Велика революція на Піткерні - Сторінка 3

Кабінет запропонував консолідувати цей борг – він-бо чув, що так завжди роблять при скруті. Кабінет запропонував ще встановити мито на експорт та імпорт, а також випустити облігації і паперові гроші, які через п’ятдесят років підлягатимуть обмінові на батати й капусту. З його слів, плата військові, флоту і всьому державному апаратові дуже затримувалась, і коли негайно не вжити належних заходів, може статися національне банкрутство, а то навіть повстання і революція. Імператор відразу зважився на самочинний захід, та до того ж іще такий, про який ніколи й не чували на острові Піткерні. У повному параді, з військом за собою, він з’явився одного недільного ранку у церкву і наказав міністрові фінансів провести збір.

Це й була та остання пушинка, що зламала верблюдові спину. Спочатку один громадянин, а потім і інші повстали й відмовилися скоритися такому нечуваному насильству. Кожна відмова супроводжувалась негайною конфіскацією майна невдоволених. Ці круті заходи скоро приборкали опір, і збір тривав далі серед понурої, зловісної мовчанки. Залишаючи зі своїм військом церкву, імператор сказав:

– Я вам покажу, хто тут хазяїн!

Кілька громадян закричали:

– Геть об’єднання!

Їх було негайно заарештовано, і солдати вирвали їх із рук друзів, що обливалися сльозами.

А тим часом, як кожен пророк міг передбачити, народився соціал-демократ. Коли імператор ступив на позолочену імператорську тачку біля церковних дверей, соціал-демократ штрикнув його п’ятнадцять чи шістнадцять разів гарпуном, але, на щастя, з такою типово соціал-демократичною незграбністю, що не заподіяв йому ніякої шкоди.

Тієї ж самої ночі стався вибух. Увесь народ повстав, як одна душа, хоч сорок дев’ять революціонерів належали до слабкої статі. Піхота покидала свої вила, артилерія – кокосові горіхи, флот збунтувався; імператора захопили в його палаці й зв’язали по руках і ногах. Він був пригнічений. Він сказав:

– Я визволив вас з-під нестерпної тиранії, я вивів вас із безодні приниження і зробив нацією серед націй; я дав вам сильний, надійний централізований уряд; мало того, я наділив вас найвищим добром – об’єднанням. Усе це я зробив – і в нагороду маю ненависть, зневагу й оці пута. Беріть мене, робіть зі мною що хочете. Я зрікаюся корони й усіх своїх регалій і з радістю скину з себе цей надсильний тягар. Заради вас я взяв його на себе, заради вас я знімаю його. Імперської перлини більше не існує, то ж бийте і оскверняйте непотрібну оправу скільки завгодно!

Одностайним рішенням народ засудив екс-імператора і соціал-демократа на довічне відлучення від церковної служби або на довічні каторжні роботи на галерах – тобто на вельботі,– надавши їм право вибору. Наступного дня увесь народ зібрався знову і знову підняв британський прапор, відновив британську тиранію, розжалував дворян у простолюд, а тоді, не гаючись, звернув якнайбільшу увагу на прополку забур’янілих, занедбаних бататових грядок та відновлення давніх корисних промислів і давніх цілющих, втішливих молінь. Екс-імператор повернув щезлий закон про порушення власності і пояснив, що він його викрав не для того, щоб нашкодити кому-небудь, а єдино щоб здійснити свої політичні задуми. Тому народ знову поновив на тій самій посаді колишнього головного суддю і повернув йому відчужене майно.

Розміркувавши, екс-імператор і соціал-демократ обрали довічне відлучення від церковної служби, віддавши йому перевагу над довічними каторжними роботами на галерах "з довічною церковною службою", як вони висловилися, тому народ вирішив, що злигодні цих бідолах скаламутили їм розум, і постановив на разі ув’язнити їх. Що й було зроблено.

Отака історія "сумнівного надбання" Піткерна.

1879