Усі гріхи світу - Сторінка 3

Адже кожен має доступ до Мультіваку, якому можна вільно довірити всі особисті проблеми та поставити запитання, без усілякого контролю й перепон, і буквально за декілька хвилин одержати відповідь.

У будь-який потрібний момент до цієї системи запитань-відповідей залучалися п'ять мільйонів ланцюгів з квадрильйона ланцюгів Мультіваку. Можливо, відповіді й не завжди бували абсолютно вірні, але вони були найкращими з можливих, і кожен з тих, хто запитував, знав, що це — найліпша з можливих відповідей, і цілком на неї покладався. А це було головним.

Відстоявши в черзі, що поволі рухалася вперед (на обличчі кожного чоловіка й кожної жінки відображалася надія, змішана зі страхом, або з хвилюванням, або навіть із болем, але завжди, по мірі наближення до Мультіваку, надія брала гору), Бен нарешті підійшов до Куїмбі.

Не здіймаючи очей, Куїмбі взяв протягнутий йому заповнений бланк і сказав:

— Кабіна 5-б.

Тоді Бен спитав:

— А як ставити запитання, сер?

Куїмбі з деяким здивуванням здійняв голову.

Підлітки, як правило, не користувалися службою Мультіваку. Він добродушно мовив:

— Доводилося колись це робити, синку?

— Ні, сер.

Куїмбі вказав на модель, яка стояла на його столі.

— Там буде отака штука. Бачиш, як вона працює? В точності, як друкарська машинка. Нічого не пиши від руки, користуйся клавішами. А зараз йди до кабіни 5-б. Якщо знадобиться допомога, просто натисни червону кнопку – хто-небудь прийде. Праворуч, синку, по цьому проходу.

Він стежив за хлопчиком, допоки той не зник, потім посміхнувся. Ще не було випадку, щоб кого-небудь не допустили до Мультіваку. Звісно, завжди знаходяться людиська, які ставлять нескромні запитання про життя своїх сусідів або про різних відомих осіб. Хлопчаки з коледжів намагаються перехитрити викладачів або вважають вельми дотепним приголомшити Мультівак, поставивши перед ним парадокс Рассела про безліч всіх множин, що не містять самих себе в якості свого елементу.

Але Мултівак може впоратися з усім цим сам. Допомога йому не потрібна. Крім того, усі запитання й відповіді реєструються та додаються до сукупності відомостей про кожного окремого індивідуума. Будь-яке, навіть найвульгарніше або найзухваліше запитання, оскільки воно відображує індивідуальність того, хто запитує, має зиск, допомагаючи Мультіваку пізнавати людство.

Підійшла черга немолодої жінки, виснаженої, кістлявої, з переляканим виразом в очах, і Куїмбі зайнявся нею.

Алі Отман вимірював кроками свій кабінет, з якимсь відчаєм вчавлюючи каблуки в килим.

— Вірогідність все ще зростає. Вже двадцять два і чотири десятих відсотки! Прокляття! Джозеф Меннерс арештований та ізольований, а вірогідність все підвищується!

Він обливався потом.

Лімі відвернувся від відеофону.

— Визнання й досі не отримане. Зараз Меннерс проходить психічний огляд, але ніяких ознак злочину немає. Схоже, що він каже правду.

— Тобто, Мультівак збожеволів? – обурився Отман.

Задзвонив інший апарат. Отман зрадів передиху. На екрані з‘явилось обличчя агента Відділу контролю та управління.

— Сер, чи будуть якісь нові розпорядження стосовно Меннерсів? Чи їм можна, як і раніше, приходити й уходити?

— Що означає "як і раніше"?

— В первинних інструкціях йшлося лише про домашній арешт Джозефа Меннерса. Решта членів родини не згадувалася, сер.

— Ну, то й розповсюдьте наказ і на них до отримання інших інструкцій.

— Тут є деяке ускладнення, сер. Мати й старший син вимагають відомостей про молодшого сина. Він зник, і вони стверджують, що його заарештували. Вони хочуть йти до Головного управління наводити довідки.

Отман спохмурнів і вимовив майже пошепки:

— Молодший син? Скільки йому?

— Шістнадцять, сер.

— Шістнадцять, і він зник. Де він, не відомо?

— Йому дозволили покинути будинок, сер, оскільки не було наказу затримати його.

— Чекайте біля апарату.

Отман, не роз'єднуючи зв'язку, вимкнув екран. Зненацька він обома руками схопився за голову й застогнав:

— Ідіот! Який ідіот!

Лімі сторопів.

— Якого дідька!?

— У заарештованого є шістнадцятирічний син, — вичавив з себе Отман. — А це означає, що син, як неповнолітній, ще не зареєстрований Мультіваком окремо, а лише разом з батьком, в батьківських документах. — Він з люттю зиркнув на Лімі. — Кожній людині відомо, що до вісімнадцяти років підлітки самі не заповнюють анкети для Мультівака, це роблять за них батьки. Хіба я про це не знаю? Хіба ви не знаєте?

— Ви хочете сказати, що Мультівак мав на увазі не Джо Меннерса?

— Мультівак мав на увазі молодшого сина, а зараз хлопчисько зникло. Навколо будинку мур з наших агентів, а він спокійнісінько виходить з дому й відправляється самі знаєте у якій справі.

Він рвучко обернувся до відеофону, до якого все ще був підключений агент Відділу контролю та управління. Хвилинний передих дозволив Отману взяти себе в руки й набути впевненого, незворушного вигляду. Ні до чого було закочувати істерику на очах у агента, хоча Отману, може, й корисно було б дати вихід бурі, що нуртувала всередині його. Він сказав:

— Встановите, де знаходиться молодший син. Пошліть всіх ваших людей. Якщо виникне потреба, залучить всіх мешканців округу. Я дам відповідні вказівки. Ви зобов'язані, що б там не сталося, відшукати хлопчика.

— Слухаюсь, сер.

Відключившись, Отман наказав:

— А зараз перевірте вірогідність, Лімі.

За декілька хвилин Лімі вимовив:

— Впала до дев'ятнадцяти й шести десятих. Впала.

Отман зітхнув з полегшенням.

— Нарешті ми на вірному шляху.

Бен Меннерс сидів в кабіні 5-б і поволі вистукував: "Мене звуть Бенджамін Меннерс, мій номер МБ71833412. Мій батько, Джозеф Меннерс заарештований, але ми не знаємо, який злочин він замишляє. Як нам допомогти йому?"

Він скінчив і почав чекати. У свої шістнадцять років він вже розумів

, що десь там, усередині, його слова циркулюють по ланцюгах найскладнішої з систем, коли-небудь створених людиною, розумів, що трильйон даних зіллються в єдине ціле, з нього Мультівак витягне якнайкращу відповідь і тим самим допоможе Бенові.

Машина клацнула, з неї випала картка – довга-довжелезна відповідь. Починалася вона так: "Негайно відправляйся швидкісним транспортом до Вашингтону. Зійди на Коннектікут-авеню. Там побачиш будівлю, знайди особливий вхід з написом "Мультівак", де стоїть вартовий. Скажи вартовому, що ти кур‘єр, до доктора Трамбулу, він пропустить тебе. Опинившись в коридорі, йди по ньому, поки не опинишся біля невеличких дверей з табличкою "Внутрішні приміщення". Увійди й скажи людям, які там опиняться: "Донесення доктору Трамбулу". Тебе пропустять. Йди прямо..."

І так далі, і так далі. Бен поки що не розумів, яке це мало відношення до його питання, але він безмежно вірив в Мультівак. І він бігцем кинувся до вашингтонської автостради.

Пошуки Бена Меннерса привели агентів Ради контролю та управління на балтиморську станцію Мультівака за годину по тому, як Бен її покинув. Гарольд Куїмбі схарапудився, опинившись в центрі уваги такої кількості важливих персон, і все через шістнадцятирічного хлопчиська.

— Так, хлопчик тут був, — підтвердив він, — але куди він подівся, не відомо. Не міг же я знати, що його розшукують. Ми приймаємо всіх, хто приходить. Так, звісно, одержати запис запитання й відповіді можна.

Ледь подивившись на запис, агенти, не втрачаючи часу, передали її по телебаченню до Центрального управління.

Отман прочитав її, закотив очі й втратив свідомість, його швидко привели до тями, й він сказав слабким голосом:

— Хлопчика потрібно перехопити. Зробіть для мене копію відповіді Мультівака. Більше тягнути не можна, я маю негайно зв'язатися з Галліменом.

Бернард Галлімен ніколи не бачив Алі Отмана таким схвильованим. І тепер, зиркнувши в божевільні очі координатора, відчув, як по його спині пробігли дрижаки.

Він пробурмотів, затинаючись:

— Що ви хочете сказати? Що може бути гірше за вбивство?

— Набагато гірше, ніж просте вбивство.

Галлімен зблід.

— Ви маєте на увазі вбивство одного з важливих державних діячів? ("А що, якщо це я сам..." — промайнуло у нього в голові)

Отман кивнув.

— Не просто одного з діячів, а найголовнішого.

— Невже генерального секретаря? — прошепотів у жаху Галлімен.

— Гірше. Невимірне гірше. Йдеться про знищення Мультіваку.

— Що?!

— Вперше в історії Мультівак доповів про те, що йому самому загрожує небезпека.

— Чому ж мене відразу не поінформували?

Отман вийшов з положення, скориставшись напівправдою.

— Випадок безпрецедентний, сер, ми вирішили розслідувати справу раніше, ніж помістити до звіту.

— Але тепер, звісно, Мультівак врятований? Адже він врятований?

— Вірогідність небезпеки впала нижче за чотири відсотки. Зараз я чекаю на нове повідомлення.

— Донесення доктору Трамбулу, — сказав Бен Меннерс людині на високому табуреті, що захоплено працювала, сидячи перед громадиною, яка нагадувала в багато разів збільшений пульт керування стратокрейсера.

— Валяй, Джиме, — відповіла людина. — Рухайся.

Бен подивився на інструкцію й поспішив далі. Врешті-решт, в ту хвилину, коли в одному з індикаторів зажевріє червоне світло, Бен знайде непомітний важіль і пересуне його у положення "вниз".

Він почув за своєю спиною схвильований голос, потім ще один, і раптом його схопили попід пахви й за ноги, здійняли, і чоловічий голос сказав:

— Поїхали, синку.

Обличчя Алі Отмана анітрішки не прояснилося при звістці, що хлопчик спійманий, але Галлімен з полегшенням зауважив:

— Якщо хлопчик в наших руках, Мультівак у безпеці.

— До певного часу.

Галлімен приклав до лобу тремтячу руку.

— Які півгодини я пережив! Ви уявляєте собі, що відбулося б, якби хоч на нетривалий час Мультівак вийшов з ладу? Крах уряду, занепад економіки! Це була б катастрофа страшніша, ніж... — Він смикнув головою. — Чому ви сказали "до певного часу"?

— Цей хлопчик, Бен Меннерс, не збирався заподіяти шкоду Мультіваку. Він та його родина мають бути звільнені, й доведеться видати їм компенсацію за помилковий арешт. Хлопчик слідував вказівкам Мультівака лише тому, що хотів допомогти батькові, і він цього добився. Його батько вже звільнений.

— Невже ж ви хочете сказати, що Мультівак свідомо змушував хлопчика смикнути важіль? І при цьому неминуче мало згоріти стільки ланцюгів, що на полагодження пішов би цілий місяць? Тобто, Мультівак готовий був знищити себе заради звільнення однієї людини?

— Гірше, сер.