Вірнопідданий - Сторінка 31

Обоє, наче мовчки порозумівшися, відкладали розмову, поки старий Сетбір не зібрав своїх паперів. Коли він, кинувши через плече недовірливий погляд, вийшов з контори, Дідеріх сказав:

— Старий тільки доживає свого віку в мене. Поважні справи я розв'язую сам.

— Ну, а нашу справу ви обміркували? — спитав Кінаст.

— А ви? — відказав Дідеріх.

Кінаст фамільярно підморгнув.

— Мої повноваження, власне, не сягають так далеко, але я беру це на себе. Хай буде так, я візьму голандер назад. Якийсь дефект уже знайдеться.

Дідеріх зрозумів.

— Ви знайдете його, — мовив він із надією в голосі.

Кінаст діловито сказав:

— За нашу ласкавість ви зобов'язуйтеся надалі всі машини замовляти тільки у нас. Хвилинку! — попросив він, бачачи, що Дідеріх поривається схопитися з місця. — І, крім того, ви звернете наші витрати і оплатите мою поїздку — на суму п'ятсот марок, яку ми вирахуємо з вашого завдатку.

— Слухайте, це ж здирство!

Почуття справедливості знову заговорило в Дідеріху. Але Кінаст уже знов підвищив голос:

— Пане докторе!..

Дідеріх зусиллям волі стримався; він поклав вірникові фірми руку на плече.

— Ходімте тепер нагору, дами чекають.

— Поки що ми цілком добре домовлялися, — зауважив Кінаст, заспокоюючись.

— Це маленьке розходження ми теж якось уладнаємо, — пообіцяв Дідеріх.

Нагорі все виглядало по-святковому. Пані Геслінг виблискувала чорним атласом свого плаття. Крізь Магдину мереживну блузку світилося більше, ніж вона звичайно показувала в сімейному колі. Тільки обличчя і плаття Еммі були сірі та буденні. Магда вказала гостеві його місце і сіла по праву руку; і не встигли ще всі посідати і відкашлятися, як вона вже сказала з гарячково палаючими очима:

— Ну, тепер ви покінчили ваші дурні справи?

Дідеріх потвердив, що вони чудово порозумілися. Бюшлі і К° — згідливі люди.

— Адже у нас величезне підприємство, — пояснив вірник. — Тисяча двісті робітників і службовців, ціле місто з власним готелем для клієнтів. — Він запросив Дідеріха. — Приїздіть до нас, поживете славно й без витрат.

Помітивши, що Магда пожадливо ловить кожне його слово, він почав вихваляти своє становище, повноваження, віллу, половину якої він займає.

— Коли я одружуся, мені дадуть і другу половину.

Дідеріх розкотисто зареготав.

— Тоді це найпростіше, що вам лишається зробити. Ну, за ваше здоров'я!

Магда опустила очі, а пан Кінаст заговорив про інше. Чи знає Дідеріх, чому він так легко пішов йому назустріч?

— Я зразу побачив по вас, пане докторе, що ми ще будемо робити з вами великі справи; хоч тепер тут усе ще в досить малих масштабах, — поблажливо додав він.

Дідеріх почав був говорити про свій розмах і про можливості розбудови фабрики, але Кінаст не дав урвати хід своїх думок. Знання людей — його спеціальність. Людину, з якою маєш стосунки, треба насамперед відвідати в домашньому оточенні. І якщо там у неї все так само гаразд, як тут...

Саме цієї хвилини подали запашну гуску, чекаючи на яку пані Геслінг уже кілька разів крадькома поглядала на двері. Вона поспішила вдати, ніби гуска на їхньому столі була найзвичайнісінькою стравою. Проте пан Кінаст зробив шанобливу паузу. Пані Геслінг запитувала себе, чи справді його погляд затримався на гусці, чи крізь її солодкий чад — на прозорій Магдиній блузці? Нарешті, Кінаст одірвався від споглядання і підняв свого келиха.

— І тому я п'ю за родину Геслінгів, за шановну господиню та її квітучих дочок!

Магда випнула груди, щоб розквіт виглядав ще наочніше, зате Еммі проти неї здалася ще пласкішою. Та й цокнувся пан Кінаст спочатку з Магдою.

Дідеріх відповів на його тост.

— Ми — німецька сім'я. Кого ми прийняли в свій дім, того ми беремо і в свої серця. — У нього виступили сльози на очах, а Магда знову почервоніла. — І хоча наш дім скромний, серця наші щирі. — Він проголосив тост за гостя, який, із свого боку, запевнив, що завжди був за скромність, "особливо в родинах, де є молоді дівчата".

— Хіба ж не так? — підхопила пані Геслінг. — Інакше звідки у молодого чоловіка візьметься сміливість?.. Мої дочки шиють самі собі.

Це дало привід панові Кінасту нахилитися до Магдиної блузки для докладної її оцінки.

За десертом Магда втеребила йому помаранчу і відпила на його честь трохи токайського. Коли вони переходили до вітальні, Дідеріх спинився перед дверима, обнявши обох сестер.

— Так, так, пане Кінасте, — розчуленим голосом сказав він, — от вам сімейна ідилія, придивіться до неї добре, пане Кінасте! — Магда пригорнулася до його плеча, вдаючи безмежну відданість. Еммі запручалася, але дістала стусана в спину. — Так ми й живемо, — вів далі Дідеріх. — Я працюю цілий день на сім'ю, а ввечері ми всі дружньо збираємося круг лампи. До чужих людей та до інтриг нашої так званої громадськості нам діла мало, з нас досить і нас самих.

Тут Еммі пощастило вирватися; чутно було, як вона гримнула в сінях дверима. Зате Дідеріх і Магда, які підсіли до м'яко освітленого стола, являли собою вельми зворушливе видовище. Кінаст задумливо дивився на пунш, який пані Геслінг, тихо всміхаючися, внесла у величезній скляній вазі. Поки Магда наливала келих гостеві, Дідеріх розпатякував про те, що завдяки скромному і тихому сімейному життю він зможе, коли настане слушний час, добре видати заміж своїх сестер.

— Бо розбудова підприємства йде на користь і сестрам, фабрика належить і їм, не рахуючи посагу, а якщо один з моїх майбутніх шуряків захоче вкласти в підприємство і свій капітал...

Але Магда, зауваживши, що обличчя пана Кінаста набрало стурбованого виразу, змінила розмову. Вона почала розпитувати гостя про його власну сім'ю. Невже він зовсім самотній? Його очі зразу ж потеплішали, і він присунувся до неї ближче. Дідеріх сидів поряд, пив і вертів великими пальцями. Кілька разів він намагався взяти участь у розмові сестри і гостя, яким, очевидно, здавалося, що, крім них, тут нема нікого.

— А, то ви вже щасливо відслужили свій рік! — звисока сказав він і здивувався з того, що пані Геслінг за спинами захопленої розмовою пари робить йому знаки. Лише коли вона вислизнула з кімнати, він зрозумів, узяв свого келиха з пуншем і вийшов до сусіднього темного покою за рояль. Він провів пальцями по клавішах, зненацька заграв студентської пісні і розкотисто заспівав: "Де к бісу їм знати, що волею зветься?" Скінчивши, він прислухався, але у вітальні було так тихо, наче всі там поснули; і хоч йому дуже хотілося ще пуншу, він з почуття обов'язку знову заспівав: "Сиджу в глибокім погрібці".

Раптом посеред куплету у вітальні грюкнув стілець, а потім пролунав гучний звук, щодо походження якого не можна було помилитися. Одним стрибком Дідеріх опинився у вітальні.

— Ого! — з грубуватою прямодушністю сказав він. — Та у вас, здається, серйозні наміри.

Закохані випустили одне одного з обіймів.

— Я не відмовляюся, — заявив Кінаст.

Дідеріх раптом розчулився. Глибоко заглядаючи Кінасту в очі, він однією рукою потис його руку, а другою пригорнув до себе Магду.

— Оце так несподіванка! Пане Кінасте, зробіть мою сестричку щасливою! Я завжди буду вам обом добрим братом, яким, наважуся сказати, був їй до цього часу.

І, витираючи очі, він крикнув до коридору:

— Мамо! У нас новина!

Пані Геслінг стояла тут-таки, за дверима, але від надмірного хвилювання не могла зразу й кроку ступити. Спираючись на Дідеріхову руку, вона похитці увійшла, впала панові Кінасту на груди і зайшлася слізьми. Тим часом Дідеріх стукав до замкненого покою Еммі.

— Еммі, вийди, у нас новина!

Вона, нарешті, з грюкотом розчинила двері; обличчя її палало від гніву.

— Чого ти заважаєш мені спати? Уявляю собі, що там у вас за новина. Робіть свої неподобства без мене!

І вона знову б зачинила двері, якби Дідеріх не встиг просунути ногу в щілину. Він холодно вичитав їй, що за свою бездушну поведінку вона заслуговує на те, щоб лишитися зовсім без чоловіка. Він не дав їй навіть одягтися і, у шляфроці та з розпущеним волоссям, потягнув її за собою. У коридорі вона видерлася з його рук.

— Ти з нас посміх робиш, — просичала вона і ввійшла до вітальні з високо піднятою головою та глузливо-допитливим поглядом.

— Невже це мало статися пізньої ночі? — спитала вона. — А втім, щасливі на час не зважають.

Кінаст подивився на неї: вона була вища на зріст за Магду, її обличчя, яке тепер порожевіло, здавалося повнішим у рамці розпущеного волосся, довгого і густого. Кінаст затримав її руку довше, ніж треба було, вона висмикнула її, тоді він глянув на Магду з очевидним сумнівом. Еммі подивилася на сестру з переможною посмішкою, повернулася і вийшла з покою, тимчасом як Магда злякано схопила Кінаста за руку. Але тут з'явився Дідеріх із келихом пуншу в руці і захотів випити з майбутнім шуряком на брудершафт.

Вранці він зайшов за ним до готелю і запросив на кухоль пива.

— До обіду ти вже, будь ласка, стримай свій потяг до жіночої статі. Тепер у нас розмова піде чоловіча.

У Кляпшовій пиварні він з'ясував йому становище: двадцять п'ять тисяч марок готівкою в день весілля — на документи він може глянути, коли хоче, — і четверта частина фабрики навпіл з Еммі.

— Отже, тільки восьма частина, — констатував Кінаст.

А Дідеріх на це:

— Що ж, мені задарма надсаджуватися заради вас?

Запанувала неприємна мовчанка.

Дідеріх знову підніс настрій.

— За Фрідріхове здоров'я!

— За Дідеріхове здоров'я! — сказав Кінаст.

Потім у Дідеріха майнула нова думка.

— Ти сам можеш збільшити свій пай у підприємстві, вклавши в нього свої гроші. Як справа з твоїми заощадженнями? Одержуючи таку величезну платню...

Кінаст відповів, що в принципі він не відмовляється. Але поки що він зв'язаний контрактом з Бюшлі і К°. Крім того, цього разу він розраховує на значне збільшення платні, і залишити службу тепер було б злочином проти себе самого.

— А якщо я віддам вам свої гроші, я повинен сам взяти участь у керуванні підприємством. При всьому довір'ї, яке я маю до тебе, любий Дідеріхе...

Дідеріх цілком погодився з ним. Кінаст, із свого боку, вніс нову пропозицію.

— Якби ти просто дав за нею п'ятдесят тисяч! Тоді Магда відмовилася б від своєї частки в підприємстві.

Але ця пропозиція зустріла з боку Дідеріха рішучу відсіч.

— Це суперечило б волі мого покійного батька, а вона для мене священна! А з моїм розмахом через кілька років Магдина частка може зрости вдесятеро проти того, що ти вимагаєш.