Війна і мир (том 3) - Сторінка 49

Так було під Лоді, Маренго, Арколем, Ієною, Аустерліцем, Ваг

1 пекельний вогонь,

2 — Ідіть ви к...

8 прокламація коротка і енергійна, й залізних людей,

6 оберемки ворожих орлів та знамен,

рамом і так далі, і так далі. А тепер щось чудне відбувалося з його військами.

Незважаючи на звістку про захоплення флешей, Наполеон бачив, що це було не те, зовсім не те, що було в усіх його попередніх боях. Він бачив, що те ж почуття, яке обіймало його, обіймало і всіх людей круг нього, досвідчених у справі боїв. Усі обличчя були сумні, всі очі уникали одні одних. Тільки один Боссе міг не розуміти значення того, що робилося. А Наполеон, маючи тривалий досвід війни, знав добре, що означає, коли протягом восьми годин, після всіх докладених зусиль, атакуючий не виграє бою. Він знав, що це був програний бій і що найменший випадок міг тепер — на тій натягненій точці хитання, на якій стояв бій,— погубити його і його війська.

Коли він переглядав у думці всю цю чудну російську кампанію, в якій не було виграно жодного бою, в якій за два місяці не взято ні знамен, ні гармат, ні корпусів військ, коли дивився на приховано-сумні обличчя близьких до нього і слухав донесення про те, що росіяни все ще стоять,— страшне почуття, схоже на почуття, якого зазнаєш уві сні, охоплювало його, і йому спадали на думку всі нещасливі випадки, що могли погубити його. Росіяни могли напасти на його ліве крило, могли розірвати його середину, сліпе ядро могло вбити його самого. Все це було можливим. У попередніх боях своїх він обдумував лише випадки успіху, а тепер безліч нещасливих випадків поставала перед ним, і він чекав їх усіх. Так, це було, мов уві сні, коли людині ввижається, що на неї наступає лиходій, і людина уві сні розмахнулася і вдарила свого ворога з тим страшним зусиллям, яке, вона знає, має знищити його, і почуває, що рука її, безсила і м'яка, падає, як ганчірка, і жах неминучої загибелі охоплює безпорадну людину.

Звістка іїро те, що росіяни атакують лівий фланг французької армії, викликала в Иаполеона цей жах. Він мовчки сидів під курганом на складаному стільці, опустивши голову і поклавши лікті на коліна. Бертьє підійшов до нього і запропонував про-їхатись по лінії, щоб подивитися, як ідуть справи.

— Що? Що ви говорите? — сказав Наполеон.— Так, звеліть дати мені коня.

Він сів верхи і поїхав до Семеновського.

У повільно танучому пороховому диму, по всьому простору, по якому їхав Наполеон,— у калюжах крові лежали коні і люди, поодинці і купами. Подібного страхіття, такої кількості вбитих на такому малому просторі ніколи ще не бачили ні Наполеон, ні жоден з його генералів. Гуркіт гармат, який не вщухав десять годин підряд і змучив вухо, надавав особливої значливості видовищу (як музика в живих картинах). Наполеон, виїхав на висоту Семеновського і крізь дим побачив лави людей у мундирах кольорів, незвичних для його ока. Це були росіяни.

Росіяни щільними лавами стояли позад Семеновського і кургана, і їхні гармати безперестанно ревли і диміли по їх лінії. Бою вже не було. Тривало вбивство, яке ні до чого не могло привести ні росіян, ні французів. Наполеон зупинив коня і знову вдався в ту задуму, з якої ЕИВІВ його Бертьє; він не міг припинити тієї справи, що робилась перед ним і круг нього і що вважалась керованою ним і залежною від нього, і справа ця йому вперше, через неуспіх, здавалась непотрібною і жахливою.

Один з генералів, під'їхавши до Наполеона, дозволив собі запропонувати йому ввести в бій стару гвардію. Ней і Бертьє, що стояли біля Наполеона, переглянулись між собою і презирливо усміхнулись на безглузду пропозицію цього генерала.

Наполеон опустив голову і довго мовчав.

— A huit cent lieux de France je ne ferai pas démolir ma garde і,—сказав він і, повернувши коня, поїхав назад до Шевардіна.

XXXV

Кутузов сидів, схиливши сиву голову і опустившись важким тілом, на вкритому килимом ослоні, на тому ж місці, де вранці бачив його П'єр. Він не робив ніяких розпоряджень, а лише погоджувався чи не погоджувався з тим, що йому пропонували.

"Так, так, зробіть це,— відповідав він на різні пропозиції.— Так, так, поїдь, голубчику, подивись,— звертався він то до того, то до іншого з близьких до нього людей; або: — Ні, не треба, краще почекаємо",— казав він. Він вислухував донесення, які йому привозили, давав накази, коли цього вимагали підлеглі; але, вислухуючи донесення, він, здавалося, не цікавився значенням слів того, що йому говорили, а щось інше у виразі облич, у тоні мови тих, що доносили, цікавило його. Багаторічним військовим досвідом він знав і старечим розумом розумів, що керувати сотнями людей, які борються зі смертю, не можна одній людині, і знав, що вирішують долю бою не розпорядження головнокомандуючого, не місце, на якому стоять війська, не кількість гармат і вбитих людей, а та невловна сила, що зветься духом війська, і він стежив за тією силою і керував нею, наскільки він був у цьому владен.

'Загальним виразом обличчя Кутузова була зосереджена, спокійна увага і напруження, що ледве переборювало втому кволого і старого тіла.

Об одинадцятій годині ранку йому привезли звістку проте, що флеші, які були захопили французи, знову відбито, але що князя Багратіона поранено. Кутузов охнув і похитав головою.

— їдь до князя Петра Івановича і докладно взнай, що і як,— сказав він одному з ад'ютантів і відразу по тому звернувся до принца Віртемберзького, що стояв позад нього.

1 — За три тисячі двісті верст від Франції я не можу дати розгромити свою гвардію,

— Чи не бажано буде вашій високості прийняти командування другою армією?

Скоро по від'їзді принца, так скоро, що він ще не міг доїхати до Семеновського, ад'ютант принца вернувся від нього і повідомив ясновельможного, що принц просить військ.

Кутузов скривився і послав Дохтурову наказ прийняти командування другою армією, а принца, без якого, як він сказав, він не може обійтись у ці важливі хвилини, просив вернутись до нього. Коли привезено було звістку про взяття в полон Мюрата і штабні поздоровляли Кутузова, він усміхнувся.

— Почекайте, панове,— сказав він.— Бій виграно, і в полоненні Мюрата нема нічого незвичайного. Але краще завчасно не радіти.— Проте він послав ад'ютанта проїхати по військах з цією звісткою.

Коли з лівого флангу примчав Щербинін з донесенням, що французи захопили флеші і Семеновське, Кутузов, по звуках поля бою і по обличчю Щербиніна вгадавши, що вісті були не-, добрі, підвівся, ніби розминаючи ноги, і, взявши під руку Щербиніна, одвів його вбік.

— Поїдь, голубчику,— сказав він до Єрмолова,— подивись, чи не можна чого зробити.

Кутузов був у Горках, у центрі позиції російського війська. Атаку, яку Наполеон спрямував на наш лівий фланг, було кілька разів відбито. У центрі французи не просунулись далі Бородіна. З лівого флангу кавалерія Уварова примусила французів тікати.

О третій годині атаки французів припинилися. На всіх обличчях тих, що приїжджали з поля бою, і тих, що стояли круг нього, Кутузов читав вираз надзвичайної напруженості. Кутузов був задоволений з успіхів дня над усякі сподівання. Але фізичні сили покидали старого. Кілька разів голова його низько опускалась, ніби падаючи, і він куняв. Йому подали обід.

Флігель-ад'ютант Вольцоген, той самий, який, проїжджаючи повз князя Андрія, "казав, що війну треба im Raum verlegen і якого так ненавидів Багратіон, під час обіду під'їхав до Кутузова. Вольцоген приїхав від Барклая з донесенням про перебіг оправ на лівому фланзі. Розсудливий Барклай де-Толлі, бачачи, як відбігають юрми поранених і як розстроєні задні частини армії, зваживши всі обставини, вирішив, що бій програно, і з цією звісткою прислав до головнокомандуючого свого улюбленця.

Кутузов насилу жував смажену курку і, звузивши повеселілі очі, глянув на Вольцогена.

Вольцоген, недбало розминаючи ноги, з * напівпрезирливою усмішкою на губах підійшов до Кутузова, ледве доторкнувшись до козирка рукою.

Вольцоген обходився з ясновельможним з певною афектованою недбалістю, яка мала показати, що він, як високоосвічений

1 перенести в простір,

військовий, полишає на росіян робити ідола з цієї старої, непотрібної людини, а сам знає, з ким має справу. "Der alte Herr (як називали Кутузова у своєму колі німці) macht sich ranz bequem" — подумав Вольцоген і, суворо глянувши на тарілки, що стояли перед Кутузовим, почав доповідати старому панові стан справ на лівому фланзі так, як наказав йому Барклай і як він сам його бачив і зрозумів.

— Усі пункти нашої позиції в руках ворога і відбити нема чим, бо військ нема; вони втікають, і нема змоги зупинити їх,— доповідав він.

Кутузов, переставши жувати, здивовано, наче не розуміючи того, що йому говорили, втупив очі у Вольцогена. Вольцоген, помітивши схвильованість des alten Herrn2, з усмішкою сказав:

— Я не вважав за своє право приховати від вашої світлості те, що я бачив... Війська цілком розстроєні...

— Ви бачили? Ви бачили?..— насупившись, закричав Кутузов, швидко встаючи і наступаючи на Вольцогена.— Як ви... як ви смієте!..— роблячи погрозливі жести тремтячими руками і захлинаючись, закричав він.— Як смієте ви, шановний добродію, говорити це мені. Ви нічого не знаєте. Перекажіть від мене генералові Барклаю, що його відомості неправдиві і що дійсний перебіг бою відомий мені, головнокомандуючому, краще, ніж йому.

Вольцоген хотів відповісти щось, але Кутузов перебив його.

— Ворога відбито на лівому і розбито на правому фланзі. Коли ви погано бачили, шановний добродію, то не дозволяйте собі говорити того, чого ви.не знаєте. Звольте їхати до генерала Барклая і переказати йому на завтра мій неодмінний намір атакувати ворога,— суворо сказав Кутузов. Усі мовчали, і чутно було лише важке дихання.захеканого старого генерала.— Відбиті скрізь, за що я дякую богу і нашому хороброму війську. Ворога переможено, і завтра поженемо його зі священної землі російської,— сказав Кутузов, хрестячись; і раптом схлипнув, тамуючи сльози. Вольцоген, знизавши плечима і скрививши губи, мобчки відійшов убік, дивуючись з über diese Eingenommenheit des alten Herrn 3.

— Ага, ось він, мій герой,— сказав Кутузов до повного гарного чорноволосого генерала, що в цей час сходив на курган.