Вірнопідданий - Сторінка 30

Відповідь прибула із зворотною поштою. Його претензії їм незрозумілі, новий патентований голандер системи Майєра випробуваний вже на багатьох фабриках, список яких додається. Про те, щоб узяти його назад, а тим паче про повернення двох тисяч марок завдатку, не може бути й мови, навпаки, решту домовленої суми треба сплатити негайно. Дідеріх відповів ще рішучішим листом і настрахав, що звернеться до суду, Бюшлі і К° спробували вгамувати його, вони запропонували перевести повторне випробування.

— Вони злякалися, — сказав, вишкіривши зуби, Наполеон Фішер, якому Дідеріх показав листа. — Позиватися їм невигідно, бо їхній голандер ще не досить знаний.

— Слушно, — сказав Дідеріх. — Вони в наших руках!

І, певний перемоги, він різко відхилив будь-яку угоду й запропоновану знижку. Однак, не одержавши протягом кількох днів відповіді, почав тривожитися. Може, вони все ж таки очікують, поки він звернеться до суду? А може, вони самі подали на нього скаргу? Кілька разів на день його очі непевно шукали Наполеона Фішера, який відповідав йому поглядами спідлоба. Вони більше не розмовляли один з одним. Але якось уранці, годині об одинадцятій, коли Дідеріх сидів за другим сніданком, покоївка подала йому візитну картку: Фрідріх Кінаст, вірник фірми Бюшлі і К°, Ешвейлер; Дідеріх ще крутив її в руках, коли завітальник увійшов до їдальні. На порозі він зупинився.

— Пардон, — сказав він, — це, певно, помилка. Мене направили сюди в дім, але мета мого візиту чисто ділова.

Дідеріх зважився.

— Я розумію, але це не має значення, будь ласка, заходьте. Моє ім'я доктор Геслінг. А це моя мати і сестри, Еммі і Магда.

Прибулий підійшов ближче і вклонився дамам.

— Фрідріх Кінаст, — пробурмотів він.

Він був високий на зріст, з білявою борідкою, в брунатному шерстяному костюмі. Всі три дами прихильно всміхнулися.

— Може, й ви з нами поснідаєте? — спитала пані Геслінг.

А Дідеріх:

— Ну, звичайно. Адже ж ви поснідаєте з нами, пане Кінасте?

— Не відмовлюсь, — відповів представник Бюшлі і К°, потираючи руки.

Магда поклала йому на тарілку копченого оселедця, який він почав вихваляти ще перед тим, як підніс виделку до рота.

Дідеріх, простодушно сміючись, запитав його:

— З тверезою головою ви, певно, неохоче діла справуєте?

Кінаст також засміявся;

— У справах я завжди тверезий.

Дідеріх осміхнувся.

— Ну, тоді ми з вами дійдемо згоди.

— Все залежить від того, як... — і лукаво-визивні Кінастові слова супроводжувалися поглядом у бік Магди.

Вона зашарілася.

Дідеріх налив гостеві пива.

— Ви, певно, маєте ще й інші справи в Нецігу?

На це Кінаст стримано відповів:

— Там видно буде.

Намацуючи грунт, Дідеріх сказав:

— З Клюзінгом у Гаузенфельді ви діла не зробите, у нього в справах застій.

Кінаст промовчав, і Дідеріх подумав: "Вони прислали його тільки заради голандера, процес їм дуже не до речі!" Тут він помітив, що Магда й представник Бюшлі і К° п'ють одночасно і поверх кухлів дивляться одне одному в очі. Еммі і пані Геслінг сиділи, наче закам'янівши. Дідеріх, сопучи, нахилився над своєю тарілкою, але зненацька почав вихваляти сімейне життя.

— Вам пощастило, любий Кінасте, другий сніданок — це в нашій родині найприємніший час дня. Коли ось так серед роботи вирвешся сюди нагору, відчуваєш знову, що ти, так би мовити, теж людина. Ну, а це потрібне кожному з нас.

Кінаст погодився, що це потрібне кожному. На запитання пані Геслінг, чи він одружений, Кінаст відповів, що ні, і подивився при цьому на Магдин проділ, бо вона саме нахилила голову.

Дідеріх підвівся і клацнув каблуками:

— Пане Кінасте, — з наголосом сказав він, — я до ваших послуг.

— Дай панові Кінасту викурити сигару, — попросила Магда. Вона сама піднесла до його сигари запаленого сірника. Кінаст висловив надію, що йому пощастить ще раз засвідчити свою пошану дамам, і з багатонадійною усмішкою подивився на Магду. Але надворі він заговорив зовсім іншим тоном.

— Які тут старі й затісні приміщення! — холодно і зневажливо зауважив він. — Подивилися б ви на наші корпуси.

— В такій дірі, як Ешвейлер, — так само зневажливо відповів Дідеріх, — це не штука. Ось тут спробуйте знести це громаддя будинків!

Потім він різко і владно наказав покликати механіка, щоб запустити в хід новий голандер. Наполеон Фішер трохи затримався, то ж Дідеріх сам побіг по нього з криком:

— Вам що, вуха позакладало, чи як? — Але щойно він опинився віч-на-віч з ним, крик його стих; ледь чутним, зривистим голосом, вилупивши від напруження очі, він сказав: — Фішере, я думав про вас: я задоволений вами, з першого числа я збільшу ваше утримання до ста вісімдесяти марок.

Наполеон Фішер коротко й багатозначно кивнув, і вони розлучилися. Дідеріх одразу почав знову кричати: робітники курили!

Вони запевняли, що це дух його ж власної сигари. Представникові Бюшлі і К° він сказав:

— А втім, я застрахований, проте дисципліна насамперед. Чудове обладнання, га?

— Застарілий агрегат! — відказав Кінаст, неприязно оглядаючи машини.

Знаю, мій любий, — глузливо заперечив Дідеріх. — Але не гірший від вашого голандера, в усякому разі. — Незважаючи на Кінастові протести, він і далі гостро картав вітчизняну промисловість. З новим устаткуванням він почекає до поїздки в Англію. Він поставить усе на широку ногу. З того часу, як він сам керує підприємством, воно швидко зростає. І його можна ще значно розширити. Він почав прибріхувати: — Тепер у мене угоди з двадцятьма окружними газетами. А берлінські торгові доми просто не дають мені спокою.

Кінаст в'їдливо перебив його:

— Ви, мабуть, тільки-но все здали, бо я щось не бачу ніде готової продукції.

Дідеріх обурився.

— Шановний пане, коли хочете знати, я щойно вчора надіслав усім дрібним клієнтам повідомлення: до закінчення нової будівлі я нічого не зможу постачати їм.

За ними прийшов механік. Новий патентований голандер був завантажений наполовину, але маса рухалася дуже повільно, робітник допомагав дерев'яною мішалкою. Дідеріх тримав годинника в руці.

Ось бачите. Ви запевняєте, що для обертання маси у вашому голандері потрібно від двадцяти до тридцяти секунд, а я нарахував уже п'ятдесят... Механіку, спускайте масу... В чому річ? Чому така затримка?

Кінаст нахилився над резервуаром. Він випростався і єхидно посміхнувся.

Звичайно, коли клапани забиті... — Він суворо глянув Дідеріхові в очі, той відвернувся. — Що, крім цього, ще зроблено з голандером, зразу я втямити не можу.

Дідеріх швидко підвів голову, зненацька дуже почервонівши.

— Чи не натякаєте ви на те, що я із своїм механіком?..

Я нічого не сказав, — заявив Кінаст.

— Я б цього й не стерпів.

Дідеріх блиснув на нього очима. На Кінаста це явно не справило ніякого враження; погляд його залишився, як досі, холодний, і він по-старому хитро посміхався в роздвоєну борідку. Коли б він поголив бороду і підкрутив кінчики вусів до самих очей, він достоту був би схожий на Дідеріха! Він був силою! Тим рішучіше поводився Дідеріх.

— Мій механік — соціал-демократ, отже, гадати, що він зробить що-небудь мені на догоду, просто смішно. А втім, як офіцер запасу, я звертаю вашу увагу на наслідки вашого зауваження.

Кінаст вийшов на подвір'я.

— Киньте, пане докторе, — холодно сказав він, — у справах я тверезий, про це я попереджав вас ще під час сніданку. Мені лишається тільки повторити, що ми приставили вам голандер у бездоганному стані і не збираємось брати його назад.

— Це ми ще побачимо, — заявив Дідеріх. — Чи не думають Бюшлі і К°, що судовий процес сприятиме збутові їхньої нової продукції? А в технічній пресі я ще дам певну рекомендацію вашій машині!

На це Кінаст:

— Шантажу ми не боїмося!

Дідеріх у відповідь:

— Не здатних до дуелі хамів просто викидають геть.

Цієї хвилини на подвір'я вийшла Магда. На ній був подарований на різдво хутряний жакет, а рожеве обличчя сяяло усмішкою.

— Ви досі не скінчили? — лукаво спитала вона. — Погода чудова, треба трішки перейтися перед обідом. A propos, [A propos — до речі, між іншим (франц.).] — побіжно сказала вона, — мама питає, чи пан Кінаст прийде до нас на вечерю.

Кінаст відповів, що, на жаль, повинен відмовитися. Її усмішка стала настирливішою.

— А мені ви також відмовите?

Кінаст гірко засміявся.

— Я б не відмовився, панно. Але не знаю, як поставиться до цього ваш брат.

Дідеріх сопів, Магда благально подивилася на нього.

— Пане Кінасте, — видавив він із себе, — я буду радий. Може, ми все ж таки ще домовимося.

Кінаст сказав, що також сподівається цього, і зі світською гречністю запропонував Магді трохи відпровадити її.

— Якщо мій брат не заперечує, — доброзвичайно, не без іронії сказала вона.

Дідеріх і на це дав дозвіл, а потім здивовано подивився їй услід, коли вона віддалилася від нього з представником Бюшлі і К°. "Звідки у неї це?"

Повернувшися додому на обід, він почув у вітальні різкі голоси сестер. Еммі дорікала Магді, що вона поводиться безсоромно.

— Так не чинять порядні дівчата!

— Ах, он як! — вигукнула Магда. — У тебе дозволу не спитала!

— А це не завадило б! І взагалі моя черга перша!

— Ах, он що тебе хвилює! — і Магда зайшлася глузливим реготом.

Коли увійшов Дідеріх, вона зразу замовкла. Дідеріх незадоволено крутив білками; але пані Геслінг не довелося ламати руки за спинами дочок: втручатися в бабські суперечки було нижче за його гідність.

За столом мова зайшла про гостя. Пані Геслінг з похвалою висловилася про нього; він справив враження солідної людини. Еммі вставила:

— Такий прикажчик, та щоб не був солідний. Він уявлення не має, як розмовляти з дамами.

Магда з обуренням твердила протилежне. І через те, що всі чекали на Дідеріхів присуд, він наважився. На тонкощах етикету цей добродій, мабуть, справді знається кепсько. Університетської освіти не заміниш нічим. Але як ділова людина він цілком гідний пошани. Еммі не могла більше стриматися.

— Якщо Магда здумає вийти за нього заміж, я вам заявляю, що між нами все буде покінчено. Він їв компот з ножа!

— Вона вигадує! — І Магда заридала.

Дідеріх відчув до неї жаль; він накинувся на Еммі:

— Виходь собі, будь ласка, заміж за можновладного герцога і дай нам спокій.

Тоді Еммі поклала ніж, виделку і вийшла з кімнати.

Увечері, перед закриттям фабрики, Кінаст зайшов до контори. На ньому був сюртук, і весь він більше справляв враження людини, яка завітала в гості, а не в справах.