Всі клопоти світу - Сторінка 2

- Айзек Азімов -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Всі ваші зведені докупи відповіді утворюють модель. Якщо деякі відповіді нещирі, то вони випадатимуть з моделі, і Мультивак одразу їх виявить. Якщо всі ваші від­повіді нещирі, то це виллється у спотворену модель, яку Мультивак розпізнає. Отже, ви повинні казати правду…

Нарешті було по всьому, якщо не брати до уваги заповнен­ня формулярів, церемонії та промови з цієї нагоди. Увечері Бен, зводячись навшпиньки, нарешті побачив Майкла, який усе ще був у формі для "нараду дорослих". Вони радісно привітали один одного.

Брати разом підвечеряли, сіли в експрес і поїхали додому, окрилені й піднесені величчю пережитого дня.

Не диво, що вони не були готові до сюрпризу, що чекав на них удома. їм аж мову відібрало, коли якийсь молодик із хо­лодним обличчям зупинив їх перед рідним порогом; коли їх не пускали в дім, доки не перевірили документів; коли вони застали у вітальні своїх розгублених батьків із трагічним ви­разом на обличчях.

Джозеф Меннерс, набагато старіший на вигляд, аніж уранці, подивився глибоко запалими, розгубленими очима на своїх синів (один усе ще з формою новоспеченого дорослого, перекинутою через руку) і сказав:

— Я начебто під домашнім арештом.

Бернард Галлімен не міг прочитати та й не читав усього рапорту. Він читав лише підсумки, а вони були вельми втішні.

Здається, виросло ціле покоління, призвичаєне до думки, що Мультивак може передбачити задуми тяжких злочинів. Усім стало відомо, що агент Служби Запобігання з'явиться на сцену ще перш, ніж буде можливо вчинити злочин. Усі зрозуміли, що вчинення злочину тягне за собою неминуче покарання. Поступово всі впевнилися, що ніхто ніяким спо­собом не перехитрить Мультивака.

І ось наслідок: кожен придушував у собі в зародку думку про злочин. А коли зникли навіть думки й коли потужність Мультивака зросла, то до щоранкових передбачень вже можна було долучити дрібніші злочини, і поширюваність цих злочинів також звужувалася.

Тож Галлімен загадав провести аналіз (за допомогою, звичайно, Мультивака) можливостей Мультивака щодо про­гнозування захворювань. Незабаром можна буде звертати увагу лікарів на окремих пацієнтів, готових наступного року захворіти на діабет, зазнати нападу сухот чи стати жертвами ракових пухлин.

Дрібка завбачливості…

І відповідь надійшла позитивна!

А опісля принесли перелік можливих злочинів на день, і не було жодного умисного вбивства.

Галлімен у щонайліпшому настрої переговорив по внут­рішньому зв'язку з Алі Отменом.

— Отмене, як там показники злочинів у щоденному спис­ку пересічно за минулий тиждень проти першого тижня мого головування?

Понизилися, виявляється, на 8 відсотків, і Галлімен був на сьомому небі від щастя. Не його, звичайно, рук справа, але звідки про це знатимуть виборці? Він благословив свою фор­туну, що привела його сюди у слушний час, в зоряну годину Мультивака, коли хвороби також можна буде віддати під опіку його всеосяжних охоронних знань.

Галліменові це буде на руку.

Отмен знизав плечима.

— Так-так, він щасливий.

— Коли проколюємо бульку? — запитав Лімі.— Нагляд за Меннерсом лише підвищив ступінь імовірності, а домаш­ній арешт дав іще одне підвищення.

— Чи ж я не знаю? — роздратовано кинув Отмен.— Зна­ти б ще причину!

— Може, як ви казали, спільники? Коли Меннерс вскочив у халепу, то іншим залишається або одразу завдати удару, або загинути.

— Якраз навпаки. Коли ми прихопили одного, то решта розсіється задля безпеки і зникне. Крім того, чому Мультивак не назвав спільників?

— Ну гаразд, повідомляємо Галліменові?

— Ні, ще ні. Ймовірність поки що лише 17,3 відсотка. Почекаймо на трошки вищу.

Елізабет Меннерс сказала молодшому синові:

— Бене, йди до себе в кімнату.

— Що сталося, мам? — запитав Бен, чий голос зривався через такий дивний фінал такого славного дня.

— Будь ласка!

Він нехотя подався геть, пройшов крізь двері на сходи, гучно тупаючи, піднявся догори і тихенько повернувся Вниз.

А Майк Меннерс, старший син, новоспечений дорос­лий і надія сім'ї, запитав голосом і тоном, схожими на братові:

— Що сталося?

— Присягаю небом, синку, — відповідав Джо Меннерс, — що не знаю. Я нічого не зробив.

— Так, звичайно, ти нічого не зробив, — Майк із подивом глянув на свого щупленького і лагідного тата.— Напевно, вони тут тому, що ти маєш намір щось зробити.

— Та ні, не маю.

— Як може він, — сердито втрутилася в розмову місіс Меннерс, — намірятися зробити щось варте… варте всього цього? — вона повела рукою довкола, натякаючи на поліційну облогу будинку.— Пам'ятаю, коли я була ще дівчинкою, батько моєї подруги працював у банку, й ось одного разу йому дзвонять по телефону, щоб він дав грошам спокій. Він так і зробив. Ішлося про п'ятдесят тисяч доларів. Він їх не взяв. Лише збирався взяти. Тоді такі речі не сприймалися так спокійно, як тепер, — історія випливла. Ось чому я знаю про неї.

Підкреслюю, — провадила вона, повільно потираючи пухкі долоні, — йшлося про п'ятдесят тисяч доларів. П'ятдесят — тисяч — доларів! А все ж йому зателефонували, та й годі, — одна-однісінька телефонна розмова. Що б такого міг замис­лювати твій тато, що прийшов добрий десяток агентів і ото­чено будинок?

— Я не маю на думці жодного злочинного наміру, — за­явив Джо Меннерс, у чиїх очах застиг біль.— Жоднісінького. Присягаюсь!

Майк, сповнений мудрості свіжоспеченого дорослого, до­питувався далі:

— Може, щось підсвідоме, тату? Якась образа на інспек­тора?

— Щоб я аж готував на нього замах? Дурниці!

— А вони, тату, не кажуть, у чім річ?

— Ні, не кажуть, — знову втрутилася мама.— Ми вже пи­тали. Я заявила, що сама вже їхня поява безчестить нас у громаді. Вони мали бодай сказати нам, про що йдеться, щоб ми могли якось виправдатися, пояснити.

— А вони не хочуть?

— Ні та й ні.

Майк стояв, широко розставивши ноги, руки глибоко в ки­шенях.

— Оце-то так, мам! — стривожився він.— Мультивак не робить помилок.

Його тато безсило вдарив кулаком по бильцю канапи.

— Кажу вам, і гадки не маю про злочин.

Двері без стуку відчинилися, і рішучим, твердим кроком зайшов службовець у мундирі. Обличчя його було сама не­проникність і офіційність.

— Ви Джозеф Меннерс? — запитав він.

— Так, — Джо Меннерс підвівся.— То шо вам від мене потрібно?

— Джозефе Меннерс, за наказом уряду я беру вас під арешт, — він рвучко вихопив посвідчення офіцера Служби Запобігання.— Мушу просити вас піти зі мною.

— За шо? Що я зробив?

— Я не уповноважений вступати в дискусії.

— Але мене не вільно заарештовувати просто за злочин­ний намір, навіть якби я справді мав його. Для арешту по­трібно, щоб я щось скоїв. А так ви не маєте на нього права. Це протизаконно.

— Ви повинні йти зі мною.— Офіцер був глухий до логіки.

Місіс Меннерс зойкнула і впала на канапу з істеричним риданням. Джозеф Меннерс не наважився порушити весь вік утовкмачуваний у нього кодекс і чинити офіцерові актив­ний опір, але принаймні він упирався, змушуючи офіцера Служби Запобігання вдатися до фізичної сили.

Коли його тягли, Меннерс вигукував:

— Та скажіть же, що це за напасть така! Просто скажіть мені! Щоб я хоч знав… Це вбивство? Гадають, що я замислив замах?

Двері за ним зачинилися, а Майк Меннерс, збліднувши і раптом відчувши, як з нього враз злетіла вся його дорослість, подивився спочатку на двері, а потім на заплакану матір.

Зате Бен Меннерс за дверима відчув себе цілком дорослим; він міцно стис губи і подумав, що твердо знає що робити; він міцно стис губи і додумав, що твердо знає що робити.

Якщо Мультивак відібрав, то Мультивак так само може й віддати. Адже не далі як сьогодні Бен був на урочистій цере­монії. Він чув, як Рендольф Гок розповідав про Мультивак та про все, що Мультивакові до снаги. Він може керувати урядом, може й підтримати і вирятувати з біди просту лю­дину, досить тій звернутися по допомогу.

Будь-хто може попросити допомоги у Мультивака, а отже, й Бен. Ні мати, ні Майк тепер не зупинять його, у нього є дещиця грошей, рештки від суми, виданої йому на сьогод­нішній великий вихід. Якщо згодом виявлять, що його не­має, і сполошаться, то вже нічого їм не вдіяти. Тепер,, у цю хвилину, його найперша думка була про батька.

Бен вибіг через чорний хід, офіцер на дверях лишень ки­нув погляд на його папери і пропустив.

Гарольд Квімбі керував відділом скарг Балтиморської підстанції Мультивака. Він вважав себе працівником най­важливішої серед інших галузей урядової служби. Якоюсь мірою він, мабуть, і мав рацію, а ті, з ким він заглиблювався в це питання, мали б бути хіба що камінними, щоб не визна­ти слушність його доказів.

З одного боку, казав Квімбі, Мультивак за суттю своєю — порушник усамітнення. За минулі п'ятдесят років людству слід було б збагнути, що його думки та поривання не є таєм­ницею, що в нього вже немає внутрішнього прихистку, де можна з чимось сховатися. З другого боку, людству належа­ло б щось мати натомість.

Звичайно, людство здобуло благоденство, мир та безпеку, але все це з царини абстрактних понять. Кожному чолові­кові й кожній жінці хочеться мати щось особисте, як винаго­роду за відмову від усамітнення, і кожен одержував ту вина­городу. До послуг кожного була станція Мультивака з кон­турами, куди кожний міг вільно ввести свої власні проблеми і запитання, ввести безконтрольно й безперешкодно і звідки міг за кілька хвилин отримати відповідь.

В будь-який момент п'ять мільйонів окремих контурів — з квадрильйонів, а то й більше, у системі Мультивака — були до послуг програми запитання-відповідь. Відповіді могли бу­ти не завжди однозначними, але вони були найкращими з наявних, і кожен, хто запитував, знав, що відповідь є най­кращою з наявних, і покладався на неї. Ось що цінува­лося.

І от занепокоєний шістнадцятирічний підліток повільно рухається в черзі чоловіків і жінок (кожен з черги світиться різноманітним поєднанням надії з побоюванням, неспокоєм і навіть стражданням — надія завжди переважає в міру про­сування особи все ближче і ближче до Мультивака).

Не підіймаючи очей, Квімбі узяв заповнений формуляр і сказав:

— Кабіна 5-Б.

— А як ставити запитання, сер? — запитав Бен.

Квімбі трохи здивовано звів погляд. Як правило, підлітки не вдаються до послуг Служби.

— Ти раніше колись, — лагідно запитав Квімбі, — робив це, синку?

— Ні, сер.

Квімбі показав на макет на своєму столі.

— Користуєшся ось цим.