Ювенільне море (Море юності) - Сторінка 3

— На гурті доярка вдавилася: я з тобою рахуватися прийду!

— Ну-ну, приходь, — охоче погодився Умрищев. — Тільки в жіночу психіатрію я сунутися не буду.

— Я тебе сама туди всуну — назад не вилізеш, — сказала жінка, обіцяючи голосом.

— Не сунусь, жінка! — відповів Умрищев. — П'ять років в партії без замітки поперебував того, що не устрявав в сторонні справи і чужі міркування, ще двадцять поперебуваю — до самого комунізму — без жодної родимки проживу: заспокойся, Босталоєва Надія!

Умрищев тут же поїхав, а жінка, Надія Босталоєва, ще постояла, думаючи вже не про свого найближчого товариша, а про мертву доярку, але очі її були все такими ж, як і під час дружби з Вермо.

По дорозі до гурту інженер дізнався, що його попутна подруга працює секретарем гуртового партосередку і їй тут важко, іноді болісно, часто страшно, але вона не може зараз жити будь-яким легким життям в нашій країні трудного щастя.

Босталоєва йшла вперше на цей гурт; до того вона працювала на іншому гурті, але тепер тут стало занадто тяжко і складно, — колишній секретар на тутешньому гурті занепав духом, і комітет партії послав сюди — в "Батьківські Дворики" — Надію Босталоєву, щоб розбити і довести до гробової дошки діючого класового ворога.

* * *

Гурт "Батьківські Дворики" знаходився в руслі давньої річки, висохлої років тисяча тому. Два землебитних житла становили притулок гуртівників на зимовий час, а для укриття від літньої негоди лежали по навколишньої степу величезні видовбані гарбузи.

Судячи з ландшафту, наскільки вистачало зору, гуртова база була розташована розумно і зручно: рівно і спокійно лежала земля на десятки видимих верст, наче заснула навіки, беззахисна і відкрита зимовому холоду і всім безлюдним вітрам; лише по одному місцю та земля мала запале положення, і там було слабке затишшя від вихорів негоди — це був слід, проритий давньою і бідною рікою, тепер задутий суховіями, похованою наносами до останнього знесиленого джерела, замовклою назавжди. Але пам'ятники річки, у вигляді піщаних виносів, ще лежали на гуртовій садибі, і для їх зарощення в пісок були посаджені прути шелюги і верболозу, а між тими прутами і самородними лопухами лежали нічліжні порожні гарбузи великого розміру.

Посеред гуртового місця знаходився зрубовий колодязь, і дві жінки безупинно витягали ручною силою воду з глибини землі і відносили її в бак — для пиття людям і тваринам.

Ті "Батьківські Дворики" мали облікове число корів — чотири тисячі, не рахуючи биків, коней, волів і різної дрібної підспорної живності в формі кроликів, овець, курей і інших істот. Стало бути, сам той гурт становив з себе вже потужний м'ясорадгосп і був надійним джерелом м'ясної їжі для пролетаріату.

Коли Вермо і Босталоєва тільки прийшли на гурт, Умрищев там уже панував і перевіряв всі елементи господарства, які траплялися йому назустріч. По боках Умрищева ходили двоє людей — завідувач гуртом зоотехнік Високовский і старший гуртоправ Афанасій Божев.

— Ви повинні вести себе, як дві мої окремості, — говорив їм Умрищев на ходу, — і бездирективно нікуди не устрявати.

— Нам це, Адріан Пилипович, зрозуміло: адже обстановочка метушлива! — Залюбки і навіть щасливо відповідав Божев, а сам посміхався всім своїм чистим і чесним обличчям, на якому приємно знаходилися два доброзичливих ока степового світлого кольору.

Високовський мовчав. Він любив худобу саму по собі і давно збирався піти працювати в область племінного тваринництва, щоб виховувати худобу для народження потомства, а не для вбивства; він був худий по тілу, може бути, тому що більше їв молоко, ставкову рибу, кашу і рідко брав яловичину, і знав свою науку з похмурою точністю — бачив в будь-якій тварині не тільки вагу і продуктивність, але одночасно і суб'єктивний настрій. За це його любили в скотарському об'єднанні і платили йому великі кошти, які він, не маючи рідних, витрачав на балуваня любимої худоби; наприклад, він набував вовняний матеріал і сам шив панчохи на зиму для кроликів, пригощав биків солоними пампушками, побудував скляну теплицю пічного опалення, з тим щоб там росла взимку свіжа кормова трава для підростаючих телят, яким вже набридло молоко, — і ще багато іншого вчинив Високовський заради любові своєї до справи.

Між тим Умрищев здійснював свої зауваження по гурту. Вийшовши в пекарню, він спробував хліба і сказав ближнім підлеглим: "Пекти смачніший хліб". Всі погодилися. Вийшовши назовні, він раптом задумався і вказав Високовському і Божеву: "Серйозно продумати всі форми і недоліки". Божев зараз же записав ці слова в свою книжку. Побачивши якусь людину, що тихо йшла стороною, Умрищев вимовив: "Посилити трудову дисципліну". Тут щось завадило Умрищеву йти далі, він став на місці і показав в землю: "Зірвати билинку на пішохідній стежці, а то б'є по ногах і заважає зосередитися". Божев нахилився було, щоб відразу знищити билинку, але Умрищев зупинив його: "Ти відразу в справу не лізь, ти спочатку запиши її, а потім вивчи, — я ж кажу принципово: не тільки про цю билинку, а взагалі, про всі билинки в світі ". Божев спішно записав, а Високовський йшов поруч, нічого не кажучи і не роблячи. Незабаром на стежку вибіг кролик і від раптового жаху не міг бігти і став на задні ноги, звернувши обличчя прямо до людей.

— Гарна тварина! — оцінив Умрищев кролика.

— Так, воно нічого: воно миле, Адріане Пилиповичу! — погодився Божев.

Неподалік показалась свиня; вона підійшла до Умрищева і покрутила біля нього хвостом, що також сподобалося Умрищеву, і він схвалив цю тварину.

Але зате, прийшовши до службового кабінету Високовського, Умрищев відразу відчув лють. Справді — в кабінеті було кругом нечисто, були сліди і залишки якихось величезних тварин, ніби сюди приходили у справах бики, пригинаючись в дверях; папери лежали під пляшками з сечею хворих корів, стіни не мали оздоблення і були покриті рваними підсумковими даними, і на стільці біля столу сидів, як відвідувач, підсвинок.

— Це ж державна зрада! — вигукнув Умрищев в кабінеті. — Ви весь авторитет нашого керівництва роняєте вниз! — закричав він у напрямку до Високовського. — Вас скотина тут не поважає, а ви цілим штатом хочете керувати! За такі кабінети треба геть з відміткою звільняти!

— Тихіше, начальник, — попросив Високовський, — говорите неголосно; я вас почую все одно.

— Вас би треба гідрометеором по голові, — тихіше сказав Умрищев, — щоб ви відчули щось.

— Гідрометеор — це дощ, товариш Умрищев, — байдуже заявив Високовський.

— Я маю на увазі той дощ, — пояснив Умрищев, — який йшов за Івана Грозного — кам'яний, історичний дощ!

Слідом за тим Умрищев велів Божеву покликати гуртового коваля Кемаля, убогого глухонімого рахівника Тишкина, профуповноваженного, стареньку Федератівну, а заодно і Босталоєву з інженером-музикантом, що чогось з'явився. Умрищев любив іноді зібрати, як рідню, підлеглий апарат в купу і поговорити з ним по душам, не складаючи порядку денного.

* * *

Босталоєва увійшла в своє нове житло, а Вермо зупинився біля входу. Це було тимчасовий гуртожиток, побудований з землі і покритий для міцності дерном.

На правій половині земляний світлиці лежали уві сні втомлені доярки і телятниці, а наліво хропли пастухи, водоноси, колодязники, злучники, студенти-ветеринари та інші професії; деякі ж сиділи на долівці і писали листи далеким товаришам або читали книги, креслили зображення і думали, опершись на руку.

Тут же, в сінях гуртожитку, на великому столі для гурткових занять лежала мертва людина. Вона була покрита червоним сукном, але одна невелика стара жінка трохи відкрила сукно в головах мерця і гладила вільною рукою чиєсь схолонете обличчя.

— Це Айна? — запитала Босталоєва у тій застарілої жінки.

— Та — то хто ж! — дратівливо відповіла бочкоподібна старенька і обернулася своїм обличчям, схожим на блюдцевидне озеро.

Вермо підійшов з боку і задивився на покійницю. Смаглява дівчина, напевно киргизка, лежала горілиць з постарілим сумним обличчям і відкрила рот від останньої слабкості. Босталоєва трохи підняла покривало на покійниці і стала обмацувати своєю рукою тіло Айни, ніби розшукуючи сліди смерті і таємне місце загибелі людини. Інженер так само близько нахилився над померлою; він побачив опухле від жіночності тіло, що вже накопичувало запаси для майбутнього материнства, і терплячі робочі руки, без сили складені на животі; Вермо розгледів полотно сорочки, яке повсюдно видавали ударницям, і відчув запах ще збереженого поту та інших відходів важкого життя, що вже змовкнуло; але смерті ніде не було помітно.

Тоді Босталоєва відвернула воріт на горлі Айни, і всі побачили темний рубець навколо шиї, що запікся, — слід від линви, яка перерізала горло і спалила дихання цієї дівчини.

Тут прийшов Афанасій Божев і покликав Босталоєву з інженером на нараду.

— Адже мільярди різних людей померли намарне, сказав Божев. — Що ж ви одну-то стоїте жалієте! Хіба мало на світі жителів залишилося! .. Жалійте хоч мене, якщо в вас гнилий лібералізм бушує!

— Всіх жаліти не потрібно, — заявила бабуся, що була тут, — багатьох потрібно вбити ...

Сказавши це, літня робітниця відвернула від горя своє обличчя, і всі промовчали, не розуміючи значення її речі, а потім пішли на гуртову нараду.

Коли Божев привів Босталоєву і Вермо, Умрищев вже давно говорив, сам не розуміючи про що, а тільки відчуваючи щось добре. Він розвивав перед присутніми різні картини заходів, наприклад, пропонував так організувати всі гуртові роботи, щоб кожен вже мовчав постійно, робив по раз запущеному порядку свою вузьку, мирну справу і ні в що не устрявав.

— Кожному трудящому треба дати в його власність невелике царство праці — нехай він копається в ньому безперервно і буде вічно щасливий, — розвивав Умрищев вголос свою уяву. — Один, наприклад, чистить скотомісця, інший лагодить по степу зрубові колодязі, третій просто куштує молоко — яке скисло, яке ні, — кожен робить планово свою справу, і нікуди йому більше не треба устрявати. Я вважаю, що така установка дасть можливість схаменутися мені і всьому керівному персоналу від поточних справ, які перестануть на той час текти. Пора, товариші, соціалізм зробити не суєтою, а турботою мільйонів.

Збори мовчали; старенька Федератівна вже зажурилась, опершись на коричневу руку; вона знала, що їй думати, і дивилася на Умрищева, як на підлого.

— Що тут таке? — запитала Босталоєва.