Ярмарок Суєти - Сторінка 5

Місіс Седлі, люба моя, я образив вашого сина. А я ж тільки показав дівчатам, які гарні в нього штани. Спитайте міс Шарп, чи я правду кажу. Годі тобі, Джозефе, помирися з міс Шарп, і ходімо до столу.

Буде плов, Джозефе, такий, як ти любиш, а батько привіз з Біллінгсгейтського ринку найкращого палтуса.

Ходімо, ходімо голубе, веди вниз міс Шарп, а я піду за тобою з цими двома вродливими дамами,— сказав батько і, взявши під руку дружину й дочку, весело рушив до їдальні.

Якщо Ребека Шарп у душі й вирішила здобути цього огрядного чепуруна, то я, шановні дами, думаю, що ми всі маємо права судити її за це. Бо хоч загалом тендітна створіння великодушно і з належною скромністю доручають своїм матерям ловити для них нареченого, згадаймо, що міс Шарп не має ніжної матінки, яка влаштувала б для неї цю делікатну справу і коли вона сама не подбає про чоловіка, то в цілому світі не знайдеться нікого, хто б їй допоміг. Що змушує молодих дівчат "виходити на люди", як не шляхетне прагнення одружитися? Що гонить їх натовпом на різні курорти? Чому вони танцюють до п'ятої години ранку протягом довгого сезону? Що силує їх трудитися над фортепіанними сонатами й розучувати кілька пісеньок у модного вчителя по гінеї за лекцію або грати на арфі, якщо вони мають гарні руки й зграбненькі ліктики, чи носити яскраво-зелені капелюшки з перами, наче мисливці-лучники, як не бажання вполювати тими своїми вбивчими луками й стрілами молодика, в якого вони націлились? Що змушує шановних батьків згортати килими, перевертати догори цілий дім і втрачати п'ятипу річного прибутну на прохані вечори й охолоджене шампанське? Може, щира любов до ближнього й природне, щире бажання старих подивитися, як танцює та веселиться молодь? Якби ж то! Вони хочуть видати заміж своїх дочок. І так само як простодушна місіс Седлі в глибині свого ніжного серця вже склала собі з десяток різних планів, щодо влаштування своєї Емілії, так і наша люба, але позбавлена опіки Ребека вирішила зробити все, щоб знайти собі чоловіка, який їй був дужче потрібний, ніж товаришці. Вона мала буйну уяву, а крім того, читала "Казки Тисячі й однієї ночі" та "Географію Гютрі", тому, одягаючись до обіду і знаючи від Емілії, що її брат дуже багатий, вже почала будувати собі розкішний повітряний замок, в якому вона б володарювала, а чоловік десь мрів на задньому плані (Ребека ще не бачила Джозефа, тому не могла чітко собі його уявити) ; вона вбиралася в безліч шалей, капелюшків, прикрашала себе діамантовими намистами і під звуки маршу з "Синьої бороди" сідала на слона, щоб їхати з урочистим візитом до Великого Могола. Солодкі мрії Альпашара! Снувати вас — це щасливий привілей юності, скільки юних істот віддавалися таким чарівним мріям ще де Ребеки!-Джозеф Седлі був на дванадцять років старший за свою сестру Емілію. Він займав цивільну посаду в Ост-Індській компанії, і на той час, про який ми розповідаємо, був записаний у Бенгальському

Розділі Ост-індійського довідника як вбирач податків у Воглі-Уолагу — а всім відомо, що це почесне і прибуткове місце. Якщо читач хоче дізнатися, до яких іще посад дослужився Джозеф у тій компанії, ми відсилаємо його до цього самого довідника.

Воглі-Уолаг розташований у відлюдній, мальовничій, зарослій джунглями болотистій місцевості, куди приїздили полювати на бекасів і де досить часто можна буде сполохати й тигра. До Ремганджа, де містився суд, було звідти тільки сорок миль, а за тридцять миль далі розташувався кавалерійський полк — так писав Джозеф батькам додому з приводу своєї посади. Він прожив у тому чарівному закутку років вісім зовсім самітний, не бачивши жодної християнської душі, зa винятком двох разів на рік, коли туди з'являвся військовий загін, щоб відвезти до Калькутти прибутки, які Джозеф устигав зібрати.

На щастя, саме тоді він нажив якусь хворобу печінки, повернувся лікувати її де Європи, і з цієї нагоди вточив себе на батьківщині великим комфортом, і віддався різним розвагам. У Лондоні він не мешкав з батьками, а мав власну квартиру, як і годиться неодруженому гуляці. До від'їзду в Індію Джозеф був надто молодий, щоб брати участь у столичних розвагах, тому, вернувшись, він поринув у них з головою: катався в Арку власною каретою, обідав у модник тавернах (бо "Східний клуб" ще не був створений), учащав до театрів згідно з тогочасною модою або з'являвся в опері, старанно вичепурившись у вузькі панталони й трикутний капелюх.

Повернувшись потім до індії, і взагалі до кінця своїх днів Джозеф любив захоплено розповідати про ту пору свого життя, натякаючи, що він і Бруммель були тоді найпершими гуляками. Та насправді він був у Лондоні такий же самітний, як і в джунглях свого Боглі-Уолага. Він не знав у столиці жодної душі, і якби не лікар і товариство синіх таблеток та болі печінки, він би загинув із самоти.

Джозеф був ледачий, дражливий бонвіван; жінок він боявся найдужче за все, тому рідко з'являвся в родинному колі на Рассел-сквер, де панував радісний настрій і де жарти добродушного батька зачіпали його самолюбство. Огрядність завдавала, йому великого клопоту й тривог, час від часу він відчайдушно пробував спекатися зайвого сала, проте лінивість і звичка ні в чому собі не відмовляти брали гору над його наміром змінити життя, і він знову починав наїдатися донесхочу тричі на день. Він не вмів одягатися гарно, але витрачав багато зусиль, щоб причепурити свою огрядну постать, і гаяв на це щодня по кілька годин. Його служник набув собі цілий статок на господаревому гардеробі, туалетний столик Джозефа був заставлений помадами й есенціями, ніби в якоїсь літньої кокетки, щоб мати талію, він випробував усі паски, корсети й бандажі, які тільки тоді існували. Як більшість огрядних людей, він полюбляв вузьке вбрання і дбав про те, щоб воно було якнайяскравіших кольорів і молодіжного крою. Причепурившись нарешті, Джозеф вирушав сам кататися в Парк, потім вертався, перевдягався і йшов знову ж таки сам обідати до "Кав'ярні Пьяцца". Він був самозакоханий, як дівчина, і, мабуть, його хвороблива несміливість була одним із наслідків надмірного самолюбства.

Якщо міс Ребека зуміє спіймати його, та ще й тільки-но вступивши в життя, то вона — особа з неабияким хистом.

Уже перший крок засвідчив її велику вправність. Називаючи Джозефа вродливим, вона знала, що Емілія скаже про це матері, а та, мабуть, Джозефу або принаймні буде потішена таким компліментом її синові. Кожну матір таке потішить. Скажіть Сікораксі, що її син Калібан вродливий, мов Аполлон, і вона зрадіє, хоч сама хитра відьма й знає ціну таким словам. Та й Джозеф міг почути цей комплімент, бо ж Ребека говорила досить голосно; і він таки справді почув його, а що сам у душі вважав себе за красеня, то аж затремтів увесь з радості від такої похвали. Але ж відразу засумнівався. "Чи ця дівчина, бува, не глузує з мене?"— подумав він і квапливо схопився за дзвоник, щоб, як ми з вами бачили, втекти. Затримали його й змусили залишитися вдома батькові жарти й материні вмовляння. Ведучи Ребеку вниз до їдальні, Джозеф то радів, то сумнівався. "Чи вона справді вважає, що я вродливий,— міркував він,— чи просто кепкує з мене?" Ми вже згадували, що Джозеф був самозакоханий, як дівчина. А що, як — не дай господи!— дівчата візьмуть та й обернуть цей вислів, скажуть про котрусь із своїх знайомих: "Вона самозакохана, як чоловік"? А нічого — вони матимуть цілковиту слушність! Бородаті істоти такі самі ласі на хвалу, такі самі дріб'язково прискіпливі до своїх уборів, так само пишаються своєю вродою і такі самі впевнені в силі своїх чарів, як кожна кокетка.

Отже, вони спустилися до їдальні — Джозеф червоний і зніяковілий, а. Ребека — сама скромність, з опущеними зеленими очима. Вона була в білій сукні, з голими білими, як сніг, плечима, втілення молодості, беззахисної невинності й покірної, цнотливої простоти. "Треба мені бути дуже скромною,— подумала вона,— і дуже цікавитися Індією".

Ми вже чули, що місіс Седлі приготувала для сина чудове каррі, саме таке, як він любив, і під час обіду Ребеці запропонували скуштувати його. А що це таке?— спитала вона, благально дивлячись на Джозефа.

Пречудова штука, — сказав він з напханим ротом і аж розцвів, таку втіху давав йому сам процес їжі.— У вас, мамо, каррі готують не гірше, ніж у мене в Індії.

О, я неодмінно попробую, якщо це індійська страва,— заявила Ребека.— Все, що прибуває з Індії, має бути добре, я певна цього.

Дай-но, любий, того каррі міс Шарп,— мовив, сміючись, містер Седлі.

Ребека ще ніколи не їла такої гидоти.

Ну як, справді все, що прибуває з Індії, добре?—, запитав містер Седлі.

О, чудесне!—відповіла Ребека, яку палив вогнем кайєннський перець.

То візьміть ще до нього чілі, міс Шарп,— порадив Джозеф, щиро зацікавившись.

Чілі?—перепитала Ребека, насилу хапаючи повітря,— О так!— Вона думала, що Чілі — щось прохолодне, і взяла собі трохи цієї приправи.— Які свіжі й зелені стручечки!— вигукнула вона й поклала один у рот.

Чілі виявився ще пекучіший за каррі. Ребека не могла більше витримати, відклала виделку й закричала:-Води, ради бога, води!-Старий Седлі зареготав. Він був чоловік безцеремонний, бо весь свій час проводив на фондовій біржі, де полюбляли грубуваті жарти.

Чого ж ви, це справжнісінький індійський чілі,—сказав він.— Самбо, дай міс Шарп води!-Батьковому реготові завторував Джозеф, якому жарт страшенно сподобався. Жінки тільки ледь усміхнулися. Вони бачили, що бідолашна Ребека дуже страждає. Вона сама ладна була б задушити старого Седлі, але проковтнула образу так само легко, як жахливе каррі, і коли знов спромоглася на слово, то добродушно пожартувала:

— Як же я забула про перець, який персидська принцеса в "Казках Тисячі й однієї ночі". сипле в тістечка з вершками. А в Індії до вершків додають кайєннського перцю? ‘-Старий Седлі знов зареготав, визвавши, що Ребека дотепна дівчина, а Джозеф простодушно сказав:-Тістечка з вершками? В нас у Бенгалії вершки дуже погані. Ми звичайно п'ємо козяче молоко, і знаєте, їй-богу, воно мені краще за вершки!-Тепер, мабуть, вам не буде подобатися все, що прибуває з Індії, міс Шарп?— спитав господар, а коли після обіду жінки вийшли, хитрий старий сказав синові:— Стережися, Джо, ця дівчина ставить па тебе тенета.

Пхе, дурниці!— мовив Джо, хоч був страшенно потішений.— Пам'ятаю одну дівулю в Думдумі, дочку артилериста Катлера, що потім вийшла заміж за доктора Ланса, ох і заповзялася ж вона осідлати мене у вісімсот четвертому, мене або Малігетоні, про нього я вам розповідав перед обідом...