Війна і мир (том 4) - Сторінка 61

Очевидно, що таким чином, взаємно заперечуючи одне одного, пояснення влади цих істориків можуть годитися лише для дітей наймолодшого віку.

Визнаючи неправильність цього погляду на історію, другий тип істориків каже, що влада грунтується на умовній передачі правителям сукупності воль мас і що історичні особи мають владу тільки з умовою виконання тієї програми, яку мовчазним погодженням приписала їм воля народу. Але в чому полягають ці умови, історики ці не кажуть нам або, коли й кажуть, то раз у раз суперечать один одному.

Кожен історик, залежно від його погляду на те, що являв собою мета руху народу, вбачає ці умови у величі, багатстві, волі, освіченості громадян Франції чи іншої держави. Але, не кажучи

вже про розбіжність думок істориків щодо цих умов, припустивши навіть, що існує одна спільна для всіх програма цих умов, ми побачимо, що історичні факти майже завжди суперечать цій теорії. Якщо умови, з якими передається влада, полягають у багатстві, свободі, освіченості народу, то чому Людовіки ХІУ-ті й Іоанни ІУ-ті спокійно доживають свого царювання, а Людовіки ХУІ-ті й Карли і-ші страчуються народами? На це запитання історики ці відповідають тим, що діяльність Людовіка XIV, суперечна програмі, відбилася на Людовіку XVI. Але чому ж вона не відбилася на Людовіку XIV і XV, чому вона повинна була відбитися саме на Людовіку XVI? І який строк цього відбивання? На ці запитання нема й не може бути відповідей. Так само мало пояснюється при цьому погляді причина того, що сукупність воль кілька сторіч залишається в руках правителів та їх наслідників, а потім раптом, протягом п'ятдесяти років, переноситься на Конвент, на Директорію, на Наполеона, на Олександра, на Людовіка XVIII, знову на Наполеона, на Карла X, на Людовіка Філіппа, на республіканський уряд, на Наполеона III. Пояснюючи ці перенесення воль з однієї особи на другу, перенесення, що часто відбуваються, особливо під час міжнародних ускладнень, завоювань та об'єднувань, історики ці мимоволі мусять визнати, що частина цих явищ уже не є правильні перенесення воль, а випадковості, що залежать то від хитрості, то від помилки, чи лукавства, чи слабкості дипломата, або монарха, або керівника партії. Так що більшу частину явищ історії — чвари, революції, завоювання — ці історики показують уже не чином перенесених свобідних воль, а чином неправильно спрямованої волі однієї людини чи декількох людей, тобто знов-таки порушенням влади. І тому історичні події і цього характеру історики показують як відхилення від теорії.

Історики ці схожі на того ботаніка, який, помітивши, що деякі рослини виходять з зерна з двома частками-листочками, наполягав би на тому, що все, що росте, росте тільки роздвоюючись на два листки; і що пальма, і гриб, і навіть дуб, розгалужуючись у своєму повному рості і не маючи більш подоби двох листочків, відступають від теорії.

Треті історики визнають, що воля мас переноситься на історичні особи умовно, але що умови ці нам невідомі. Вони кажуть, що історичні особи мають владу лише тому, що вони виконують перенесену на них волю мас.

Але в такому разі, коли сила, що рухає народами, лежить не в історичних особах, а в самих народах, то в чому ж полягає значення цих історичних осіб?

Історичні особи, кажуть ці історики, виражають собою волю мас; діяльність історичних осіб править за представницю діяльності мас.

Але в такому разі постає питання, чи вся діяльність історичних осіб править за вираження волі мас, чи тільки певний бік її? Коли

37 ВНіиа і мир.

577

вся діяльність історичних осіб править за вираження волі мас, як те й думають деякі, то біографії Наполеонів, Катерин, з усіма подробицями придворної плітки, правлять за вираження життя народів, а це — очевидна нісенітниця; а коли тільки один бік діяльності історичної особи править за вираження життя народів, як те й думають інші мнимі філософи-історики, то для того, щоб визначити, який бік діяльності історичної особи виражає життя народу, треба знати раніш, у чому полягає життя, народу.

Зустрічаючись з цим утрудненням, історики цього типу придумують найбільш неясну, невідчутну і загальну абстракцію, під яку можна підвести найбільшу кількість подій, і кажуть, що в цій абстракції полягає мета руху людства. Найзвичайніші, загальні абстракції, що їх беруть майже всі історики, є: свобода, рівність, освіта, прогрес, цивілізація, культура. Поставивши за мету руху людства яку-небудь абстракцію, історики вивчають людей, що залишили по собі найбільше пам'яток, — царів, міністрів, полководців, авторів книжок, реформаторів, пап, журналістів,— у міру того, як усі ці особи, на їх думку, сприяли чи протидіяли певній абстракції. Але тому, що нічим не доведено, що мета людства полягала у свободі, рівності, освіченості чи цивілізації, і тому, що зв'язок мас з правителями та просвітителями людства грунтується лише на довільному припущенні, що сукупність воль мас завжди переноситься на тих осіб, які для нас є помітні, то й діяльність мільйонів людей, що переселяються, спалюють житла, кидають хліборобство, винищують одне одного, ніколи не виражається в описові діяльності десятка осіб, які не спалюють жител, не займаються хліборобством, не вбивають таких, як самі.

Історія на кожному кроці доводить це. Чи пояснюється заворушення народів заходу наприкінці минулого сторіччя і поривання їх на схід діяльністю Людовіків XIV, XV і XVI, їх коханок, міністрів, життям Наполеона, Русоо, Дідерота, Бомарше та інших?

Чи виражається рух російського народу на схід, до Казані й Сибіру, в подробицях хворого характеру Іоанна IV та його листування з Курбським?

Чи пояснюється рух народів під час хрестових походів вивченням життя Готфрідів і Людовіків та їх дам? Для нас залишився незрозумілим рух народів з заходу на схід, без будь-якої мети, без проводу, з натовпом волоцюг, з Петром Пустинником. І ще більш незрозумілим залишилось припинення цього руху тоді, коли історичні діячі ясно поставили розумну, святу мету походів — визволення Єрусалима. Папи, королі та рицарі спонукали народ до визволення святої землі; але народ не йшов, бо та невідома причина, що спонукала його раніш до руху, більш не існувала. Історія Готфрідів і міннезенгерів, очевидно, не може вмістити в собі життя народів. І історія Готфрідів і міннезенгерів залишилась історією Готфрідів і міннезенгерів, а історія життя народів і їх імпульсів залишилась невідомою.

Ще менше пояснить нам життя народів історія письменників та реформаторів.

Історія культури пояснить нам імпульси й умови життя і думки письменника чи реформатора. Ми взнаємо, що Лютер мав запальний характер і виголошував такі-то промови; взнаємо, що Руссо був недовірливий і писав такі-то книжки; але не взнаємо ми, чому після реформації різались народи і чому під час французької революції люди страчували одне одного.

Коли з'єднати обидві ці історії докупи, як те й роблять новітні історики, то це буде історія монархів та письменників, а не історія життя народів.

V

Життя народів не вміщується в життя декількох людей, бо зв'язку між цими декількома людьми і народами не знайдено. Теорія про те, що зв'язок цей грунтується на перенесенні сукупності воль на історичні особи, є гіпотезою, не підтвердженою досвідом історії.

Теорія про перенесення сукупності воль мас на історичні особи, можливо, вельми багато пояснює в царині науки права і, можливо, конче потрібна для своїх цілей; але в застосуванні до історії, як тільки з'являються революції, завоювання, чвари, як тільки починається історія,— теорія ця нічого не пояснює.

Теорія ця здається незаперечною саме тому, що акт перенесення воль народу не може бути перевірений.

Хоч би яка сталася подія, хоч би хто став на чолі події, теорія завжди може сказати, що така особа стала на чолі події тому, що сукупність воль була перенесена на неї.

Відповіді, що їх дає ця теорія на історичні питання, схожі на відповіді людини, яка, спостерігаючи просування череди і не беручи до уваги ні відмінності в паші в різних місцях пасовища, ні того, як жене пастух, міркувала б про причини того чи іншого напряму череди по тому, яка тварина йде попереду череди.

"Череда йде в цьому напрямі тому, що тварина, яка йде попереду, веде її, і сукупність воль усієї решти тварин перенесена на цього правителя череди". Так відповідає перший розряд істориків, який визнає безумовну передачу влади.

"Коли тварини, що йдуть попереду череди, змінюються, то це відбувається тому, що сукупність воль усіх тварин переноситься з одного правителя на другого, залежно від того, чи веде ця тварина в тому напрямі, який обрала вся череда". Так відповідають історики, які визнають, що сукупність воль мас переноситься на правителів з умовами, які вони вважають відомими. (При такому прийомі спостереження вельми часто буває, що спостережник, з огляду на обраний ним напрям, вважає за вожаків тих, що в зв'язку із зміною напряму мас не є вже передніми, а бічними, а іноді й задніми.)

"Коли раз у раз змінюються тварини-вожаки і раз у раз змінюються напрями всієї череди, то це відбувається тому, що для здійснення того напряму, який нам відомий, тварини передають свої волі тим тваринам, які нам помітні, тому, щоб вивчати рух череди, треба спостерігати всіх помітних нам тварин, що йдуть з усіх боків череди". Так кажуть історики третього розряду, які визнають за вираження свого часу всіх історичних осіб, від монархів до журналістів.

Теорія перенесення воль мас на історичних осіб є тільки перифразою,— тільки висловленням іншими словами змісту запитання.

Що є причиною історичних подій? — Влада. Що таке влада?— Влада—це сукупність воль, перенесених на одну особу. За яких умов переносяться волі мас на одну особу?—За умов, коли особа виражає волі всіх людей. Тобто влада є влада. Тобто влада є слово, значення якого нам незрозуміле.

Якби царина людського знання обмежувалась самим абстрактним мисленням, то, піддавши критиці те пояснення влади, що його дає наука, людство прийшло б до висновку, що влада є тільки слово і в дійсності не існує. Але для пізнавання явищ, крім абстрактного мислення, людина має знаряддя досвіду, на якому вона перевіряє результати мислення.