Життя Ісуса
- Франсуа Моріак -Розділ І
НІЧ У НАЗАРЕТІ
'За правління імператора Тіберія в Назареті жив тесля Єшу, син Йосифа і Марії; про це містечко, що налічувало кілька жител, видовбаних у скелястому горбі навпроти Ездре-лонської долини, не згадується ні в історичних довідках, ні в Старому Завіті. Збереглися залишки тих печер. Одна з них прийняла це дитя, цього юнака, цього чоловіка разом з теслею Иосифом та Богородицею. Там він прожив близько тридцяти років — не в тиші захоплення й любові, а в самій гущі свого роду, серед пересудів та заздрощів, дрібних сварок численної родини, побожних галилейців, противників римлян та Ірода, які в очікуванні перемоги Ізраїлю ходили на свято до Єрусалима.
Отже, вони були там із самого початку його прихованого життя, ті, хто при явленні перших чудес вважатимуть його несповна розуму і захочуть вгамувати його. Євангеліє називає нам їхні імена: Яків, Йосиф, Симон, Іуда... Наскільки він був схожий на інших ровесників, бачимо також з обурення назарян, коли він уперше виголосив проповідь у їхній синагозі. Йому не вдається їх переконати. "Хіба ж то не тесля, син Марії? — запитували один одного.— Чи ж немає серед нас його братів?" Так казали про нього сусіди, на очах у яких він ріс, з якими грався, ще недавно виконував їхні замовлення: він був теслею, одним із двох-трьох теслів містечка.
Як і всі майстерні цього земного світу, вона у певну годину наповнювалася сутінками. Двері й вікно від вулиці зачинялися. У кімнаті, за столом, на якому лежав хліб, залишалися троє: чоловік на ім'я Йосиф, жінка на ім'я Марія і хлопець на ім'я Єшу. Пізніше, коли Йосиф покинув цей світ, син і мати лишилися самі, очікуючи прийдешнього.
Про що вони говорили? "А Марія оці всі слова зберігала, розважаючи, у серці своїм."" Цей текст з Євангелія Луки, а також інший уривок з того ж Євангелія — "А мати його зберігала оці всі слова в своїм серці..."— не лише підтверджують, що він узнав від Марії все те, що говорить про дитинство Христа; вогненною блискавкою пронизують вони невідо-
ме життя у хатинці теслі трьох, а потім двох осіб. Звичайно, ця жінка не могла забути таємниці, шо зародилася в її плоті; та роки спливали, а обіцянки: ангела-провіеника не сповнювалися; й інша жінка на її місці давно відкинула б ті пророцтва, настільки вони були незрозумілі й страхітливі.
Ангел Гавриїл промовив до неї: "І ось ти в утробі зачнеш, і сина породиш, і даси йому ймення Ісус. Він же буде Великий і Сином Всевишнього званий, і Господь Бог дасть йому престол його батька Давида. І повік царюватиме він у домі Якова, і царюванню його не буде кінця".
Отже, хлопець став підлітком, парубком, мужем, галилей-ським теслею, схиленим над своїм верстатом. Він не був великим, його не називали Сином Всевишнього; не мав він престолу, а лише ослінчик біля вогню благенької кухоньки. Мати могла б засумніватися... Але ось свідчення євангеліста Луки: "Марія зберігала ці слова і безперервно розважала над ними у своєму серці".
Вона берегла їх у своєму серці, нікому не виказуючи. Навіть, певно, самому синові... Годі уявити собі якусь бесіду між ними. Говорили по-арамейськи звичайні слова, які промовляють бідні люди, називаючи повсякденні речі, знаряддя праці, харчі, І не було слів, аби назвати те, що здійснилось у тій жінці. Родина мовчки споглядала цю таємницю. Обдумування цієї таємниці розпочалося в сутінках Назарета, де вчувалася присутність Трійці.
Хто б повірив біля криниці чи біля кладки для прання білизни, що діва Марія, залишаючись непорочною, народила Месію? Та серед буденних клопотів вона не переставала розважати в серці над своїм скарбом — благовіщепням ангела, словами, які вперше промовив до неї: "Радій, благодатная, Господь із тобою! Ти благословенна між жонами!..", тими словами, які тисячі й тисячі разів будуть повторюватись упродовж століть. Смиренна Марія це знала; сповнена Святого Духа, пророкувала одного дня перед своєю родичкою Єлизаветою: "Всі роди мене за блаженну вважатимуть!"
Двадцять років, тридцять років потім вірить мати теслі у те, що всі роди її вважатимуть за блаженну! Пригадувала собі, як вагітною пішла в гірську околицю, у місто Іудине, увійшла в дім священика Захарії, який залишався німим, та його дружини Єлизавети. Тоді затріпотіла дитина, яку в утробі своїй ця стара жінка носила, і Єлизавета скрикнула: "Благословенна ти між жонами..."
Двадцять років, тридцять років опісля Марія ще вірила в те, що вона благословенна між усіма жінками? Нічого не сталося, та що мало б статися тому виснаженому тесляреві, тому немолодому вже іудеєві, який вміє лишень стругати дошки, роздумувати над Писанням, бути послушним і побожним?
Чи залишився хоча б один живий свідок Богоявлення тієї благословенної ночі? Де ті пастирі, де ті волхви-звіздарі, які прийшли з-поза Мертвого моря, щоб поклонитися дитяткові? Ціла історія світу, здавалось, підкорилася тоді волі Всевишнього. Якщо цезар Август наказав зробити перепис у всій імперії та васальних землях, зокрема в Палестині у часи Ірода, то лише для того, щоб одна подружня пара пі-шла'дорогою, яка вела від Назарета до Єрусалима і Вифлеє-ма; а ще тому, що Міхей сказав у своєму пророцтві: "Ти ж, Вифлеєме-Ефрато, занадто малий єси, щоб бути між родинами Іуди. З тебе вийде мені той, хто має бути Володарем в Ізраїлі..."
Постаріла мати теслі в глибині сутінків виглядала ангелів, які після дня Благовіщення постійно наповнювали її життя. Це вони у святу ніч показали пастухам дорогу до печери і з глибини тих самих сутінків, де любов дрижала в яслах з холоду, обіцяли мир на землі людям доброї волі. І знову ж таки ангел, появившись уві сні, наказав Йосифові взяти дитятко та його матір і втікати до Єгипту від гніву Іродового... Та відколи повернулися до Назарета, небо замкнулося, ангели зникли.
Синові Божому потрібен був час, щоб глибоко увійти в плоть людську. Минали роки, і матері теслі могло б здаватися, що все це їй приснилося, якби не те, що вона постійно перебувала в присутності Отця і Сина, перебираючи в своєму серці все, що сталося.
СТАРИЙ СИМЕОН
Лише один із тих спогадів, певно, намагалася вона прогнати. Було це слово, вимовлене в храмі, яке, мабуть, хотілося їй у певні хвилини забути. На сороковий день після народження хлопчика вони вернулися до Єрусалима, щоб Марія могла очиститися і поставити дитя чоловічої статі перед Господом, якому воно належало, як усі первістки; за викуп первородного призначалася сума у п'ять сіклів. Старець на ймення Симеон взяв дитину на руки. І враз, сповнившись Духом Святим, вигукнув з радістю: "Нині, Владико, можеш відпустити слугу твого, бо його очі бачили Спасіння, світло на просвіту поганам і на славу народу Ізраїлю..." Але чому ж старець враз повернувся до Марії? Чому він прорік: "І меч душу прошиє тобі самій..."?
Ті слова ніколи більше не Докидали її — ті слова, той меч. Він увійшов у неї в ту хвилину і залишається в серці. Бо вона добре знає, що поранити ї| можна лише в синові, що будь-яке страждання, як і радість, йдуть лише від нього самого. Ось чому все те, що булЬ в Марії людське і слабе, раділо. Можливо, від того, що роки минають, а їхня скромна господа і їхнє бідне життя залишаються у таємничій безвісті. Можливо, думала вона, що для порятунку світу вистачає цієї присутності, невідомої світові, таємного втілення Бога, і їй треба боятися одного меча — страждання від того, що вона єдиний серед людей свідок цієї великої любові.
• Розділ II
• Розділ III
• Розділ IV
• Розділ V
• Розділ VI
• Розділ VII
• Розділ VIII
• Розділ IX
• Розділ X
• Розділ XI
• Розділ XII
• Розділ XIII
• Розділ XIV
• Розділ XV
• Розділ XVI
• Розділ XVII
• Розділ XVIII
• Розділ XIX
• Розділ XX
• Розділ XXI
• Розділ XXII
• Розділ XXIII
• Розділ XXIV
• Розділ XXV
• Розділ XXVI
• Розділ XXVII
Розділ II
ЮНАК СЕРЕД ЗАКОНОВЧИТЕЛІВ
їхнє життя було таким звичайним, таким подібним на інші життя, що євангеліст Лука, похвалившись на початку свого Євангелія, що описуватиме "все, від першої хвилі докладно розвідавши", не знаходить нічого іншого про юнацькі роки Христа, як епізод, що стався під час прощі до Єрусалима на свято Пасхи, яку Ісус здійснив у дванадцятирічному віці разом з батьками. Коли Марія з Иосифом поверталися до Назарета, Ісуса з ними не було. Спочатку подумали, що він лишився з сусідами і приятелями, тому пройшли цілий день без нього. Далі занепокоїлися. Даремно шукаючи його поміж різними групами паломників, стривожені вернулися в Єрусалим. Три дні ходили вони по Єрусалиму, гадали вже, що втратили його.
Знайшовши врешті Ісуса у храмі серед законовчителів, які чудувалися його словам, батьки й не думали поділяти їхнього захоплення; мати вперше, мабуть, звернулася до нього з докорами:
— Дитино моя, чому ти отак зробив нам? Ось батько твій і я, засмучені, шукали тебе...
І вперше Єшу відповів не так, як мала б відповісти будь-яка інша дитина, не відповів тоном послушного учня. Без зухвалості, але так, ніби мав не ті роки, ніби був поза всяким віком, у свою чергу запитав їх:
— Чого ж ви мене шукали? Хіба не знали, що я маю бути при справах Отця Мого?
Знали, але не зрозуміли... Свідоцтво Луки точне: батьки йе зрозуміли того, що він їм говорив. Марія була подібна на всіх інших матерів, змучених турботою і неспокоєм... Яка ж мати легко осягає таїну покликання своєї дитини? Яка мати у певну хвилину не бентежиться своїм вирослим дитям, яке вже знає, куди прямує? Але вибранка, яка знала шр таємницю з самого початку, збирала у своєму серці те, чого не розуміла бідна жінка. І все ж слова дитини могли видатися їй черствими. Чи говорив їй Єшу ніжні слова, крім тих останніх, вимовлених з висоти хреста?
Євангеліст Лука стверджує, що Ісус слухався батьків, хоч не уточнює, що він бував з ними ніжний. В кожному слов^Христа до матері, яке згадується в Євангелії (крім останнього), бачимо тверду незалежність щодо тієї жінки — так, ніби він послуговувався нею лише для свого втілення; він лише вийшов з цієї плоті, і справді нічого більше спільного між ними не було. Тим, хто якось повідомив йому: "Твоя мати й брати твої он стоять осторонь і хочуть побачити тебе", він відповів: "Хто мати моя І хто брати мої?" А потім обвів очима тих, що сиділи довкола нього, і сказав: "Ось моя мати і брати мої.