Воно - Сторінка 92

Тим часом як вона відшкрібала підлогу, Бен з Едді займалися раковиною і дзеркалом. Стен, використовуючи майже суху ганчірку, зі старанною акуратністю працював над шпалерами. Зрештою вони впоралися майже з усім. Бен закінчив тим, що викрутив лампочку над раковиною і замінив її взятою з коробки в коморі. Лампочок там було повно: минулої осені Ельфріда Марш купила їх дворічний запас на розпродажу електроламп, який щороку влаштовувався у "Деррійських левах".

Вони використали відро Ельфріди, її порошок "Аякс" і велику кількість гарячої води. Воду зливали часто, бо, щойно вона починала рожевіти, нікому не подобалося мочити в ній руки.

Нарешті Стенлі відступив назад, подивився на ванну критичним оком хлопчика, в якому чистота й акуратність були, не просто вкоріненими, а дійсно вродженими, і оголосив їм:

— Це найкраще, чого ми могли досягти, я вважаю.

Бліді сліди крові ще залишалися на шпалерах ліворуч від раковини, де папір був таким обтіпаним і стоншеним, що Стенлі не наважився на щось більше за ніжне його протирання. Утім, навіть тут кров була позбавлена своєї попередньої зловісної сили; тепер вона стала там хіба що чимсь більшим за якийсь нічого не значущий пастельний мазок.

— Дякую вам, — звернулась до всіх них Беверлі. Вона не пам'ятала, аби бодай колись дякувала комусь з таким глибоко щирим відчуттям. — Дякую вам усім.

— Та нема за що, — промурмотів Бен. Він, звісно, знову розчервонівся.

— Звичайно, — погодився Едді.

— Давайте закінчимо з цими ганчірками, — нагадав Стен. Із застиглим, майже суворим обличчям. Пізніше Беверлі думатиме: імовірно, тільки Стен усвідомлював, що тоді вони зробили черговий крок до певного немислимого протистояння.

9

Відмірявши чашку "Тайду" місіс Марш, вони пересипали порошок до порожньої майонезної банки. Беверлі знайшла паперову покупецьку торбу, щоб покласти туди закривавлені ганчірки, і вся четвірка вирушила до автоматичної пральні самообслуговування "Близько-Швидко" на розі Головної і Коні-стрит. За два квартали далі їм було видно Канал, що вигравав у пополуденному світлі яскравою синню.

У "Близько-Швидко" було порожньо, якщо не рахувати жінки в білій уніформі медсестри, яка чекала, коли зупиниться її сушарка. Вона недовірливо поглянула на чотирьох дітей, та потім знову повернулася до своєї книжки "Пейтон Плейс"[408] у м'якій обкладинці.

— Холодна вода, — промовив Бен тихим голосом. — Моя мама каже, кров треба змивати холодною водою.

Поки вони завантажували ганчір'я до машини, Стен пішов поміняв два своїх четвертаки на чотири дайми й два нікелі. Повернувшись, він дивився, як Бев висипає на ганчірки "Тайд" і пристукує дверцята машини. Потім вкинув два дайми в щілину монетоприймача й крутнув пускову ручку.

Більшою частиною виграних у пристінок пенсів Беверлі доклалася на купівлю молочних коктейлів, проте в глибинах лівої кишені джинсів вона знайшла чотири тих, які вижили. Видобувши монетки звідти, вона простягнула їх Стену, на обличчі якого з'явився болісний вигляд.

— От халепа, — сказав він, — я веду дівчину на побачення у пральню, а вона зразу ж бажає все перевести на голландський манер[409].

Беверлі коротко хихотнула:

— Ти певен?

— Я певен, — відповів Стен у своїй сухій манері. — Я маю на увазі, що мені дійсно серце болить відмовлятися від цих чотирьох пенсів, Беверлі, але я певен.

Усі четверо пішли до ряду пластикових стільців під шлакоблочною стіною пральні й сіли там, не розмовляючи. "Мейтаг"[410] з ганчірками всередині чвакала й хлюпала. Піна клаптями спадала за товстим склом круглого люка. Спершу піна була червонуватою. Дивлячись на неї, Бев відчувала невеличку нудоту, але виявила, що їй важко відвести погляд. У кривавій піні була певного роду макабрична чарівливість. Пані в медсестринській уніформі дедалі частіше й частіше кидала на них погляди поверх своєї книжки. Мабуть, вона боялася, що вони будуть галасувати; тепер здавалося, що її нервує саме їхнє мовчання. Коли її сушарка зупинилася, вона дістала білизну, склала її, поклала до синього пластикового пакета й пішла, кинувши на них останній спантеличений погляд, вже коли виходила з дверей.

Щойно вона пішла, Бен раптом майже жорстоко промовив:

— Ти не самотня.

— Що? — перепитала Беверлі.

— Ти не самотня, — повторив Бен. — Розумієш…

Він подивився на Едді, той кивнув. Він подивився на Стена, вигляд у того був нещасним… але за якусь мить він знизав плечима й теж кивнув.

— Про що це таке ти зараз говориш? — запитала Беверлі. Вона втомилася від людей, які сьогодні, як один, кажуть їй якісь незбагненні речі. Вона вхопила Бена за передпліччя. — Якщо ти що-небудь про це знаєш, розкажи мені!

— Хочеш сам це зробити? — запитав Бен у Едді.

Едді похитав головою. Він дістав з кишені інгалятор і всмоктав з нього монструозний вдих.

Говорячи повільно, добираючи слова, Бен розповів Беверлі, як він випадково зустрів Білла Денбро й Едді Каспбрака в Пустовищі того дня, коли закінчилася школа, — це трапилося майже тиждень тому, хай би як важко в це було повірити. Він розповів їй про те, як вони наступного дня збудували в Пустовищі греблю. Він переповів історію Білла про те, як повернула голову й підморгнула шкільна фотографія його мертвого брата. Він розповів свою власну історію про мумію, яка в наймертвотніший день зими йшла по вкритому кригою Каналу, тримаючи повітряні кульки, що плинули проти вітру. Беверлі слухала все це зі зростаючим жахом. Він відчував, як дедалі ширше розкриваються її очі, як у неї холонуть ноги й руки.

Бен зупинився і подивився на Едді. Едді зробив черговий хрипучий вдих з інгалятора, а потім знову розповів історію про прокаженого, говорячи тою ж мірою поспішливо, якою повільно говорив Бен, слова в нього натикалися одне на інше в прагненні терміново вискочити та щезнути. Закінчив він напівсхлипом на вдиху, але цього разу не заплакав.

— А ти? — спитала вона, дивлячись на Стена Юріса.

— Я…

Раптом настала тиша, змусивши їх здригнутися, як здригаються від несподіваного вибуху.

— Прання закінчилося, — сказав Стен.

Вони дивилися, як він підводиться — маленький, стриманий, елегантний — і відкриває пральну машину. Він витяг ганчірки, які злиплися в суцільний кавалок, і роздивився їх.

— Залишилася маленька пляма, — сказав він, — але не дуже погана. Схожа на ті, що бувають від соку з журавлини.

Він показав їм, і всі серйозно закивали, немов над якимись важливими документами. Беверлі відчувала полегшення, схоже на те, яке вона відчула, коли знову чистою стала ванна. Вона змогла пережити бліду пастельну пляму на пошарпаних шпалерах там і зможе пережити бліду червонувату пляму на технічних ганчірках свої матері. Вони таки з цим упоралися, і це здавалося важливим. Може, воно й не до кінця подіяло, але вона для себе відкрила, що подіяло воно досить добре, щоб подарувати мир її серцю, і, браття, цього вже було достатньо для дочки Ела Марша Беверлі.

Стен закинув ганчірки до однієї зі схожих на бочки сушарок і опустив два нікелі. Сушарка почала крутитися, Стен повернувся і зайняв своє місце між Едді й Беном.

Якусь мить всі четверо знову сиділи в мовчанні, дивлячись, як обертаються і падають, обертаються і падають ганчірки. Гудіння сушарки з газовим підігрівом діяло заспокійливо, майже заколисливо. Якась жінка, котячи візок із купленими харчами, проходила повз заблоковані в прочиненому стані двері. Кинувши на них погляд, вона пішла собі далі.

— Я дійсно дещо бачив, — зненацька промовив Стен. — Я не хотів про це говорити, бо мені хотілося думати, ніби то був сон чи щось таке. Можливо, навіть припадок, як оті, що бувають у того хлопця, Стевіера. Хто з вас знає його?

Бен з Бев похитали головами. Едді перепитав:

— Це той хлопець, в якого епілепсія?

— Йо, саме так. Так само погано було. Хотілося б мені вірити, ніби в мене було щось подібне, а не вважати, що я тоді побачив щось… насправді справжнє.

— Що це було? — спитала Бев, хоча не була впевнена, що вона дійсно бажає це знати. Це зовсім не було схожим на те, як слухати історії про привидів десь біля табірного багаття, поїдаючи смажені булочки з сосисками та підсмажені на полум'ї до чорної порепаності маршмелови[411]. Зараз же вони сиділи в цій задушливій автопральні, де їй видно величезні пилові ковтяхи під пральними машинами ("кізяки привидів", як називав їх її батько), де вона бачить порошинки, що танцюють у гарячих снопах сонячного світла, яке падає до пральні крізь брудні вітринні вікна, де вона бачить старі журнали з відірваними обкладинками. Такі нормальні речі. Добрі, нормальні, банальні. Але їй було страшно. Жахливо страшно. Тому що вона відчувала: ніщо з почутого не було вигаданими історіями, вигаданими страховиськами; Бенова мумія, прокажений Едді… одне або й обоє можуть з'явитися сьогодні, після того як сяде сонце. Або брат Білла Денбро, однорукий і непримиренний, крейсує чорними каналізаційними трубами під містом, зі срібними монетами замість очей.

А проте, коли Стен не відповів одразу, вона перепитала знову:

— Що це було?

Стен обережно почав:

— Я був у тому маленькому парку, де стоїть водонапірна Вежа…

— Ох, Господи, не люблю я те місце, — промовив понуро Едді. — Якщо в Деррі існує якась будівля з привидами, то це саме вона.

— Що? — поривно перепитав Стен. — Що ти сказав?

— Хіба ти про те нічого не знаєш? Моя мама забороняла мені наближатися до того місця навіть ще до того, як почалися вбивства дітей. Вона… вона дуже добре про мене дбає. — Едді подарував їм ніякову посмішку, ще міцніше стиснувши інгалятор у себе на колінах. — Щоб ти знав, там колись потонули кілька дітей. Троє чи четверо. Вони… Стене? Стене, що з тобою?

Обличчя в Стена Юріса стало свинцево-сірим. У нього беззвучно ворушилися губи. Очі закотилися так, що видно було лише найнижчі дужки райдужок. Одна рука слабенько хапала порожнє повітря, а потім упала йому на стегно.

Едді зробив єдине, про що міг думати. Він нахилився, обняв тоненькою рукою Стена за пониклі плечі, встромив йому до рота свій інгалятор і вистрелив потужний струмінь.

Стен почав кашляти, давитися й задихатися. Він сів прямо, знову сфокусувалися очі. Кашляв уже собі в складені долоні. Нарешті він гучно відригнув і відкинувся на спинку стільця.

— Що це було? — нарешті спромігся він.

— Мої ліки проти астми, — вибачливо сказав Едді.

— Господи, на смак воно наче лайно дохлого собаки.

Всі на це розсміялися, але сміх той був нервовим.