Троянської війни не буде - Сторінка 4

Я кажу "О-ла-ла"! Я говорю те, що думаю.

М а л е н ь к а П о л і к с е н а. Вона ламає свої іграшки. Вона опускає голови своїх ляльок в киплячу воду.

Г е к а б а. У міру того як ми, жінки, старіємо, ми переконуємося в тому, що чоловіки лицеміри, хвальки, скоти. У міру того, як старіють чоловіки, вони приписують нам всі досконалості. І будь-яка посудниця, яку ви десь притиснули в кутку, перетворюється в ваших спогадах в уособлення любові.

П р і а м. Ти зраджувала мені?

Г е к а б а. З одним тобою, але сотню раз.

Д е м о к о с. А хіба Андромаха зраджувала Гектора.

Г е к а б а. Залиш Андромаху в спокої. Жіночі історії не для неї.

А н д р о м а х а. Якби Гектор не був моїм чоловіком, я з ним самим обдурила б його. Якби він був бідним кульгавим рибалкою — я б прибігла до нього в його хатину, лягла б на ложе з раковин і водоростей і народила б йому незаконного сина.

М а л е н ь к а П о л і к с е н а. Вона ночами лежить із заплющеними очима і не спить.

Г е к а б а. (Поліксені). Не смій базікати! Ти ... Обурливо! Я забороняю тобі.

С л у ж н и ц я. Немає нічого гіршого чоловіка. Але ось цей!

Д е м о к о с. Тим гірше, якщо жінка нас обманює. Тим гірше, якщо вона сама зневажає і свою гідність і саму себе. Якщо вона сама не здатна зберегти ту ідеальну форму, яка підтримує її і усуває зморшки з її душі, — ми повинні це зробити.

С л у ж н и ц я. Оце так!

П а р и с. Жінки забувають тільки про одне, що вони не ревниві.

П р і а м. Дорогі дочки, ваше обурення тільки доводить, що ми праві. Хіба існує більша великодушність, ніж та, яку проявляєте ви, коли люто і всіма засобами захищаєте мир. А що він вам дасть? Мужів кволих, нероб, боягузів, в той час, як війна зробить вам з них справжніх чоловіків.

Д е м о к о с. Героїв ...

Г е к а б а. Ми знаємо словниковий запас троянців. Під час війни чоловіка звуть героєм. Війна не робить його хоробрішим, але все одно він вважається героєм, нехай хоч і тікає з поля бою.

А н д р о м а х а. Батько мій, благаю вас. Якщо в вас хоч трошки жевріє почуття дружби до жінки, вислухайте те, що скажу я вам від імені всіх жінок. Залиште нам наших чоловіків такими, якими вони є. Нехай вони зберігають свою жагу діяльності і свою хоробрість. Боги оточили їх стількома живими і неживими предметами, захоплюючими для них! Нехай це буде гроза або сама звичайна тварина! І поки на землі існують вовки, слони, леопарди — чоловік завжди буде мати проти себе противника і суперника більш підходящого, ніж людина. Всі ці величезні птахи, які літають навколо нас, зайці, яких ми, жінки, часто не можемо відрізнити від степного кураю, — все це мішені, що привертають увагу лучника набагато краще, ніж серце супротивника, захищеного латами. Кожен раз, коли я бачила, що вбивають оленя або орла, я відчувала до нього почуття глибокої подяки. Я знала, що він помирав за Гектора. Чому ж ви хочете, щоб я зберегла Гектора ціною життя інших людей?

П р і а м. Я цього не хочу, дорога моя. Але чи знаєте ви, чому ви, всі жінки, такі прекрасні і такі доблесні? Тому що ваші чоловіки, батьки, предки були воїнами. Будь вони ліниві в ратній справі, не знай вони, що тьмяне і безглузде заняття, зване життям, іноді освітлюється і набуває сенсу завдяки презирству, яке люди до нього відчувають, то, запевняю вас, ви самі відчували б себе боязкими і, щоб позбутися цього, зажадали б війни. До безсмертя один лише шлях в цьому світі — забути, що ти смертний.

А н д р о м а х а. О, звичайно, батько, — і ви це добре знаєте! На війні гинуть хоробрі! Не бути вбитим — це справа випадку або великої спритності. Потрібно хоча б раз схилити голову або стати на коліна перед небезпекою. Воїни, які урочисто проходять перед тріумфальною аркою, — це ті, хто втік від смерті. Як може країна примножити і честь і силу, втрачаючи і те й інше?

П р і а м. Перше боягузтво — це перша зморшка на чолі народу.

А н д р о м а х а. А в чому полягає найгірше боягузтво? Бути боягузом перед самим собою і викликати війну?

Д е м о к о с. Полохливий той, хто смерть за Батьківщину не вважатиме за краще інший смерті.

Г е к а б а. Я очікувала цю поезію. Вона не пропустить випадку ...

А н д р о м а х а. Завжди вмирають за батьківщину! Якщо живеш гідним її, діяльним, мудрим, — таким же і вмираєш! Убиті не можуть спокійно лежати в землі, Пріаме. Вони не розчиняються в ній для відпочинку і для вічного спокою. Вони не стають ні землею, ні прахом. Коли в землі знаходиш людський скелет, поруч з ним завжди лежить меч. Це кістка землі, стерильна, безплідна кістка. Це воїн.

Г е к а б а. Хай вже старі будуть воїнами. Будь-яка країна — це країна юності. Вона вмирає, коли вмирає юність.

Д е м о к о с. Ви мені набридли з вашої юністю. Через тридцять років і вона стане старістю.

К а с с а н д р а. Омана.

Г е к а б а. Омана! Коли зрілий чоловік досягає сорокарічного віку його підміняють старим. Сам він зникає. Між цією людиною і старим залишається лише видимість подібності. Один не продовжує іншого.

Д е м о к о с. Слава про мене буде жити, Гекабо.

Г е к а б а. Це правда ... І ревматизм ...

Новий вибух сміху служниць.

Г е к т о р. І ти, Парисе, слухаєш все це, не кажучи ні слова. Тобі не спадає на думку жертвувати своєю любовною пригодою в ім'я порятунку нас від багатьох років чвар і вбивств?

П а р и с. Що ти хочеш, щоб я тобі сказав? Випадок зі мною носить міжнародний характер.

Г е к т о р. Ти дійсно любиш Олену, Парисе?

К а с с а н д р а. Вони — символ любові. Їм навіть не потрібно любити один одного.

П а р и с. Я обожнюю Олену.

К а с с а н д р а (на краю тераси). А ось і Олена.

П а р и с. Якщо я зможу посадити її на корабель, ти погодишся?

П а р и с. Так, погоджуся.

Г е к т о р. Батько, якщо Олена погодиться повернутися в Грецію чи будете ви її утримувати силою?

П р і а м. Навіщо говорити про неможливе?

Г е к а б а. Чому про неможливе? Якщо жінки є хоч чвертю того, що ви думаєте про них, вона поїде.

П а р и с. Батьку, тепер я вас прошу про це. Ви бачите і чуєте їх. Вся ця царська фамілія, як тільки мова заходить про Олену, негайно ж стає збродом тещ, невісток, свекрів, гідних вершків буржуазії. І в такій численній сім'ї немає ролі більш принизливої, ніж роль сина-спокусника. З мене вистачить їх натяків. Я приймаю виклик Гектора.

Д е м о к о с. Олена належить не тобі одному, Парисе. Вона — надбання міста. Надбання країни.

Г е о м е т р. Вона частина нашого пейзажу.

Г е к а б а. Замовкни, Геометре.

К а с с а н д р а. А ось і вона, Олена!

Г е к т о р. Батько, прошу вас ... Залиште мені цю останню надію. Чуєте? Нас кличуть на парад ... Залиште нас, я потім приєднаюся до вас.

П р і а м. І ти справді згоден, Парисе?

П а р и с. Клянусь вам.

П р і а м. Хай так. Ходімо, діти мої. Йдемо готувати ворота війни.

К а с с а н д р а. Нещасні ворота! Щоб закрити їх, мастила потрібно більше, ніж для того, щоб відкрити.

П р і а м і його свита видаляються. Залишається Д е м о к ос.

Г е к т о р. А ти чого чекаєш тут?

Д е м о к о с. Натхнення.

Г е к т о р. Чого?

Д е м о к о с. Кожен раз, коли з'являється О л е н а, мене охоплює натхнення. Я марю, божеволію, імпровізую. Небо! Ось вона! (Декламує)

Нема прекрасніше спартанської цариці Олени,

З білосніжною шкірою; народженої з піни;

Нехай зберігають нашу батьківщину добрі боги,

але до царя Менелая більше нема їй дороги.

Г е к т о р. Твої вірші, особливо їх кінець, як удари молота по черепу.

Д е м о к о с. Це я сам придумав. А зараз ти почуєш ще більш вражаюче. Слухай.

Без страху ти наблизь Гектора,

Скамандри слава він, опора!

Права — Олена, винен — він...

Адже ти красуня, він лиш воїн.

Г е к т о р. Іди!

Д е м о к о с. Що ти дивишся на мене так? У тебе вигляд, ніби ти ненавидиш поезію так само, як війну.

Г е к т о р. Та це ж дві рідні сестри.

Д е м о к о с йде.

К а с с а н д р а (сповіщає) О л е н а!

Сцена сьома.

О л е н а, П а р и с, Г е к т о р.

П а р и с. Олена, дорога, ось Гектор. У нього є плани щодо тебе, плани дуже прості. Він хоче повернути тебе грекам і довести тобі, що ти мене не любиш ... Скажи мені, перш ніж ви залишитеся удвох, що ти любиш мене ... Скажи мені так, як ти думаєш.

О л е н а. Я обожнюю тебе, дорогий.

П а р и с. Скажи мені, що хвиля, яка забрала тебе з Греції була прекрасна.

О л е н а. Прекрасна! Чудова хвиля! .. Але де ти бачив хвилю? Море було так спокійне ...

П а р и с. Скажи мені, що ти ненавидиш Менелая.

О л е н а. Менелая? Я ненавиджу його.

П а р и с. Ти ще не все сказала. "Я ніколи не повернуся до Греції". Повтори.

О л е н а Ти ніколи не повернешся до Греції.

П а р и с. Ні, мова йде про тебе.

О л е н а. Ну звичайно, яка я дурна ... Я ніколи не повернуся в Грецію.

П а р и с. Ось бачиш, вона сама тобі сказала ... Тепер твоя черга.

Сцена восьма.

Г е к т о р, О л е н а.

Г е к т о р. Чи хороша Греція? ..

О л е н а. Парис знайшов її прекрасною.

Г е к т о р. Я вас запитую, чи гарна Греція без Олени?

О л е н а. Дякую вам за Олену.

Г е к т о р. Раз ми заговорили про Грецію, яка ж вона?

О л е н а. Там багато королів і кізок, розкиданих по мармуру.

Г е к т о р. Якщо королі позолочені, а кізоньки ангорські, — це виглядає непогано при сході сонця.

О л е н а. Я встаю пізно.

Г е к т о р. А богів теж досить? Парис каже, що небо кишить ними і що з нього всюди звисають ноги богинь.

О л е н а. Парис завжди ходить з задраним носом. Він може бути і бачив їх.

Г е к т о р. А ви ні?

О л е н а. Я — бездарна. Я ніколи не бачила жодної рибки в морі. Коли повернуся, я розгляну їх.

Г е к т о р. Ви тільки що сказали Парису, що ніколи не повернетеся.

О л е н а. Він попросив мене сказати це. Я обожнюю коритися Парису.

Г е к т о р. Бачу. Як і Менелаю. Ви його не ненавидите?

О л е н а. А чому мені його ненавидіти?

Г е к т о р. Для ненависті існує одна причина. ви занадто багато були разом.

О л е н а. З Менелаем? О ні! Я по-справжньому ніколи і не бачила його. Навпаки.

Г е к т о р. Але він же ваш чоловік?

О л е н а. Окремі речі і люди мають для мене забарвлення: їх я добре бачу. У них я вірю. Але Менелая я ніколи не могла добре розгледіти.

Г е к т о р. Але він, ймовірно, підходив до вас близько.

О л е н а. Так, я навіть могла торкатися до нього. І все ж я не можу сказати, що бачила його.

Г е к т о р.