Війна і мир (том 2) (переклад Віктора Часника) - Сторінка 47

Не можна полічити добро, яке він тут зробив всім, починаючи з своїх мужиків і до дворян. Приїхавши в Петербург, він взяв тільки те, що йому слід було. Дивуюся, яким чином взагалі доходять чутки з Петербурга в Москву і особливо такі невірні, як та, про яку ви мені пишете, — поголос про уявне одруження брата з маленькою Ростовою. Я не думаю, щоб Андрій коли-небудь одружився з ким би то не було і в особливості з нею. І ось чому: по-перше я знаю, що хоча він і рідко говорить про покійну дружину, але печаль цієї втрати надто глибоко вкорінилася в його серце, щоб коли-небудь він зважився дати їй наступницю і мачуху нашого маленького ангела. По-друге тому, що, скільки я знаю, ця дівчина не з того розряду жінок, які можуть подобатися князю Андрію. Не думаю, щоб князь Андрій вибрав її своєю дружиною, і відверто скажу: я не бажаю цього. Але я забалакалася, кінчаю свій другий листок. Прощайте, мій милий друг; нехай збереже вас Бог під Своїм святим і могутнім покровом. Моя мила подруга, mademoiselle Bourienne, цілує вас.

Марі ".

Глава 26

В середині літа, княжна Марія отримала негаданий лист від князя Андрія зі Швейцарії, в якому він повідомляв їй дивну і несподівану новину. Князь Андрій оголошував про свої заручини з Ростовою. Весь лист його дихав любовною захопленістю до своєї нареченої і ніжною дружбою і довірою до сестри. Він писав, що ніколи не любив так, як любить тепер, і що тепер тільки зрозумів і провідав життя; він просив сестру пробачити його за те, що під час свого приїзду в Лисі Гори він нічого не сказав їй про це рішення, хоча і говорив про це з батьком. Він не сказав їй цього тому, що княжна Мар'я стала б просити батька дати свою згоду, і не досягнувши б цілі, роздратувала б батька, і на собі б зазнала всю тяжкість його невдоволення. Втім, писав він, тоді ще справа не була так остаточно вирішена, як тепер. "Тоді батько призначив мені термін, рік, і ось уже шість місяців, половина пройшла з призначеного терміну, і я залишаюся більш, ніж коли-небудь твердий у своєму рішенні. Якби лікарі не затримували мене тут, на водах, я б сам був в Росії, але тепер повернення моє я повинен відкласти ще на три місяці. Ти знаєш мене і мої стосунки з батьком. Мені нічого від нього не потрібно, я був і буду завжди незалежний, але зробити противне його волі, заслужити його гнів, коли може бути так недовго залишилося йому бути з нами, зруйнувало б наполовину моє щастя. Я пишу тепер йому лист про те ж і прошу тебе, вибравши добру хвилину, передати йому лист і сповістити мене про те, як він дивиться на все це і чи є надія на те, щоб він погодився скоротити термін на три місяці ".

Після довгих коливань, сумнівів і молитов, княжна Марія передала листа батькові. На другий день старий князь сказав їй спокійно:

– Напиши брату, щоб почекав, поки помру ... Не довго – скоро розв'яжу ...

Княжна хотіла заперечити щось, але батько не допустив її, і став все більш і більш піднімати голос

– Женись, одружуйся, голубчику ... Спорідненість гарна! .. Розумні люди, а? Багаті, а? Так. Хороша мачуха у Міколушка буде! Напиши ти йому, що нехай одружується хоч завтра. Мачуха Міколушки буде — вона, а я на Бурьенке одружуся! .. Ха, ха, ха, і йому щоб без мачухи не бути! Тільки одне, в моєму будинку більше баб не потрібно; нехай одружується, сам по собі живе. Може, і ти до нього переїдеш? – звернувся він до княжни Марії: – з Богом, по морозцю, по морозцюм ... по морозцю! ..

Після цього спалаху, князь не говорив більше ні разу про цю справу. Але стримана досада за малодушність сина висловилася у відносинах батька з дочкою. До колишніх приводівдля насмішок додався ще новий – розмова про мачуху і люб'язності до m-lle Bourienne.

– Чому ж мені на ній не одружуватися? –говорив він дочки. – Славна княгиня буде! – І останнім часом, до здивування і на подив свій, княжна Марія стала помічати, що батько її дійсно починав більше і більше наближати до себе француженку. Княжна Марія написала князю Андрію про те, як батько прийняв його лист; але втішала брата, подаючи надію примирити батька з цією думкою.

Миколушка і його виховання, Andre та релігія були втіхами і радощами княжни Марії; але крім того, так як кожній людині потрібні свої особисті надії, у княжни Марії була в найглибшій таємниці її душі прихована мрія і надія, яка доставляла їй головну розраду в її житті. Втішну цю мрію і надію дали їй божі люди – юродиві і мандрівники, які відвідували її таємно від князя. Чим більше жила княжна Мар'я, чим більше відчувала вона життя і спостерігала його, тим більше дивувала її короткозорість людей, що шукають тут на землі насолод і щастя; трудящих, які страждають, борються і чинять зло один одному, для досягнення цього неможливого, примарного і порочного щастя. "Князь Андрій любив дружину, вона померла, йому мало цього, він хоче пов'язати своє щастя з іншою жінкою. Батько не хоче цього, тому що бажає для Андрія більш знатного і багатого шлюбу. І всі вони борються і страждають, і мучать, і псують свою душу, свою вічну душу, для досягнення благ, яким термін є мить. Мало того, що ми самі знаємо це, – Христос, син Бога зійшов на землю і сказав нам, що це життя є миттєвє життя, випробування, а ми все тримаємося за нього і думаємо в ньому знайти щастя. Як ніхто не зрозумів цього? – думала княжна Мар'я. Ніхто крім цих жалюгідних божих людей, які з сумками за плечима приходять до мене з заднього ґанку, боячись потрапити на очі князеві, і не для того, щоб не постраждати від нього, а для того, щоб його не ввести в гріх. Залишити сім'ю, батьківщину, всі турботи про мирські блага для того, щоб не приліплені ні до чого, ходити в плоскінному лахмітті, під чужим ім'ям з місця на місце, не роблячи шкоди людям, і молячись за них, молячись і за тих, які женуть, і за тих, які протегують: вище цієї істини і життя немає істини і життя! "

Була одна мандрівниця, Федосьюшка, 50-ти-річна, маленька, тихенька, ряба жінка, що ходила вже більше 30-ти років босоніж і в веригах. Її особливо любила княжна Мар'я. Одного разу, коли в темній кімнаті, при світлі однієї лампадки, Федосьюшка розповідала про своє життя, – княжни Марії раптом з такою силою прийшла думка про те, що Федосьюшка одна знайшла вірний шлях життя, що вона зважилася сама піти мандрувати. Коли Федосьюшка пішла спати, княжна Марія довго думала над цим і нарешті вирішила, що як не дивно це було – їй треба було йти мандрувати. Вона повірила свій намір тільки одному духівнику-ченцю, батюшці Акінфієву, і духівник схвалив її намір. Під приводом подарунка мандрівниці, княжна Марія припасла собі повне вбрання мандрівниці: сорочку, постоли, каптан і чорну хустку. Часто підходячи до заповітного комода, княжна Марія зупинялася в нерішучості про те, чи не настав вже час для приведення у виконання її наміри.

Часто слухаючи розповіді мандрівниці, вона збуджувалася їх простими, для них механічними, а для неї повними глибокого сенсу промовами, так що вона була кілька разів готова кинути все і втекти з дому. В уяві своєї вона вже бачила себе з Федосьюшкою в грубому лахмітті, що крокує з паличкою і котомочкою по курній дорозі, направляючи свою мандрівку без заздрості, без любові людської, без бажань від угодників до угодників, і зрештою, туди, де немає ні печалі , ні зітхання, а вічна радість і блаженство.

"Прийду до одного місця, помолюся; не встигну звикнути, полюбити – піду далі. І буду йти до тих пір, поки ноги підкосилися, і ляжу і вмру десь, аж поки не прийду нарешті в ту вічну, тиху пристань, де немає ні печалі, ні зітхання! .." думала княжна Мар'я.

Але потім, побачивши батька і особливо маленького Коко, вона слабшала в своєму намірі, потихеньку плакала і відчувала, що вона грішниця: любила батька і племінника більше, ніж Бога.

частина четверта

Глава 1

Біблійний переказ говорить, що відсутність праці — неробство була умовою блаженства першої людини до її падіння. Любов до бездіяльності залишилася та ж і в занепалий людині, але прокляття все тяжіє над людиною, і не тільки тому, що ми в поті чола повинні здобувати хліб свій, але тому, що за моральними властивостями своїм ми не можемо бути бездіяльні і спокійні. Таємний голос говорить, що ми повинні бути винні за те, що дозвільні. Якщо б могла людина знайти обставини, в яких вона, будучи незайнятою, відчувала би себе корисною і виконуючою свій обов'язок, вона би знайшла одну сторону первісного блаженства. І таким становищем обов'язкового і бездоганного неробства користується цілий стан — стан військовий. У цьому-то обов'язковому і викінченому неробстві полягала і полягатиме головна привабливість військової служби.

Микола Ростов відчував цілком це блаженство, після 1807 року продовжуючи служити в Павлоградському полку, в якому він вже командував ескадроном, прийнятим від Денисова.

Ростов став загрубілим, добрим малим, якого московські знайомі знайшли б трохи поганого тону [mauvais genre], але який був любимим і поважаємим товаришами, підлеглими і начальством і який був задоволений своїм життям. Останнім часом, в 1809 році, він частіше в листах з дому знаходив нарікання матері на те, що справи розладнуються гірше і гірше, і що пора б йому приїхати додому, порадувати і заспокоїти людей похилого віку-батьків.

Читаючи ці листи, Микола відчував страх, що хочуть вивести його з того середовища, в якому він, убезпечивши себе від всієї життєвої плутанини, жив так тихо і спокійно. Він відчував, що рано чи пізно доведеться знову вступити в той вир життя з розладами і поправленнями справ, з обліками керуючих, сварками, інтригами, з зв'язками, з суспільством, з любов'ю Софійки і обіцянкою, даною їй. Все це було страшно сутужно, заплутано, і він відповідав на листи матері холодними класичними листами, які починалися: Моя мила матінка [Ma chere maman] і кінчалися: Ваш слухняний син, [votre obeissant fils,] замовчуючи про те, коли він має намір приїхати . У 1810 році він отримав листа рідних, в яких сповіщали його про заручини Наташі з Болконським і про те, що весілля буде через рік, тому що старий князь не згоден. Цей лист засмутив, образив Миколи. По-перше, йому шкода було втратити з дому Наташу, яку він любив понад усіх з сім'ї; по-друге, він з своєю гусарської точки зору шкодував про те, що його не було при цьому, тому що він би показав цьому Болконському, що зовсім не така велика честь спорідненість з ним і що, якщо він любить Наташу, то може обійтися і без дозволу навіженого батька.