В свою останню годину

Присвячую Гелові Сміту

ДАРЛ

Ми з Джуелом вертаємося з поля, йдемо стежкою один за одним. І хоч я кроків на п'ятнадцять попереду, кожен, хто дивиться в наш бік з комори для бавовни, бачить Джуелів розтріпаний потертий бриль на цілу голову вище над моїм.

Стежка, вичовгана ногами й запечена липнем на цеглу, стелеться рівненько, як стріла, поміж зелених рядків бавовнику аж до комори серед поля, там звертає й огинає її з усіх боків, а далі знов біжигь навпростець полем, все так само нерівно вичовгана людськими ногами.

Комору складено з грубих колод, прокладка між якими давно вже повипадала. Прямокутна, "з широким односхилим дахом, вона стоїть порожньою руїною під ясним сонцем, два широких вікна в протилежних стінах виходять на стежку. Дійшовши туди, я звертаю разом із стежкою, що огинає комору. Джуел, п'ятнадцять кроків позад мене, дивиться просто вперед і одним широким скоком перемахує через вікно. Не одводячи вбік блідих очей, що мов деревинки на його дерев'яному обличчі, він чотирма сягнистими кроками перетинає приміщення, хода у нього застигло поважна, як у сигаретно-рекламного індіанця в латаному комбінезоні, живого тільки нижньою половиною тіла, і одним скоком перемахує через протилежне вікно на стежку, саме коли я показуюся з-за пргу. Ми знову один за одним, тільки тепер Джуел на п'ять кроків попереду, йдемо стежкою до підніжжя кручі.

Біля джерела стоїть Таллова підвода, припнута до огорожі, віжки обмотані круг стійки передка. На підводі два стільчики. Джуел зупиняється коло джерела, бере з вербового сучка гарбузовий коряк і п'є. Я обганяю його, йду вгору стежкою і вже чую Кешеву пилку.

Коли я виходжу на самий верх, пилка стихає. Стоячи поміж купи стружок, Кеш припасовує дошку до дошки. У просвітлинах вони жовті, як золото, як м'яке золото, а боки у них ледь хвилясті від рубанка: Кеш — добрий тесля. Він кладе на кобилицю дві дошки, приміряє їх до вже готової частини труни. Потім стає навколішки, примружено дивиться, як дошки виглядають з ребра, відкладає їх і береться за рубанок. Добрий тесля. Кращої труни Едді Бандрен годі й бажати. У ній їй буде зручно й приємно. Я йду в хату, а за мною звук рубанка: ширк

ширк ширк,

КОРА

Отож я заощадила яєць і вчора напекла пирогів. Пироги вийшли чудові. Ми дуже залежимо від курей. Несуться вони добре, скільки їх там лишилося після опосумів і всякого іншого звіра. Та ще й змії влітку. Змія швидше за будь-кого залізе в курник. А оскільки вони обійшлися нам набагато дорожче, ніж містер Талл — мій чоловік — думав, і оскільки я запевнила, що ці витрати ми перекриємо яйцями, то тепер мені треба більш ніж коли стерегтися, бо ж це тільки через моє наполягання ми завели їх. Ми могли б сторгувати й дешевших курей, але я пристала на пораду міс Ловінгтон — узяти їх доброї породи, бо ж і містер Талл згоден, що добра порода, скажімо, корів чи свиней, зрештою окупаеіься. А що у нас так багато загибло курей, ми не могли дозволити собі розкоші їсти ці яйця, та й я не могла допустити, щоб місі ер Талл дорікав, бо ж це через мене ми їх узяли. Отож коли міс Ловінгтон сказала мені про пироги, я й подумала, що зможу їх напекти й трохи заробити, щоб покрити вартість хоч двох курей — яйця ж будуть дармові, я візьму з тих, які заощадила. А цей тиждень вони неслися так добре, що я мало що назбирала досить яєць і на продаж, як ми й хотіли, і на пироги, а ще й зібрала їх стільки, що й борошно, і цукор, і самі дрова мені дісталися майже задарма. Отож учора я напекла пирогів — я старалася якомога, і вони вийшли чудові. Та коли ми сьогодні вранці поїхали до міста, міс Ловінгтон і каже, що та пані передумала й гостей не збирає.

— Але пироги вона все одно мала б узяти,— каже Кейт.

— Може, й так, тільки навіщо вони їй тепер здалися!— відказую я.

— Вона повинна була їх узяти,— каже Кейт.— Хоча ці міські багачки можуть і передумати. А от бідні не можуть міняти своєї думки.

Проте багатство — ніщо перед лицем господа, бо він бачить аж до серця.

— Може, мені вдасться їх продати в суботу на базарі,— кажу я.—■ Дуже ж вони ладні вийшли.

— По два долари за пиріг ти не візьмеш,— каже Кейт.

— Але ж вони мені дістались мало не задарма,— кажу я.

Я ж заощадила яєць, і з дванадцятко їх поміняла на цукор та борошно. Пироги мені задурно обійшлися, таж і містер Талл розуміє, що заощаджені яйця були зверх тих, які ми збиралися продати,— то так, наче ці яйця ми знайшли або хтось їх нам подарував.

— То хай би взяла ці пироги, коли дала тобі слово,— каже Кейт. Господь бачить аж до серця. І якщо його воля така, щоб люди мали

різні поняття про чесність, не мені ставити під сумнів його присуд.

— Та навіщо вони їй тепер!— кажу я. Хоча, правда, дуже ж вони ладні вийшли.

Ковдра натягнена у неї до самого підборіддя, дарма що душно,— ззовні тільки її обличчя й руки. Плечі їй підперли подушкою, голова високо, щоб вона могла дивитись у вікно, і нам кожен раз чутно, коли Кеш береться за рубанок чи пилку. Якби ми й оглухли, то з її обличчя могли б і чути, й бачити його. Обличчя її схудло, кістки під шкірою проступають білими смугами. Очі немов дві свічечки, коли вони опливають на залізні підсвічники. Та нема в них вічного й незнищенного спасіння й милосердя божого.

— А таки гарні вони вийшли,— кажу я.— Але, правда, не рівня тим, які Едді вміла пекти.— 3 наволочки знати, що дівчина прала її й прасувала, хоча яке там те прасування! Може, в Едді аж тепер нарешті очі відкриються, коли полежить, віддана отак на ласку й опіку чотирьох чоловіків та дівулі-вітрогонки.— Ніхто в нашій околиці не міг змагатися з Едді Бандрен, коли йшлося про всяке печиво,— кажу я.— І як тільки вона встане й знов заходиться пекти, з нашими пирогами на ринок уже можна й не потикатись.

Під ковдрою вона видається худою, мов скіпка, а що вона дихає — видно лише по тому, як поширхує матрац. І волосся у неї на щоці навіть не колихнеться, дарма що дівчина стоїть над нею, обмахує віялом. Ми бачимо, як вона, не перестаючи віяти, бере його в другу руку.

— Спить?— питає пошепки Кейт.

*— їй неприємно дивитись, що Кеш там-о робить,— каже дівчина.

Нам чутно, як пилка врізається в дошку: звук такий, мов хтось хрипить. Юла обертається на скрині й виглядає у вікно. Намисто у неї справді гарненьке з цим її червоним капелюшком. І не подумаєш, що вся ціна йому двадцять п'ять центів.

— Вона повинна була взяти пироги,— знову каже Кейт.

Я б ці гроші знайшла куди притулити. Але ж пироги мені задурно обійшлися, от тільки що я їх пекла. Я можу йому сказати, що кожен

може дати маху, але не кожен може викараскатися без збитків — я можу так йому й сказати. Не кожен може свою помилку собі на вигоду обернути — отак можу сказати.

Хтось входить у сіни. Це Дарл. Пройшов повз двері, а в кімнату й не заглянув. Юла дивиться йому вслід, доки він зникає у глибині дому. Рука її підноситься й ледь торкається намистин, а тоді волосся. Коли ж вона помічає, що ми на неї дивимось, погляд її пригасає,

ДАРЛ

Тато з Верноном сидять на задньому ґанку. Тато, відкопиливши нижню губу великим і вказівним пальцями, насипає пучку тютюну з покришки табакерки. Вони оглядаються, коли я проходжу через ґанок, зачерпую гарбузовим коряком води з відра й п'ю.

— Де Джуел?— питає тато.

Я ще хлопцем уперше зрозумів, наскільки смачніша вода, коли постоїть у кедровому відрі. Літепла, з легенбким присмаком, що нагадує гарячий липневий подмух між кедрів. Вона має постояти годин із шість, не менш, і пити її слід гарбузовим коряком. Воду ніколи не треба пити з металевої посудини.

А вночі вона ще краща. Я, бувало, лежу в сінях на своєму сіннику, дожидаючи, коли всі поснуть, тоді встаю і йду до відра. Воно чорне на чорній полиці, непорушна поверхня води, мов округла дірка в ніщо, у ній видно, може, зірочку або й дві, поки я не розколишу її коряком, а потім зірочки вже в коряку, поки я не вип'ю. Згодом я вже був більший і доросліший. Тоді я чекаю, доки всі позасинають, щоб задерти сорочку й, лежачи, слухати, як вони сплять,— я відчував своє тіло, не доторкаючись до нього, відчував, як обвіває його остудлива тиша, і мені було цікаво знати, чи й Кеш те саме робить у темряві,— може, він навчився це робити ще років за два до мене.

Стопи татові потворно вигнуті, пальці ніг судомно викривлені й покручені, на мізинцях зовсім нема нігтів — це тому, що змалку він мусив тяжко працювати у болоті, у саморобних узувках. Біля стільця стоять його грубі черевики. Вони мають такий вигляд, мов їх тупою сокирою витесано з чавунної брили. Верной побував у місті. Я зроду не бачив, щоб він їздив до міста у комбінезоні. Це, кажуть, через жіи-ку. Вона колись теж учителювала.

Я вихлюпую рештки води з коряка на землю й витираю рота доло" нею. До ранку буде дощ. А може, ще до смерку.

— У клуні він,— кажу я.— Запрягає.

Блазнює він з цим конем. Через клуню він пройде на пасовище. Коня там не видко: кінь у холодку, де молодий сосняк. Джуел свистить, пронизливо так. Кінь фуркає, і тоді Джуел помічає його, він промайнув на мить серед синіх тіней. Джуел знову свистить. Кінь стрімголов несеться вниз схилом на негнучких ногах, вуха стригочуть, різнобарвні очі ходять ходором — зупиняється він аж кроків за двадцять від Джуе-ла, стоїть боком і поглядає через плече, грайливо й насторожено.

— Сюди, голубе! — каже Джуел.

Кінь ураз поривається до нього. Так швидко, що шкура збігається складками й вихриться, мов полум'я. Закинувши гриву й задерши хвоста, очі ходором, кінь рвучко підбігає ближче — і знов зупиняється, ноги випростані, дивиться на Джуела. Той упевнено підходить до коня, кладе руки йому на спину. Якби не Джуелові ноги, вони були б як дві вирізьблені фігурки, виставлені на сонце.

Тільки-но Джуел пробує його доторкнутись, як він стає дибки й кидається на нього. Обабіч Джуела вимахують копита, мов ті крила; він зміясто вигинається між копит, під занесеним тулубом. Щё й не встигши відштовхнутись руками, він чує, як усе тіло його піднеслося в повітря, затрималось поземно, і ось уже гнучкий, як змія, він намацує коневі ніздрі й знову опускається на землю. Потім вони застигають напружено, , аройняті жахом,— кінь ледь відсахнутий на заціпенілих нетвердих нові гах, голова похилена, Джуел — п'ятами вперся в землю, одною рукою затуляє ніздрі коня, а другою раз у раз пестливо поплескує його по шиї, запекло кленучи всякими словами.

Вони стоять так напружено й нажахано, кінь тремтить і стогне.