Венера в хутрі - Сторінка 6

Тієї

ночі мені наснилося, наче богиня стоїть перед моїм ліжком і погрожує мені рукою.

Мене рано віддали до школи, отож швидко я опинився й у гімназії, жадібно поглинаючи все, що міг мені запропонувати античний світ. Невдовзі я більше знав про давньогрецьких богів, аніж про християнство: удвох з Парисом простягав Венері яблуко спокуси; бачив, як палає Троя; блукав світами разом з Одіссеєм. Праобрази краси глибоко запали мені в душу, і вже в тому віці, коли інші хлопчаки зухвало бешкетують та сваволять, я відчував непереможну відразу до всього низького, ницого, бридкого. Та най-бридкішим, гідним огуди, видавалося мені, незрілому парубійкові, кохання до жінки — у тому найпростішому вияві. Я уникав будь-якого стикання з прекрасною статтю, одне слово, я був пере-чулений до шаленства.

Моя матір взяла — тоді мені виповнилося чотирнадцять років — симпатичну покоївку, молоду вродливу пишнотілу дівчину. Одного ранку, коли я саме студіював свого Тацита і захоплювався чеснотами давніх ґерманців, дівча замітало в моїй кімнатці; раптом вона завмерла, нахилилася до мене, не випускаючи віника з рук, і повні свіжі солодкі уста торкнулися моїх. Поцілунок закоханої кішечки пронизав мене відразою, я затулився від звабниці своєю "Германією", мов щитом, і, обурений, вибіг з кімнати.

Ванда вибухнула сміхом.

— Ви й справді той чоловік, який шукає собі подібних. Але розповідайте далі!

— Іще одна сцена з тих часів не йде мені з голови. Одного разу на гостину до моїх батьків приїхала графиня Соболь, моя далека тітка, жінка величава і вродлива, зі звабливим усміхом. Однак я ненавидів її — в родині її вважали куртизанкою — і поводився щодо неї вкрай неґречно, злостиво та незґрабно.

Одного дня батьки поїхали до повітового містечка. Моя тітка вирішила скористатися їхньою відсутністю, щоб вчинити зі мною розправу. Несподівано вона, одягнена в оздоблену хутром каца-байку, увійшла до моєї кімнати в супроводі кухарки, служниці та маленької кішечки, якою я погордував. Нічого не кажучи, вони схопили мене й, незважаючи на мій шалений опір, скрутили мотузками, а тоді тітка зі зловісним усміхом на устах засукала рукави й заходилася шмагати мене товстою різкою, та так старанно, що аж кров бризнула. Забувши про своє геройство, я кричав, плакав і благав пощади. Нарешті тітка дозволила мене розв'язати, проте звеліла на колінах дякувати за науку ще й руку цілувати.

Бачте, який перечулений телепень! Під різкою величавої красуні, яка у своїй хутряній кацабайці видавалася мені розлюченою царицею, у мені вперше прокинулися почуття до осіб протилежної статі. Відтоді тітка стала для.мене найчарівнішою жінкою на всій грішній землі.

Моя катонічна сувора стриманість, моя ніяковість перед жіноцтвом були нічим іншим, як до краю загостреним сприйняттям прекрасного. Відтоді чуттєвість у моїх фантазіях стала своєрідним культом, і я заприсягнувся не розтрачати священних почувань на якусь простачку, а зберегти їх для ідеальної жінки, для богині кохання, якщо це можливо.

Ще дуже юним я вступив до університету й перебрався до столиці, де мешкала моя тітка. Тодішня моя комірчина нагадувала помешкання доктора Фавста. Там панував точнісінько такий самий безлад: високі шафи, напхом напхані книжками, які я скуповував за сміховинну ціну в одній букіністичній крамниці на Сер-ваниці, жидівському кварталі Лемберґа; глобуси, атласи, хімічні колби, мапи Зоряного неба, скелети тварин, черепи, бюсти світочів літератури та мистецтва. З-поза величезної, оздобленої зеленим кахлем, печі щомиті міг визирнути Мефістофель в образі мандрівного студента.

Я вивчав усе накупу, без будь-якої системи: хімію, алхімію, історію, астрономію, філософію, право, анатомію та літературу; читав Гомера, Верґілія, Оссіяна, Шиллера, Ґьбте, Шекспіра, Сервантеса, Вольтера, Мольєра, Коран і спогади Казанови. Щодень зростало моє сум'яття, фантазії, чуттєві понад всяку міру, брали гору над тверезим розумом. І ні на мить не давав спокою образ прекрасної ідеальної жінки, яка час до часу ввижалася мені в моїй кімнаті серед фоліантів у шкіряних палітурках та кістяків — то на ложі, устеленому пелюстками троянд, в оточенні амурчиків, то в убранні богині Олімпу з суворим холодним обличчям гіпсової Венери, то з пишними каштановими косами, з усміхненими синіми очима в червоній оксамитовій, оздобленій горностаєвим хутром кацабайці моєї вродливої тітки.

Одного ранку, коли вона знову в усій своїй усміхненій чарівності зринула переді мною із золотого туману моїх марень, я подався до графині Соболь. Тітка прийняла мене приязно, ба, навіть сердечно, привіталася поцілунком, викликавши сум'яття у моїй душі. їй на той час, мабуть, ось-ось мало виповнитися сорок літ, але, як і більшість отих невтомних життєлюбів, вона ще була звабною й носила оздоблену хутром кацабайку, щоправда, тепер із

зеленого оксамиту з брунатним хутром куниці. Однак від тієї суворої неприступності, якою тоді маєстатична графиня вразила мене в самісіньке серце, не зосталося й сліду.

Навпаки, вона так мало виявила жорстокості, що навіть дозволила без зайвих вмовлянь себе обожнювати.

Надто швидко виявила вона мою надчуттєву пришелепуватість та невинність, їй було приємно робити мене щасливим. А я... я, справді, розкошував, наче юний бог. Якої насолоди зазнавав я, стоячи навколішках й цілуючи їй руки, якими вона колись упокорила мене. Ах! Які дивовижні руки! Витончені, тендітні, м'які та білі, із звабними ямочками. Я був, власне кажучи, закоханим лише в ці руки. Я забавлявся ними, ховав їх у темне хутро і віднаходив знову, тримав їх проти вогню і не міг надивитися на них досхочу.

Ванда мимоволі глянула на свої руки, я це помітив і усміхнувся.

— У тому, що в мені домінувала надчуттєвість, Ви можете переконатися з того, що свою тітку я кохав за жорстоке шмагання, а молоду актрису, до якої залицявся два роки опісля, — тільки за її театральну гру. Згодом я ще закохався в одну дуже поважану пані, яка вдавала неприступну цноту, щоб, зрештою, зрадити мене з якимось багатим жидом. Ось бачте, через те, що мене зрадила, продала жінка, яка начебто дотримувалася найсуворіших принципів, плекала найідеальніші почування, я так ненавиджу оті поетичні, сентиментальні чесноти. Дайте мені жінку достатньо щиру та відверту, щоб сказати: "Я — Помпадур, я — Лукреція Борджіа", і я молитимуся на неї.

Ванда підвелася й відчинила вікно.

— У Вас дивна манера розпалювати фантазію, позбавляти душевного спокою, змушувати швидше битися серце. Ви увінчуєте розпусту ореолом. Якщо Ви, звісно, щирі... Ваш ідеал — відважна геніальна куртизанка. О! Ви видаєтеся мені чоловіком, здатним украй розбестити жінку!

* * *

Посеред ночі хтось постукав у мою шибку. Я встав, відчинив вікно і закляк від жаху. За вікном стояла Венера в хутрі, точнісінько та, що вперше з'являлася мені.

— Ви так схвилювали мене своєю розповіддю, що я вовтужуся в ліжку й не можу заснути, — мовила вона. — Приходьте, складете мені товариство...

— Я миттю!

Коли я увійшов, Ванда сиділа навпочіпки перед коминком, в якому розпалила невеличкий вогонь.

— Відчувається наближення осені, — почала вона. — Ночі вже доволі холодні. Боюся, Вам це не сподобається, однак я не зможу скинути шубки, доки не нагріється кімната.

— Не сподобається!.. Збиточниця... Ви ж добре знаєте... — я обійняв її за стан і поцілував.

— Звичайно, знаю. Але звідки у Вас така велика любов до хутра?

— Уроджена... — відповів я. — Вона виявилася ще в дитячому віці. Зрештою, хутро має здатність збуджувати нервові натури. У цьому немає нічого дивного, усе пояснюється і загальними законами, і законами природи. Хутро має якусь фізичну звабу, воно збуджує до млості, і ніхто не спроможний йому опиратися. Новітня наука довела спорідненість між електрикою і теплом, у кожному разі безсумнівним є їхній вплив на людський організм. Спекотні природні зони породжують гарячих, пристрасних людей, а теплий клімат — збудливих. Так само й з електрикою. Звідси походить і відьомський благодатний вплив кішок на людей з вразливою душею; саме тому ці довгохвості грації тваринного світу, ці тендітні, іскрометні теплі живі грубки ставали улюбленцями Магомета, кардинала Ришельє, Кребільйойа, Руссо, Віланда...

— То, по-Вашому, жінка в хутрі є такою собі великою кішкою, так би мовити, грубкою посиленої дії? — вигукнула Ванда.

— Без сумніву, — відповів я. — Цим я пояснюю собі символічне значення хутра як атрибуту влади і краси. Саме тому в давні часи монархи та представники високої шляхти різними указами присвоювали собі виняткове право носити хутра, а великі художники одягали в хутро вишуканих красунь. Ні Рафаель для своєї Форнарини, ні Тиціан для рожево-пінного тіла своєї коханої не знайшли нічого коштовнішого за темне хутряне обрамлення.

— Дякую за високонаукову еротичну лекцію, — мовила Ванда. — Але Ви ще не все мені сказали... Ви пов'язуєте з хутром іще щось особливе, надзвичайне.

— Ваша правда! — скрикнув я. — Я вже Вам не раз казав, що страждання має для мене дивовижну принаду; ніщо так не здатне розпалити мою пристрасть, як свавілля, жорстокість, та, насамперед, невірність красивої жінки. Таку жінку — дивний ідеал естетики огидного — з душею Нерона в тілі Фрини я не можу уявити собі без хутра.

— Розумію, — кивнула Ванда. — Хутро додає жінці владності, робить її імпозантною.

— Не лише це, — вів я далі. — Ви ж знаєте, що я людина пере-чулена, що мій світогляд корениться у фантазії і звідти черпає поживу. Я швидко досяг зрілості й був надміру збудливим, десь у десятилітньому віці мені до рук потрапили житія мучеників. Пригадую, з яким жахом, чи радше моторошним захопленням, я читав про те, як вони знемагали у в'язницях, корчилися на розпеченому залізі, як їх пронизували стрілами, обварювали смолою, кидали на розтерзання диким звірям, розпинали на хресті — найжор-стокіші тортури вони терпіли з радістю. Страждання, жахливі муки почали відтоді асоціюватися мені з насолодою, понадто муки, завдані красунею, бо жінка для мене віддавна була втіленням всього поетичного і демонічного водночас. З насолоди через страждання я створив справжній культ.

У чуттєвості я вбачав щось священне — ба, лише чуттєвість вважав священною, — а в жінці та її красі — божественне начало, бо саме в цьому криється найважливіше завдання буття: продовження роду.