Визволення - Сторінка 48

Ви ж знаєте про це.

— Так. Але я не певна, чи можете ви бути справжнім другом.

— Ви не певні!—мугикнув Йоргенсон. —Якщо я не друг йому, то хотів би знати, хто тоді друг?

М-с Треверс швидко спитала:

— Що це за перстень?

— Томова власність. Він належить йому вже кілька років.

— І ви передаєте йому? Він дорогий для нього?

— Не знаю.

— Він щось означає для вас і для нього? Так?

— Я досить добрий приятель йому, щоб прикусити язика.

— Як! Щодо мене!?

— А хто ж ви така? — несподівано зауважив Йоргенсон.— Він і так розповів вам вже надто багато.

— Так, можливо,— прошепотіла м-с Треверс.— І ви хочете, щоб я передала йому цей перстень? —спитала вона голосніше.

— Так. Зразу. Для його користі.

— Ви певні, що це для його користі? Чому ж ви не можете...

Вона спинилася. Ця людина безнадійна. Він нічого не скаже, і примусити його не можна. Його не можна нічим дошкулити, навіть вблагати... Він мертвий...

— Тільки обов'язково передайте йому,— промурмотів Йоргенсон.— Потихеньку ткніть йому в руку. Він напевно зрозуміє.

— Що це? Порада, пересторога, гасло?

— Все,— похмуро сказав Йоргенсон, але вже м'якшим тоном.— Це для його добра.

— О, якби я могла вірити цій людині! — напівголосно міркувала м-с Треверс.

Йоргенсон трохи кашлянув, немов виявляючи співчуття, але мовчав.

— Справді, це надзвичайно! — скрикнула м-с Треверс, ніби прокинувшись.— Чом ви звернулися саме до мене? Чому це має бути моїм завданням? Чому ви хочете, щоб тільки я передала йому?

— Я скажу вам,— відповів Йоргенсон невиразним голосом.— На борту цієї шхуни нема нікого, хто дістався б живим до огорожі. Ранком ви говорили мені, що ладні вмерти... за Тома... чи з Томом. Ну, от і рискніть. Тільки ви одна маєте півшансу добутися... А Том може вже жде.

— Тільки я одна,— повторила м-с Треверс і, враз ступнувши вперед, простягла руку, перед якою Йоргенсон од-ступив трохи назад.— Рискнути! Звичайно! Де ж ваш таємничий перстень?

— Він у мене в кишені,— негайно відповів Йоргенсон; проте минуло з півхвилини, поки м-с Треверс відчула дотик персня до своєї напіврозкритої долоні.— Ніхто не повинен його бачити,— пошепки перестеріг Йоргенсон.— Сховайте його де-небудь на собі. Чому б вам не повісити його собі на шию...

М-с Треверс міцно стискувала перстень у руці.

— Так і зроблю,— швидко прошепотіла вона.— Я за хвилину повернуся. Приготуйте все.— Сказавши це, вона зникла в кімнаті; крізь шпарки буди блиснуло світло. М-с Треверс засвітила свічку. Вона наділа на шию перстень. Вона поїде. Так, рискуватиме заради Тома.

—Ніхто не може не піддатися цій людині,— промурмотів собі Йоргенсон, ще більше спохмурнівши.— Навіть я.

IV

Коли човен одійшов од корабля, Йоргенсон скінчив своє інтелектуальне життя. Йому вже не треба було думати і виявляти якусь вигадливість. З усім цим він уже скінчив. Усі його плани здійснені, і тепер міг він так само байдуже передумувати їх, як і ходити по палубі "Емми". Побачизши персня, Лінгард повернеться до Гассіма та Іммади, тепер теж полонених, хоч Йоргенсон був певний, що їм не загрожує ніяка небезпека. Просто Тенга затримав як заложників дорогих Лінгардові людей. Це ж були його друзі. Він з ними щиро заприязнився, дуже щиро. Вони ж мали таке саме право на Короля Тома, як вже багато років тому люди цієї ж раси мали право й на нього, Йоргенсона. Тільки Том був далеко розбитніший. Та Йоргенсон був певний, що й Том не уникне його власної долі. Його поглинуть і полонять, чи матиме він успіх, чи невдачу. Це неминучий фатум !. Йоргенсон був певний, що перстень примусить Лінгарда без остраху віч-на-віч стати з неминучим. Найдужче він бажав, щоб Лінгард перестав інтересува-тись цими білими людьми, що не лишають за собою жодного сліду.

Може на перший погляд не варто було' посилати до Лінгарда цю жінку. Проте Йоргенсон переконався, а вранішня розмова з м-с Треверс ще більше ствердила його думку, що вона й Лінгард розійшлися назавжди. Так, це теж неминуче. Нащо Томові потрібна жінка? Єдину жінку, що за своє життя мав Йоргенсон, він виміняв на кілька сувоїв перкалю та кілька мідних рушниць. У даному разі такий обмін неможливий, і це ще більше стверджувало переконання Йоргенсона. Та нічого поважного й не було. Існував тільки зв'язок Лінгарда з вадзькими вигнанцями, і войовнича експедиція; рівної їй жоден мандрівник не пробував розпочати в цих морях.

Цей старий авантурник був певний, що Тенга не схоче битися і скоро згодиться на Томові умови. Як Лінгард по-ладнає з ним, це не обходило старого. А поладнати було не важко. Ніщо не перешкодить Лінгардові піти до Тенги і авторитетно поговорити з ним. Ця владолюбна особа хо* тіла мати свою частину в багатстві Лінгарда,' в його могутності та дружбі. Рік тому Тенга сказав це нишком Йор-генсонові:—Хіба я був би гірший приятель, ніж Белараб?

Він виразно розкрив свої думки. Звичайно, Йоргенсон зустрів це мовчанням. Не його обов'язок дипломатія, він тільки доглядач припасів.

Після тяжкого розумового процесу, якого треба було вжити, щоб вирядити м-с Треверс, Йоргенсон дуже хотів одкинути від себе всі думки. Остання його думка була цілком практична. Він вирішив, що треба в той чи інший спосіб звернути увагу Лінгарда у бік лагуни. Морською мовою одна ракета означає нещастя, а три — пересторогу. Він дав наказ, а сам дивився, як три ракети з червоними хвостами здійнялись угору і з гучним пострілом одна по одній розсипались дощем із іскор. А потім знов почав ходити уздовж шхуни, певний, що після цих ракет Том догадається й доручить стежити за лагуною. Безумовно, вони

1 Фатум (лат.) — доля.

стривожать і Тенгу та його приятелів і викличуть страшенне хвилювання в селищі, але це не обходило старого. Це селище достатньо схвилювалось, і ще одна тривога не міняла справи. Чого старий не сподівався, так це мушкетного пострілу, що раптом розітнувся з джунглів. Йоргенсон спинився. Він чув виразно постріл і чув, як куля вдарилась об шхуну.— Це хтось гарячий стрельнув,— зневажливо сказав він, хоч розумів, що шхуну оточили і що Тенга ні перед чим не спиниться. Так, ні перед чим не спиниться. Звичайно, Том міг би припинити все двома словами, як тільки... Йоргенсон похмуро посміхнувся і знову заходив.

Він бачив, як вогнище, що день і ніч горіло перед управою Тенги, нараз погасло. Він уявив собі страшенну метушню: як люди бігали до берега і заливали вогнище, як воно шипіло і згасало, здіймаючи хмару пари. Йоргенсон навіть уявив собі постать товстого'Тенги і посміхнувся. Потім узяв бінокля з даху дерев'яної каюти.

У світлі трьох ракет, що блискотіли над лагуною, на мить побачив чорну цяточку човна, що перевозив м-с Треверс. І потім вже не міг знайти його, бо зразу потемнішало; але упевнився, що берег, до якого прямував човен, був біля найближчого кутка огорожі Белараба. Йоргенсон зміг бачити все це, бо там було трохи світліше від вогнищ на терені огорожі. Йоргенсон був певний, що Лінгард стежить за "Еммою" крізь найбільшу бійницю.

М-с Треверс не могла гребти сама, і через те з нею поїхало два гребці, а за стерничого взявся Джаффір. Хоч він і погодився на Йоргенсонів план, але дуже хотів їхати з перснем якнайдалі, до самого місця. Розлучитися з перснем примусила його тільки необхідність. Примостившись на кормі і повертаючи стерно, він втупив очі в спинку парусинового крісла, де сиділа м-с Треверс. Оповита темрявою, вона сиділа, заплющивши очі й злегка відчуваючи на грудях перстень. Човен був чималий і сунувся дуже повільно. Обидва гребці тихо й не хлюпаючи занурювали весла в воду. М-с Треверс зовсім не почувала руху і пасивно віддалась одпочинкові. Вона так само, як і Йоргенсон, стомилась думати; тихо пливла в мовчанні ночі, повної збуджених пристрастей і жахливих замірів. Уперше за кілька день з полегшенням смакувала свою самотність. "Люди, що їхали з нею, нічого не значили. Вона не могла говорити з ними, не розуміла їх, човен сунувся, як зачарований. А може, він стояв на місці? Напівсвідомо, як уві сні, їй хотілося сказати: "Який дивний сон мені сниться".

Почувся тихий голос Джаффіра, що наказав матросам табанити Човен повільно підійшов ярдів за десять від берега. Вони взяли смолоскипа, якого треба було засвітити не доїжджаючи.

— А якщо вони стрілятимуть у нас,— пояснив Йорген-сонові Джаффір,— ми хоч побачимо, кому судилось вмерти цієї ночі.

— Так,— промурмотів старий.— Побачимо.

Нарешті Йоргенсон побачив маленький вогник смолоскипа на тлі німого палісадника. Він пильно дослухався, чи не почує часом мушкетної стрілянини, але жодного звуку не долинуло до нього через широку поверхню лагуни. Там, по той бік її, матрос із смолоскипом, другий гребець та Джаффір тихо штовхали човна до берега, очі їхні блищали, напружені обличчя були схвильовані. Червоне полум'я вдарило м-с Треверс у заплющені очі, але вона не розкривала їх, доки не відчула, що човен торкнувся дна. Зразу ж обидва гребці вискочили з човна. М-с Треверс швидко підвелась. Усі мовчали. Чіпляючись, зійшла вона на берег і навіть незчулась, як їй в руку ткнули смолоскипа. Пар і полум'я сліпили її. Вона одразу ж підійняла смолоскип над головою. Постояла з хвилину непорушно.

Бронзова рука, освітлена смолоскипом, показала їй напрямок, і м-с Треверс пішла до огорожі. Пройшовши кілька кроків, озирнулась, та все вже зникло: і лагуна, і берег, і човен, і люди. Вона лишилася сама із смолоскипом і йшла все далі по землі, німій, темній та грузькій. Врешті зійшла на твердіший грунт і побачила темну довгу огорожу, ще не освітлену смолоскипом, і тому вона здалася їй величезною й страшною. М-с Треверс стомилася й мало не падала від хвилювання. А проте йшла.

— Трохи лівіше,— гукнув дужий голос.

Він прошив усе її тіло, бадьорив, як трубний заклик, летів далеко, заповнював усю просторінь. М-с Треверс на мить спинилась, потім кинула далеко від себе смолоскип, простягла руки до Лінгарда й побігла, лишивши смолоскип горіти на землі. Вона спіткнулась і не впала тільки тому, що руки її торкнулись до необтесаних стовпів. Вона при-

Табанити (мор.) — перестати гребти.

тиснулась до них, широко розкривши руки і тулячись всім тілом до нерівної й неприступної огорожі. Чула крізь неї тихі голоси, тяжке гупання; з кожним ударом десь під ногами злегка двигтіла земля.