Ярмарок Суєти - Сторінка 48

Але не тільки він дотримував їм тут товариства.

Якось, вертаючись до готелю з прогулянки над морем, вони несподівано зустріли Ребеку з чоловіком. Усі відразу впізнали одне одного. Ребека кинулася в обійми своїй любій товаришці, Кроулі Осборн теж досить тепло потисли один одному руки.

Бекі за кілька годин знайшла спосіб загладити Джорджеве неприємне враження від тієї короткої розмови, що колись відбулася між ними.

Пам'ятаєте нашу останню зустріч у міс Кроулі, коли я поставилася до вас так неприязно, капітане Осборне? Мені здалося, що ви не досить уважні до нашої любої Емілії. Це мене розсердило, тому я була з вами така зухвала, непривітна й зла.

Вибачте мені, будь ласка! — мовила Ребека і простягла Осборнові руку з такою щирою й чарівливою грацією, що він не міг її не потиснути.

Чого тільки не досягнеш, сину мій, покірним і щирим визнанням своєї неправоти! Я знав одного джентльмена, дуже достойного учасника Ярмарку Суєти, що мав звичку навмисне робити дрібні капості своїм сусідам, щоб потім , мужньо й відверто просити в них вибачення, і як ви думаєте, що потім виходило? Мого приятеля Крокі Дилла скрізь дуже любили і вважали за чесну, хоч трохи й запальну людину. Джордж Осборн повірив, що Ребека щиро кається.

Обидві пари мали що розповісти одна одній. Вони докладно обговорювали свої одруження, відверто і з величезним зацікавленням зважували плани на майбутнє.

Про Джорджів шлюб мав повідомити батька його приятель Доббін, і молодий Осборн нетерпляче чекав наслідків тієї розмови. Міс Кроулі, на яку Родон покладав усі свої надії, ще й досі не здалася. Не маючи змоги доступитися до її будинку на Парк-лейн, її небіж та небога, охоплені любов'ю до тітки, подались за нею в Брайтон, де їхні посланці весь час чатували біля тітчиних дверей.

Аби ви коли глянули на тих Радонових друзів що завжди чатують біля наших дверей,— сміючись, мовила Ребека.— Тобі доводилось уже бачити кредиторів, люба моя? Або судового виконавця та його помічника? Двоє тих мерзенних типів підстерігали нас цілий тиждень з крамнички городника навпроти, і ми до неділі не могли вийти надвір. Якщо тітка не змилосердиться над нами, то що ми тоді робитимемо?-Родон, голосно регочучи, розповів з десяток смішних анекдотів про своїх кредиторів і про те, як спритно Ребека їх дурить. Він божився усіма святими, що в усій Європі не знайдеться другої жінки, що вміла б так забивати баки кредиторам, як вона. Ребека почала практикуватися в цьому відразу після шлюбу, і для Родона така дружила була справжнім скарбом. Вони мали широкий кредит, але й неоплачених рахунків дедалі більшало, грошей майже завжди бракувало, і їм доводилось увесь час викручуватися. Та чи ця грошова скрута відбивалася на самопочутті Родона? Нітрохи. Кожен на Ярмарку Суєти, мабуть, помічав, як добре живеться тим, хто заліз по вуха в борги, як вони ні в чому собі не відмовляють, які вони веселі й безтурботні. Родон з дружиною мали найкращі кімнати в брайтонському готелі; господар, вносячи до їдальні першу страву, кланявся їм, як своїм найпочеснішим гостям; Родон лаяв обіди й вина з зухвалістю, якої не міг би переважити жоден вельможа в країні. Давня звичка, велична постава, бездоганне взуття та одяг і добре засвоєні безпардонні манери часто допомагають людині незгірше за великий рахунок у банку.

Обидві пари весь час навідувались одна до одної. Після двох чи трьох зустрічей чоловіки якось увечері зіграли в пікет, поки їхні дружини сиділи збоку й розмовляли про свої справи. Ця розвага і приїзд Джоза Седлі, що з'явився в своїй розкішній відкритій кареті і вже встиг зіграти кілька партій на більярді з капітаном Кроулі, трохи поповнили Родонів гаманець і до певної міри забезпечили його грішми, без яких навіть найбільші генії інколи приречені па бездіяльність.

Отож наші три джентльмени подалися зустрічати швидкісну поштову карету. З точністю до однієї хвилини вона, переповнена зовні й усередині, в супроводі знайомих звуків поштового ріжка, проторохтіла по вулиці й під'їхала до поштової контори.

Гляньте-но, наш Доббін! — радісно вигукнув Джордж, помітивши нагорі свого приятеля, на обіцяний приїзд якого він уже давно чекав.— Як поживаєш, друже? Який я радий тебе бачити! Еммі страшенно втішиться,— мовив Осборн, палко тиснучи приятелеві руку, коли той спустився додолу. Тоді запитав тихим голосом: — Які новини? Ти був на Рассел-сквер? Що сказав верховний суддя? Швидше розповідай про все. Доббін був дуже блідий і врочистий.

Я бачив твого батька,— відповів він.— А як Емілія , Джордже? Я зараз розкажу тобі новини. Але я привіз одну важливу новину для всіх, нам...

Ну шпар, швидше! — мовив Джордж.

Нам наказано виступати в Бельгію. Всій армії...і гвардійцям також. У Неперепийлі загострення ревматизму, він лютує, що не може ворухнутися. Команду полком бере на себе О'Дауд і ми вирушаємо з Чатема на тому тижні.

Новина про війну приголомшила наших закоханих, і всі вони відразу споважніли.

Розділ XXIII-КАПІТАН ДОББІН ВЕРБУЄ СПІЛЬНИКІВ-Яку величезну, загадкову силу має дружба, що здатна вробити з посередньої, пасивної, незворушної чи несміливої людини розумного, активного, енергійного й рішучого борця! Так як Алексіс після кількох пасів доктора Еліблона вже не звертає уваги на біль, читає потилицею, бачить на відстані багатьох миль, знає, що буде другого тижня, і робить інші дива, на які в звичайному нормальному стані зовсім не здатен,— так само ми бачимо, як у щоденних людських стосунках під дією магнетизму дружби скромна людина стає відважною, несмілива — рішучою, ледача — діяльною, а безоглядна — розважною і миролюбною. З другого боку, що спонукає юриста не вести свою справу самому, а звертатися за порадою до свого вченого колеги? І чому лікар, захворівши, посилає по свого суперника, а не сяде перед дзеркалом, повішеним на каміні, не огляне свого язика й не випише самому собі рецепт за столом у власному кабінеті? Хай на ці загадки дадуть відповідь розумні читачі, що знають, які ми буваємо водночас легковірні й скептичні, податливі й уперті, рішучі, коли йдеться про інших, і невпевнені, коли справа торкається нас самих; у кожному разі, ясно одне: наш приятель Вільям Доббін, який мав таку несперечливу вдачу, що коли б батьки дуже наполягали, він, мабуть, спустився б до кухні й одружився з кухаркою і який задля власної користі не захотів би перейти вулицю, так ревно й завзято заходився влаштовувати справи Джорджа Осборна, як найхитромудріший егоїст влаштовував би свої власні справи.

Поки Джордж Осборн та його молода дружина втішалися в Брайтоні першими ясними днями медового місяця, відданий Вільям залишився в Лондоні як його уповноважений, щоб залагодити діловий бік його одруження. Він мав обов'язок навідуватися до старого Седлі та його дружини й підбадьорювати їх, зблизити Джоза з зятем, щоб почесна посада збирача податків в Боглі-Уолагу якось урівноважила втрату становища його батьком і сприяла примиренню старого Осборна з синовим одруженням; нарешті, він мав повідомити останньому цю новину так, щоб якомога менше розгнівати старого джентльмена.

І ось, перше ніж стати перед лицем голови дому Осборнів з новиною, Доббін вирішив зробити дипломатичний крок: заприязнитися з рештою членів родини і, можливо, перетягти на свій бік дам. "У душі вони не можуть сердитись,— міркував він.— Ніколи ще жодну жінку не обурило по-справжньому романтичне одруження.

Сестри трохи полементують, тоді погодяться зі своїм братом, а потім ми вже втрьох переможемо старого Осборна. Отож хитрий капітан піхоти, ніби Макіавеллі, почав шукати спритних стратегічних засобів, з допомогою яких він міг би обережно й поступово ознайомити сестер Осборн з таємницею їхнього брата. Делікатно розпитавши матір, які вона отримала запрошення, Вільям дуже швидко визначив, хто зі знайомих її кола дає в цьому сезоні бенкет і де він найімовірніше зможе зустріти Джорджевих сестер. І хоч він відчував відразу до всіляких бенкетів та вечірок, як, на жаль, багато розважних людей, але не пропустив жодного з них, де мали бути панни Осборн. Прийшовши туди, він кілька разів потанцював з ними обома, був до них дуже уважний і врешті насмілився попросити в старшої Осборн дозволу поговорити з нею хвилину завтра вранці, бо він, мовляв, має сказати їй щось дуже цікаве. Що ж змусило її відступити назад, на мить звести очі на капітана, тоді опустити їх і захитатися так, ніби вона ось-ось, зомлівши, мала впасти йому на руки і не впала тільки тому, що він, на щастя, наступив їй на ногу й тим самим привів молоду леді знов до тями? Чого. вона так страшенно захвилювалася, почувши Доббінове прохання?-Про це ми ніколи не дізнаємось. Та коли другого дня він прийшов, Марії не було у вітальні з сестрою, міс Вірт вийшла її покликати, і капітан з міс Джейн залишилися самі. Вони сиділи так тихо, що чути було гучне цокання годинника, який стояв на каміні.

Який учора був чудовий вечір,— почала нарешті міс Осборн, щоб додати гостеві хоробрості,— і... ви вже краще танцюєте, капітане Доббіне. Напевне, вас хтось учив? — додала вона з милим лукавством.

Аби ви глянули, як я танцюю дружиною нашого майора О'Дауда або джигу... ви коли бачили, як танцюють джигу? Та я думаю, що з такою доброю танцюристкою, як ви, міс Осборн, кожен зумів затанцювати.

А майорова дружина молода й гарна, капітане? — повела далі свій допит ласкава співрозмовниця.— Ох, як, мабуть, тяжко бути дружиною військового! Аж дивно, що їм хочеться танцювати, та ще й у такі страшні часи, коли йде війна! Ох, капітане Доббіне, часом я аж тремчу, як подумаю про нашого дорогого Джорджа й про ті небезпеки, що чигають на сердешних солдатів. А у вашому полку багато одружених офіцерів, капітане Доббіне?-Слово честі, вона веде надто вже навпростець,— промимрила міс Вірт; але це вставні слова, і їх не можна почути крізь шпарку в прочинених дверях, біля яких їх вимовила гувернантка.

Один із наших товаришів саме одружився,— відповів Доббін, переходячи просто до справи.— Дуже давне кохання, і молоді бідні, мов церковні миші.

О, як чарівно! О, як романтично! — вигукнула міс Осборн, коли капітан сказав — "давнє кохання" і "бідні".

Її співчуття додало Вільямові відваги.

Найкращий із наших молодих офіцерів,— повів він далі.— Найхоробріший і найвродливіший з усіх.