Українська Дивізія "Галичина" - Сторінка 11

Цю можливість треба було використовувати так довго, як довго на неї дозволяв спокій на фронті. Дивізія одержала до оборони близько 36 кілометрів фронтового відтинку, на якому очікувано наступ Червоної Армії на Львів. Покищо не встановлено, куди має проходити лінія позицій, і тому тільки загально визначено збіркові пункти для окремих частин Дивізії. Тим часом ешельони прибували пляново, без жадних інцидентів. Їдучи на фронт, командир Дивізії побував ще в губернатора Вехтера на діловому обговоренні і прибув в район Дивізії автомобілем.

Тим часом вишкільно-запасний полк перенесено з Вандерн, де для нього вже не вистачало місця, до Нойгаммеру. В полку перебувало близько 7000 вояків; нові постійно прибували.

Дивізійне командування негайно звітувало до 4-ої танкової армії і ХІІІ-го корпусу про прибуття Дивізії в назначену фронтову смугу та про своєрідний характер Дивізії. Передбачуючи наступні події, особливо прохали, щоб її, як чужонаціональну одиницю, не вводити в бої окремими частинами, що звичайно траплялося під час важких боїв, але завжди як цілість під її дивізійним командуванням.

Після загального визначення позицій штабом Дивізії і докладного ознайомлення з місцевістю окремими частинами, приступлено всіма засобами до розбудови укріплень (дивись схему ч. 1).

Перша практична робота для оборони своєї батьківщини принесла багато радощів українцям. Вони нарешті із полегкістю відітхнули після не дуже приємного, але потрібного, важкого й довгого бойового навчання. Усі три піхотні полки укріплюють головну лінію. Курінь фюзилерів розбудовує передові укріплення поблизу фронту, частково під ворожим обстрілом. Всі інші частини розбудовують укріплення в глибині. Для здобуття бойового досвіду вводиться в дію важку зброю, включно з артилерією. Під час цих дій Дивізія підпорядкована фронтовим частинам вермахту. Це бойове навчання добре себе виправдало. При розбудові укріплень курінь саперів мав повні руки роботи і добре справлявся із своїми завданнями. Відділи постачання і обози розташувалися в околиці Ожидова. Крім постачання, яке відбувалося тільки вночі, вони розбудовували у своїй місцевості оборонні пункти. Запасний курінь вкопався в районі на схід від Ожидова. Він творив внутрішню резерву Дивізії. Хоч всі частини були розташовані близько 20 кілометрів від фронту, проте видано наказ повної бойової готовости. Заборонялося квартирувати у населених пунктах. Усі частини, включно з їхніми штабами, мусіли розбудовувати свої приміщення оподалік сіл. Пізніше ці заходи добре себе виправдали. У той час дивізійна оркестра відбувала поїздку по Галичині.

Для прохарчування військ, а ще більше як воєнні заходи в очікуванні совєтського наступу, німецьке військове управління закуповувало у селян майже всю рогату худобу, залишаючи їм тільки невеличку кількість. За худобу плачено місцевою валютою або урядовими поквітуваннями. З метою закупу худоби по селах їздили відповідні комісії військової адміністрації. Боронячися перед такою примусовою заготівлею, населення, самозрозуміло, зверталося з скаргами до українських вояків, які часто-густо, подекуди із зброєю в руках, втручалися у працю комісій і перешкоджали їм виконувати їхні обов'язки. Вищі військові установи були обурені на неприпустиму поведінку вояків Дивізії, але у цьому випадку вина падала на німців. Про своє розпорядження їм треба було своєчасно повідомити Дивізію, яка подбала б про вияснення цього суворого, але конечного, розпорядження серед українських вояків. Може найкращою розв'язкою було б передати виконання цього завдання воякам Дивізії, замість того, щоб її зовсім виключати. Вона могла б краще пояснити селянам про потребу заготівлі худоби. По відповідному виясненні, дальшу заготівлю велося з допомогою Дивізії і подібні випадки більше не повторялися.

Побоювання штабу Дивізії, що перебування українського вояцтва серед рідного населення спричиниться до великих труднощів, виявилися зайвими. Щоправда, на початку багато українців "скакали додому в гості", але опісля це припинилося. Зате надходило багато прохань про короткі відпустки в близькі околиці. Якщо можна було встановити, що дійсно йшлося про відвідини близьких родичів, тоді такі відпустки дозволялися. Але врешті треба було усвідомити те, що Дивізія перебувала на фронті і приватні бажання треба було підпорядковувати воєнним вимогам.

Відповідно до розгортання ворожих дій на відтинку ХІІІ-го корпусу, Дивізію переміщувано щораз більше на південь. З цієї причини вона змушена була покинути укріплені позиції для двох полків не тільки на лівому крилі, але пізніше також на правому. Отже, Дивізія розбудувала в той час близько 50 кілометрів укріплень, з яких пізніше, на жаль, тільки невелика частина була використана.

Тим часом завважується щораз більше ознак правдоподібного наступу Червоної Армії на Львів, що вдарить з найбільшою силою на ХІІІ-ий корпус. Тому приспішено розбудову укріплень другої лінії.

Ворог концентрує свої сили. Прибувають нові ворожі з'єднання. Активність ворожої артилерії сильно розгортається. Ворог має вже перевагу фронтових з'єднань порівняно з нами. Дії ворожих літаків пожвавлені, натомість наших не видно. На цьому відтинку ворог здобув велику перевагу сил над нами. Ані на відтинку корпусу, ані поза ним нема ніяких наших більших резерв.

Ознак, що ворог готується до наступу на Львів, щораз більше. Виглядає, що він сконцентрував свої головні сили навпроти правого крила ХІІІ-го корпусу або навпроти сусіднього ХХХХVІІІ-го танкового корпусу.

Командування Дивізії та її частин постійно збирали інформації про можливості введення Дивізії в бої, особливо протинаступи, у зайнятій вермахтівськими з'єднаннями фронтовій смузі. У міру можливостей, на основі вужчого плянування, обговорювалися з командирами практичні можливості фронтових дій Дивізії.

Встановлено, що тоді перед німецькою 4-ою танковою армією були такі ворожі сили (очевидна річ, що це тільки приблизні дані): 1, 3 і 4-та ґвардійські танкові армії, один самостійний танковий корпус та 6, 7 і 8-ма кавалерійські дивізії. До цього ворог диспонував піхотними дивізіями. Згадані три кавалерійські дивізії були розташовані в районі Бродів (дивись схему ч. 2).

Кожна ґвардійська танкова армія складалася переважно з трьох танкових корпусів, по дві бриґади кожний. Кожна бриґада мала від 300 до 400 танків. Додатково до їх складу входили самостійні частини мінометів та артилерії. Кавалерійські дивізії, крім кавалерійських полків, мали приблизно по 50 танків. Отже, на цьому фронтовому відтинку ворога можна було рахувати на яких 1800 танків. [18]

Кількість і нумерація поодиноких піхотних дивізій Червоної Армії нам докладно не була відома. У центрі фронтових дій на кожну німецьку дивізію припадало близько двох ворожих дивізій, не враховуючи резерв, при чому можна було рахувати, що на кожну німецьку дивізію припадала одна совєтська в резерві. Щоправда, одна совєтська дивізія мала лише 8-10 000 чоловік, але її практична бойова сила, мабуть, дорівнювала силі однієї німецької дивізії.

У загальному, на відтинку фронту, південна межа якого лежала близько 60 кілометрів на південь від Тернополя над річкою Серетом, а північна — на північ від Ковеля над річкою Прип'яттю, ворог мав три танкові армії по три танкових корпуси кожна, один самостійний танковий корпус, три кавалерійські дивізії, близько двадцятьох дивізій в резерві, близько 1 800 танків та літаків — без обмеження. Німецькі сили в складі 4-ої танкової армії нараховували два танкові корпуси ("танкові" лише за назвою), два піхотні корпуси; разом: п'ятнадцять і пів дивізії та дві дивізії в резерві, — близько 40-50 танків, а літаків майже не було. До того, 3-тю, 5-ту та 6-ту танкові дивізії, які були розташовані в районі на схід від Ковеля, перед самим совєтським наступом, не зважаючи на протести армії, було перекинуто на Угорщину.

У половині липня, на сподіваному відтинку фронту з нечуваною силою почався совєтський наступ. У своїй першій стадії в напрямі Львова і в район на захід від нього, Червона Армія одночасно зробила два вирішальні оперативні прориви: один — на шляху Тернопіль-Львів, тобто посередині ХХХХVIII-го корпусу; а другий — на північний захід від Бродів, на стику ХІІІ-го армійського і ХХХХVI-го танкового корпусів. Обидва удари були такими сильними, що їх не можна було зупинити, бо просто бракувало сил, особливо танків і літаків. Крізь місця проривів розливалися маси танків, головне типу "Т 34", яких успішно підтримували літаки — штурмові й винищувачі. [19]

Німецькому командуванню фронту не можна робити жадних закидів — ні в оцінці положення, ні в керуванні операціями. Німецькі штаби, команди і вище командування правильно оцінювали ворожі сили, не раз нагадували про це і невпинно остерігали перед безсумнівним наступом ворога. Годі припускати, щоб генеральний штаб сухопутних військ передавав найвищим чинникам іншу картину положення. Однак, вони нехтували цими пересторогами і відкидали їх як боягузливі. Тому і цей відтинок Східнього фронту "з волі найбільшого полководця всіх часів" залишено в ці літні місяці 1944 року напризволяще.

З незвичайною швидкістю посувалися ворожі танкові колони і замкнули ХІІІ-ий німецький армійський корпус у кільце, поки власні оперативні резерви зуміли розгорнутися до бою, щоб рятувати долю корпусу.

До того ворогові допоміг ще щасливий збіг обставин. Північний ворожий танковий клин зачепив тільки ліве крило ХІІІ-го корпусу, натомість з всією силою вдарив на праве крило лівого сусіднього ХХХХVІ-го танкового корпусу. Командир і начальник штабу дивізії, що стояла на лівому крилі ХІІІ-го корпусу, на початку ворожого наступу наїхали на міну. Тоді у цьому з'єднанні зчинилася паніка, яка довела до вирішальної дводенної кризи. Це облегшило совєтський прорив; большевицькі танки не зустріли міцного опору, прорвалися швидко вперед і в районі Бузьку замкнули кільце навколо ХІІІ-го корпусу. Поголоски про те, що командир частини, що стояла ліворуч від ХІІІ-го корпусу, перейшов до большевиків і тим уможливив оточення ХІІІ-го корпусу, не мали жадних підстав. Ані генерал Фрідріх Госсбах (Friedrich Hossbach), який пізніше командував армією на Західньому фронті, ані його наступник, який пізніше згинув у боях біля Радома, не перейшли до ворога.