Великий заповіт - Сторінка 3

Хоч творив
Я в іпоспіху, та недостачі
Тут зміст важливий заступив.

89
Вкінці, моя убога мати,
Якій я журб завдав гірких,
Щоб Богоматір звеличати,
Хай прийме цю з баляд моїх;
Не маю інших я міцних
Фортець ні для душі, ні тіла,
В час, як недоля зіб'є з ніг, —
Не має й матінка похила:

Баляда для ублагання богородиці
Царице неба і всього земного,
Володарко підземних трясовин,
Прийми мене, хрищеницю убогу,
Впиши у вірних вибраний загін,
Хоч я й негідна досягти вершин.
Твої щедроти зможуть, Божа Мати,
Тягар гріхів з душі моєї зняти,
Без ласк Твоїх не зріть душі моїй
Небесних брам. Не хочу я брехати:
До смерти житиму у вірі цій.

Скажи своєму синові: до нього
Іду я, бо за мене згинув він;
Спаси, як Єгиптянку, ту небогу,
Як Теофіла, що з усіх провин
Був звільнений, хоч душу на загин
Чорти купили в нього, душохвати.
Не дай мені такого зла зазнати,
О Діво, Ти, що дар причасний свій
Нам принесла, незаймано початий:
До смерти житиму у вірі цій.

Я жінка проста і дурна, нічого
Не знаю, книг не звідала глибин,
Та в церкві, у якій молюся Богу,
Я бачу образ райських верховин,
Там грішні в пеклі дивляться зі стін,
Тут радісно, там страшно поглядати.
Богине! Дай убрати райські шати,
Ти, до якої лине грішних рій,
Без лицемірства, вірою понятий:
До смерти житиму у вірі цій.

Велична Діво, владарко, несла Ти
Ісуса, що йому кінця не мати.
Ласкавий, він, щоб нас порятувати,
Лишивши небеса, за рід людський
Офірно молодість пішов віддати;
Наш Бог такий, такого хочу знати:
До смерти житиму у вірі цій.

Теж, для моєї любки Рози
Довіри й серця не даю;
Вона взяла б щось інше, може,
Хоч торбу сповнила свою.
Хіба що кабзу їй куплю,
Глибоку, довгу, для фортуни,
Та хай зі мною йде в петлю,
Той, хто туди хоч тинфа всуне.

їй і без мене вщерть дали,
Та я вже кинув справу тую;
Найгірші з лих моїх сповзли
І вже огню в хвості не чую.
Її синкам Мішю дарую,
Якого звали: "Макогін";
Над ним хай моляться й блазнують,
Лежить у Сен-Сатюрі він.

Та щоб сказати "квит" любові,
Любові, власне, а не їй,
Від неї бо немає мови
На краплю хоч яких надій,
(Невже вона, — тут клопіт мій, —
Для інших теж була такою?
Та, Діві поклянусь святій,
Я глумом врешті заспокоюсь),

93
Я їй баляду цю подам,
Вона гірка й шорстка недаром,
Не знаю, ким ще передам,
Чи не Пернетом де ля Баром?
Лиш як зустріне він з цим даром
Ту кирпоносу, хай моїй
Мамзель словечок тицьне пару:
"Де, фльондро, заробіток твій?"

Баляда для його любки
Красо фальшива, а така коштовна,
Шорстка у масці злагоди й облуд,
Любове, тверділа, ніж коса гартовна,
Володарко моїх нещасть і пут,
Злий чаре, найлютіша з всіх отрут,
Пихо, що шлеш людей на скін кривавий,
Жорстокий погляде, чи ж Правосуд
Сердегу порятує, не розчавить?

Було вже краще пошукати ради
Деінде; честь я б врятував свою.
Мене б тоді не звабили принади,
Тепер я втік і з соромом стою.
"Рятуй! Рятуй!" — гукаю всім, молю,
Невже я згину без удару навіть?
Чи ж Жаль, Журбу побачивши мою,
Сердегу порятує, не розчавить?

Надійде час — не стане вже розмаю,
Зів'яне, зжовкне, висохне твій цвіт;
Тоді покплю, — я щелепи ще маю!
Та ні, це буде божевілля й стид;
Змарнієш, збриднеш ти, я ж буду дід.
Тож пий, докіль ще ллється струмінь жвавий;
Не роздувай журби, той горя плід
Сердегу не врятує, а (розчавить.

Серед коханців перший, князю, ти.
Я б не хотаїв, щоб став ти неласкавий,
В людських серцях шукаю доброти, —
Сердегу хай врятує, не розчавить.

94
Ітьє Маршанові, якому
Вже меч подарував я свій,
Даю цю пісню невідому,
Щоб він її на лютні стрій
Уклав, на вічний упокій
Його амурам, що назвати
Ї х не посмію, бо якстій
Він став би ворогом заклятим.

Пісня

(рондо)

Кляну твою жорстокість, Смерте,
Що любку узяла мені,
Ти ще не наситилась, ні!
Докіль я сам не ляжу мертвий.
Жив відтоді я, мов роздертий;
Вона ж не знала зла й у сні!
Смерте!

Одне в нас серце, тож по Смерти
Її — й мої скінчились дні.
Ох, я півмертвий, у труні,
Як образ житиму затертий,
Смерте!

95
Теж, хочу, щоб один з леґатів
Шановний пан Корню приняв,
Він помагав мені багато
І витягав з непевних справ.
Йому город я записав,
Від П'єра Бобіньйона в наймі,
З умовою мені віддав,
Щоб браму справив я принаймні.

96
Без брами там з речей моїх
Мотика зникла і клепало;
І десять соколів зірких
Там жайворонка б не спіймало,
Лиш замикати треба стало.
Як вивіску, лишив я крюк;
Хто вкраде, — щоб його зарвало,
В крові хай дохне серед мук!

97
Теж, жінці П'єра Сен-Амана,
За те, що вже на жебри йду,
(Якщо це їй така догана,
Від Бога їй прощення жду!)
Взамін за всю мою біду,
Білоконя, що вже не скаче,
Я їй з кобилою зведу,
А Мулицю з ослом гарячим.

98
Теж, милий пан Дені Еслен,
Паризький райця, як дарунок
Хай прийме десять бочок вин, —
Туржі наллє на мій рахунок.
Коли ж йому б пошкодив трунок
І розум дивним дивом сох,
Водою хай змиває шлунок:
Вино згубило багатьох.

99
Теж, для свого я адвоката
Ґійома Шарюо лишив
Меча (я іншому мав дати
Його, та задум свій змінив).
Дукатом ще його вгостив,
Змінявши, щоб набив кишені,
Його як мито я злупив
Десь у Темпляріїв домені.

100
Теж, прокуророві Фурньє
За всі труди його шалені
(Це заощадження моє)
Дам грошенят чотири жмені.
Він виграв справи незчисленні
І (справедливо, Боже дай!
Так судді вирішили вчені,
Бо сам, хоч правий, пропадай.

101
Теж, Жакові Раґ'є в леґаті
Дам Ґревський Пугар для вина,
Чотири шеляги хай сплатить,
Хоч би маїв вишкребти і з дна.
Для нього рада тут одна:
Штани продати і спішити
Під Шишку в темряві й ісповна
Самотньому, без мене пити.

102
Теж, для Марбефа-кравчука
І Ніколя з Люв'є, щоб знали:
Шкода корови чи бика,
Бо пастухи вони невдалі.
Вже краще б соколів пускали
(Не думайте — це кпи в мішку)
І дрохв та куликів хапали
З господи пані Машеку.

103
Теж, як Робен Туржі прийшов би,
За все вино я заплачу.
А як притулок мій знайшов би,
Його я віщим наречу.
Лавничити його навчу,
Бо д в Парижі народився,
Хоч часом суржиком строчу,
Та так я в двох панюсь навчився.

104
У них краса — як діямант,
В Сен-Женеру живуть ті пані,
Під Сен-Жульєном де Вовант,
На грані Поату й Бретані.
Але не майте у догані,
Жем їх адреса заховав;
На Бозю! Я не з тих бовванів,
Абим амури розтрубляв!

105
Теж, Жанові Раґ'є, що в кінній
Поліції сержантом є,
Щодня, докіль живе, уклінний
Свій дар леґую — сир суфле,
Щоб черево набив своє
(Узяти від Байлі зі столу),
З фонтану побіч хай поп'є,
Щоб сир крізь пельку сповз додолу.

106
Теж, Маршалові блазнів дам
В помічники Міішо дю Фура,
Він добрих жартів має крам
Та ще й підспівує амурам.
В додатку дам йому бонжура,
Хай підтягається притьма, —
Він страх немудра креатура,
Та кращих сміхунів нема.

107
Теж, з двісті двадцятьох сержантів,
Що добрих повні всі прикмет,
Привітні, чесні, все ґалянтні.
Дені Рішє і Жан Валет
Хай приймуть цей шнурок-вельвет,
Щоб диндав з їхніх капелюхів;
Про піших я насамперед
Пишу, а інших я б не рухав.

108
Пернетові — дар ще один,
(Кажу про байстрюка де Бара),
Тому, що чесний синцьо він,
На герб, щоб збувсь тавра бастара,
Костей фальшивих добра пара
І значених колода карт.
Як гру й тепер пробздить, нездара,
Чуми й холери буде варт!

109
Що ж до Шоле — то хай забуде
Він свердли, молотки, клинці,
Кого бондарський труд не знудить?
Струменти хай замінить ці
На меч ліонський у руці,
Лиш молотка хай не загубить;
Хоч нарікатиме, вкінці
І гук і галас він полюбить.

110
Теж, Жанові де Лю, який
Добрячий крамар і людина,
Тому, що він худяк тонкий,
А сам Шоле лихий ловчина,
Мій дар — собачка ця учинна,
Швидкий і тихий куролов,
І ще обширна пелерина,
Як здобич трапиться, на схов.

111
Для майстра де Буа в довірі
Лишаю з щедрої руки
Цих сараценських сто імбизрів,
Не щоб садив їх у горшки,
А щоб злучив хвости й задки,
З шинками позшивав ковбаси,
Щоб молоко пішло в цицьки,
А кров натисла нижче паса.

112
Теж, капітанові Рію
І лучникам його премилим
Я вовчих шість голів даю
(Задобрі, щоб їх свині їли),
Їх від різницьких псів відбили
І в кислім спражили вині.
За ці делікатеси прілі
Продасться всяк хоч сатані.

113
Це м'ясо легко переважить
Усяке пір'я, корок, пух,
В облозі всяк його присмажить,
Коли вже з голоду запух.
Як в псів завмре ловецький дух
І в трап вовки впадуть неситі,
Дораджую йому, як друг,
Свій плащ їх шкурами підбити.

114
Теж, Робіне Тракай, який
Щодня на працю (не погану!)
Не йде, мов перепел дурний,
А мчить конем гладеньким рано,
Ту вазу з мисника дістане,
Яку він мати страх хотів;
Тепер він стане повним паном,
Придбає те, за чим тужив.

115
А для Перота що Ґірара,
Цирульника із Бур-ля-Рень?
Лишу йому посудин пару,
Бо він гарує день у день.
Усього кілька літ лишень,
Як в нього я не раз, не двічі
Свинячих наїдавсь печень,
Абесса де Пурра посвідчить.

116
Жебрущим братчикам святим,
Девоткам бідним і беґінкаім
З Парижу й Орлеану — всім,
Теж тюрлюлінам, тюрлюпінкам,
Ситенька юшка-якобінка,
А на кінець додам млинців;
Хай потім спуститься куртинка
На глиб їх роздумів і снів.

117
Не я це їм даю свій даток,
А кожна матір із дитям,
І Бог, який дає заплату
Тим, що важким живуть життям.
Хай милі ченчики буттям
Втішаються своїм вигідним,
Потіху несучи жінкам,
Вони стають мужам їх рідні.

118
Що б не хотів був Жан Пульє
Про них сказати іронічно,
Казання мусів він своє
Пізніш відкликати публічно.
Жан з Мену теж їх брав безлично
На глузи, як і Матіол;
Та шанувати мусим вічно
Святої церкви ореол.

119
Тому приліжно їм слугую,
У всім, що лиш кажу й роблю,
Смиренним серцем їх шаную,
Без суперечок їх люблю;
Я не здурів ще й з них не кплю,
Зашитого тримаю рота,
Бо мститись будуть без жалю
Вони з каізальниці, чи потай.

120
Теж, кармеліта братік Бод,
Що жвавий, як старі всі птиці,
Дістане для своїх пригод
Дві галебарди й каску з криці,
Щоб Тюска з драбами синиці
Йому неї викрав. Вже він дід.
Меча вже склав би на полиці,
Та, видко, дід той — дідьків рід.

121
Печатник, щр лайно бджолине
Жує й наліплює ту гидь,
Печать дістане повну слини,
Запльовану заздалегідь,
А щоб як слід її відбить,
Палюх щоб стверд йому в додатку;
Це той, що в біскупа сидить,
А іншим — Бог хай буде батьком.

122
На дощ, авдиторським панам
Збудую стелю я дощану;
А гемороїдним задам
Фотелі з дірами дістану;
Щоб лиш Масе із Орлеану,
Що пас мій з грішми потягла,
Впекли податком-прочуханом,
Та фльондра хоч мала, та зла.

123
Для Франсуа із Вакерії,
Промотора церковних справ,
Краватку шкотську я на шию
З вузлом оздобним записав.
Як в орден лицарський вступав,
Він Бога й Юрія святого
Взивав.