Відчуття закінчення - Сторінка 7

Я зробив це (атож, я отримав 2:1).

Після складення іспитів я лишився в місті на кілька тижнів, пристав до іншого гурту, систематично пиячив, трохи покурював трави й мало про що думав. Окрім моделювання того, що Вероніка могла наговорити Едріенові про мене (Він позбавив мене цноти й зараз же кинув. Тож насправді все було схоже на зґвалтування, розумієш?). Я уявляв, як вона підлещує йому-я був свідком початку цього-й улещує його, граючись його очікуваннями. Як я вже казав, Едріен не був від світу сього, попри всі його успіхи в навчанні. Звідси-самовдоволе-ний тон його листа, якого я якийсь час перечитував, коли шкодував самого себе. Коли врешті я відповів на нього як годиться, я геть не застосовував тієї дурнуватої "епістолярної" мови. Наскільки я пам'ятаю, я вичерпно висловив йому все, що думав про їхні спільні моральні гризоти. Я також порадив йому бути розважливим, бо, як на мене, Вероніка була ушкодженою вже дуже давно. По тому я побажав йому успіху, спалив його листа у порожньому каміні (мелодраматично, згоден, але я списую це на моло-дість як на пом'якшувальну обставину) й постановив собі, що вони обоє відтоді назавжди зникли із мого життя.

Що я розумів під ушкодженням? Це був лише здогад: я не мав жодних справжніх доказів. Та озираючись на ті прикрі вихідні, я усвідомлював, що річ була не лише в тім, що досить наївний юнак почувався напружено в більш вишуканій і соціально просунутій родині. У цьому, звісно, також. Але я відчував змову Вероніки з її дебелоногим, дебелоруким батьком, який поводився зі мною як із другосортним, а також між Веронікою й братом Джеком, життєву філософію якого вона явно вважала незрівнянною. Його призначили суддею, коли вона прилюдно запитувала про мене, й питання звучало дедалі поблажливіше з кожним повторенням "Згодиться, еге ж?". З іншого боку, я зовсім не бачив її змови з матір'ю, яка, без сумніву, бачила доньку наскрізь. Як місіс Форд вдалося від самого початку застерегти мене від своєї доньки? Бо того ранку-першого ранку після мого приїзду-Вероніка сказала всім, що я хотів вилежатися, й пішла з батьком і братом. Ми не мали жодної розмови, яка би підтверджувала такий намір. Я ніколи не вилежувався. Навіть зараз я цього не роблю.

Коли я написав Едріенові, то й сам до пуття не тямив, що розумів під ушкодженням. І, проживши більшу частину життя, навряд чи тямлю краще. Моя теща (яка, на щастя, не є частиною цієї історії) не дуже мною переймалася, та принаймні, була відвертою щодо цього, як і щодо більшості речей. Якось, коли газетні шпальти й випуски телевізійних новин рясніли черговим випадком наруги над дитиною, вона зауважила: "Гадаю, ми всі зазнали наруги". Припускаю, що Вероніка була жертвою того, що нині зветься "неналежною поведінкою": підпилі батькові масні погляди під час купання чи сну, дещо більше, ніж обійми з братом? Звідки я міг знати? Чи була якась первинна мить втрати, позбавлення любові, коли вона потребувала її найбільше, якась випадково почута розмова, з якої дитина виснувала, що...? Знову ж, я не можу цього знати. Я не маю жодних доказів, ані справжніх, ані змодельованих. Та я пригадую, як Старий Джо Гант, сперечаючись із Едріеном, сказав, що про психічні стани можуть свідчити вчинки. Це траплялося в історії-Генрі Восьмий і так далі. Тоді ж як в особистому житті, гадаю, справджується зворотне: про минулі вчинки можуть свідчити теперішні психічні стани.

Звісно, я вірю, що всі ми зазнали ушкоджень, тих чи інших. А як інакше, хіба якби ми жили у світі ідеальних батьків, братів і сестер, сусідів, приятелів. І тоді постає питання, від якого багато що залежить: як ми реагуємо на ушкодження? Чи ми визнаємо, а чи пригнічуємо його, і як це впливає на наші стосунки з іншими. Хтось визнає ушкодження й намагається пом'якшити його; хтось витрачає життя, намагаючись допомогти іншим ушкодженим; і врешті, є ті, хто переймаються головним чином уникненням подальшого ушкодження себе. І ці останні є невблаганними, тими, кого слід остерігатися.

Ви, певно, гадаєте, що це нісенітниця-моралістична самовиправдальна нісенітниця. Ви, певно, гадаєте, що я поводився з Веронікою, як типовий хлопець-підліток, і що всі мої висновки стосуються обох сторін. Приміром, що "Після того, як ми розійшлися, вона зі мною переспала" легко перетворюється на "Після того, як вона зі мною переспала, я з нею розійшовся". Ви, певно, також гадаєте, що Форди були нормальною англійською родиною середнього класу, щодо якої я вибірково застосував свої фальшиві теорії ушкодження; й що місіс Форд, замість того, щоб тактовно непокоїтися за мене, виявляла непристойні ревнощі. Ви, певно, навіть просите мене застосувати свою "теорію" до самого себе й пояснити, якого ушкодження я зазнав колись давно й якими можуть бути його наслідки: приміром, як воно могло вплинути на мою надійність і правдивість. Чесно кажучи, я не певний, що зміг би відповісти.

Я не очікував жодної відповіді від Едріена, й не отримав її. Й зараз перспектива зустрічі з Коліном і Алексом наодинці стала менш принадною. Спочатку ми були втрьох, потім-вчотирьох, і як ми примудрилися знову опинитися втрьох? Якщо решта хоче створити власний гурт-уперед. Я мав жити власним життям. Саме так я й вчинив.

Дехто з моїх сучасників долучився до ВПБ10 і вирушив до Африки, де вони навчали школярів і будували фортеці з багнюки; я не був таким шляхетним. До того ж, тоді чомусь здавалося, що гідний диплом рано чи пізно забезпечить гідну роботу. Ті-і-і-те is on ту side, yes it isu-співав я йодлем12 із Міком Джаґером, кружляючи наодинці кімнатою. Тож, залишивши інших навчатися на лікарів і юристів і складати іспити на державну службу, я подався до Штатів і півроку поневірявся. Я працював офіціантом, фарбував паркани, займався садівництвом, переганяв машини через кілька штатів. Тими роками, до появи мобільних телефонів, електронної пошти й Скайпу, мандрівники покладалися на рудиментарні засоби зв'язку, знані як поштові листівки. Інші способи-дзвінок на далеку відстань, телеграма-мали позначку "Лише в екстремальних випадках". Тож мої батьки спровадили мене у безвість, а їхні но-винні зведення про мене обмежувалися звістками "Так, він дістався безпечно", "Востаннє, коли ми чулися, він був у Ореґоні" й "Ми очікуємо його повернення за кілька тижнів". Я не кажу, що це було краще чи що це сформувало мій характер; просто в моєму випадку, напевно, було краще, коли батьки не перебували на відстані натиснутої клавіші, виливаючи свої острахи й розлогі прогнози погоди, застерігаючи мене від повеней, епідемії й психів, які грабують мандрівників.

Перебуваючи там, я зустрів дівчину: Енні. Вона була американкою й мандрувала, як і я. Ми здибалися, як вона це назвала, й провели три місяці разом. Вона носила картаті спідниці, мала сіро-зелені очі й приязну вдачу; ми стали коханцями легко й швидко, я не міг повірити своєму щастю. Так само, як не міг повірити, як просто це було: бути водночас друзями й партнерами по ліжку, разом сміятися, пиячити й покурювати травку, пліч-о-пліч споглядати трохи світу, а по тому-розійтися без взаємних звинувачень або докорів. "Бог дав, Бог взяв",-казала вона й мала на увазі саме це. Згодом, озираючись назад, я запитував себе, чи ця легкість не зачепила в мені чогось, що потребувало більше складнощів на доказ...чого? Глибини, серйозності? Хоча, Бог свідок, можна мати складнощі й труднощі без компенсації у вигляді глибини й серйозності. Значно пізніше я також міркував про те, чи "Бог дав, Бог взяв" не було способом поставити питання й шукати відповідь, якої я не міг дати. Утім, усе це відбувалося поступово. Енні була частиною моєї історії, але не цієї.

Мої батьки хотіли зв'язатися зі мною, коли це сталося, та й гадки не мали, де я був. Уявляю, як за справжньої нагальності-наприклад, необхідності бути біля смертного одра матері-МЗС зв'язався би з посольством у Вашингтоні, яке повідомило б американським правоохоронцям, які наказали би поліції по всій країні шукати жвавого засмаглого англійця, що був трохи більш самовдоволеним, аніж одразу по прибутті до країни. Тепер достатньо було б есемески.

Коли я повернувся додому, мати з напудро-ваним обличчям міцно обійняла мене, спровадила до ванної й приготувала мені те, що досі звалося моєю "улюбленою вечерею", яка зберегла цей статус, бо я не втаємничив матір у зміну своїх смаків.

По тому вона дала мені кілька листів, які надійшли за моєї відсутності.

-Ліпше прочитай спершу оці два.

Верхній містив коротку цидулку від Алек-са. "Дорогий Тоні",-йшлося в ній,-"Едріен помер. Він вкоротив собі віку. Я телефонував твоїй матері, та вона сказала, що не знає, де ти. Алекс".

-Чорт,-мовив я, вперше лаючись перед батьками.

-Мені прикро, хлопче.-Батьків коментар здався мені не дуже доречним. Я поглянув на нього й подумав про те, чи лисіння передалося-передасться спадково.

Після однієї із тих спільних пауз, які кожна родина переживає по-своєму, мати спитала:

-Гадаєш, це сталося тому, що він був надто розумним?

-Я не маю статистичних даних, які би пов'язували рівень інтелекту й самогубств,— відповів я.

-Так, Тоні, але ти ж розумієш, про що я.

-Ні, власне, зовсім не розумію.

-Що ж, тоді скажімо інакше: ти-розумний хлопчина, та не настільки розумний, аби вчинити щось таке.

Я бездумно вп'явся в неї очима, показуючи брак розуміння, вона продовжила:

-Та якщо ти дуже розумний, гадаю, є щось, що може позбавити тебе душевної рівноваги, якщо будеш необережним.

Аби уникнути заглиблення в це припущення, я відкрив другого Алексового листа. Він писав, що Едріен вчинив це дуже доладно, залишивши вичерпний звіт про свої мотиви. "Зустріньмося й поговорімо. Бар у готелі Черінґ-Крос? Зателефонуй мені. Алекс".

Я розпакував речі, перевдягнувся, розповів про свої мандри, знову призвичаївся до ладу й запахів, маленьких домашніх утіх і великих занудств. Та подумки я продовжував повертатися до тих запальних невинних бесід, які ми провадили, коли Робсон повісився на горищі, ще до того, як ми почали по-справжньому жити. Здавалося, це було філософськи самозрозуміло, що самогубство є правом вільної людини: логічним учинком, коли людина стикається зі смертельною хворобою чи старістю: героїчним вчинком, коли людина стикається з муками чи смертями інших, яким можна було б запобігти; чарівливим вчинком, здійсненим у шаленстві нещасливого кохання (див.