Війна і мир (том 3) - Сторінка 47

До того ж, спостереження за тим, ніби сімейним (відокремленим від усіх інших) гуртком людей, що був на батареї, забирали всю П'єрову увагу. Перше його неу-свідомлено-радісне збудження, викликане виглядом і звуками поля бою, замінилось тепер, особливо після того, як він побачив цього солдата, що лежав на луці, іншим почуттям. Сидячи тепер на укосі рову, він спостерігав обличчя людей круг себе.

До десятої години вже чоловік двадцять винесли з батареї; дві гармати було розбито, і дедалі частіше на батарею влучали снаряди і залітали із дзижчанням і свистом далекі кулі. Але люди, які були на батареї, наче не помічали цього; з усіх боків чутно було веселий гоміц і жарти.

— Начинка! — вигукував солдат, почувши свист гранати, що наближалась до батареї.— Не сюди! До піхотних! — з реготом додавав другий, помітивши, що граната перелетіла і влучила в ряди прикриття.

— Що, знайома? — сміявся другий солдат з селянина, який присів, коли пролітало ядро.

Кілька солдатів зібралось біля валу, розглядаючи те, що робилося спереду.

— І цеп зняли; бачиш, назад пройшли,— говорили вони, показуючи через вал.

— За своїм ділом дивися,— крикнув на них старий унтер-офіцер.— Назад пройшли, значить ззаду діло є.— І унтер-офіцер, узявши за плече одного з солдатів, штовхнув його коліном. Залунав регіт.

— До п'ятої гармати накочуй!— викрикували з одного боку.

— Разом, дружніше, по-бурлацькому,— лунали веселі вигуки тих, що змінювали гармату.

— Ай, нашому панові мало капелюшка не збила,— показуючи зуби, сміявся з П'єра червонопикий жартівник.— Ех,' недоладне,— докірливо додав він про ядро, що влучило в колесо і в ногу солдатові.

— Ну ви, лисиці!— сміявся другий, дивлячись, як вигинаються ополченці, входячи на батарею за пораненим.

— Хіба не смачна каша? Ах, гави, заколіли! — кричали на ополченців, які зам'ялися перед солдатом з одірваною ногою.

— Теє-то як його, хлопче,— передражнювали селян.— Страх не люблять!

П'єр помічав, що кожного разу, після того, як ядро влучало, після кожної втрати дедалі більш розгорялася загальна жвавість.

Як з наступаючої грозової хмари, частіше і частіше, світліше і світліше спалахували на обличчях усіх цих людей (наче на відсіч тому, що відбувається) блискавки прихованого, чимраз яскравішого вогню.

П'єр не дивився вперед на поле бою і не цікавився, що там робилось: він увесь був захоплений спогляданням цього, дедалі яскравішого вогню, який так само (він почував) розгорявся і в його душі.

О десятій годині піхотні солдати, що були перед батареєю в рущах і по річці Каменці, відступили. З батареї видно було, як вони пробігали назад повз неї, несучи на рушницях поранених. Якийсь генерал з почтом увійшов на курган і, поговоривши з полковником, сердито подивившись на П'єра, зійшов знову вниз і наказав піхоті прикриття, що стояла позад батареї, лягти, щоб менш наражатися на постріли. Слідом за цим у рядах піхоти, праворуч від батареї, залунав барабан, командні вигуки, і з батареї видно було, як лави піхоти рушили вперед.

П'єр дивився через вал. Одно обличчя особливо впало йому в око. Це був офіцер, який з блідим молодим обличчям ішов задки, несучи опущену шпагу і неспокійно оглядаючись.

Лави піхотних солдатів зникли в диму, розлігся їх протяглий крик і часта рушнична стрільба. Через кілька хвилин юрми поранених і нош пройшли звідти. На батарею ще частіше стали влучати снаряди. Кілька чоловік лежали незабрані. Коло гармат метушливіше і жвавіше рухались солдати. Ніхто вже не звертав упаги на П'єра. Разів зо два на нього сердито крикнули за те, що він був на дорозі. Старший офіцер з насупленим обличчям великими, швидкими кроками переходив від однієї гармати до другої. Молоденький офіцерик, ще більш розрум'янившись, ще старанніше командував солдатами. Солдати подавали заряди, оберталися, заряджали і робили своє діло з напруженою бравістю. Вони на ходу підстрибували, як на пружинах.

Грозова хмара насунулась, і яскраво в усіх обличчях горів той вогонь, за розгорянням якого стежив П'єр. Він стояв коло старшого офіцера. Молоденький офіцерик підбіг, тримаючи руку біля ківера, до старшого.

— Маю честь доповісти, пане полковнику, зарядів є тільки вісім, чи накажете продовжувати вогонь?—спитав він.

— Картеч!— не відповідаючи, вигукнув старший офіцер, дивлячись через вал.

Раптом щось сталося; офіцерик ахнув 1, скрутившись, сів на землю, як на льоту підстрелена пташка. Усе стало химерним, неясним і похмурим у П'єрових очах.

Одно за одним свистіли ядра і били у бруствер, у солдатів, у гармати. П'єр, який перше не чув цих звуків, тепер чув лише ці звуки. Збоку від батареї, праворуч, кричачи "ура", бігли солдати не вперед, а назад, як здалося П'єру.

Ядро вдарило у самий край валу, перед яким стояв П'єр, зсипало землю, і в очах його мигнув чорний м'ячик, і в ту ж мить ляснуло у щось. Ополченці, щойно ввійшовши на батарею, побігли назад.

— Усі картеччю!— вигукував офіцер.

Унтер-офіцер підбіг до старшого офіцера і зляканим шепотом (як за обідом дворецький повідомляє господаря, що нема більше загаданого вина) сказав, що зарядів більше нема.

— Розбійники, що роблять!— вигукнув офіцер, обертаючись до П'єра. Обличчя старшого офіцера було червоне і пітне, нахмурені очі блищали.— Біжи до резервів, приводь ящики! — крикнув він, сердито обминаючи поглядом П'єра і звертаючись до свого солдата.

— Я піду,— сказав П'єр.

Офіцер, не відповідаючи йому, великими кроками пішов у другий бік.

— Не стріляти!.. Вичікуй! — вигукував він.

Солдат, якому наказано було йти за снарядами, зіткнувся з П'єром.

— Ех, пане, не місце тобі тут,— сказав він і побіг донизу. П'єр побіг за солдатом, обминаючи те місце, на якому сидів

молоденький офіцерик.

Одно, друге, третє ядро пролетіло над ним, гупало спереду, з боків, ззаду. П'єр збіг униз. "Куди я?" — раптом згадав він, уже підбігаючи до зелених ящиків. Він зупинився, вагаючись, іти йому назад чи вперед. Раптом страшний поштовх відкинув його назад, на землю. В ту ж мить блиск великого вогню освітив його і в ту ж мить пролунав, задзвенівши у вухах, оглушливий грім, тріск і свист.

П'єр, опритомнівши, сидів на заду, спираючись руками в землю; ящика, біля якого він був, не було; валялись лише зелені посмалені дошки та ганчірки на випаленій траві, і кінь, метляючи уламками голобель, промчав від нього, а другий, так само, як і П'єр, лежав на землі і пронизливо, протягло верещав.

XXXII

П'єр, не тямлячи себе від страху, схопився й побіг назад на батарею, як у єдиний захисток від усіх навколишніх страхіть.

У той час, як П'єр входив у окоп, він помітив, що на батареї пострілів не чутно, але якісь люди щось роблять там. П'єр не встиг розібрати, що то були за люди. Він побачив старшого полковника, який задом до нього лежав на валу, наче розглядаючи щось унизу, і бачив одного солдата, якого помітив раніш і який тепер, пориваючись вперед від людей, що тримали його за руку, кричав "братці!", і бачив ще щось чудне.

Але він не встиг ще зміркувати, що полковник був забитий, що кричав "братці!" полонений, що на очах у нього було заколено багнетом у спину другого солдата. Тільки-но він вбіг у окоп, як худорлявий, жовтий, з пітним обличчям чоловік у синьому мундирі, зі шпагою в руці, налетів на нього, щось вигукуючи. П'єр, інстинктивно обороняючись від поійтовху, тому що вони, не бачивши, розбіглися один проти одного, виставив руки і схопив цього чоловіка (це був французький офіцер) однією рукою за плече, другою за горло. Офіцер випустив шпагу і схопив П'єра за барки.

Кілька секунд обидва вони зляканими очима дивилися на чужі одно одному обличчя і обидва розгубилися, не знаючи, що вони зробили і що їм робити. "Чи мене взято в полон, чи я взяв у полон його?" — думав кожний з них. Але, очевидно, французький офіцер більш схилявся до думки, що в полон взято його, бо дужа П'ерова рука, спонукувана мимовільним страхом, все міцніше і міцніше стискала йому горло. Француз щось хотів сказати, як раптом над самими головами в них низько і страшно просвистіло ядро, і П'єру здалося, що голову французького офіцера одірвало: так швидко він пригнув її.

П'єр теж нагнув голову і розняв руки. Не думаючи більш про те, хто кого взяв у полон, француз побіг назад на батарею, а П'єр — з гори, спотикаючись на вбитих і поранених, які, здавалось йому, ловлять його за ноги. Але не встиг він спуститися вниз, як побачив, що назустріч йому біжать густі юрми російських солдатів; вони, падаючи, спотикаючись і кричачи, весело і бурхливо бігли на батарею. (Це була та атака, яку приписував собі Єрмолов, кажучи, що тільки з його хоробрістю і щастям можливо було зробити цей подвиг; та атака, в якій він нібито кидав на курган георгіївські 'хрести, що були в нього у кишені.)

Французи, які захопили батарею, втекли. Наші війська з вигуками "ура" так далеко за батарею погнали французів, що трудно було зупинити їх.

З батареї звезли полонених, між ними пораненого французького генерала, якого оточили офіцери. Юрми поранених, знайомих і незнайомих П'єру, росіян і французів, із спотвореними стражданням обличчями, ішли, повзли і на ношах пересувалися з батареї. П'єр зійшов на курган, де він провів понад годину часу, і з того сімейного гуртка, що прийняв його до себе, він не знайшов нікого. Багато було тут мертвих, незнайомих йому. Але деяких він впізнав. Молоденький офіцерик сидів, так само скрутившись, біля краю валу в калюжі крові. Червонопикий солдат ще сіпався, але його не забирали.

П'єр побіг униз.

"Ні, тепер вони облишать це, тепер вони жахнуться з того, що вони зробили!" — думав П'єр, без мети простуючи за юрмами нош, що просувалися з поля бою.

Та сонце, заслонене димом, стояло ще високо, і спереду, і особливо ліворуч біля Семеновського кипіло щось у диму, і гуркіт пострілів, стрілянина та канонада не тільки не послаблювались, але й посилювались до шаленства, наче людина, надриваючись, кричить з усієї сили.

XXXIII

Головна дія Бородінського бою відбулася на місцевості в тисячу сажнів між Бородіном і флешами Багратіона. {Поза цією місцевістю з одного боку росіяни зробили опівдні демонстрацію кавалерією Уварова, з другого боку, за Утицею, було зіткнення Понятовського з Тучковим; але це були дві окремі дії, мляві в порівнянні з тим, що відбувалося на середині поля бою.) На полі між Бородіном і флешами, під лісом, на відкритому і видному з обох боків місці відбулася головна дія битви, дуже просто й немудро.

Бій почався канонадою з обох боків з декількох сот гармат.

Потім, коли дим застелив усе поле, в цьому диму рушили (зі сторони французів) з правого боку дві дивізії, Дессе і Компана, на флеші, і з лівого — полки віце-короля на Бородіно.

Від ІПевардінського редуту, на якому стояв Наполеон, флеші були на відстані версти, а Бородіно — більш як за дві версти відстані по прямій лінії, і тому Наполеон н? міг бачити того, що відбувалося там, тим більш, що дим, зливаючись з туманом, оповивав усю місцевість.