З холодним серцем - Сторінка 5

Вона хотіла спитати подругу, чи правильно її зрозуміла, та Ненсі раптом урвала розмову:

— Пробач, Сьюзі. Мені треба йти. Місіс Кетц чекає.

*

Дік приїхав у закритому чорному "шевроле" зразка 1949 року. Сідаючи в машину, Перрі подивився на заднє сидіння — чи там його гітара. Минулого вечора він грав для Дікових товаришів і забув її в машині. То була старенька гібсонівська гітара, вичищена шкуркою і навоскована до медового кольору. Поруч неї лежав інший інструмент: мисливська рушниця дванадцятого калібру, зовсім нова, з синюватою цівкою та лискучим прикладом, на якому була вигравіювана зграйка фазанів у льоті. Цей дивний натюрморт доповнювали електричний ліхтарик, великий складаний ніж, рукавички та патронташ.

— Ти його надягнеш? — спитав Перрі, показуючи на патронташ.

Дік постукав кісточками пальців по вітровому склу.

— Тук-тук. Перепрошую, хазяїне. Ми оце були на полюванні, та збилися з дороги. Чи не можна од вас зателефонувати?..

— Si, senor. Yo comprendo[25].

— Діло певне,— мовив Дік.— Ось побачиш, голубе, по всіх стінах волосся полетять.

— Полетить,— поправив його Перрі.

Запеклий буквоїд, ревнитель усіляких малозрозумілих слів, він почав піклуватися мовою товариша ще відтоді, як вони сиділи в одній камері тюрми штату Канзас. Дік не заперечував проти тих уроків словесності і, щоб потішити вчителя, навіть нашкрябав чималу папушу віршів. Вони були дуже непристойні, проте Перрі визнав їх забавними й одніс рукопис до тюремної майстерні оправити в шкіряні палітурки з тисненою золотом назвою: "Соромітні жарти".

На Дікові була синя робоча блуза з рекламним написом на спині: "Автомайстерня Боба Сендза". Проїхавши головною вулицею Олейта, вони з Перрі дісталися Сендзового гаража, де Дік працював з половини серпня, відколи вийшов з тюрми. Він був тямущий механік і заробляв шістдесят доларів на тиждень. Одначе за роботу, що її намірявся робити того ранку, платні він аж ніяк не заслуговував. Містер Сендз, який по суботах залишав майстерню на Діка, й гадки не мав, що заплатив своєму механікові за обслуговування його власної машини.

З допомогою товариша Дік узявся до роботи. Вони змінили мастило, налагодили зчеплення, зарядили акумулятор, поміняли підшипник, поставили нові шини на задні колеса — одне слово, зробили все потрібне, щоб підготувати старенький "шевроле" до тяжкого випробування, що чекало на нього протягом наступної доби.

— Та все старий мені заважав,— мовив Дік, відповідаючи на запитання Перрі, чому він спізнився на умовлену зустріч біля "Перлинки".— Я не хотів, щоб він побачив, як я братиму рушницю. Він тоді одразу дотямив би, що я збрехнув.

— Збрехав... А що ж ти все-таки сказав?

— Як ми умовились. Сказав, їдемо до завтра у Форт-Скотт, до своєї сестри. В неї нібито твої гроші. Півтори тисячі доларів.

Перрі справді мав сестру, а колись і двох, але та, що була жива, жила зовсім не у Форт-Скотті — містечку за вісімдесят п'ять миль від Олейта,— і він навіть не знав її теперішньої адреси.

— То він розсердився?

— Чого б це йому сердитись?

— Бо він мене терпіти не може,— сказав Перрі. Він ніколи не підвищував голосу, проте чітко вимовляв кожне слово, і вони вимикались у нього з уст, наче колечка диму з рота курця.— І твоя мати теж. Я ж бачив, як вони на мене дивилися.

Дік знизав плечима.

— Не в тобі річ. Просто вони не люблять, коли я зустрічаюся з тими, з ким сидів.

Двічі одружений і двічі розлучений, двадцятивосьмирічний батько трьох дітей, Дік був достроково звільнений за умови, що оселиться при батьках — вони жили з молодшим сином на невеличкій фермі поблизу Олейта.

— З усіма, хто має отаку позначку,— додав він, торкнувшись синьої цятки, витатуйованої під лівим оком,— своєрідного пароля, за яким його могли впізнати колишні товариші по тюрмі.

— Розумію,— сказав Перрі.— Їм можна тільки поспівчувати. Хороші вони в тебе. Особливо мати — дуже славна жінка.

Дік кивнув головою, бо й сам так вважав.

Опівдні вони прибрали інструмент, і Дік, запустивши мотор та послухавши, як він рівно гуде, лишився задоволений — попрацювали вони не марно.

*

Ненсі та її підопічна Джоліна Кетц також були задоволені наслідками своєї роботи. Джоліна, худенька тринадцятирічна дівчинка, довго не зводила очей з красеня пирога, в якому між хрусткими переплетеними навхрест скоринками пашіли жаром запечені вишні, тоді не витримала і, рвучко обнявши Ненсі, вигукнула:

— Ой, та невже ж я сама його зробила?

Ненсі засміялась, пригорнула її до себе й запевнила, що так воно і є, а вона, Ненсі, тільки трошки їй допомогла.

Джоліні кортіло тут-таки покуштувати пирога — чого там, мовляв, чекати, доки він охолоне.

— Ну хоч по маленькому шматочку, дуже тебе прошу, і ви з нами теж,— звернулася вона до місіс Клаттер, що якраз перед тим зайшла до кухні.

Місіс Клаттер силувано всміхнулася — у неї боліла голова — й відказала:

— Ні, дякую, нема апетиту.

Що ж до Ненсі, то вона не мала часу; на неї вже чекала Роксі Лі Сміт з отим своїм соло на тромбоні, а потім і материні доручення — одне було пов'язане з весільною вечіркою для Біверлі, що нею клопоталося кілька дівчат із Гарден-Сіті, а друге — з родинною зустріччю на День подяки.

— Ти йди собі, люба, я побуду з Джоліною, доки по неї прийде мати,— сказала місіс Клаттер, а тоді, обернувшись до дівчинки, несміливо додала: — Якщо вона, звісно, не проти моготовариства...

Колись замолоду вона здобула нагороду за красномовність, та літа, здавалося, залишили в її голосі тільки оці вибачливі нотки й наклали на всю її поведінку печать остороги, ніби вона завжди боялася когось образити, чимось не догодити.

— Сподіваюся, ти розумієш,— знов обізвалася вона, коли дочка пішла,— і не вважатимеш, що Ненсі повелася нечемно?

— Ой, що ви! Я ж так люблю Ненсі. Та й усі її люблять. Такої, як Ненсі, більш не знайти. Ви знаєте, що каже про неї місіс Стрінджер? — спитала Джоліна, маючи на думці свою вчительку домоведення.— Якось вона сказала в класі: "Ненсі Клаттер завжди поспішає, проте на все знаходить час. А це прикмета доброї хазяйки".

— Еге ж,— погодилася місіс Клаттер.— Усі мої діти вміють дати собі раду, Я їм тепер уже й не потрібна.

Джоліна ніколи ще не залишалася наодинці з "чудною" матір'ю Ненсі, та, незважаючи на розмови, що ходили про неї, почувала себе цілком невимушено, бо хоч сама місіс Клаттер завжди ніяковіла, проте на інших впливала заспокійливо, як і всі безпомічні люди, нездатні заподіяти зло. Навіть у Джоліни, хоч яка вона була ще мала, добре й лагідне обличчя місіс Клаттер, її кволий, хворобливий вигляд викликали співчуття й бажання чимось їй допомогти. І подумати тільки — оце мати Ненсі! Ну, тітка — цьому ще можна б повірити. Така собі приїжджа тітонька, стара діва, трохи дивакувата, але все ж мила...

— Атож, не потрібна я їм,— повторила місіс Клаттер, наливаючи собі чашку кави.

Хоч усі інші в сім'ї за прикладом містера Клаттера ігнорували цей напій, вона щоранку випивала дві чашки й дуже часто решту дня нічого вже не їла. Важила вона всього дев'яносто вісім фунтів, і каблучки — обручка й перстенець із скромним, щоб не сказати мізерним діамантом — мало не спадали з її висхлих пальців.

Джоліна відрізала собі шматок пирога.

— Ого! — мовила вона, допавшись до нього.— Та я б хоч кожного дня такий пекла!

— Ну що ж, у тебе є менші братики, вони залюбки з'їдять скільки хочеш. Ось і в нас так — містерові Клаттеру й Кеньйонові пиріг ніколи не набридає. А от самій куховарці набридає — Ненсі вже й дивитись на нього не хоче. Те саме буде й з тобою... Ой, ні, ні... до чого я це кажу? — Місіс Клаттер зняла свої окуляри без оправи й потерла очі.— Пробач, голубонько. Я певна, тобі ніколи нічого не набридне. Ти завжди будеш весела й щаслива...

Джоліна мовчала. Розпачливі нотки в голосі місіс Клаттер налякали її, і тепер вона з нетерпінням чекала на матір, що пообіцяла прийти по неї об одинадцятій.

Невдовзі місіс Клаттер уже спокійно запитала:

— Тобі подобаються всілякі дрібнички? Лялькові речі?

Вона повела Джоліну до їдальні, де на полицях стінної етажерки були дбайливо розкладені різні іграшкові предмети: крихітні ножиці, наперстки, кришталеві вазочки для квітів, мініатюрні фігурки, лялькові виделки та ножики.

— Деякі з них у мене ще від дитинства. Тато з мамою і всі ми майже щороку їздили влітку до Каліфорнії. На океанське узбережжя. І там була крамниця, де продавали отакі гарненькі дрібнички. Оці чашечки...— Ляльковий чайний сервіз, прикріплений до малесенької таці, тремтів у неї на долоні.— Їх подарував мені тато. У мене було світле дитинство...

Єдина дочка заможного фермера Фокса, любима сестра трьох старших братів, вона змалечку була не те щоб розпещена, а зніжена й уявляла собі життя як низку приємних подій — осінніх свят у Канзасі, літніх канікул у Каліфорнії, нескінченних подарунків. У вісімнадцять років вона вступила на курси медичних сестер при лікарні св. Рози в Грейт-Бенді. Ніхто серйозно не думав, що вона стане медсестрою, а по двох роках навчання й сама вона зреклася свого наміру: лікарняна обстановка — вигляд хворих, важкий дух — викликали в неї відразу. І все ж вона й досі шкодувала, що не закінчила курсів і не одержала диплома — "просто аби довести,— як сказала сама одній подрузі,— що колись і я чогось досягла". Замість цього вона познайомилась і одружилася з Гербом, університетським товаришем її найстаршого брата Гленна. Щоправда, вона й раніше знала його з обличчя, бо родини їхні жили всього за двадцять миль одна від одної, але Клаттери були прості фермери, і заможні й культурні Фокси не запрошували їх до себе. Одначе Герб був гарний на вроду, побожний, мав рішучу вдачу, домагався її прихильності — і вона закохалась у нього.

— Містер Клаттер багато подорожує,— сказала вона Джоліні.— О, він завжди кудись їде. До Вашінгтона, Чікаго, Оклахоми чи Канзас-Сіті — часом здається, що він ніколи не живе вдома. Та хоч би де був, він завжди пам'ятає, як я люблю всілякі дрібнички.— Вона розгорнула мініатюрне паперове віялко.— Оце він привіз мені із Сан-Франціско. Воно коштує всього один цент. Але яке гарненьке, правда ж?..

Другого року по одруженні народилась Івенна, а ще через три роки — Біверлі. Після кожних пологів молода мати переживала якусь незбагненну душевну депресію — її охоплювали раптові напади гіркого смутку, і вона, мов сновида, в німому розпачі никала з кімнати до кімнати.