Залізна п'ята - Сторінка 17

Я виставлятиму їх, і, якщо ви не погоджуватиметеся, — заперечуйте. Мовчанка означатиме згоду. Гаразд? Правда, що механічні верстати виробляють більше тканини і виробляють дешевше, ніж ручні? — Він зачекав, але ніхто не заперечив, — У такому разі чи не буде безглуздо руйнувати механічні верстати, щоб повернутись до незручного й дорожчого методу виробляти тканини на ручних верстатах? — Усі закивали головами на знак згоди, — Правда, що економічне об'єднання, відоме під назвою трест, виробляє більше й дешевше, ніж може виробити тисяча дрібних підприємств, які конкурують між собою? — Знов піхто не заперечив. — Чи розумно руйнувати цю дешеву й корисну організацію?

Довго ніхто не давав відповіді. Нарешті заговорив містер Коволт.

— Що ж нам робити? — спитав він. — Знищення трестів — це, на нашу думку, єдиний спосіб усунути їхній гніт.

Ернест ураз стрепенувся.

— Я вкажу вам інший спосіб! — вигукнув він, — Не треба руйнувати ці чудові машини, що виробляють більше товарів і виробляють їх дешевше. Треба опанувати їх. Використаймо їхню силу й переваги! Хай вони служать нам самим. Витіснімо теперішніх власників цих чудових машин і зробімося самі їхніми власниками! Ось вам, панове, соціалізм — об'єднання більше, ніж трести, найбільше економічне й соціальне об'єднання людей із усіх об'єднань, які будь-коли існували на нашій планеті. Це не суперечитиме еволюції. Проти об'єднання ми виставляємо ще більше об'єднання. Тільки так ми можемо перемогти. Переходьте до нас, соціалістів, і ви теж переможете.

Почулися заперечення. Присутні хитали головами, знявся невдоволений гомін.

— Гаразд! — засміявся Ернест. — Тоді залишайтесь у ролі анахронізму. Цим ви самі засуджуєте себе до загибелі, бо анахронізми завжди гинуть. Чи питали ви себе, що станеться з вами, коли виникнуть об'єднання ще більші, ніж теперішні трести? Чи замислювалися ви коли-небудь, де ви подінетесь, коли великі трести самі почнуть об'єднуватись у гігантські трести трестів — аж поки зіллються в один колосальний соціальний, економічний і політичний трест?

Раптом він рвучко обернувся до містера Келвіна:

— Скажіть, хіба це не правда? Хіба вам не довелось боротися за створення нової політичної партії тому, що старі партії в руках трестів? Але й тут — у боротьбі за об'єднання фермерів — ви знову стикаєтеся з трестами. За кожною перепоною, що виростає на вашому шляху, за кожним ударом по ваших інтересах, за кожною вашою поразкою криється рука трестів. Хіба це не правда? Признайтеся!

Містер Келвін зніяковіло мовчав.

— Сміливіше, — підбадьорював його Ернест.

— Це правда, — признався містер Келвін. — Ми завоювали на виборах законодавчу владу в Орегоні й провели чудовий закон, що захищав дрібних власників від трестів, але губернатор, ставленець трестів, наклав вето на цей закон. Ми провели на виборах свого губернатора в Колорадо, але палата не затвердила його. Двічі ми домоглися проведення федерального закону про прогресивний прибутковий податок, і щоразу Найвищий суд скасовував його, як неконституційний. Суди в руках трестів. У нас не вистачить грошей, щоб підкупити всіх суддів. Але настане час, коли…

— Коли об'єднання трестів керуватиме всім законодавством, коли об'єднання трестів саме стане урядом, — урвав його Ернест.

— Ніколи! Ніколи цього не буде! — почулися войовничі вигуки.

— Скажіть мені,— запитав Ернест, — що ви робитимете, коли все ж настане такий час?

— Удамося до сили! Повстанемо! — вигукнув містер Асмунсен, і багато голосів підтримало його.

— Це буде громадянська війна, — попередив Ернест.

— Хай і так, — відповів містер Асмунсен, знову підтриманий вигуками решти. — Ми не забули подвигів наших батьків. За нашу волю ми готові битись і вмерти.

Ернест осміхнувся.

— Не забувайте, — сказав він, — що ми мовчки погодились на тому, що воля, як ви, панове, її розумієте, означає волю визискувати інших.

Тепер уже всі за столом розсердилися й розпалились, але Ернест утихомирив їх і примусив слухати себе.

— Ще одне запитання. Коли вам доведеться вдатися до сили, пам'ятайте: повстанете ви через те, що уряд опинився в руках трестів. Отже, вашій силі уряд протиставить регулярну армію, флот, національну гвардію, поліцію — коротше кажучи, всю організовану військову машину Сполучених Штатів. Чи багато варта буде тоді ваша сила?

Слухачі розгубилися. Не даючи їм опам'ятатись, Ернест знов ударив по них:

— Чи пам'ятаєте ви, як іще недавно наша регулярна армія налічувала тільки п'ятдесят тисяч солдатів? Рік у рік вона зростала і тепер налічує вже триста тисяч.

Далі — ще один удар.

— І це ще не все. Поки ви, забувши про все на світі, ганялися за своїм примарним ідолом, що зветься прибуток, та розводилися про другий свій укоханий фетиш — конкуренцію, трести домоглися ще важливішого. Національна гвардія…

— Національна гвардія і є паша сила! — вигукнув містер Коволт. — 3 нею ми відіб'ємо напад регулярної армії.

— Вас самих буде покликано до національної гвардії,— гостро відповів Ернест, — і послано в штат Мен, у Флоріду або на Філіппіни чи ще кудись топити в крові виступи ваших товаришів, що піднялись на громадянську війну за свою волю. А тим часом з Канзасу, чи Вісконсину, чи ще з якого штату ваші товариші, яких теж буде покликано до національної гвардії, прийдуть сюди, в Каліфорнію, щоб залити кров'ю повстання у ваших краях.

Ці слова справді приголомшили всіх, і вони сиділи мовчки, неспроможні на слово здобутись; нарешті містер Оуен промимрив:

— Тоді ми не підемо до національної гвардії, та й квит. Не такі ми дурні.

Ернест відверто зареготав:

— Ви не розумієте свого становища, нічого ви не зможете зробити. Вас примусять вступити до національної гвардії.

— Але ж існують громадянські права, — стояв на своєму містер Оуен.

— Поки уряд не оголосить у країні надзвичайного становища. В той самий день, коли ви спробуєте вдатися до сили, вашу силу обернуть проти вас самих. До національної гвардії вас примусять уступити, хочете ви того чи ні. Я чую, хтось згадує габеас корпус. Я боюся, що замість габеас корпусу ви матимете поминальну молитву. Якщо ви відмовитеся вступити до національної гвардії або, перебуваючи в ній, відмовитесь виконати наказ, вас віддадуть до військово-польового суду і розстріляють, як собаку. Такий закон.

— Нема такого закону, — переконано заявив містер Келвін. — Нема такого закону. Молодче, вам приснилося це все. Ви казали, що національну гвардію можуть послати на Філіппіни. Це ж суперечить конституції. В конституції спеціально говориться про те, що національна гвардія не може бути послана за межі країни.

— Та до чого тут конституція? — спитав Ернест. — Конституцію тлумачать суди, а суди, як уже погодився містер Асмунсен, служать трестам. До того ж такий закон є. Він існує вже давно — цілих дев'ять років, панове.

— Закон про те, що нас можуть примусити служити в національній гвардії? — неймовірно спитав містер Келвін. — Про те, що нас можуть розстріляти за вироком військово-польового суду, коли ми відмовимося вступити до неї?

— Так, — відповів Ернест, — саме про це.

— Чому ж ми нічого не чули про такий закон? — спитав тато, і я зрозуміла, що це новина й для нього.

— З двох причин, — відказав Ернест. — По-перше, не було нагоди застосувати його. Якби трапилась така нагода, ви відразу про нього довідалися б. А по-друге, закон проведено через конгрес і сенат таємно, власне, без обговорення. Звичайно, газети й не згадали про це. Ми, соціалісти, знали й писали про нього в своїх газетах, але ж ви наших газет ніколи не читаєте.

— Я все ж думаю, що вам це наснилося, — вперто сказав містер Келвін. — Країна ніколи б не дозволила такого.

— Вона вже дозволила, — відповів Ернест. — А щодо моїх снів, — він, застромивши руку в кишеню, витяг невеличку брошурку, — скажіть мені, чи скидається це на сон?

Розгорнувши книжечку, він почав читати:

— "Стаття перша. По всіх штатах, територіях та в окрузі Колумбія всі особи чоловічої статі від вісімнадцяти до сорока п'яти років, визнані придатними за станом здоров'я, зобов'язані служити у національній гвардії.

Стаття сьома. Кожного зобов'язаного служити в національній гвардії…" — не забувайте статтю першу, панове: згідно з цією статтею всі ви зобов'язані,— "…що не з'явиться без поважних причин на виклик свого начальника, буде притягнено до військово-польового суду і покарано згідно з вироком цього суду.

Стаття восьма. Військово-польові суди, що їм підсудні як офіцери, так і рядові національної гвардії, утворюються тільки з офіцерів національної гвардії.

Стаття дев'ята. Офіцери та рядові національної гвардії, покликані на дійсну військову службу, підлягають тим самим військовим законам і наказам, що й регулярне військо Сполучених Штатів".

Ось маєте, панове американські громадяни й національні гвардійці! Дев'ять років тому ми, соціалісти, гадали, що цей закон спрямовано проти робітників. Але здається, що він спрямований також і проти вас. Член конгресу Вайлі в коротких дебатах при затвердженні законопроекту сказав: "Новий закон створює необхідні резерви військової сили, щоб схопити голоту за горлянку (ви, панове, і є ця "голота") і захистити від усіх випадковостей життя, свободу і власність".

Отож у той самий день, коли ви вирішите вдатися до сили й повстати на захист своїх прав, пам'ятайте, що це буде повстання проти власності трестів і їхньої волі душити вас згідно з законом. Вам, панове, вирвано зуби й обрізано пазури. І в той день, коли ви повстанете — без зубів і пазурів, — ви будете не страшніші, ніж військо устриць.

— Не вірю, — вигукнув Коволт, — Нема такого закону! Це ви, соціалісти, ману пускаєте!

— Проект цього закону внесено до палати представників 30 липня 1902 року, — відповів Ернест. — Запропонував його Дік, депутат від штату Огайо. Законопроекта поквапились пропхати якнайшвидше. 14 січня 1903 року його одноголосно схвалив сенат. А вже через тиждень затвердив президент Сполучених Штатів{53}.

Розділ IX

МАТЕМАТИЧНА НЕЗАПЕРЕЧНІСТЬ МРІЇ

На ті слова всі мов заціпли з жаху. А Ернест заговорив знову:

— Багато хто з вас сьогодні запевняв, що соціалізм неможливий. Ви кажете — неможливий, а я зараз вам доведу, що він неминучий. Не лише ви, дрібні капіталісти, неминуче зникнете, але так само неминуче зникнуть і великі капіталісти та трести.