напередодні він написав дуже і гарну статтю про Грецію, прочитав її Наталі, вона була [схвильована цією статтею, і він почував себе впевнепо. Справді, Фермой погодився, що стаття дуже добра, похвалив її ій Жан, і навіть Гарньє, який трохи уникав Жіля відтоді, як той зчинив бійку в клубі, привітав його. Стаття була написана стисло, пристрасно і чітко; саме такі статті треба І було б друкувати хоч раз на тиждень, заявив Фермой. Жіль був захоплений, а що вранці версталп газету, то він запросив Жана, доброго давнього приятеля Жана пообідати з ним.