Вигнанці - Сторінка 19

Хіба ви цього не знаєте?

— Ні, не знаю! — крикнув брат, короля з упертістю слабої роздратованої людини. — Я вважаю це за образу мені і моїй дружині.

— Вашій. дружині? Я дуже поважаю Шарлотту-Єлізавету Баварську, але чим вона вища за жінку, дід якої був дорогим другом і товаришем по зброї Генріха Великого? Годі! Я не принижусь до того, щоб розмовляти з вами про це. Ідіть і не з'являйтесь до мене, доки не навчитесь не втручатися в мої справи.

— І все ж моя дружина не буде знатися з нею! — насмішкувато промовив мосьє.

Король поривчасто кинувся до нього; той повернувся і зник з кімнати так швидко, як тільки дозволяли йому незграбна хода й високі каблуки.

Але королеві не судилося мати спокій цього дня. Коли вчора друзі мадам де Ментенон збирались коло неї, то сьогодні діяли вороги. Тільки зник брат короля, як у кімнату квапливо вбіг юнак, на багатій одежі якого виднілися сліди їзди по курній дорозі. Це був молодий чоловік, блідий, з каштановим волоссям, з рисами обличчя, схожими на короля, крім носа, скаліченого в дитинстві. Побачивши його, король прояснів, але знову насупився, коли юнак, кинувшись вперед, упав навколішки.

— О, ваша величність! — скрикнув він, — звільніть нас від цього горя! Звільніть нас від цього приниження! Благаю вас, подумайте спершу, ніж зробите те, що завдасть безчестя вам і нам.

Король відхитнувся від нього і сердито став ходити по кімнаті.

— Це нестерпно! — крикнув він. — Це було погано з боку мого брата, але ще гірше з боку мого сина. Ви у змові з ним, Людовік. Мосьє навчив вас зіграти цю роль.

Дофін підвівся з колін і пильно глянув на розгніваного батька.

— Я не бачив дяді, — промовив він. — Я був у Медоні, коли почув цю новину… цю жахливу новину… І я зараз же скочив на коня, сір, і прискакав сюди, щоб благати вас ще раз обміркувати все, перше ніж принизити так наш королівський дім.

— Ви зухвалі, Людовік.

— Я не хочу бути зухвалим, ваша величність. Але пригадайте, сір, що моя мати була королева, і було б дуже дивно, якби в мене мачухою була якась…

Король підняв руку таким владним жестом, що слова завмерли на вустах дофіна.

— Замовкніть! — крикнув він, — а то ви можете сказати слово, яке розкриє прірву між нами. Невже ж я гірший від найнікчемнішого з моїх підданих, який має право слухатись свого серця в особистих справах?

— Це не особиста ваша справа, сір; усі ваші вчинки відбиваються на вашій родині. Славні подвиги вашого царювання надали нового блиску династії Бурбонів. О, не затьмарюйте цього блиску, ваша величність! Навколішки благаю вас!

— Ви говорите, як дурень! — грубо крикнув батько. — Я маю намір одружитися з найчарівнішою й найдоброчеснішою дамою однієї" з самих древніх і родовитих фамілій Франції, а по-вашому виходить, ніби я збираюся зробити щось принизливе й нечуване… Що ви маєте проти цієї дами?

— Вона — дочка людини, пороки якої всім добре відомі; її брат має препогану репутацію; сама вона провадила життя авантюристки; нарешті, вона вдова потвори-писаки і займає у палаці місце служниці.

Під час цієї одвертої мови король кілька разів тупав ногою по килиму, а при останніх словах він оскаженів.

— Як ви смієте називати так виховательку моїх дітей! — крикнув він. Очі короля метали блискавки. — Я кажу, чуєте, що немає нічого вищого за це звання в моїй державі. Їдьте негайно в Медон, шановний пане, і ніколи не смійте й згадувати про це. Геть, кажу вам! Коли, з волі божої, ви станете королем цієї країни, ви матимете право робити все, як схочете, але доти не насмілюйтесь суперечити планам того, хто є і вашим батьком і вашим королем.

Молодий чоловік низько вклонився і з гідністю рушив до дверей, але на порозі затримався.

— Зі мною приїхав абат Фенелон, ваша величність. Угодно вам прийняти його?.

— Геть, геть! — несамовито крикнув король, метаючись по кімнаті. Обличчя його було таке ж гнівне, а очі блищали гарячковим збудженням.

Дофін вийшов з кабінету, і слідом за ним туди ввійшов високий, худий священик років сорока, дивовижної вроди, з блідим обличчям і виразними рисами. Його невимушені і разом з тим шанобливі-манери свідчили про"довге перебування при дворі.

Король круто повернувся й глянув на абата підозрілим поглядом.

— Доброго ранку, абат Фенелон, — сказав він. — Можу спитати, яка мета вашого приходу?

— Ви часто прихильно питали моєї смиренної поради, ваша величність, і навіть потім висловлювали своє задоволення, що слухались її.

— Ну? ну? ну? — нетерпляче пробурчав король.

— Коли справедлива поголоска, то ваша величність в цей час переживаєте кризу, і безстороння. порада може мати для вас значення. Чи треба говорити, що…

— До чого всі ці слова? — перебив король. — Вас прислано, щоб зробити спробу підбурити мене проти мадам де Ментенон…

— Ваша величність, від цієї дами я не бачив нічого, крім добра. Я поважаю й шаную її більше, ніж яку іншу жінку у Франції.

— В такому разі, абат, я певен, що ви з радістю довідаєтесь про мій намір одружитися з нею. Прощайте, абат. Жалкую, що не маю змоги приділити більше часу цій вельми цікавій розмові.

— Але, ваша величність…

— Коли у мене виникають сумніви, я високо ціню ваші поради, абат. В даному разі у мене, на щастя, немає ні найменших сумнівів. Маю честь побажати вам всього доброго.

Перший вибух гніву короля вгамувався, і лишилось тільки холодне гірке почуття, але ще більш небезпечне для його супротивників. Абат змушений був замовкнути, незважаючи на всю свою спритність і бистродумність: Задкуючи, він віддав три низьких поклони, згідно з придворним етикетом, і вийшов з кімнати.

Але королеві ненадовго дали спокій. Супротивники його наміру добре знали, що упертою настирливістю вдавалося часом зламати його волю, і сподівались зробити це й тепер. В кімнату увійшов міністр Лувуа у величезному парику, з своєю величною поставою й погордливими манерами. Однак деяке збентеження з'явилось на його аристократичному обличчі, коли він зустрів гнівний погляд короля.

— Ну що ще, Лувуа? — нетерпляче спитав Людовік.

— Тільки одна нова державна справа, ваша величність, зате така, що важливістю своєю примусила забути всі інші.

— Яка?

— Ваш шлюб, ваша величність.

— Ви не схвалюєте його?

— О, ваша величність, чи можу я схвалювати його?

— Геть з моєї кімнати, пане! Що? Ви хочете замучити мене на смерть своїми чіпляннями? Що? Ви насмілюєтесь залишатись, коли я наказую вам вийти?

Король сердито підійшов до міністра, але Лувуа раптом витяг з ножен шпагу. Людовік відскочив назад з виразом переляку й здивування на обличчі. Лувуа шанобливо простяг йому ручку шпаги.

— Пройміть нею моє серце, ваша величність! — крикнув міністр, падаючи навколішки. Все його величезне тіло трусилось від хвилювання. — Я не можу пережити занепаду вашої слави!

— Боже мій! — крикнув король, кидаючи на підлогу шпагу і хапаючись руками за голову. — Мені здається, ви всі змовились звести мене з розуму. Чи мучили коли-небудь кого так, як мучать мене? Адже це буде приватний шлюб, який не має ніякого відношення до держави. Чуєте мене? Розумієте? Чого вам іще треба?

Лувуа підвівся і вклав шпагу в ножни.

— Ваша величність вирішили остаточно?

— Остаточно.

— То я не маю права нічого більше говорити. Я виконав свій обов'язок.

Він вийшов з сумно похиленою головою, але справді від серця у нього відлягло, бо слова короля надали міністрові певності, що ненависна йому жінка, навіть ставши дружиною Людовіка, не стане королевою Франції.

Дальші нападки не похитнули вирішення короля, а тільки довели його до надмірного роздратування. Такий сильний опір був новиною для людини, воля якої була єдиним законом країни. Він був сердитий, знервований, і хоч не жалкував за своїм. вирішенням, але з нерозсудливою запальністю хотів помститись за пережиті ним неприємності на тих, поради яких послухався. Тому вираз обличчя короля був не дуже ласкавий, коли черговий камергер впустив у кімнату шановного отця Лашеза, його сповідника.

— Бажаю вам повного щастя, ваша величність, — промовив єзуїт, — і від щирого серця вітаю з вашим великим наміром, який дасть вам задоволення як в тутешньому світі, так і в майбутньому;

— Досі я не відчував ні щастя, ні задоволення, отче мій! — роздратовано заперечив король. — Ніколи в житті я не переживав нічого подібного. Весь двір стояв тут передо мною навколішках, благаючи змінити мій намір.

Єзуїт тривожно глянув на нього своїми проникливими сірими очима.

— На щастя, ваша величність — людина сильної волі, яку не дуже легко похитнути, як думають деякі, — сказав він.

— Так, так, я не піддавався ні на хвилину. А все ж мушу визнати, що дуже неприємно мати проти себе стількох людей. Я певен," що рідко хто встояв би на моєму місці.

— Тепер-то й слід виявити твердість, ваша величність. Сатана шаліє, бачачи, як ви видираєтеся з його пазурів, і нацьковує всіх своїх друзів, посилає всіх своїх прибічників, силкуючись удержати вас у своїй диявольській владі.

Але короля не так легко було заспокоїти.

— Знаєте, отче мій, — промовив він, — ви, здається, не дуже шануєте мою родину. Мій брат і мій син, абат Фенелон і військовий міністр — ось ті прибічники сатани, про яких ви згадуєте.

— Тим більше честі вашій величності, що ви зуміли встояти проти них. Ви вчинили благородно, ваша величність. Ви заслужили похвалу і благословення святої церкви.

— Сподіваюсь, що я був справедливим, отче мій! — серйозно заявив король. — Буду радий побачитися з вами пізніше увечері, а поки що я мушу лишитись на самоті з моїми думками.

Отець Лашез вийшов із кабінету, сумніваючись у справжніх намірах короля. Було очевидно, що благання близьких дуже захитали його вирішення, хоч і не змінили його зовсім. Який буде результат, коли посипляться нові благання? А що вони будуть, це так само певно, як те, що за пітьмою йде світло. Необхідно зробити якийсь спритний хід, щоб негайно викликати кризу. Адже кожен прогаяний час допомагає супротивникам. Вагатись — значить програти гру. Настав час рискнути всім.

Єпископ із Мо ждав його в прийомній, і отець Лашез кількома короткими фразами змалював йому всю небезпеку становища, вказавши засіб, який може, на його думку, запобігти їй. Обидва подались у кімнату мадам де Ментенон. Та вже скинула темний одяг вдови, який носила відтоді, як оселилась при дворі, і замінила його на більш підхоже до майбутньої події багате, але просте вбрання з білого атласу, оздоблене сріблом.