Ярмарок Суєти - Сторінка 119

Оскільки лорд Стайн і далі вчащав до Ребеки, сер Пітт перестав до неї приїздити. Його дружина ладна була відмовитись від будь-якого спілкування з тим вельможею і відхилити запрошення на вечір шарад, яке прислала їй маркіза. Та сер Пітт вирішив, що треба прийняти запрошення, оскільки на вечорі буде присутній його королівська величність.

Хоч сер Пітт і прибув на той вечір, але рано залишив товариство, та й дружина його рада була швидше поїхати додому. Бекі лише перекинулася з ними словом і майже не помічала невістки. Пітт Кроулі заявив, що її поведінка була вкрай непристойна, і гостро засудив моду виступати у виставах та вбиратися, мов на маскараді, що зовсім не личить англійській жінці. Після закінчення шарад від ньо­го добре перепало й братові Радону за те, що той сам ви­йшов на сцену й дозволив своїй дружині виступати в тих непристойних грищах.

Родон пообіцяв, що вона більше не братиме участі в та­ких розвагах. Та й справді, може, під впливом натяків старшого брата й невістки він зробився уважним, зразко­вим сім'янином: перестав ходити по клубах і більярдних, тримався дому, возив дружину кататись і заповзятливо їздив з нею на всі вечори. Хоч би коли завітав до них лорд Стайн, він знав, що застане полковника вдома. А як Бекі хотіла поїхати кудись без чоловіка або отримувала запро­шення для самої себе, Родон рішуче вимагав, щоб вона від­мовлялася від них, і в його поведінці було щось таке, що змушувало її коритися. Маленька Бекі, треба віддати їй на­лежне, була захоплена Родоновою галантністю. Якщо його часом і нападав поганий настрій, то з нею ніколи такого не бувало. Чи вони сиділи з друзями, чи самі, вона завжди знаходила для чоловіка ласкаву усмішку й пильнувала, щоб йому було приємно й зручно. Ніби знов повернулися перші дні їхнього подружнього життя: той самий добрий гумор, prévenances /Послужливість (франц.)/ , привітність, щира довіра й уважність.

Наскільки приємніше,— казала вона,— що поряд зі мною в кареті сидиш ти, а не та стара дурепа Брігс! Живі­мо й далі так, коханий Родоне. Як би нам було добре, які ми були б щасливі, аби тільки мали гроші!-Після обіду Родон засинав у кріслі й не бачив її обличчя навпроти — похмурого, втомленого й страшного. Воно сяяло свіжою невинною усмішкою, коли чоловік проки­дався. Бекі весело цілувала його. І Родон дивувався, як до нього могла закрастися підозра. Ні, "ніяких підозр він не мав,— усі ті глухі сумніви й зловісні передчуття, що нако­пичилися в його душі, були тільки безпідставним виявом ревнощів. Бекі його любить, завжди любила. А що вона ко­ристується успіхом у товаристві, то це не її вина. Вона створена для успіху. Котра ще жінка вміє так розмовляти, співати і взагалі щось робити так, як Бекі? Аби тільки вона любила хлопчика! Так міркував Родон. Але мати й син ніяк не могли поладнати між собою.

Саме коли Родона мучили всі ці сумніви й нерозв'язані питання, сталася пригода, про яку ми розповіли в попередньому

Розділі, і бідолашний полковник опинився в по­лоні далеко від дому. ,

-

Розділ LUI ПОРЯТУНОК І КАТАСТРОФА-Наш приятель Родон прибув до будинку містера Мосса на Керсітор-стріт і був відповідно впроваджений у той по­хмурий притулок. Над веселими дахами Чансері-лейн займалася ранкова зоря, коли гуркіт брички збудив на тій вулиці луну. Малий каправий хлопчик-єврей з полум'яною, як ранкова заграва, головою відімкнув двері, і містер Мосс, супутник і господар Родона, провів його в покої нижнього поверху, весело запитавши, чи не хотів би він випити чо­гось гаряченького після дороги.

Полковник не здавався таким пригніченим, як можна було б сподіватися від смертного, що тільки-но покинув розкішний палац, placens uxor /Милу дружину (лат.)/ і опинився в борговій в'яз­ниці, бо, казати правду, йому вже доводилося разів зо два гостювати в закладі містера Мосса. Ми не вважали за по­грібне в попередніх

Розділах цієї повісті згадувати про такі дрібні, буденні неприємності, але запевняємо читача, що їх неможливо уникнути людині, яка живе невідомо на що.

Першого разу з полону містера Мосса Родона, тоді ще не одруженого, визволила тітчина щедрість, а коли йому ця халепа трапилася вдруге, маленька Бекі дуже розважно й люб'язно позичила певну суму грошей у лорда Саутдауна і лестощами вмовила чоловікового кредитора (того, що постачав їй шалі, оксамитові сукні, обшиті мереживом хус­точки та різні дрібнички) вдовольнитися частиною жаданої суми, а на решту взяти Родонове письмове зобов'язання сплатити гроші в певний термін. Отже, в обох випадках захоплення в полон і звільнення відбулося з усіх погля­дів галантно, тому полковник і Мосс були в дуже добрих стосунках.

Вам приготоване колишнє ваше ліжко, полковнику,— мовив той джентльмен.— Вам буде дуже зручно, чесно кажу. Запевняю вас, що ми його провітрюємо і даємо тіль­ки людям з найкращого товариства. Вчора на ньому зволив спати шановний капітан Феміш з п'ятдесятого драгунсько­го полку. Матуся викупила його через два тижні, це, каже, йому надалі наука. Але хай мене закон скарає, коли брешу, бідне було моє шампанське! Кожен вечір у нього гості, і все не абихто, а вест-ендських клубів: каштан Рег, ша­новний Дюсейс, який мешкає в Темплі, і ще такі, що ро­зуміються на чарці доброго вина, запевняю вас! Нагорі в мене сидить доктор теології, а ще п'ятеро джентльме­нів — у спільній їдальні. Місіс Мосо скликав до табль­доту о пів на шосту. А потім карти, музика. Будемо щасливі й вас там бачити.

Я подзвоню, коли мені буде щось потрібне,— мовив Родон і спокійно подався до своєї спальні.

Як ми знаємо, він був солдатом і не журився, коли доля часом підставляла йому ногу. Не такий витривалий чоловік, мабуть, негайно послав би дружині листа. "Та навіщо тривожити її сон?— розважно вирішив Родон.— Вона не знатиме, чи я в своїй кімнаті, чи де. Встигну написати їй, коли вона виспиться, та й сам відпочину. Це ж усього сто сімдесят фунтів, і хай "єні грець, якщо ми не виплутаємо­ся! " Думаючи про малого Родона (він не хотів, щоб хлоп­чик знав, у якому приємному місці опинився його батько), полковник ліг у ліжко, на якому недавно відпочивав капі­тан Феміш, і міцно заснув. Була вже десята година, коли він прокинувся; рудий хлопець приніс йому чудове сріб­не туалетне приладдя, сам пишаючись ним, і він почав голитися. Справді, будинок містера Мосса, хоч трохи й бруд­нуватий, був чудово опоряджений. На буфеті en permanence / Завжди (франц.)/ стояли брудні таці й відерця, в яких розтала крига, на заґратованих вікнах, що виходили на Керсітор-стріт, з ве­летенських, брудних позолочених карнизів звисали брудні жовті атласні завіси, на стінах у широких, брудних, позо­лочених рамах красувалися картини на біблійні сюжети або сцени з мисливського життя — всі вони були творами найбільших майстрів, і їх високо оцінювали під час век­сельних операцій, коли вони переходили з рук у руки. Сніданок полковникові теж подали в нечищеному, але чу­довому посуді. Міс Мосс, кароока дівчина в папільйотках, принесла полковникові чайник і, всміхаючись, спитала, чи добре він спав.

Принесла вона йому й номер "Морнінгцост" в прізвищами всіх тих вельмож, що вчора були на бенкеті в лорда Стайна. Був там і опис того блискучого свята й чу­дового виступу незрівнянної, талановитої місіс Кроулі.

Після жвавої розмови з тією леді (вона сиділа на краю столу з сніданком у невимушеній позі, виставивши напоказ спущену панхочу й атласний капець із стоптаним каблу­ком, що був колись білий) полковник попросив пера, чор­нила й паперу. На питання, скільки йому треба аркушів, він відповів:-Один.

Міс Мосс принесла йому той аркуш, тримаючи його пуч­ками. Багато таких аркушів приносила ця кароока дівчина, і багато сердешних полонених надряпували на ньому квап­ливі рядки, благаючи допомоги, а тоді міряли з кутка в куток цю непривітну кімнату, поки посланець вертався з відповіддю. Бідолахи завжди передають листи послан­цями, а не шлють поштою. Хто з нас не отримував від них листів з вологою ще облаткою і з повідомленням, що посла­нець чекає в передпокої на відповідь!-Що його звернення негайно подіє, Родон не мав ніякого сумніву.

"Кохана Бекі!— писав він.— Сподіваюся, тобі добре спалось. Не лякайся, що я не подаю тобі твою каву. Вчора ввечері, як я йшов додому з сигарою, мене спіткала халепа. Мене залигав Мос з Керсітор-стріт — це з його позолоченої розкішної вітальні я пишу цього листа,— той, що був спіткав мене два роки тому. Міс Мос подала мені чай, вона потовщала і, як завжди, ходить із спущеними до п'ят панчохами.

Це Натанів позов, сто п'ятдесят фунтів, а з видатками — сто сімдесят. Будь ласка, пришли мині скриньку з письмо­вим приладом і якийсь одяг — яв бальних черевиках і бі­лій краватці (вже схожій на панчохи міс Мос) — там у мене сімдесят фунтів. Як тільки отримаєш листа, поїдь до Натаиа, запропонуй йому сімдесят п'ять і попроси переписати вексель на решту суми, скажи, що я візьму вина, нам і так треба купувати херес до обідів, але не бери картин — вони задорогі.

Якщо він не погодиться, візьми мого годинника й ті свої дрібнички, без яких можеш обійтися, і відправ їх до лом­-барду — нам треба, звичайно, роздобути гроші до вечора. Не можна відкладати, завтра неділя, тут ліжка не дуже-чисті, та ще й на мене можуть подати позов інші кредитори. Я радий, що Родона не буде вдома, цієї суботи. Хай-тебе бог благословить. Твій нетерплячий Р. К.

Приїзди швидше!"

Цей лист, запечатаний облаткою, забрав один із послан­ців, що завжди тиняються біля закладу містера Мосса. Переконавшись, що посланець пішов, Родон подався на подвір'я і викурив сигару досить спокійно, незважаючи на грати над головою, бо подвір'я містера Мосса було заґрато­ване з усіх боків, мов клітка, щоб джентльменам, які меш­кали в нього, не заманулося, бува, втекти з його притулку.

Три години, вирахував Родон, щонайбільше три години йому доведеться чекати, поки приїде Бекі й відчинить двері його в'язниці. І він непогано провів той час, покурюючи сигару, читаючи газету й розмовляючи в їдальні з своїми знайомим, капітаном Уокером, що теж виявився тут. Вони навіть трохи пограли в карти по шість пенсів, навпереміну виграючи один в одного.

Та ось почало вечоріти, а посланець не повертався; не було й Бекі.