Трудівники моря - Сторінка 39

Приплив наростав, отже, підтримував Дюранду, він навіть, здається, трохи підніс її вгору. Пароплав міцно сидів на рифі: не було обави, що він потоне. До того ж потрібно було перечекати, поки шлюпка відпливе якомога далі, а може, чого доброго, потоне. Клюбен на це надіявся. Стоячи в пітьмі на розбитій Дюранді, він схрестив на грудях руки і впивався своєю самотністю і цією темінню.

Тридцять років над ним тяжіло лицемірство. Він був утіленням зла, але повінчався з бездоганною чесністю. Він ненавидів чесноту усією ненавистю невдачливого чоловіка. У душі він завжди був злочинцем; ставши дорослим, він натяг на себе важкий панцер облуди. Під цим панцером жила потвора, під шкаралупою добропорядної людини билося серце вбивці. То був солодкомовний пірат. Він став в'язнем чесності, він огорнув себе в оболонку невинності, за спиною у нього були ангельські крила, які обтяжували мерзотника. Він ніс на собі непосильний тягар всезагальної поваги. Вдавати з себе чесну людину — річ неймовірно важка. Весь час підтримувати в собі рівновагу, задумувати зло, а говорити про добро, — яка виснажлива праця! Під машкарою щиросердності приховувався привид злочину. Ось які суперечності судилися йому. Доводилося опановувати себе, здаватися респектабельним, але в глибині душі він лютився і сміхом глушив зубовний скрегіт. Доброчинство було таким важким тягарем, що він під ним задихався.

Все життя він прагнув укусити руку, яка затискала йому рот. Але, палаючи бажанням кусати, він був змушений цілувати її.

Брехати — значить страждати. Лицемір терпить подвійно: він довго розраховує свій тріумф і продовжує цим тортури. Без кінця примірювати і поєднувати зі строгим способом життя лихі заміри, душевну ницість — з бездоганною репутацією, постійно обманювати, прикидатись, ніколи не бути самим собою — це надзвичайно втомливо. Всі темні помисли, які кишать у мозку, перетворювати на простодушність, знемагати від жадання знищити своїх шанувальників, бути вкрадливим, повсякчас стримуватися, повсякчас себе неволити, безупинно бути напоготові, боятись видати себе, приховувати свої таємні вади, душевну потворність видавати за красу, злобу перетворювати в достоїнство, лоскотати кинджалом, посипати цукром отруту, безперервно слідкувати за округлістю своїх жестів і милозвучністю голосу, за виразом очей — чи може бути щось болісніше! Огида до лицемірства зароджується в потаємних глибинах самого ж лицемірства. Постійно п'ючи каламуть власної брехні, не можеш не спротивити її. Сумирність, якій підступні хитрування надають злочинності, викликає нудоту у самого злочинця, змушеного весь час відчувати в роті присмак цієї суміші, отож подекуди лицеміра починає так тіпати, що він ладен виблювати свої задуми. Ковтати знову цю брудну слину бридко. Додайте до всього незмірну гордість. Як не дивно, але трапляються хвилини, коли лицемір проймається

самоповагою. Він перебільшує значення свого "я". Хробак повзе так само, як і дракон, і так само піднімає голову. Зрадник — не хто інший, як зв'язаний деспот, що може виконати свою волю, тільки погодившись на виконання іншої ролі. Це нікчема, що може, піднятися до небувалих висот. Лицемір — і титан, і карлик.

Клюбен був щиро переконаний, що він пригноблений. Яким правом він не народився багатим? Йому хотілося б успадкувати від своїх батьків не більш не менш як сто тисяч ренти. Чому ж у нього їх нема? Звичайно ж, не з його вини. Чому його позбавили всіх радощів життя, примусивши працювати, тобто обманювати, зраджувати, руйнувати? Чому ж його приречено на довічну муку — підлещуватися, плазувати, прислужуватися, запобігати, добиватися любові та поваги, як день, так і ніч носити личину? Прикидатися — значить ґвалтувати себе. Кому брешеш, того ненавидиш. І ось нарешті настав його час. Клюбен мстився.

Кому? Всім і всьому.

Летьєрі робив йому тільки добро — ще одна зачіпка для невдоволення.

Клюбен мстився Летьєрі.

Він мстився усім, перед ким змушений був себе стримувати. Він відігрувався. Кожен, хто мав про нього гарну думку, ставав його ворогом. Клюбен був полоненим такої людини.

Тепер він вирвався на волю. Втеча вдалася. Він опинився поза суспільством. Те, що матимуть за його смерть, для нього — життя, і воно тільки-но починається.

Справжній Клюбен викривав Клюбена несправжнього. Він перекинув усе одним ударом.

Він, Клюбен, штовхнув Рантена в прірву, Летьєрі — в злидні, людську справедливість — у морок, громадську думку — в оману і відштовхнув від себе все людство. Він відгородився від світу.

Щодо бога, то це тризвуке слово мало його турбувало.

Він тішився репутацією віруючої людини. Ну і що з того?

У душі лицеміра є глибокі тайники, точніше — сам він тайник.

Коли Клюбен залишився наодинці, тайник відкрився. То була мить блаженства, Клюбен розіпнув душу навстіж.

Він упивався своїм злочином на повні груди.

Найпотаємніші глибини зла яскраво вималювались на його обличчі. Клюбен сяяв. Якби Рантен виявився поруч, то його погляд у цю мить видався б поглядом новонародженої дитини.

Машкару скинуто — яка полегкість! Його сумління втішалося, споглядаючи свою потворну голизну і занурюючись на привіллі в гидотну каламуть зла. Його довго мучила людська повага, і це кінець кінцем зродило в ньому нездоланний потяг до безсоромності. В злочинності є щось похітливе. У страхітливих глибинах злочинної душі, так мало досліджених, є щось жорстоко спокусливе, що являє собою розтлінну ницість. Фальшива репутація доброчинності набиває оскому і збуджує смак до ганьби.

Презирство до людей таке велике, що викликає прагнення накликати на себе їхнє презирство. Зазнавати шаноби — скучно. Розв'язність у моральному падінні викликає у лицеміра захоплення. Така людина з жадобою дивиться на відкрите, розперезане в своїй безсоромності паскудство. Опущені мимоволі очі нерідко кидають на нього хтивий погляд з-під лоба. В Марії Алакок живе Мессаліна. Згадаймо Кадьєр і черницю з Лув'е. Клюбен також жив під накриттям. Аморальність була його честолюбною мрією. Він заздрив зухвалій повії, яка з байдужим, начеб вилитим з бронзи лицем віддавала себе на безчестя; він почуває себе більшою повією, ніж вона, і йому набридло вважатися незайманим. Він був Танталом цинізму. І от нарешті тут, на скелі, сам-самісінький, він міг розсупонити свою душу і він це робив. Почувати себе мерзотником без будь-яких перешкод — яка благодать! Усі захоплення, доступні пекельному поріддю, наповнили душу Клюбена в цю щасливу для нього хвилину: йому були виплачені всі недоїмки за його прикидання, лицемірство було позикою, і тепер Сатана за неї повністю розрахувався. Клюбен міг насолоджуватися своєю безличністю, бо люди зникли, його бачило тільки небо. Він сказав собі: "Я — негідник!" — і возрадувався.

Ніколи ще чогось подібного з людським сумлінням не траплялося. Вибух у душі лицеміра не зрівняти з виверженням вулкана.

Клюбен був задоволений, що довкола нього нема нікого, але він не мав би нічого проти чиєїсь присутності. Він насолодився б жахом свідка. Він був щасливий сказати в обличчя людському родові: "Гей, ви, дурні!" Відсутність людей обумовлювала його тріумф, але й послаблювала його. Він був єдиним очевидцем власної слави.

Стояти біля ганебного стовпа по-своєму привабливо. Всі бачать, що ти — падлюка. Примусити юрбу дивитися на тебе — значить утвердитися у власній могутності. Каторжник у залізному нашийнику, виставлений на помості, — деспот, який силоміць прикував до себе всі погляди. Ешафот — своєрідний п'єдестал. Стати центром загальної уваги, причиною збіговиська — хіба це не блискучий тріумф? Примусити громадське око зиркнути на тебе — одна з форм переваги. Для кого зло — ідеал, для того безчестя — ореол. На ешафоті стоїш над усіма. Хай там як, а це все ж таки висота. На ній ти схожий на переможця. Плаха, на яку дивиться весь світ, чимось схожа на трон.

Бути виставленим напоказ — значить бути об'єктом споглядання.

Дурному царюванню, мабуть, судилися радощі ганебного стовпа. Нерон, який підпалив Рим, Людовік XIV, який зрадою захопив Пфальц, регент Георг, який повільно вбивав Наполеона, Микола І, який на очах у всього цивілізованого світу душив Польщу, — всі вони, певно, відчували щось схоже на насолоду, про яку мріяв Клюбен. Глибина презирства вселяє в того, на кого воно спрямоване, думку про власну велич.

Викриття — падіння, а самовикриття — тріумф. Це сп'яніння своїм неприхованим і самовдоволеним зухвальством, це самозабутній цинізм, який ображає все суще. О високе блаженство!

Такі думки начеб суперечать лицемірству, але це не так. Підлота послідовна. Слова — мед, а діла — полин. Ескобар — близький до маркіза де Сада. Доказ: Леотад. Лицемір — закінчене втілення зла, у ньому поєднуються два полюси розбещеності. З одного боку — проповідник, а з другого — розпусниця. Як і диявол, він двостатевий. Лицемір — найстрашніший гермафродит зла. Він сам себе запліднює, в ньому зло дає росток і саме ж перетворюється. Зовні лицемір — чарівливий, а виверніть його — і побачите його огидне єство.

Ось такі уривчасті думки роїлися в голові Клюбена. Він не дуже їх осмислював, але насолоджувався безмірно.

Сніп іскор із пекла — ось думки цієї людини.

Отже, Клюбен стояв якийсь час у задумі: він розглядав свою чесність так, як гадюка, скинувши з себе шкіру, розглядає її. Усі вірили в його чесність і навіть до певної міри він сам.

Він знову розреготався.

Усі думатимуть, що він помер, а він живий і розбагатів! Усі думатимуть, що він загинув, а він урятувався! Гарно він обвів довкола пальця людську дурість! Дурнем виявився і Рантен. Клюбен згадував тепер Ран-тена з безмежним презирством. Презирством лисиці до тигра. Рантенові дременути не вдалося, зате йому, Клюбену, пощастило. Рантен зійшов зі сцени присоромлений; Клюбен зникне, тріумфуючи. Він скористався наслідками злочину Рантена, і саме йому, Клюбенові, усміхнулася доля. Остаточного плану на майбутнє він ще не склав. В залізній тавлинці, засунутій у пояс, лежать три банкноти — цього цілком досить. Він змінить прізвище. Є країни, де шістдесят тисяч франків дорожчі, ніж шістсот тисяч. Непогано було б зашитися в такий закутень і зажити добропристойно на гроші, відібрані в злодюги Рантена.