Варто лише почати - Сторінка 2

І чим більше говорили, тим легшим здавалося здійснення задуманого.

– Головне – довідатися, коли цього типа не буває вдома, – говорив схвильовано Рой, – залишається тільки проникнути в квартиру, відкрити сейф і взяти гроші. Ти візьмеш дублікат ключа, відвезеш і поговориш з придверником. Якщо знайдеш до нього правильний підхід – він тобі сам розповість, коли Купера не буває вдома. – Рой випустив мені в обличчя струмок диму. – Як тільки все з'ясуєш, ми візьмемо сейф.

В ту мить нам здавалося, що це найлегша і проста робота на світі.

Наступного вечора я направився в "Ешлі Армс".

На мені була уніформа "Лоуренс сейф корпорейшн": форменна сорочка, зеленого кольору широкі штани і картуз з гербом компанії.

З Роєм ми домовилися, що відразу після чергування він заїде за мною на нашому міні-вені. До місця я добрався приблизно в половині одинадцятої.

Придверник виявився за своєю конторкою. З нудьгуючим видом він гортав книжку в паперовій обкладинці і зразу упізнав мене:

– Знову ви? Якщо прийшли до містера Купера, вам не пощастило. Його немає вдома.

– Коли він повернеться? – Я сперся ліктем на стойку і витяг пачку цигарок.

Придверник поглянув на настінний годинник:

– Через півгодини.

– Я почекаю. У мене для нього спеціальна доставка.

– Залиште мені. Я передам.

Я похитав головою:

– Не можу. Це ключ від його сейфа. Мушу вручити йому особисто і отримати розписку.

Він знизав плечами і взяв запропоновану мною сигарету:

– Як хочете.

– Ви певні, що він повернеться через півгодини?

– Він ніколи не запізнюється. Завжди йде рівно о восьмій і приходить рівно об одинадцятій.

– Є такі, – згодився я, – по них можна годинника звіряти.

– Він один з них. Володіє трьома нічними клубами. Контролює їх щовечора, включно з неділею. Повертається додому об одинадцятій, вечеряє і знову виходить о першій – приглянути, як закриють клуб, і порахувати виручку. Ніколи не пропускає.

– Ви чергуєте всю ніч? – обережно поцікавився я.

– Я закінчую о першій. Потім двері зачиняються. У всіх мешканців є свої ключі, – придверник невдоволено насупився, – ви собі не уявляєте, скільки разів мене серед глупої ночі витягали з постелі через те, що якийсь телепень забув свої ключі.

Здається з придверником мені пощастило.

– На днях Купер загубив свої ключі від сейфа, – сказав я недбало, – своїм викликом він зірвав мені побачення.

– Великий любитель губити ключі, – з гіркотою підтвердив придверник, – на минулому тижні він загубив ключ від вхідних дверей. Витяг мене з постелі о п'ятій ранку.

– Він повертається під ранок?

– Ну, так... Потім спить цілий день... ось таке життя у декотрих...

Я одержав всю потрібну мені інформацію, тому поступово перевів розмову на іншу тему. Ми розмовляли про те, про се, допоки не прибув Купер.

Він прийшов за одну хвилину до одинадцятої.

Я рушив через вестибюль йому назустріч:

– Приніс ключ до вашого сейфа, сер.

Він не одразу мене упізнав, а згадавши, насупився:

– А, це ви. Давайте сюди.

– Треба б поглянути, як він підійде, сер. Може, я піднімуся з вами...

– Гаразд, ходімо.

Він рушив до ліфта, я слідом за ним. Піднявшись на третій поверх, він відкрив ключем двері апартаментів, і ми пройшли до вітальні.

Поки я випробував новий ключ, він стояв поруч. Дика думка прийшла раптом мені в голову – вдарити його, збити з ніг, схопити гроші і втекти. Звісно, я цього не зробив. Тільки знову зачинив сейф і протягнув йому ключ:

– Все гаразд, сер.

– Добре. – Він поклав ключ до кишені. – Дякую.

Його рука полізла було до кишені за чайовими, але зупинилася на півдорозі. Я читав його думки. Адже він вже дав мені два долари, а, на його думку, я і цього не заслуговував.

Цей невеличкий штрих усе вирішив. Останні двадцять чотири години я ще вагався, все чекав імпульсу, поштовху, котрий став би останнім аргументом на користь пограбування. І отримав необхідне.

Я спустився на ліфті у вестибюль, помахав придвернику і вийшов під дощ.

Рой чекав на мене в авто.

– Це був Купер? Товста скотина з червоною пикою?

– Так, це він. – Я вліз до кабіни і сів поруч з ним. – Все гаразд, ми обчистимо його в неділю.

Ми вирішили провернути пограбування в неділю, тому що обоє були вільні від чергування в цей день. Рой взяв напрокат машину, все було готово.

Ніч була волога й темна – це було нам на руку. В такий дощ люди воліють сидіти вдома, хоча в цьому глухому містечку і в хорошу погоду небагато бажаючих бродити по вулицях о першій годині ночі.

Рой заїхав за мною, і ми прибули до "Ешлі Армс", як і розраховували, за п'ять хвилин до першої ночі.

Рой поставив машину на приватній стоянці, втиснувшись між "кадиллаком" і "паккардом". Там під дощем мокло вже машин сорок, не менше.

Ми сиділи в кабіні, спостерігаючи за входом. Слухаючи, як дихання голосно виривається через короткий товстий ніс Роя, я подумав, що йому, мабуть, теж чутно гучний стукіт мого серця.

Коли стрілки годинника на приборній дошці показали першу годину ночі, ми побачили, як з дому вийшов Купер і направився до білого "ягуара," припаркованого ярдах в десяти від нас. Пригнувши голову, Купер пробіг під дощем до машини, не оглядаючись по боках. Ми дивилися, як він засунув свою тушу в "ягуар" і від'їхав у темінь.

– Один вже відчалив, черга за другим, – хрипко сказав Рой.

Через кілька хвилин ми побачили через скло, як придверник зачиняє вхідні двері. Ось він пройшов через вестибюль і спустився по сходах до підвального приміщення.

– Ходімо. – Рой відкрив дверцю.

Серце моє калатало як шалене, поки я брав валізу з інструментом і вилізав з машини. Холодні струмочки дощу трохи охолодили палаюче лице, коли ми бігли до входу.

Ми розподілили обов'язки – я відкриваю двері, а Рой у цей час слідкує, щоб ніхто нас не заскочив.

З вулиці нас помітити було важко – до під'їзду вела довга асфальтована доріжка. Тож ми були в порівняній безпеці. Головне, щоб ніхто не з'явився зсередини, у вестибюлі.

Як на лихо, мені не піддавався замок засклених дверей. У звичних умовах відкрити їх зайняло би три-чотири секунди, не більше, але зараз тремтіли руки. Рой, що стояв неподалік, почав було лаятися, та я вже справився з дверима.

Ми увійшли і нечутно проскочили до сходів. Ліфтом було вирішено не користуватися, раптом придверник ще не ліг і захоче поглянути, хто їздить у такий час.

Піднялися на третій поверх, нікого не зустрівши. Задихаючись від хвилювання, підійшли до дверей Купера.

На цей раз я відкрив замок відразу, першим же ключем. Потім легенько штовхнув двері, вони відчинилися, і ми зайшли до передпокою. Завмерши на місці, довго прислухалися, стоячи в темноті. Десь у глибині апартаментів цокав годинник, і час од часу на кухні включався холодильник.

– Ходімо, ходімо, – поквапив мене Рой, – чого ми чекаємо?

Я попрямував до вітальні і запалив там світло. Рой увійшов слідом, зачинив за собою двері.

– Авжеж, він уміє жити, нічого не скажеш, – бурмотів мій приятель, захоплено роззираючись навколо, – а де сейф?

Підійшовши до картини на стіні, я відсунув її вбік. Потім, повертаючи ручку, набрав цифровий код, вставив ключ. Я зробив і собі запасний, коли виготовляв дублікат для Купера. Відкрив сейф і розчахнув дверцю:

– Поглянь!

Стоячи поруч, ми мовчки приголомшено споглядали на щільні ряди пачок зі стодоларовими купюрами.

– Овва ! – Пальці Роя вчепилися в мою руку. – Та з такими грошима ми до кінця життя не будемо знати ніяких турбот.

І раптом ми обоє почули звук, що змусив нас похолонути. У замку вхідних дверей повертався ключ.

Я так і завмер від страху, застигши як соляний стовп. Все, що мені вдалося, – повернути голову вбік закритих дверей, але решта тіла була паралізована страхом.

Втім, Рой повівся інакше.

Він залишався нерухомим лише долю секунди, та враз схаменувся і почав діяти. Кинувся до вимикача, і вчасно. Ледве він встиг згасити світло, двері розчахнулися.

Стовп світла упав у темряву, висвітивши яскравий білий прямокутник, саме на тому місці, де я стояв.

У дверях з'явилася довгонога блондинка. З секунду ми мовчки дивилися один на одного. Потім вона позадкувала, і від її крику у мене заклало вуха.

– Там хтось є! – верещала вона. – Там грабіжник!

Негайно за її спиною виникла темна громада Купера. Відкинувши дівчину вбік, він увірвався в темну вітальню.

Все сталося так швидко, що я, навіть, не встиг зрушити з місця, застигши перед відкритим сейфом, паралізований раптовим страхом.

Чутно було, як дівиця вискочила з квартири і понеслася до сходів, продовжуючи видавати крики, пронизливі, як паровозний сюрчок.

Я бачив невиразно темну фігуру Роя, який притулився до стіни за відкритими дверима. Купер його не помітив. Він дивився і йшов прямо, витягши вперед руки, мовби збираючись вхопити мене за горло. В цей час Рой нечутно вислизнув з-поза дверей і підняв над головою Купера ломик, який ми прихопили з собою на той випадок, якщо не зможемо підібрати ключі і доведеться ламати двері. Ломик рухнув на голову Купера в ту мить, коли він схопив мене за груди. Велетень гепнувся, ніби смертельно поранений бик, шкребучи пальцями по моєму плащі, допоки падав.

– Швидше! – видихнув Рой. – Тікаємо!

Ми чули, як внизу волає дівчина, стукочучи підборами по сходах.

Я кинувся прожогом до дверей

– Чет, – прошипів Рой, – тільки не вниз. Нагору!

Але паніка, яка охопила мене, була така велика, що нічого не тямлячи і не слухаючи, я вже мчав униз по сходах. Мені хотілося одного – вибратися звідси якомога скоріше, вибратися геть з цього дому!

– Чет!

Я чув застережний оклик Роя, але зупинитися вже не міг і продовжував стрімко спускатися. На сходинковому майданчику другого поверху, в ту мить, коли я пробігав повз, зненацька відчинилися двері квартири, звідти визирнув зляканий худий чоловік з сивим волоссям, але, побачивши мене, швидко зачинив двері.

Я в три стрибки подолав наступний проліт, але спіткнувся і, втративши рівновагу, впав.

Схопився мов божевільний, промчався, плигаючи через кілька сходинок останній проліт і вискочив до вестибюля.

Довгонога блондинка притулилася до дверей придверника, нажахано дивлячись на мене. З перекошеного, в яскравій помаді, червоного рота рвався пронизливий крик.

Придверник, який вискочив з підвального приміщення в сорочці і штанях, зі скуйовдженим волоссям, мужньо кинувся на мене, намагаючись затримати.