Windows on the World - Сторінка 3

Ні

1У1997 році в Парижі, у тунелі Альма загинули принцеса Діана та Доді аль-Фаєд. 2 Хмарочос (англ.).

якої пихатості. Просто радість від усвідомлення того, що ти в змозі піднятись вище за будь-яке дерево:

"О хмари, я підвівся до вас, щоб

відправитись до далеких континентів та спуститись з вами

дощем рясним,

0 вітре, я дув із тобою,

А ви, о хвилі, здається, вашими мокрими пальцями Пестив я найвіддаленіші береги, Я пройшов шлях, який проходять

усі річки та канали у світі, Я стояв на високих мисах півостровів, Та з високих скель я кричав: Привіт світовії

Міста, куди проникають світло та спека,

Я теж проникаю туди,

Острови, що їх птахи єднають крилами,

Я теж лечу туди.

Від імені Америки вітаю вас усіх,

1 привітно піднімаю руку —

І після мене буде видно цей знак

З усіх будинків та будівель, де мешкає людина!"

Назва цієї поеми Вітмена — "Привіт світові!" (в оригіналі — французькою, "Salut au Monde!"). У XIX столітті американські поети говорили французькою. Я пишу цей твір, бо мені остогид французький антиамериканізм. Мій улюблений французький мислитель — Патрік Жуве, йому належать ці слова: "І love America". Оскільки між Францією та Сполученими Штатами оголошена війна, треба дуже уважно визначатися із вибором табору — якщо не хочеш бути потім остриженим1.

1 Йдеться про те, що після Другої світової війни у Франції остригали тих, хто співпрацював з німецькою армією.

Мої улюблені письменники — американці. Не тільки Волт Віт-мен, але й Едґар Алан По, Герман Мелвілл, Френсіс Скотт Фіц-джеральд, Ернест Гемінґвей, Джон Фанте, Джек Керуак, Генрі Міллер, Дж. Д. Селінджер, Трумен Капоте, Чарлз Буковскі, Лестер Бенґз, Фі-ліпп К. Дік, Вільям Т. Воллман, Хантер С. Томпсон, Брет Істон Елліс, Чак Паланік, Філіпп Рот, Х'юберт Селбі-мол., Жером Чарін (який живе на Монпарнасі).

Мої улюблені музиканти — американці: Френк Сінатра, Чак Бер-рі, Боб Ділан, Леонард Бернстайн, Берт Бакарак, Джеймс Браун, Чет Бейкер, Братан Вільсон, Джонні Кеш, Стіві Вандер, Пол Саймон, Лу Рід, Ренді Ньюмен, Майкл Стайп, Біллі Корґан, Курт Кобейн.

Мої улюблені режисери — американці: Говард Гоукс, Орсон Уеллс, Роберт Алтман, Блей Едвардс, Стенлі Кубрік, Джон Кассаветс, Мартін Скорсезе, Вуді Аллен, Девід Лінч, Расе Майєр, Сем Реймі, Пол Томас Андерсон, Ларрі Кларк, Девід Фінчер, М. Найт ІІҐямалан.

Американська культура трощить планету не з економічних міркувань, а через свій специфічний талант. Дуже легко звести її вплив до політичних маніпуляцій, як це часто роблять різні демагоги, порівнюючи Діснея з Гітлером або Спілберґа з дияволом. Американське мистецтво постійно поновлюється, бо воно тісно пов'язане з реальним життям. Американські митці перебувають у перманентному пошуку новизни, але тієї новизни, яка відкриває нам нас самих. їм удається поєднувати винахідливість із прийнятністю, оригінальну творчість із бажанням подобатись. Мольєр теж шукав вигоди, а Моцарт — успіху в слухача: і в цьому немає нічого ганебного. Американські митці народжують менше теорій, ніж їхні європейські колеги, бо в них не вистачає на це часу — вони надто захоплені практикою. Вони опановують світ, борються з ним і, описуючи, змінюють його. Американські автори вважають себе натуралістами, насправді ж вони марксисти! Вони дуже критично ставляться до своєї нації. Жодна інша демократія у світі не ставиться так під сумнів у власній же літературі. В усьому світовому кінематографі немає нічого більш підривного, ніж американський андеграунд. Митці зі Сполучених

Штатів зваблюють решту світу до своїх мрій, бо вони сміливіші, працьовитіші і у них вистачає сил кепкувати з власної країни. Багато хто вважає, що європейські митці страждають на комплекс переваги над своїми американськими колегами, але вони помиляються: насправді це комплекс неповноцінності. Антиамериканізм здебільшого складається із заздрості та ошуканого кохання. Принаймні, решта світу захоплюється американськими творами й дорікає Сполученим Штатам за те, що американці не віддячують світові такою ж увагою. Конкретний приклад? Остання телепрограма Бернара Піво "Культурний бульйон", у якій брав участь ведучий американської телепрограми Actors Studio Джеймс Ліптон. Ведучий найкращої в історії французького телебачення передачі про літературу здавався збентеженим перед Ліптоном, улесливим та пихатим журналістичком, що організовує на маленькому кабельному каналі агіографічні конференції за участю голлівудських акторів. Піво, автор "Апострофів"1, людина, яка брала інтерв'ю у всіх найвидатніших письменників свого часу, був зворушений тим, що по той бік Атлантики його цитує якийсь нікчемний манірний підлесник!

Нам не до вподоби не американський імперіалізм, а американський шовінізм, його культурний ізоляціонізм, повна відсутність у американців інтересу до творів іноземних авторів (за винятком Нью-Йорка та Сан-Франциско). Сьогодні між Францією та Сполученими Штатами такі ж стосунки, як і між провінцією та Парижем: суміш захоплення та неприйняття, бажання поїхати туди і гордість через вдалий опір цьому бажанню. Ми хочемо все про них знати, щоб потім зневажливо знизувати плечима. Бути в курсі останніх тенденцій, нових модних місць, нью-йоркських пліток, щоб потім ще раз підкреслити, наскільки ми прив'язані до своїх місцевих реа

1 "Апострофи" — легендарна літературна передача на французькому телебаченні. Вперше вийшла в ефір 10 січня 1975 року. З того часу Бернар Піво є її незмінним ведучим.

лій. Здається, Америка пішла по шляху Європи, тільки у зворотному напрямку: комплекс неповноцінності американців (наївна молода країна, "нувориш", історія та культура якої здебільшого були запозичені ззовні) переріс у комплекс переваги (насаджування того, як треба жити та ефективно діяти, культурна ксенофобія, комерційна зневага і рекламний тиск).

Що ж до винятковості французької культури, то, усупереч тому, що казав один (тепер уже колишній) менеджер першої ланки, вона не вмерла: вона полягає в тому, що ми знімаємо неймовірно нудотні фільми, пишемо неймовірно халтурні твори, і взагалі усе, що ми створюємо, — неймовірно педантське та самовдоволене. Слід лише додати, що цей невтішний висновок стосується так само і мого твору.

Вхід до Windows on the World оформлений у бежевих тонах. Усе в Америці на цій висоті бежеве. Заспокійливі стіни, товстий палас, геометричні мотиви на яєчній шкаралупі. Мокасини утопають у вовняному ворсі. М'яка підлога — уже через одне це варто нашорошити вуха.

— Keep quiet!1

Пів на дев'яту ранку — а мої хлопці уже сповнені енергії. З якого віку починаєш почуватися втомленим одразу після пробудження? Я невпинно позіхаю, а вони щосили гасають по всьому приміщенні, розсікають між столами, ледь не знесли з ніг якусь бабцю з фіолетовим волоссям.

— Stop it, guys!2

Даремно я кидаю на них загрозливі погляди — діти мене більше не слухаються. Я не маю жодного впливу на синів; навіть коли я по-справжньому серджуся, вони думають, що я верзу дурниці. І вони мають рацію: я верзу казна-що. Я й сам не вірю в те, що говорю. Я не здатний розсердитись, як і всі батьки мого покоління. Наші діти погано виховані, бо ніхто їх не виховує. Зрештою, тепер їх виховуємо не ми, а телебачення, канали мультфільмів. Завдячуємо Disney Channel, всепланетній няньці! Наші діти розбещені, бо ми самі такі. Джеррі та Девід грають на моїх нервах, але дещо все-таки відрізняє їх від їхньої

1 Зберігайте спокій! (Англ.)

2 Припиніть це, хлопці! (Англ.)

матері: їх я все ще люблю. Саме тому я дозволив їм прогуляти школу серед тижня. Вони були просто у захваті, що не треба готувати домашнє завдання! Я сідаю на незручний стілець іржавого кольору й обводжу поглядом неймовірний краєвид за вікном. "Unbelievable"1 — було написано в брошурці: бодай раз реклама не збрехала. Очі сліпнуть від залитої сонцем Атлантики. Хмарочоси розрізають блакитне небо, наче фантастичні декорації із пап'є-маше. У Сполучених Штатах життя схоже на кіно, тому що всі фільми безпосередньо тут і знімаються. Усі американці — актори, а їхні будинки, машини та бажання здаються штучними. Щоранку в Америці народжується нова правда. Ця країна вирішила бути подібною до целулоїдної фантастики.

— Сер...

Офіціантка не надто тішиться, удаючи із себе поліціянта. Вона приводить до мене Джеррі та Девіда: бешкетники тільки-но стягли оладок у пари трейдерів, щоб зіграти у фрисбі. Певно, я маю дати їм нагінку, але я ніяк не можу придушити усмішку. Я підводжуся, аби вибачитись перед власниками оладка. Ці двоє — працівники компанії Cantor Fitzgerald: блондинка, сексуальності якої не може приховати навіть костюм від Ralph Lauren (виявляється, є ще кралі, яким до вподоби такий прикид?), та брюнет — крем'язень, але cool — в костюмі від Kenneth Cole. Не треба бути приватним детективом, щоб здогадатись, що вони коханці. Чи будете ви снідати з дружиною на верхівці World Trade Center? Ні... Ви залишите жінку вдома й запросите співробітницю на сніданок з восьмої до десятої (версія для ягші — з п'ятої до сьомої). Я нашорошив вуха: полюбляю підслухувати попід дверима, особливо коли їх немає.

— Я ставлю на зростання акцій технологічних компаній... — каже блондинка у Ralph Lauren.

— "Меррілл" поновив банківські ставки із спекулятивних причин, — каже брюнет у Kenneth Cole.

1 Неймовірно (англ.).

— Кинь дружину, — каже блондинка у Ralph Lauren.

— А потім що — знову та сама волинка? — питає брюнет у Kenneth Cole.

— У нас із тобою ніколи не буде буденності, — каже блондинка у Ralph Lauren.

— Я ж не прошу тебе кидати чоловіка, — каже брюнет у Kenneth Cole.

— Якби ти тільки попросив, я 6 ані секунди не вагалася і пішла б від нього, — каже блондинка у Ralph Lauren.

— Наше кохання прекрасне, бо воно неможливе, — каже брюнет у Kenneth Cole.

— Мені набридло, що ми з тобою бачимося виключно ранками або після обіду, — каже блондинка у Ralph Lauren.

— Вночі я гірший, — каже брюнет у Kenneth Cole.

— Майк Воллес запросив мене злітати на його літаку до Лос-Анджелеса на уїк-енд, — каже блондинка у Ralph Lauren.

— Он як? І як ти збираєшся пояснити це своєму чоловікові? — питає брюнет у Kenneth Cole.

— It's none of your business1, — відповідає блондинка у Ralph Lauren.

— Якщо ти полетиш, то більше ніколи мене не побачиш, — каже брюнет у Kenneth Cole.

— Ти ревнуєш мене до Майка, але не ревнуєш до мого чоловіка? — каже блондинка у Ralph Lauren.

— Ти вже два роки не трахаєшся із чоловіком, — каже брюнет у Kenneth Cole.

— Кидай дружину, — каже блондинка у Ralph Lauren.

— Ти дійсно ставиш на зростання акцій технологічних компаній? — питає брюнет у Kenneth Cole.

1 Це тебе не обходить (англ.).

"The Windows of the World" — назва пісні Берта Бакарака та Хола Девіза, яку в 1967 році виконувала Діонн Ворвік.