Залізна п'ята - Сторінка 15

Наша преса? То лише вичавки з-під преса.

— Але ж репортери, — не здавалась я, — Я їх сама бачила.

Ані слова з того, що він казав, не потрапить до ДРУКУ Ти забула про редакторів. Вони одержують свою платню за те, що здійснюють певну політику. Ця політика — не друкувати нічого, що загрожувало б нинішньому ладові. Виступ епіскопа був жорстоким нападом на встановлену мораль. Це — єресь. Вони звели його з помосту, щоб він не сказав більшого. Газети потоплять його єресь у мовчанні. Преса Сполучених Штатів? Це паразитичний наріст на тілі класу капіталістів. Функція її — всіма засобами підтримувати встановлений лад, обробляючи громадську думку, і вона добре робить своє діло.

Хочеш, я скажу тобі, що буде далі. Завтрашні газети лише побіжно згадають, що епіскоп занедужав, що він перевтомився, що йому стало зле на вчорашніх зборах. За кілька днів про епіскопа сповістять, що він захворів на нервовий розлад і одержав відпустку від своєї вдячної пастви. Далі станеться одне з двох: або епіскоп, зрозумівши свою помилку, повернеться з відпустки здорового людиною, що вже не бачить ніяких видив, або він стоятиме на своєму, і тоді — можна сподіватися — ти прочитаєш у газетах зворушливе й патетичне сповіщення про його божевілля. А далі йому нададуть змогу розповідати про свої видива оббитим ватою стінам.

— Ну, це вже ти занадто, — запротестувала я.

— В очах суспільства то буде й справді божевілля, — відповів він. — Яка ж порядна людина, крім божевільної, набере до себе в дім злодіїв та розпусних жінок, щоб жити з ними, як з братами й сестрами? Правда, Христос був розіп'ятий поміж двох злодіїв, але то інша річ. Що таке божевілля? Коли з нами хтось не погоджується, ми маємо його думку за хибну. А отже, й розум у цієї людини схиблений. А де межа між схибленим розумом і божевіллям? Люди не гідні уявити, щоб розумна людина могла не погоджуватися з їхньою власного розумною думкою.

Ось тобі яскравий приклад із сьогоднішньої вечірньої газети. Мері Маккена живе на південь від Маркіт-стріт. Це бідна, але чесна жінка й до того ж патріотка. Але в неї якісь чудні уявлення про американський прапор та захист, що він дає і символізує. І от що трапилося з нею. Її чоловік потерпів від нещасливого випадку і три місяці пролежав у лікарні. Вона стала прачкою і все ж не могла сплатити комірне. Вчора її виселили. Вона виставила американський прапор і, обгорнувшись ним, оголосила, що перебуває під його захистом і тому ніхто не насміє викинути її на вулицю. Ну, і як ти думаєш, що з нею зробили? Арештували і відіслали на психіатричну експертизу. Сьогодні її оглянули експерти-психіатри і визнали душевнохворою. Зараз вона в лікарні для божевільних.

— Але це ж сюди не стосується, — заперечила я. Припустімо, що я не погоджуюся з усіма щодо літературного стилю якоїсь книжки. Мене ж не замкнуть за це до божевільні.

— Слушно, — відповів він. — Але така розбіжність із загальною думкою не загрожує суспільному ладові. Отож-бо й є. А розбіжність поглядів у випадку з Мері Маккена або з епіскопом справді становить загрозу суспільному ладові. Що коли б усі бідняки, прикрившись американським прапором, відмовилися платити комірне? Домовласники пішли б із торбами! Погляди епіскопа такі самі небезпечні. Тому — в божевільню його!

Але мені ще не йнялося віри.

— Почекай, сама побачиш, — сказав Ернест. І я стала чекати.

Другого ранку я послала купити всі газети. Поки що Ернест мав рацію. Ані слова з промови епіскопа не надрукували. Лише в одній чи двох газетах згадувалося, що епіскоп не міг договорити, бо був занадто схвильований. Зате банальну балаканину тих, що виступали після нього, було надруковано повністю.

Через кілька днів з'явилося коротке повідомлення, що в зв'язку з перевтомою епіскоп одержав відпустку. Досі Ернестове передбачення справджувалось, але в повідомленні не було й натяку на божевілля або навіть на нервову хворобу епіскопа. Чи могла я уявити, яка жахлива доля чекала його — Голгофа і розп'яття, що передрік йому Ернест!

Розділ VIII

РУЙНІВНИКИ МАШИН

Незадовго до того, коли Ернест виставив свою кандидатуру на виборах до конгресу по списках соціалістичної партії, мій тато врядив обід, який він у дружньому колі називав "обідом прибутків і збитків". Ернест назвав його "обідом руйнівників машин".

Насправді то був обід для діловиків — дрібних, звичайно. Не думаю, щоб хоч один з них був власником або компаньйоном підприємства з капіталом понад сотню-дві тисяч доларів — звичайні представники середнього класу.

Серед них був містер Оуен із товариства "Сілверберг, Оуен і Спілка", великої бакалійної фірми з кількома філіями. Ми були їхні постійні покупці. Серед присутніх були також обидва власники аптекарської фірми "Коволт і Вошберн", містер Асмунсен, власник каменярні в окрузі Контра-Коста, і ще кілька таких же власників або співвласників невеликих фабрик і торговельних підприємств, одно слово — дрібні капіталісти.

Це були цікаві люди з розумними обличчями, висловлювалися вони просто і ясно. Всі вони водно нарікали на корпорації й трести. їхнє спільне гасло було: "Геть трести!" Трести душили їх, і кожен з них уважав, що всі їхні труднощі походять від трестів. Вони виступали за те, щоб уряд забрав у державну власність такі підприємства' як залізниці та телеграф, і вимагали нещадного прогресивного оподаткування прибутків, яке б знищило великі нагромадження капіталу. Крім того, як панацею від місцевих лих, вони обстоювали передачу в муніципальну власність таких комунальних закладів, як водогін, газогін телефон та трамвай.

Найдужче зацікавили нас скарги містера Асмунсена на його клопіт зі своєю каменярнею. Він запевняв, що не має ніякого прибутку з тієї каменярні, хоч у Сан-Франціско, зруйнованому останнім землетрусом, дуже багато будують і каменю він продає силу. За ті шість років, відколи відбудовується місто, підприємство його зросло у вісім разів, а прибутки залишились ті самі.

— Залізнична компанія знає стан моїх справ краще, ніж я сам, — сказав він. — Вона знає мої експлуатаційні витрати до останнього цента, як і умови моїх контрактів. Звідки вона все це знає, я можу лише здогадуватися. Певне, вона має своїх шпигунів серед моїх службовців, і в неї, мабуть, зв'язки з усіма моїми контрагентами. Зважте самі: досить мені укласти якийсь контракт, що повинен дати великий прибуток, як раптом відповідно зростає залізничний тариф на перевіз каменю з моєї каменярні. Робиться це без жодних пояснень. І весь мій прибуток забирає залізниця. Мені ніколи не щастило домогтися від неї, щоб вона скасувала збільшений отаким чином тариф. З другого боку, коли трапляються невдачі, зростають виробничі видатки або доводиться укласти контракт на умовах менш вискових, мені завжди йдуть на поступку, і компанія зменшує перевізну плату. І виходить — який не буде в мене прибуток, його завжди забирає залізниця.

— А те, що залишається вам, — перебив його Ернест, — дорівнює платні, яку ви одержували б, якби каменярня належала залізничній компанії, а ви були б її управителем, адже так?

— Ваша правда, — відповів містер Асмунсен. — Нещодавно я зробив підрахунок по бухгалтерських книгах за останні десять років. Виявилося, що прибуток мій якраз дорівнює платні управителя. Залізнична компанія так самісінько могла б держати мою каменярню й платити мені як найманому директорові.

— Але в такому разі,— засміявся Ернест, — компанії довелось би взяти на себе весь ризик, що його вона так люб'язно полишає на вас.

— Отож-бо, — похмуро відповів містер Асмунсен.

Давши їм висловитися, Ернест почав їх розпитувати.

Спочатку він звернувся до містера Оуена.

— Ви, здається, відкрили нову крамницю в Берклі шість місяців тому?

— Так, — відповів містер Оуен.

— Відтоді я помітив, що три бакалійні крамнички в цьому районі закрилися. Чи не ваш магазин спричинився до нього?

Містер Оуен потвердив це, самовдоволено всміхаючись.

— Звичайно, вони не могли витримати нашої конкуренції.

— А чому?

— Бо в нас капітал більший, тому ми одержуємо більші прибутки при менших видатках.

— Виходить, ваш магазин поглинув прибутки цих трьох крамничок? А скажіть мені, що сталося з їхніми власниками?

— Один з них розвозить наш крам, про інших я нічого не знаю.

Ернест раптом обернувся до містера Коволта.

— Ви часто влаштовуєте дешевий розпродаж товарів у своїх аптеках{51}. А що сталося з власниками малих аптек, яких ви приперли до стіни?

— Один з них, містер Газфуртер, зараз завідує нашим рецептурним відділом, — відповів той.

— Отже, вам дісталися всі їхні колишні прибутки?

— Атож. Задля цього ми й торгуємо.

— А ви? — несподівано звернувся Ернест до містера Асмунсена. — Ви обурені тим, що залізниця забирає ваші бариші?

Містер Асмунсен кивнув головою.

— Ви самі хотіли б одержувати їх?

Містер Асмунсен знову кивнув.

— Коштом інших?

Відповіді не було.

— Коштом інших? — наполягав Ернест.

— Інакше зиску не матимеш, — коротко відповів містер Асмунсен.

— Отже, бізнес полягає в тому, щоб одержувати прибутки коштом інших і не давати іншим мати прибутки вашим коштом? Адже так?

Ернест мусив запитати ще раз, і тоді лише містер Асмунсен дав відповідь:

— Це так, але ж ми не проти того, щоб і інші мали прибутки, аби тільки не надмірні.

— Надмірними ви називаєте великі прибутки, але самі ви не від того, щоб одержувати їх?.. Чи не так?

Містер Асмунсен мусив визнати, що справді так.

Далі Ернест так само притис містера Келвіна, колишнього власника великої молочарні.

— Колись ви боролися з молочним трестом, а тепер організовуєте фермерську партію. Як це вийшло?

— О, я не перестав боротися, — відповів містер Келвін з досить войовничою міною. — Я воюю з трестом там, де з ним ще можна воювати, — на політичній арені. Дозвольте вам пояснити. Кілька років тому ми, молочарі, діяли кожен за себе.

— І конкурували між собою? — перебив Ернест.

— Так, і ця конкуренція зменшувала наші прибутки. Тому ми пробували скооперуватись, але завжди хтось не бажав приставати до гурту, і все зривалося. Ось тоді й з'явився молочний трест.

— Фінансований з надприбутків "Стандард Ойл"?

— Еге ж, — погодився містер Келвін, — Але тоді ми цього не знали. Агенти молочного тресту пристали до нас із короткими гужами.