Ярмарок Суєти - Сторінка 43

Певне одне: Доббін, узявшись за цю справу, докладав усіх зусиль, щоб швидше довести її до кінця. Він підганяв Джорджа, доводив, що старий Осборн неодмінно помириться з ним, коли в "Газеті" буде згадане його прізвище серед тих, хто відзначився; брався, якщо треба, побалакати і з одним, і з другим батьком. Словом, він квапив і Джорджа владнати цю справу до того, як їм прийде наказ вирушати в закордонний похід, а його тепер сподівалися з дня на день.

Маючи на меті ці матримоніальні плани, капітан Доббін за цілковитою згодою місіс Седлі, яка не хотіла сама говорити про них чоловікові, і з її дозволу подався шукати Джона Седлі в Сіті, до кав'ярні "Тапіока", куди той ходив щодня, відколи замкнуто його власну контору й відколи його зломила жорстока доля. Нещасний старий писав там якісь листи, отримував відповіді, з таємничим виглядом зв'язував їх у пакунки і весь час носив у кишенях. Я не знаю нічого жалісливішого за діловиту, загадкову метушню банкрута. Ті листи від багатих людей, яки він показує вам, ті замацані, пом'яті папірці, які обіцяють підтримку чи висловлюють співчуття , які він сумно розкладає перед вами, будуючи на них свої надії на поновлення доброї слави і багатства! Безперечно, за довгі роки вас, шановний читачу, не раз зупиняв такий злощасний невдаха, відводив кудись у куток, витягав з відстовбурченої кишені сюртука пачку паперів, розв'язував її і, тримаючи шнурочок у зубах, відбирав і розкладав перед вами свої улюблені листи.

Кому не знайомий той тужний, напружений, майже божевільний погляд, у якому світиться безнадія?-Таким нещасним Доббін застав колись квітучого, веселого, звиклого до успіху Джона Седлі. Його сюртук, завжди новий і ошатний, витерся на швах, а на ґудзиках проступала мідь. Обличчя його змарніло і було неголене; комірець і хустка на шиї пом'ялися і обвисли над бахматим жилетом. Бувало, пригощаючи чимось у кав'ярні Доббіна й Джорджа, він розмовляв і сміявся голосніше за інших, і біля нього упадали всі кельнери. А тепер боляче було дивитись, як принижено й чемно він звертався в "Тапіоці" до Джона, старого, підсліпуватого служника в брудних панчохах і потрісканих лакованих черевиках, що мав обов'язок подавати блюдця з облатками замість хліба, олов'яні чорнильниці замість чарки й аркушики паперу замість шинки,— відвідувачі цього похмурого місця розваг начебто нічого більше й не споживали. А Вільямові Доббіну, якого старий джентльмен замолоду не раз пригощав і з якого любив пожартувати, він тепер нерішуче, боязко подав руку й назвав його "сером". Вільямові стало так шкода старого добродія і так соромно, наче він сам був якось причетний до того лиха, що довело Седлі до такого приниження.

Дуже радий вас бачити, капітане Доббіне, сер,— мовив старий Седлі, несміливо глянувши на гостя, довготелеса постать і військовий мундир якого викликала іскру зацікавлення в сонних очах служника, що вештався по кав'ярні в потрісканих лакованих черевиках, і збудили стару жінку в чорній сукні, що дрімала за прилавком серед немитих, пощерблених чашок з-під кави.—Як маються шановний олдермен і міледі, ваша люба матуся? — При слові "міледі" він озирнувся на служника, ніби хотів сказати: "Дивись-но, Джоне, я ще маю приятелів, і не будь-кого, а шановних людей з доброю славою".— Ви прийшли до мене в якійсь справі, сер? Усі справи провадять тепер мої молоді приятелі Дейл і Спігот, поки буде готова моя нова контора, бо тут я, бачите, сиджу тільки тимчасово. Чим ми можемо бути вам корисні, сер? Може, зволите щось перекусити?-Збентежений Доббін, заникуючись, почав відмовлятися, запевняти, що він нітрохи не голодний і не хоче пити. Справи в нього теж немає ніякої, він просто зайшов провідати містера Седлі, так би мовити, привітатися з ним. І він додав, з відчаю покрививши душею:-Мати здорова, тобто була дуже нездорова і чекає тільки першого сонячного дня, коли можна буде вийти завітати до вашої дружини. А як почуває себе місіс Седлі? Думаю, в неї все гаразд?-Доббін замовк, похопившись, що він неперевершений лицемір, бо надворі була чудова погода, і літнє сонце світило так ясно, як тільки воно може світити в околиці похоронного закладу, де містилася ця кав'ярня; згадав він також, що годину тому сам бачив місіс Седлі, коли власною бричкою привіз капітана Осборна у Фулем і залишив його там tête-à-tête з Емілією.

— Моїй дружині дуже приємно буде побачитися з міледі,— мовив Седлі, витягаючи свої папери.— Я отримав дуже ласкавого листа від вашого батька. Передайте йому від мене найщиріше вітання. Леді Доббін знайде нас у трохи меншому будиночку, ніж ми звикли приймати своїх друзів, але він затишний, та й зміна повітря добре | впливає на мою дочку, яка в місті почувала себе не дуже добре... ви ж пам'ятаєте маленьку Еммі, правда?.. Авжеж, вона таки почувала себе кепсько.

Розмовляючи, старий джентльмен неспокійно водив очима; він думав про щось інше, перегортаючи папери і мнучи в руках вистріпану червону стрічку, якою він їх перев'язував.

Ви самі людина військова, Віллє Доббіне,— повів далі старий,— тож скажіть мені, чи хто міг сподіватися, що той корсиканський негідник повернеться з Ельби? Коли союзні монархи були тут торік і ми влаштували їм обід у Сіті, милувалися собором Згоди, феєрверком і китайським мостом у Сент-Джеймському парку, то чи могла людина із здоровим глуздом допустити, що насправді мир не укладено, хоч ми й відспівали за нього "Те Deum"? Я питаю вас, Вільяме, чи міг я сподіватися, що австрійський імператор виявиться мерзенним зрадником... авжеж, зрадником, не інакше? Я кажу так, як воно є: він дволикий, мерзенний зрадник, інтриган, що з самого початку мав на думці повернути до влади свого зятя. Я певен, сер, що втеча Боні з Ельби — це підле шахрайство, змова, до якої причетна добра половина європейських держав, що хотіли знецінити державні процентні папери і зруйнувати нашу країну. Ось чому я сиджу тут, Вільяме. Ось чому моє прізвище з'явилося в "Газеті". Що ж, сер. Я повірив російському цареві і принцу-регентові. Ось гляньте сюди, на мої папери. Гляньте, який був курс на державні процентні папери першого березня і скільки варті були французькі п'ятипроцентні папери, коли я купив їх на виплату в найближчий ліквідаційний термін. А скільки вони варті тепер? Тут була змова, та й годі, а то б той негідник не зміг утекти. Де був англійський уповноважений, що дозволив йому втекти? Його треба було б розстріляти, віддати під воєнно-польовий суд і розстріляти, їй-богу!-Ми думаємо прогнати Боні, сер,— сказав Доббін, трохи наляканий люттю старого, в якого на лобі набрякли жили і який, стукав по паперах стиснутим кулаком.— Ми думаємо прогнати його, сер... герцог уже в Бельгії, а ми з дня на день чекаємо наказу вирушати.

Не давайте йому спуску! Привезіть сюди його голову, сер! Убити мерзотника! — ревів Седлі.— їй-богу, я б сам записався, до війська... Але я зламаний старий чоловік, мене зруйнували той навідник і зграя облудних шахраїв тут, у нас, яких я сам поставив на ноги, сер, і які тепер катаються в каретах,— додав він.

тремтячим голосом.

Доббіна неабияк схвилював вигляд цього ласкавого колись чоловіка, що майже втратив розум з горя і кипів безсилою старечою люттю. Поспівчувайте нещасному джентльменові, всі ви, для кого гроші й становище — найважливіші скарби! А вони таки справді найважливіші на Ярмарку Суєти.

Бував, що гадюка, яку ти пригрієш, потім укусить тебе,— повів .далі старий.— Бувають такі голодранці: ти його висадиш на коня, а він першого ж тебе зіб'є з ніг. Ви здогадуєтесь, кого я маю на гадці, Вільяме, голубе мій. Отого скоробагатька, негідника з Рассел-сквер, якого я знав ще без. шилінга в кишені.

Тепер я благаю господа і сподіваюся, що побачу його таким жебраком, яким він був, коли я допоміг.

Я дещо чув про це від свого товариша Джорджа, сер,— сказав Доббін, намагаючись швидше перейти до справи.— Джорджа дуже засмутила ваша сварка з його батьком.

Він навіть послав мене сюди з дорученням.

То ось чого ви тут! — закричав старий і схопився в місця.— Що, може, той нахабний дженджик із вест-ендськими манерами шле мені своє співчуття, га? Дуже мило з йога боку. Він і далі крутиться біля мого дому? Якби мій син мав справжню чоловічу, відвагу, від застрелив би його! Він такий самий негідник, як його батечко. Я не хочу, щоб про нього й згадували в моєму домі. І проклинаю той день, коли дозволив йому переступити мій поріг! Я волію балати свою дочку мертвою, ніж віддати її за нього заміж!-Джордж не винен, що його батько такий жорстокий, сер. Ви також спричинились до того, що Емілія покохала його. Хіба ви має право гратися почуттями двох молодих істот і робити їх нещасними тому, що вам так хочеться? Затямте собі, це не його батько розриває заручини, а я забороняю їм одружуватись! — закричав старий Седлі.— Наші родини розлучилися навіки. Я впав низько, але не настільки, щоб допустити до цього шлюбу, о ні! І ви так і скажіть всьому їхньому кодлові: синові, батькові, сестрам і всім.

А я вважаю, що ви не маєте ні сили, ні права розлучати їх,— сказав Доббін тихим голосом.— І якщо ви не дасте дочці своєї згоди, вона зобов'язана буде вийти заміж усупереч вам. Я не бачу глузду в тому, щоб через вашу примху Емілія вмерла або залишилася довіку нещасною. Як на мій погляд, то вона вже так міцно зв'язана словом, наче про їхній шлюб оголошувано по всіх церквах Лондона. Та й чи може бути краща відповідь на виставлені проти вас звинувачення Осборна,— адже ж він вас звинувачує,— ніж прохання його сина ввійти у вашу родину і одружитися з вашою дочкою?

Цей доказ наче освітив обличчя старого Седлі легеньким променем задоволення, але він і далі запевняв, що не дозволить Емілії вийти заміж за Джорджа.

Доведеться влаштувати все без вашої згоди,— засміявся Доббін і розповів містерові Седлі, як за день перед цим розповідав його дружині, про втечу Ребеки з капітаном Кроулі.

Ця історія явно розважила старого джентльмена.

— Ви, капітани, страшні люди! —мовив він, зв'язуючи свої папери, і на виду в нього з'явилося щось подібне до усмішки, на превеликий подив підсліпуватого служника, який щойно зайшов до зали: він ще не бачив такого виразу на обличчі в Седлі, відколи той почав учащати до цієї похмурої кав'ярні.

Видно, можливість завдати своєму ворогові Осборну такого удару втішила старого Седлі, і коли їхня розмова скінчилась, вони розійшлися з Доббіном добрими приятелями.

Сестри кажуть, що в неї діаманти такі завбільшки, як голуб'яче яйце,— розповідав, сміючись, Джордж.— Як вони, мабуть, личать до її кольору обличчя! Коли вона чіпляє на шию всі свої коштовності, то, певне, виходить справжня ілюмінація.