Українська Дивізія "Галичина" - Сторінка 19

Під час свого перебування на Словаччині Дивізія мала далі продовжувати бойове навчання. Вона підпорядковуватиметься командувачеві німецьких збройних сил на Словаччині генерал-хорунжому Г. Гефле (Hermann Hцfle) в Братіславі (Bratislava, нім. Pressburg). Командир і начальник штабу Дивізії мали негайно зв'язатися з генералом Гефле, від якого одержать усі потрібні інформації. Вишкільно-запасний полк має бути підпорядкований Дивізії та разом з нею буде переміщений на Словаччину. Крім того, Дивізія має утворити одну бойову групу, силою одного піхотного куреня, підсиленого відділами артилерії, протитанкової оборони та саперів. Ця бойова група буде покищо виділена з Дивізії і післана на поборювання повстання. Вона також підпорядковуватиметься командувачеві на Словаччині.

Штаб Дивізії негайно видав потрібні накази й розпорядження. У бойову групу входить один піхотний курінь 29-го полку, підсилений однією батерією легкої артилерії, двома винищувально-протитанковими чотами, двома чотами саперів, відділами зв'язку і бойового постачання. На командира бойової групи призначено підполковника Вільднера (Wildner), фольксдойчера з Словаччини, колишнього офіцера словацької армії. Бойова група впродовж 24 годин їде трьома ешельонами на Словаччину, а для решти Дивізії було замовлено транспорти у Братіславі. Тим часом уся Дивізія приготовляється до переміщення.

Наступного дня командир з своїм начальником штабу поїхав потягом через Відень до Братіслави, щоб обговорити з штабом німецького командування на Словаччині усі подробиці, зв'язані з переміщенням і завданнями Дивізії на Словаччині. [28] Командувач був задоволений з підкріплення своїх сил Дивізією. Фрайтаґ відразу підкреслив, що Дивізія перебуває в стадії формування, яке ще далеко не закінчено, і мусить продовжувати бойове навчання. Далі він вияснив, що Дивізії бракує зброї і бойового спорядження, що майже всю зброю віддано бойовій групі, що вона через брак засобів транспорту неоперативна, а через брак зброї небоєздатна. Генерал Гефле прийняв завваги Фрайтаґа до відома. Він уважав, що присутність великої військової одиниці, навіть у стані неповної боєздатности, спричиниться до заспокоєння терену. Він обіцяв докласти всіх зусиль, щоб озброїти і якнайшвидше довершити формування Дивізії. Нічого дивного — його власний інтерес вимагав утворення боєздатної дивізії якнайскоріше.

Далі генерал Гефле інформував нас про становище на Словаччині. На Словаччині вибухло повстання, правдоподібно інспіроване большевиками, до якого приєдналася майже вся словацька армія разом з міністром оборони генерал-полковником Ф. Чатлошом (Ferdinand atlo). Це повстання підтримали також національно свідомі словацькі кола, як вияв опору на німецьку окупаційну політику їх батьківщини. Повстання вибухло в танковому ґарнізоні у Св. Мартіні. Там в районі Ружомберка (Ruomberok) багато німців уже впали жертвами повстання. За останній час помічено явища, що вказували на можливість повстання, але вищі власті не звертали уваги на перестороги генерала Гефле. У цьому найбільше завинив німецький посол у Братіславі Г. Людін (Hans Elard Ludin). Тепер центр повстання скупчений у районі міст Банська Бистриця (Banska Bystrica; нім. Neusohl) — Зволень (Zvolen; нім. Altsohl). Армія словацьких повстанців не виявляє багато охоти до серйозної боротьби, одначе вона забрала з собою добре озброєння та устаткування. По всій імовірності, хребет повстанських військ творять совєтські старшини й комісари. У зв'язку з вибухом повстання, на території майже всієї Словаччини сильно поширилися партизанські дії. У такій ситуації важко утримувати головні шляхи відкритими для комунікації. Генерал плянує повести наступ на центр повстання, як тільки отримає потрібні сили. У поборюванні повстання візьме участь також бойова група Дивізії. У його дальших плянах — ліквідація партизанських дій, якими керують комуністичні елементи з-посеред словаків, а в деяких випадках також поодинокі бійці Червоної Армії. Тому, що гориста місцевість сприяє партизанським діям, генералові Гефле невідкладно потрібні сили для боротьби з партизанами й для охорони важливих комунікаційних ліній та центрів воєнної промисловости.

Завданням Дивізії буде охорона району навколо міста Жіліни, включно з самим містом. Дивізія мусить негайно приступити до активного поборювання партизанів, їхня бойова вартість не надто велика і тому Дивізія може приступити до виконання свого завдання навіть у теперішній стадії свого переформування й навчання. Тепер у районі Жіліни перебуває танкова дивізія "Татра" (запасна танкова дивізія з Ліґніц), яка прочистила вже цей район. Одначе вона потрібна до наступу на центр повстанців і тому Українська Дивізія мусить її негайно заступити. Генерал Гефле просить Фрайтаґа відразу поїхати до Жіліни і там обговорити з командиром Дивізії "Татра" усі справи, пов'язані із зміною. Для забезпечення Дивізії зброєю, а головне тягловою силою, начальник відділу І(b) Дивізії має негайно порозумітися з квартирмайстром штабу генерала Гефле, від якого одержить потрібну допомогу. Цікаво при цьому відзначити, що на домагання для Дивізії зброї у зв'язку з її переміщенням на Словаччину, вищі німецькі управління лаконічно заявляли: "Ми зброї не маємо. Здобудьте її у партизанів".

Наступного дня командир і начальник штабу поїхали автомобілем до Жіліни, де обговорили з командиром Дивізії "Татра", генералом Фрідріхом-Вільгельмом фон Лоепером (Friedrich-Wilhelm von Loeper), технічні подробиці зміни. Устійнено, що Українська Дивізія перебере забезпечення таких районів: Чадця, Ружомберок, Св. Мартін, Поважська Бистриця, Жіліна, Турзовка. Через цей район проходять найважливіші залізничі шляхи з Горішньої Сілезії до Братіслави та з Жіліни до Ружомберка. Для охорони численних технічних споруд перед партизанами, діючими в непроглядних і важкодоступних місцевостях, потрібно досить великої сили війська. Після обговорення усіх подробиць, командир і начальник штабу Дивізії повернулися до Нойгаммеру.

15 жовтня 1944 року від'їхали перші ешельони на Словаччину. За кілька днів перед тим відкомандировано залізницею на Словаччину команду квартир'єрів з завданням ужити потрібних заходів для приміщення Дивізії, а саме: приділити квартири, приготовити охорону, наладнати постачання тощо.

Українська Дивізія замінила Дивізію "Татра" і розташувалася у таких районах:

Штаб Дивізії в Жіліні (ilina, нім. Sillein), 29-ий полк у районі на північ від Жіліни, командний пункт у Кисуцькому Новому Місті (Kysucke Nove Mesto).

30-ий полк у районі на захід від Жіліни, комадний пункт у Великій Битчі (Velka Byta).

31-ий полк у районі на схід від Жіліни, командний пункт у Св. Мартіні (Turansky Martin).

Фюзилерський курінь у районі на південний захід від Жіліни, командний пункт у Райцу (Rajec).

Гарматний полк у районі навколо Жіліни, командний пункт у Битчіці (Bytica),

Винищувально-протитанковий дивізіон у Св. Мартіні.

Саперний курінь у Врутках (Vrutky).

Дивізіон зв'язку в Жіліні.

Відділи постачання у районі на півдні, що тісно примикав до Жіліни.

Відділи адміністрації в Жіліні.

Польово-запасний курінь у районі на схід від Жіліни, командний пункт у Белій (Bela),

Вишкільно-запасний полк у районі Чадці (adca), кокомандний пункт у Чадці; командні пункти куренів: I-го у Чієрній (ierna), ІІ-го у Турзовці (Turzovka), ІII-го в Ощадніці (Oadnica), запасного у Чадці.

Це розташування, яке треба вважати за основне, устійнено після багатократних змін, але й далі воно не було завжди постійним (дивись схему ч. 9).

Розташовані в районі Дивізії інші частини, які брали участь у поборюванні партизанів і забезпеченні місцевости, також були підпорядковані Дивізії. Часом Дивізія мала в своєму розпорядженні аж 11 додаткових чужих куренів, якими вона мусіла не тільки керувати, але також їх постачати. Коли взяти до уваги, що Дивізія разом з запасним полком налічувала близько 22 000, то, очевидно, постачання додаткових чужих частин було для неї великим тягарем. Дуже добре виконували своє завдання пекарська і різницька сотні, які часом мусіли постачати хліб і м'ясо на 45 000 війська. А коли взяти до уваги, що ці сотні перебували в стадії навчання і не мали всього потрібного устаткування, тоді ще яскравіше виявляться їхні труднощі. Проте, з визнанням треба ствердити, що постачання Дивізії завжди добре справлялося з своїми завданнями.

Район охорони Дивізії поділено на зони забезпечення. Підрозділи розташовані в цих зонах відповідали за охорону, утримання порядку і спокою та поборювання партизанів. Найстаршому командирові були підпорядковані всі чужі відділи, що стояли в його зоні і мали подібні до Дивізії завданьння. Уже від першого дня прибуття підрозділи Дивізії перебрали охорону своїх зон і вели розвідувально-штурмові дії проти партизанів. Основним завданням Дивізії було забезпечення вільної комунікації на залізничій колії Ружомберок — Жіліна, яка проходила через непроглядний терен і низку гірських річок та тунелів. Вона мала не тільки велике стратегічне значення, але нею перевозився цінний воєнний матеріял з гарматних заводів у Ружомберку. Охорона цієї залізниці була доручена Дивізії так званим "наказом фюрера" — наказом великої важливости. Охорона населення, що працювало на заводах зброї, було другим завданням. Дивізії. Партизани часто, затримували робітників по дорозі на роботу, забирали декого з собою, щоб саботувати продукцію воєнної промисловости. Зокрема важливою була охорона робітників заводів зброї у Поважській Бистриці.

Не зважаючи на сильну постійну охоронну службу, спочатку тут і там траплялося висадження рейок у повітря. Та це не завдавало великої шкоди, бо їх можна було швидко направити. Важливішим було те, що в районі Дивізії не допущено до висадження ані однієї технічної споруди, як мосту чи тунелю, що могло було б на довший час зупинити транспорти. Також і транспортування зброї з Ружомберку проходило без перебоїв. Очевидно, деяким актам саботажу, що їх робили головно словацькі залізничники, годі було перешкодити. Безперервні активні дії всіх частин Дивізії при очищуванні терену дали незабаром добрі наслідки. Не минуло й десятьох днів від перебрання охорони району, як Дивізії вдалося витиснути партизанів у глибину гір, далеко від головних шляхів.