Замкнена кімната - Сторінка 43

Зараз вона зійде туди і скупається.

Начальник центрального управління викликав члена колегії Стіга Мальма до свого великого світлого наріжного кабінету в найстарішому будинку поліції. На малиновому, килимі яснів чотирикутник сонячного світла, а крізь зачинені вікна долинав приглушений гуркіт з майданчика, де прокладали нову лінію метро.

Мова йшла про Мартіна Бека.

— Ти зустрічався з ним частіше за мене, і коли він одужував після поранення, і протягом цих двох тижнів, що він вийшов на роботу,— сказав начальник центрального управління.— Як він, по-твоєму?

— Я не знаю, що ти маєш на думці,— відповів Мальм.— Стан його здоров'я? .

— Нехай його фізичний стан визначають лікарі. Мені здається, що він цілком одужав. Мене більше цікавить, яке враження справила на тебе його психіка.

Мальм пригладив свої добре доглянуті кучері.

— Гм... Що тобі сказати...

Він замовк, і начальник центрального управління, трохи почекавши, роздратовано мовив:

— Я не вимагаю від тебе глибокого психіатричного [405] аналізу. Просто хотів знати, яке враження він справляє на тебе тепер.

— Я не так часто його бачу,— ухильно відповів Мальм.

— Але частіше за мене,-сказав на-чальник центрального управління.— Він такий, як і був?

— Тобто, як був до поранення? Ні, мабуть, не таки Але він довго хворів, давно не працював, отже, потрібей якийсь час, щоб знов увійти в роботу.

— А в який бік він, по-твоєму, змінився? Мальм запитально ґлянув на свого шефа.

— Принаймні не в кращий. Адже він був трохи дивакуватий і неприступний. І дуже свавільний.

Начальник центрального управління наморщив лоба.

— Ти так вважаєш? Мабуть, це правда, але раніше він досягав добрих наслідків у роботі. Чи, по-твоєму, він тепер ще свавільніший?

— Важко сказати... Він ще тільки два тижні працює...

— У мене таке враження, що він став якийсь неуважний,— сказав начальник центрального управління.— Нема вже тієї спритності. Взяти хоча б його останню справу, той смертельний випадок на Бергсгатан.

— Так,— погодився Мальм,— ту справу він проводив погано.

— Просто скандально,— підхопив начальник центрального управління.— Навіть більше: яку висунув заплутану версію! Дякувати богу, тією справою не зацікавилася преса. Але все може бути, так і чекай, що якісь чутки підуть. І навряд чи. це буде корисно для нас, а тим паче для Бека.

. — Так, я не знаю, що й думати,-: погодився Мальм.— Деякі докази буквально висмоктані з пальця. І те, що винний начебто сам зізнався... Я просто розгублений.

Начальник підвівся, підійшов до вікна, що виходило на Агнегатан і будинок міської управи навпроти. Постоявши кілька хвилин, він повернувсь на місце, вперся долонями в стіл і, розглядаючи свої нігті, сказав:

— Я багато думав про це. Сам знаєш, що Бек непокоїть мене, адже ми хотіли призначити його начальником управління...

Він помовчав. Мальм уважно слухав.

— Я дійшов ось якого висновку,— повів далі начальник центрального управління.— Коли зважити, як Бек вів справу того Скельда...

— Сверда,— поправив його Мальм.

— Що? Так, Сверда. Ну от, із Бекової поведінки видно, що він ще не зовсім у своїй колії, чи як по-твоєму?

— По-моєму, схоже, що він взагалі з'їхав з глузду. [406]

— Ну, аж до цього, будемо сподіватися, ще не дійшло. Але якесь зрушення в його психіці є, і тому я вважаю, що треба почекати, подивитися, чи це щось поважне, чи лише тимчасові наслідки його хвороби.

Він ледь підняв долоні над столом і знов опустив їх. .— Одне слово... поки що я вважав би ризикованим рекомендувати його на посаду начальника управління. Нехай ще попрацює на своєму місці, а там побачимо. Адже це була ще тільки наша пропозиція, на колегію ми її не ставили, тож я пропоную тим часом відкласти її. У мене є інші, кращі кандидатури, а Бекові не конче знати, що його висували, отже, й не буде кривдно. То як?

— Я вважаю, що це мудра ухвала,— відповів Мальм. Начальник центрального управління підвівся й відчинив двері. Мальм негайно схопився з місця.

— І мені здається, що це мудра ухвала,— погодився начальник центрального управління.

Коли чутка про те, що підвищення скасовують, години через дві докотилася до Мартіна Бека, він чи не вперше в житті погодився з начальником центрального управління.

Ухвала й справді була на диво мудра.

Філіпп Труфаст Маурітсон ходив по камері. Він не міг усидіти на місці, у голові в нього вирували думки. Щоправда, помалу вони спростилися до кількох запитань.

Що все-таки сталося?

Як воно могло статися?

Маурітсон надаремне шукав відповіді.

Чергові наглядачі вже доповідали про нього в'язничному психіатрові. На тому тижні вони хотіли звернутися й до священика.

Маурітсон все вимагав якихось пояснень, а хто краще за священика вміє пояснювати. От і нехай спробує.

В'язень тихо лежав у темряві. Спати він не міг.

Він думав.

Що все-таки сталося, хай йому біс?

Як воно могло статися?

Хтось та повинен знати відповідь.

Хто?