Війна і мир (том 3) - Сторінка 43

так сильно, так щасливо любив...— І раптом він згадав про те, чим кінчилась його любов.— Йому нічого цього не треба було. Він нічого цього не бачив і не розумів. Він бачив у ній гарненьку і свіженьку дівчинку, якої він не удостоїв тою, щоб зв'язати з нею свою долю. А я?.. І досі він живий і веселий".

Князь Андрій, наче хтось упік його, схопився і став знову ходити перед клунею.

XXVI

25 серпня, напередодні Бородінського бою, префект палацу імператора французів m-г de Beausset1 і полковник Fabvier2 приїхали, перший з Парижа, другий з Мадріда, до імператора Наполеона в його стоянку біля Валуєва.

Переодягнувшись у придворний мундир, m-r de Beausset наказав нести поперед себе посилку, яку він привіз імператорові, і ввійшов у перший відділ Наполеонового намету, де, перемовляючись з ад'ютантами Наполеона, що оточували його, взявся до розкупорювання ящика.

Fabvier, не входячи до намету, зупинився, розговорившись зі знайомими генералами біля входу в нього.

Імператор Наполеон ще не виходив зі своєї спальні і закінчував свій туалет. Він, пофиркуючи і покректуючи, повертався то гладкою спиною, то оброслими жирними грудьми під щітку, якою камердинер розтирав його тіло. Другий камердинер, притримуючи пальцем пляшечку, бризкав одеколоном на виплекане тіло імператора з таким виразом, який говорив, що лише він може знати, скільки і куди треба бризнути одеколону. Коротке волосся в Наполеона було мокре і скуйовджене над лобом. Але обличчя його, хоч опухле і жовте, виявляло фізичну приємність: "Allez ferme, allez toujours..."3— примовляв він, щулячись і покректуючи, до камердинера, що розтирав його. Ад'ютант, увійшовши до спальні, щоб доповісти імператорові про те" скільки було в учорашньому бою взято полонених, і передавши все, що треба було, стояв біля дверей, чекаючи дозволу піти. Наполеон, скривившись, глянув спідлоба на ад'ютанта.

1 п. де-Боссе ? Фабв'є

3 сНу ще, ну міцніше... >

— Point de prisonniers,— повторив він ад'ютантові слова.— Ilse font démolir. Tant pis pour l'armée russe,— сказав він.— Allez toujours, allez ferme1,— промовив він, згорблюючись і підставляючи свої гладкі плечі.

—— C'est bien! Faites entrer m-г de Beausset, ainsi que Fabvier2,— сказав він до ад'ютанта, кивнувши головою.

— Oui, Sire3,— і ад'ютант зник у дверях намету.

Два камердинери швидко одягли його величність, і він, у гвардійському синьому мундирі, твердими, швидкими кроками вийшов до приймальні.

Боссе в цей час квапливо орудував руками, встановлюючи привезений від імператриці подарунок на двох стільцях, якраз перед виходом імператора. Але імператор так несподівано швидко одягнувся і вийшов, що він не встиг цілком підготувати сюрприз.

Наполеон одразу помітив, що вони робили, і догадався, що вони були ще не готові. Йому не хотілось позбавляти їх приємності зробити йому сюрприз. Він вдав, що не бачить пана Боссе, і підкликав до себе Фабв'є. Наполеон слухав, суворо нахмурившись і мовчки, те, що говорив Фабв'є про хоробрість і відданість його військ, які билися коло Саламанки, на другому кінці Європи, і мали тільки одну думку — бути гідними свого імператора, і один страх — не догодити йому. Результат бою був сумний. Наполеон робив іронічні зауваження під час розповіді Fabvier, наче він і не думав, щоб бій міг точитися інакше в його відсутності.

* — Я повинен виправити це в Москві,— сказав Наполеон. — A tantôt4,—додав він і підкликав де-Боссе, який у цей час вже встиг приготувати сюрприз, встановивши щось на стільцях і накривши покривалом.

Де-Боссе низько вклонився тим придворним французьким поклоном, яким уміли кланятися лише старі слуги Бурбонів, і підійшов, подаючи конверта.

Наполеон весело звернувся до нього і покрутив його за вухо.

— Ви поспішили, дуже радий. Ну, що говорить Париж?— сказав він, раптом змінюючи свій попередній суворий вираз на дуже привітний.

—. Sire, tout Paris regrette votre absence5,—як і належить, відповів де-Боссе. Але хоч Наполеон знав, що Боссе повинен сказати це або щось подібне, хоч він у свої ясні хвилини знав, що це була неправда, йому приємно було це чути від де-Боссе. Він знову удостоїв його дотику до вуха.

1 — Нема полонених. Вони змушують винищувати себе. Тим гірше для російської армії. Ну ще, ну міцніше...

2 _ Добре! Нехай увійде де-Боссе, і Фабв'є теж,

3 — Слухаю, государю,

4 — До побачення,

5 — Государю, увесь Париж жалкує, що ви відсутні,

— Je suis fâché de vous avoir fait faire tant de chemin1,—сказав він.

— Sire! Je ne m'attendais pas à moins qu'à vous trouver aux portes de Moscou2,— промовив Боссе.

Наполеон усміхнувся і, неуважно піднявши голову, оглянувся праворуч. Ад'ютант пливучою ходою підійшов з золотою табакеркою і підставив ЇЇ. Наполеон узяв її.

— Так, гарно трапилось для вас,— сказав він, приставляючи розкриту табакерку до носа: — ви любите мандрувати, через три дні ви побачите Москву. Ви, певне, не сподівались побачити азіатську столицю. Ви зробите приємну мандрівку.

Боссе вклонився, вдячний за цю уважність до його (невідомої йому досі) схильності до мандрування.

— А! це що? — спитав Наполеон, помітивши, що всі придворні дивляться на щось, накрите покривалом. Боссе з придворною спритністю, не показуючи спини, ступив, напівобернувшись, два кроки назад і одночасно зісмикнув покривало і промовив:

— Подарунок вашій величності від імператриці.

Це був яскравими фарбами написаний, роботи Жерара, портрет хлопчика, народженого від Наполеона і дочки австрійського імператора; хлопчика чомусь усі називали королем Риму.

Вельми вродливий кучерявий хлопчик, з поглядом, схожим на погляд Христа в Сікстінській мадонні, на картині грав у більбоке. Куля являла собою земну кулю, а паличка у другій руці — скіпетр.

Хоч не зовсім ясно було, що саме хотів сказати живописець, показуючи, що так званий король Риму протикає земну кулю паличкою, проте алегорія ця Наполеону, так само, як і всім, хто бачив цю картину в Парижі, очевидно, здалася ясною і вельми сподобалась.

— Roi de Rome3, — сказав він, граціозним жестом руки показуючи на портрет.— Admirable!4 — 3 властивою італійцям здібністю довільно змінювати вираз обличчя, він підійшов до портрета і прибрав вигляду задумливої ніжності. Він почував, що те, що він скаже і зробить тепер,— є історія. І йому здавалося, що краще, що він може зробити тепер,— це при його величі, внаслідок якої син його в більбоке грається земною кулею, виявити на протилежність цій величі зовсім просту батьківську ніжність. Очі його затуманились, він поступився вперед, оглянувся на стілець (стілець підскочив під нього) і сів на нього навпроти портрета. Один жест його — і всі навшпиньки вийшли, полишаючи його на самого себе і на його почуття великої людини.

1 — Дуже жалкую, що змусив вас проїхатися так далеко, а — Я чекав не менше того, як застати вас, государю, біля воріт Москви,

3 — Римський король, т — Чудесно!

Посидівши якийсь час і доторкнувшись, сам не знаючи для чого, до шершавого бліка портрета, він встав і знову покликав Боссе й чергового. Він сказав поставити портрет перед наметом, щоб не позбавити старої гвардії, яка стояла біля його намету, щастя бачити римського короля, сина і наслідника їх обожуваного государя.

Як він і чекав, у той час, коли він снідав з паном Боссе, удостоєним цієї честі, перед наметом чутно було захоплені вигуки офіцерів та солдатів старої гвардії, що збіглися до портрета.

— Vive l'Empereur! Vive le Roi de Rome! Vive l'Empereur!1— лунали захоплені голоси.

Після сніданку Наполеон у присутності Боссе продиктував свій наказ по армії.

— Courte et énergique!2 — промовив Наполеон, прочитавши написану одоазу, без виправлень, прокламацію. В наказі було:

"Воїни! Ось бій, якого ви так бажали. Перемога залежить від вас. Вона для нас необхідна; вона дасть нам усе чого треба, вигідні квартири і скоре повернення на батьківщину. Дійте так, як ви діяли під Аустерліцем, Фрідландом, Вітебськом і Смоленськом. Хай пізніші нащадки з гордістю згадують про ваші подвиги цього дня. Хай скажуть про кожного з вас: він був у великій битві під Москвою!"

— De la Moskowa!3 — повторив Наполеон і, запросивши на свою прогулянку пана Боссе, який любив мандрувати, він вийшов з намету до осідланих коней.

— Votre Majesté a trop de bonté4,— сказав Боссе на запрошення бути супутником імператору: йому хотілося спати, і він не вмів, і боявся їздити на коні.

Але Наполеон кивнув головою мандрівникові, і Боссе мусив їхати. Коли Наполеон вийшов з намету, вигуки гвардійців перед портретом його сина ще більш посилились. Наполеон нахмурився.

— Зніміть його,— сказав він, граціозно-величним жестом показуючи на портрет.— йому ще рано бачити поле бою.

Боссе, заплющивши очі і схиливши голову, глибоко зітхнув, показуючи цим, як він уміє цінувати і розуміти слова імператора.

XXVII

Цілий цей день 25 серпня Наполеон, як кажуть його історики, провів на коні, оглядаючи місцевість, обмірковуючи плани, які подавали йому його маршали, і даючи особисто накази своїм генералам.

і — Хай живе імператорі Хай живе римський король!

* — Короткий і енергійний! 8 — Під Москвою!

* — Ви занадто добрі, ваша величність,

Первісну лінію розташування російських військ по Колочі було зламано, і частину цієї лінії, саме лівий фланг росіян, внаслідок захоплення Шевардінського редуту 24 числа, було віднесено назад, Ця частина лінії була не укріплена, не захищена більш річкою, і перед нею лише було більш відкрите і рівне місце. Очевидно було для кожного військового і невійськового, що цю частину лінії французам і треба було атакувати. Здавалося б, що для цього не було потреби в багатьох міркуваннях, не було потреби в таких турботах і метушні імператора та його маршалів і зовсім не було потреби в тій особливій вищій здібності, яка зветься геніальністю і яку так люблять приписувати Наполеону; та історики, що згодом описували цю подію, і люди, що тоді оточували Наполеона, і він сам думали інакше.

Наполеон їздив по полю, глибокодумно вглядався в місцевість, сам собі схвально або недовірливо хитав головою і, не вводячи своїх супутників-генералів у той глибокий розвиток думок, що керував його рішеннями, передавав їм лише остаточні висновки у формі наказів.