Ярмарок Суєти - Сторінка 41

Якщо людина зробить у житті якусь помилку, то жоден мораліст не витягатиме на світ його хиб так радо, як власні родичі. Так і місіс Б'ют, як добра родичка, надзвичайно цікавилась усім, що робив Родон, і виявила дивовижну обізнаність. Вона зібрала подробиці його негарної сварки з капітаном Маркером, яка скінчилася тим, що Родон, винний від самого початку, врешті застрелив капітана. Вона знала, як нещасний лорд Довдейл, мати якого навіть приїхала була в Оксфорд, щоб керувати вихованням сина, і який не брав до рук карт, поки не опинився в Лондоні, попав у тенета Родона, й той гидкий розпусник, розбещувач молодих хлопців, добре напоїв його в "Кокосовій пальмі" і обіграв на чотири тисячі фунтів. Вона яскраво, із протокольною докладністю описувала муки численних родин у графстві, яких Родон довів до лиха синів, яких він Штовхнув на шлях безчестя і злиднів, дочок, яких він звів і допровадив до загибелі. Вона знала бідолашних торговців, що збанкрутували через його марнотратство, знала про всі ті підлі крутійства й шахрайства, якими він їх обплутав, а вже й поготів знала, як він зухвало і облудно обдурював найщедрішу з усіх тіток і якою невдячністю та глумом відплатив за її жертву. Щоб хвора добре затямила ці відомості, місіс Б'ют переказувала їх поступово, вважаючи за свій священний обов'язок доброї християнки й матері численної родини нічогісінько не приховувати й не відчуваючи ані найменших докорів сумління чи жалю до того, кого приносив у жертву її язик; навпаки, вона, певне, вважала, що її вчинок заслуговує якнайбільшого схвалення, і пишалася своєю рішучістю. Авжеж, якщо треба обмовити людину, то хоч що кажіть, а краще за родича ніхто цього не зробить. А якщо йдеться про невдаху Родона Кроулі, то треба визнати, що й самої правди було б досить, щоб засудити його, тому місіс Б'ют брала на себе зайвий клопіт, приписуючи йому ще й вигадані скандали.

Ребека також, як нова родичка, посіла не останнє місце в самовідданих дослідженнях місіс Б'ют, Ця невтомна шукачка правди (суворо наказавши не приймати ані посланців, ані листів від Родона) взяла карету міс Кроулі, поїхала до своєї давньої приятельки міс Пінкертон, у будинок Мінерви на Чізвікській алеї, і, поділившись із нею страхітливою новиною про те, як міс Шарп звела капітана Родона, довідалася чимало дивних подробиць про походження й дитинство колишньої гувернантки. Приятелька Великого Лексикографа мала що їй розповісти.

Міс Джемайми наказано принести квитанції і листи вчителя малювання. Один був із боргової в'язниці, в іншому він благав авансу, ще в іншому дякував дамам із Чізвіка, що вони згодні взяти до себе Ребеку, а останній лист, написаний рукою нещасного художника, був той, у якому він, лежачи на смертній постелі, віддавав свою сирітку під опіку міс Пінкертон. Серед тієї колекції були також і дитячі листи самої Ребеки, в яких вона благала допомоги своєму батькові або висловлювала свою вдячність. Мабуть, па Ярмарку Суєти не знайдеться кращих сатир за листи. Візьміть в'язочку листів десятирічної давності від свого найближчого приятеля, того, якого ви тепер ненавидите. Гляньте на листи своєї сестри. Які ви були віддані одне одному, поки не посварилися за двадцять фунтів спадку! Витягніть дитячі кривулі свого сина, того самого, що потім розбив вам серце своєю черствістю і невдячністю, або й паку своїх власних листів, які дихають безмежною пристрастю і вічним коханням і які повернула вам наречена, коли вийшла заміж за набоба, та наречена, яка тепер цікавить вас не більше, ніж королева Єлизавета. Присяги, кохання, обіцянки, довіра, вдячність — як смішно читати про все це через деякий час! На Ярмарку Суєти мав би існувати закон, що зобов'язував би знищувати кожен писаний документ (крім оплачених рахунків від торговців) після певного, не дуже довгого проміжку часу. А щодо тих дурисвітів і мізантропів, які рекламують незмивне японське чорнило, то хай би їх чорт забрав разом з їхнім підступним винаходом! Найкращим для Ярмарку Суєти було б таке чорнило, що через кілька днів безслідно зникало б, залишаючи чистий, блискучий папір, на якому можна було б писати листа комусь іншому.

Від будинку міс Пінкертон невтомна місіс Б'ют подалася слідами Шарпа та його дочки на Грецьку вулицю, де мешкав покійний художник і де ще й досі стіни вітальні прикрашали портрети господині в білому атласі і господаря з мідними ґудзиками, які Шарп намалював у рахунок платні за житло. Місіс Стокс виявилася говіркою особою і охоче розповіла все, що знала про художника: який він був непутящий і вбогий, який добродушний і веселий, як на нього завжди полювали судові виконавці та кредитори, як він жив невінчаний з матір'ю Ребеки (на превеликий жах господині, хоч вона терпіти не могла тієї жінки) і повінчався з нею аж перед її смертю, якою хитрою лисичкою була його дочка, як вона всіх смішила своїми жартами й передражнюванням, як приносила з пивниці батькові джин і була відома в усіх студіях кварталу — одне слово, місіс Б'ют зібрала такі докладні відомості про батьків своєї нової родички, про її виховання й поведінку, що вони навряд чи сподобалися б Ребеці, якби вона знала, що нею так цікавляться.

Про свої ретельні й невтомні пошуки місіс Б'ют докладно поінформувала стару леді. Та довідалася, що дружина Родона Кроулі була дочкою оперної танцівниці, сама танцювала на сцені й позувала для художників. Вона виховувалась, як і повинна виховуватись дочка такої матері, пила з батьком джин і т. д. і т. д.

Одне олово, пропаща жінка, що знайшла собі такого самого пропащого чоловіка, а мораль усієї розповіді місіс Б'ют була ось яка: ця пара шахраїв така підла, що порядній людині соромно знатися з нею.

Отакий матеріал зібрала завбачлива місіс Б'ют на Парк-лейн, так би мовити, харч і боєприпаси на випадок облоги, якій, вона була певна цього, Родон і його дружина неодмінно піддадуть міс Кроулі.

Та якщо місіс Б'ют у своїх діях і допустилася якоїсь помилки, то тільки тієї, що була надто ретельна; здається, вона трохи перестаралася. Безперечно, вона дбала про здоров'я міс Кроулі багато більше, ніж було потрібно. І хоч хвора цілком корилася невістці, її влада була така обтяжлива й сувора, що жертва плекала думку при першій слушній нагоді звільнитися від неї. Жінки-володарки, окраса жіночого роду, жінки, що влаштовують усе для всіх і знають краще, ніж самі зацікавлені особи, що кому з них корисне, інколи не враховують можливості домашнього бунту чи якихось інших небажаних наслідків, викликаних надуживанням їхньої влади.

Ось і місіс Б'ют, безперечно, діючи з найкращими намірами, виснажуючи себе до краю, недосипаючи й недоїдаючи, відмовляючись від свіжого повітря задля хворої зовиці, так ревно доглядала її, що мало не довела до могили. Якось у розмові з постійним аптекарем хворої, містером Клампом, вона звернула його увагу на ці свої жертви і на їхні наслідки.

Можу з певністю сказати,— шановний містере Клампе,— мовила вона,— що я роблю все, аби тільки наша дорога хвора, яку її невдячний небіж загнав у ліжко, одужала. Я не думаю про себе і завжди готова на будь-які жертви.

Мушу визнати, що ваша відданість справді дивовижна,— сказав містер Кламп, низько кланяючись,— але...

Відколи я приїхала сюди, то, здається, й ока по склепила. Я не дбаю про сон, про своє здоров'я чи про вигоди, якщо цього вимагає обов'язок. Коли в мого бідолашного Джеймса була віспа, то хіба я дозволила найнятій доглядачці сидіти біля нього? Де там!-Ви повелися, як найкраща мати, шановна пані... як найвідданіша з матерів, але...

Як мати родини і дружина англійського священика, я покірно вірю, що дотримуюсь добрих принципів,— урочисто відповіла місіс Б'ют, щаслива в своїй упевненості,— і поки мене носитимуть ноги, я ніколи, містере Клампе, ніколи не занехаю свого обов'язку. Хай інші всілякими прикрощами накликають хворобу на ту сиву голову (місіс Б'ют показала рукою на одну з волосяних накладок каштанового кольору, натягнену на підставку в будуарі міс Кроулі), але я ніколи її не кину. Ох, містере Клампе, мені страшно, проте я знаю, що їй так само потрібна духовна розрада, як і лікарська допомога.

Я ось що хотів сказати, шановна пані,— лагідно, але рішуче перебив її аптекар,— я ось що хотів сказати, коли ви згадали про почуття, які роблять вам честь. Мені здається, що ви надаремне хвилюєтесь за нашу любу приятельку і надто марнотратно жертвуєте задля неї своїм здоров'ям...

Я не пошкодую життя для будь-кого з чоловікових родичів і свій обов'язок виконаю,— перебила його місіс Б'ют.

Авжеж, якби була така потреба, але ми не хочемо, щоб ви стали мученицею,— галантно сказав містер Кламп.— Як ви, очевидно, й самі розумієте, ми з доктором Сквілсом ґрунтовно й прискіпливо обміркували становище міс Кроулі. Ми вважаємо, що вона пригнічена й знервована, родинні події розтривожили її...

Той небіж зажене її в могилу! — не втрималася місіс Б'ют.

...розтривожили її, і ви з'явилися, як ангел-охоронець, шановна папі, як справжній ангел-охоронець, щоб полегшити тягар, який звалився на її плечі. Але ми з доктором Сквілсом вважаємо, що наша люба приятелька не в такому етапі, щоб неодмінно тримати її в ліжку. Вона пригнічена, проте лежання в чотирьох стінах ще дужче її пригнічує. їй треба якоїсь зміни, свіжого повітря, розваг — це найкращі ліки з усіх, які відомі медицині,— сказав, містер Кламп, усміхаючись і показуючи свої гарні зуби.— Переконайте її, щоб вона встала, шановна пані, стягніть її з ліжка і розвійте її гнітючий настрій, доможіться, щоб вона виїздила на короткі прогулянки. Вони повернуть троянди й на ваші щоки, якщо мені дозволено дати вам таку пораду, шановна місіс Б'ют.

Вона може випадково зустріти в Парку свого страшного небожа. Мені казали, що той нахаба катається там із безсоромною спільницею своїх злочинів,— сказала місіс Б'ют (мимохіть вибовкавши свою таємницю),— і це може так її вразити, що доведеться знов класти її в ліжко. Вона не повинна нікуди виїздити, містере Клампе, поки я доглядаю її. А щодо мого здоров'я, то мені байдуже. Я залюбки його віддаю. Приношу в жертву на олтар родинного обов'язку.

Слово честі, пані,— заявив уже навпростець аптекар,— я не відповідаю за її життя, якщо вона ви далі сидітиме замкнена в темній кімнаті.