Війна і мир (том 2) - Сторінка 16

Потім знову засвітили свічки, сказали, що йому треба бачити повне світло, і знову зняли пов'язку, і понад десять голосів разом сказали: sic transit gloria mundi1.

П'єр потрохи став отямлюватися й оглядати кімнату, де він був, та присутніх у ній людей. Навколо довгого стола, накритого чорним, сиділо чоловік зо дванадцять, все в такому ж убранні, як і ті, яких він раніш бачив. Деяких П'єр знав по пе

1 так проходить земна слава.

тербурзькому громадянству. На місці голови сидів незнайомий молодий чоловік з особливим хрестом на шиї. З правого боку сидів італієць-абат, якого П'єр бачив два роки тому в Анни Павлівни. Ще був тут один дуже важний сановник та один швей-царець-гувернер, що жив раніш у Курагіних. Усі врочисто мовчали, слухаючи слова голови, який тримав у руці молотка. У стіні горіла вправлена в неї зоря; по один бік стола був невеликий килим з різними зображеннями, по другий було щось схоже на олтар з євангелієм і черепом. Круг стола було сім великих, схожих на церковні, свічників. Двоє з братів підвели П'єра до олтаря, поставили йому ноги в прямокутне положення і наказали йому лягти, кажучи, що він повергається до врат храму.

— Спершу він повинен одержати лопату,— пошепки сказав один з братів.

— ОйІ годі-бо, будь ласка,— сказав другий.

П'єр розгубленими короткозорими очима, не підкоряючись, оглянувся круг себе, і раптом його охопив сумнів: "Де я? Що я роблю? Чи не сміються з мене? Чи не буде мені соромно згадувати це?" Але сумнів цей тривав лише одну мить. П'єр оглянувся на серйозні обличчя людей, що оточували його, згадав усе, що він уже пройшов, і зрозумів, що не можна зупинитись на половині дороги. Він жахнувся свого сумніву і, намагаючись викликати в собі попереднє зворушення, кинувся до врат храму. І справді, зворушення, ще сильніше за попереднє, охопило його. Коли він пролежав якийсь час, йому сказали встати і наділи на нього такий самий білий шкіряний фартух, які були на інших, дали йому в руки лопату і три пари рукавичок, і тоді великий майстер звернувся до нього. Він сказав йому пильнувати, щоб він нічим не заплямував білості цього фартуха, що являє собою тривкість і непорочність; потім про нез'ясовану лопату сказав, щоб він дбайливо очищав нею сврє серце від пороків і вибачливо загладжував нею серце ближнього. Потім про перші рукавички чоловічі сказав, що значення їхнього він не може знати, але повинен зберігати їх; про другі рукавички чоловічі сказав, що він повинен надівати їх на зібраннях, і, нарешті, про треті, жіночі рукавички сказав:

— Любий брате, і ці жіночі рукавички вам призначені є. Віддайте їх тій жінці, яку ви поважатимете більш за всіх. Цим даром упевните в непорочності серця вашого ту, яку оберете ви собі за гідну каменярку.— Помовчавши якийсь час, додав: — Але допильнуй, любий брате, щоб не прикрашали рукавички ці рук нечистих.— У той час, як великий майстер промовляв ці останні слова, П'єру здалося, що голова зніяковів. П'єр зніяковів ще дужче, почервонів до сліз, як червоніють діти, стурбовано став оглядатися, і сталася ніякова мовчанка.

Мовчанку ту перервав один з братів, який, підвівши П'єра до килима, почав читати йому з зошита пояснення всіх зображених на ньому фігур: сонця, місяця, молотка, виска, лопати, дикого і кубічного каменя, стовпа, трьох вікон та ін. Потім П'єру призначили його місце, показали йому знаки ложі, сказали вхідне слово і, нарешті, дозволили сісти. Великий майстер почав читати статут. Статут був дуже довгий,— П'єр від радості, хвилювання та сорому не міг розуміти того, що читали. Він вслухався лише в останні слова статуту, і вони запам'яталися йому.

"У наших храмах ми не знаємо інших ступенів,— читав великий майстер,— крім тих, які перебувають між чеснотою та пороком. Не дозволяй собі вбачати будь-яку різницю, що могла б порушити рівність. Лети на допомогу братові, хоч би хто він був, напути заблудлого, підведи падаючого і не май ніколи злоби чи ворожості на брата. Будь лагідним і привітним. Збуджуй в усіх серцях вогонь доброчесності. Діли щастя з ближнім твоїм, і хай ніколи не скаламутять заздрощі чистої цієї насолоди.

Прощай ворогові твоєму, не мсти йому, хіба тільки тим, що робитимеш йому добро. Додержавшись таким чином цищого закону, ти знайдеш сліди древньої, тієї, що втратив ти, величності",— закінчив він і, підвівшись, обняв П'єра і поцілував його.

П'єр зі слізьми радості на очах дивився круг себе, не знаючи, що відповідати на поздоровлення та відновлення знайомств, з якими оточили його. Він не визнавав ніяких знайомств; в усіх цих людях він вбачав лише братів, і так хотілось йому взятися з ними до справи, що аж горів від нетерпіння.

Великий майстер стукнув молотком, усі сіли по місцях, і один прочитав поучения про необхідність покори.

Великий майстер запропонував виконати останній обов'язок, і важний сановник, який мав звання збирача милостини, став обходити братів. П'єру хотілося записати в лист милостини всі гроші, що в нього були, але він боявся виявити цим гордість, і записав стільки ж, скільки записували інші.

Засідання закінчилося, і по поверненні додому П'єру здавалося, що він приїхав з якихось далеких мандрів, де він провів десятки років, цілком змінився і відійшов від колишнього порядку та звичок життя.

V

Другого дня по прийомі в ложу П'єр сидів удома, читаючи книжку і намагаючись вникнути у значення квадрата, що зображував однією своєю стороною бога, другою — моральне, третьою — фізичне, четвертою — змішане. Зрідка він одривався від книжки та квадрата і в уяві своїй складав собі новий план життя. Вчора у ложі йому сказали, що до відома царя дійшла чутка про дуель і що П'єру доцільніше було б виїхати з Петербурга. П'єр збирався їхати в свої південні маєтки і зайнятися там своїми селянами. Він радісно обмірковував це нове життя, коли несподівано до кімнати увійшов князь Василь.

— Друже мій, що ти наробив у Москві? За що ти посварився з Льолею, mon cher? 1 Ти помиляєшся,— сказав князь Василь, входячи до кімнати.— Я про все дізнався, я можу тобі сказати напевно, що Елен невинна перед тобою, як Христос перед жидами.

П'єр хотів відповісти, але він перебив його.

— І чому ти не звернувся прямо і просто до мене, як до друга? Я все знаю, я все розумію,— сказав він,— ти поводився, як личить людині, що дорожить своєю честю; можливо, надто поспішно, та про це не будемо говорити. Одно ти пам'ятай, в яке становище ти ставиш її і мене в очах усього громадянства і навіть двора,— додав він, понизивши голос.— Вона живе в Москві, ти тут. Пам'ятай, дорогий мій,— він потягнув його вниз за руку,— тут лише непорозуміння; ти сам, я гадаю, почуваєш. Напиши зараз зі мною листа, і вона приїде сюди, все з'ясується, а то, я тобі скажу, ти дуже легко можеш постраждати, дорогий мій.

Князь Василь значливо глянув на П'єра.

— Мені з певних джерел відомо, що імператриця-вдова дуже цікавиться всією цією справою. Ти знаєш, вона дуже ласкава до Елен.

Кілька разів П'єр збирався говорити, але, з одного боку, князь Василь не допускав його до цього, з другого боку — сам П'єр боявся почати говорити в тому тоні категоричної відмови й непогодження, в якому він твердо вирішив відповідати своєму тестеві. Крім того, слова масонського статуту "будь лагідним і привітним" згадувались йому. Він скривлявся, червонів, вставав і сідав, працюючи над собою у найважчій для нього в житті справі — сказати неприємне в очі людині, сказати не те, чого чекає ця людина, хоч би хто вона була. Він так звик підкорятися цьому тонові недбалої самовпевненості князя Василя, що й тепер почував, що неспроможний буде протистояти їй; але він почував, що від цього, що він скаже зараз, залежатиме вся дальша доля його: піде він старим, попереднім шляхом, чи тим новим, який так принадно показали йому масони і на якому він упевнено сподівався знайти відродження до нового життя.

— Ну, дорогий мій,— жартівливо промовив князь Василь,— скажи ж мені "так", і я від себе напишу їй, і ми заріжемо гладкого тельця.— Та князь Василь не встиг доказати свого жарту, як П'єр з люттю в обличчі, що нагадувала його батька, не дивлячись у вічі співрозмовникові, промовив пошепки:

— Князю, я вас не кликав до себе, ідіть, будь ласка, ідіть!— Він схопився і відчинив йому двері.— Ідіть же,— повторив він, сам собі не вірячи і радіючи з виразу збентеження та страху, що з'явився на обличчі в князя Василя.

— Що з тобою? Ти хворий?

1 дорогий мій?

— Ідіть!.— ще раз промовив тремтячий голос. І князь Василь мусив поїхати, не діставши ніякого "пояснення.

Через тиждень ГГєр, попрощавшись з новими друзями масонами і залишивши їм великі суми на милостини, поїхав у свої маєтки. Його нові брати дали йому листи в Київ та в Одесу, до тамтешніх масонів, і обіцяли писати йому і керувати ним у йог© новій діяльності.

VI

Справу ГГєра з Долоховим було зам'ято, і, незважаючи на тодішню суворість царя щодо дуелей, ні обидва супротивники, ні їхні секунданти не потерпіли. Але історія дуелі, потверджена розривом П'єра з дружиною, розголосилася у громадянстві. П'єр, на якого дивилися поблажливо, звисока, коли він був незаконним сином, якого пестили і прославляли, коли він був найкращим женихом Російської імперії, після свого одруження, коли відданицям і матерям не було вже чого чекати від нього, дуже втратив у очах громадянства, тим більш, що він не вмів і не хотів домагатися громадської прихильності. Тепер тільки його самого обвинувачували в тому, що сталося, казали, що він безголовий ревнивець, в якого часто бувають такі самі припадки кровожерної люті, як і в його батька. І коли по від'їзді П'єра Елен повернулася до Петербурга, її не тільки привітно, але й з відтінком шанобливості у зв'язку з її нещастям приймали всі її знайомі. Коли розмова заходила про її чоловіка, Елен набирала гідного виразу, який вона — хоч і не розуміла його значення— з властивим їй тактом засвоїла собі. Вираз цей свідчив, що вона вирішила без скарг переносити своє нещастя і що її чоловік є хрест, посланий їй від бога. Князь Василь одвертіше висловлював свою думку. Він знизував плечима, коли розмова заходила про П'єра, і, показуючи на лоб, казав:

— Un cerveau fêlé — je le disais toujours1.

— Я заздалегідь сказала,— говорила Анна Павлівна пр© П'єра,— я тоді ж відразу сказала, і раніш за всіх (вона наполягала на своїй першості), що це божевільний молодик, зіпсований розпусними ідеями часу.