Життя Ісуса - Сторінка 3

- Франсуа Моріак -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Та йому не годилося виходити на узвишшя і кричати: "Я Христос, Син Божий". Ісус скидає з себе одяг, входить у воду, не зважаючи на Йоана, який стримує його від цього. І тоді Дух Святий покриває його своїми крильми, тінь яких затріпотіла тридцять років тому назад на Діві, аби вона породила дитятко. Йоан Хреститель чує голос (а може, інші також почули його): "Ти син мій улюблений..." І Син людський пішов у пустелю, де блукає

диявол і спокушає цього небезпечного незнайомця.

і

ПЕРШЕ ПОКЛИКАННЯ

Після сорокаденного посту і споглядання Ісус вернувся на місце хрещення. Він знав наперед, для якої саме зустрічі. "Ось Агнець Божий!" — мовив пророк (звичайно, напівголосно), бачачи, як той наближається до нього. Тепер уже біля Йоана були двоє його учнів. Вони глянули на Ісуса, і цього погляду вистачало — вони пішли за ним туди, де він жив. Один з них був Андрій, другий — Йоан, син Зебедея. "Подивившись на нього, Ісус його полюбив". Те, що написано тут про багатого юнака, який відійшов у смутку, лише мається на думці... Що робив Ісус, аби стримати їх? Побачивши, що вони йдуть за ним, спитав: "Чого ви шукаєте?" А вони відповіли йому: "Учителю, де ти живеш?" Він говорить до них: "Ходіть і побачите!" Ті пішли й побачили, де він жив, і в нього той день перебули. "Було ж коло години десятої".

Слова, що хвилюють,як і настанови Христа. Де він живе? В пустелі, повній каміння, яке диявол підбурює його перетворити на хліб. Під час цієї першої зустрічі, провісниці Ви-танії, між Христом і учнями виникає дивна, нелюдська любов. Уже розгоряється запалений вогонь, перекидаючись з гілки на гілку, від душі до душі: Андрій повідомляє братові, що знайшов Христа, і проводить у пустелю Симона, якого Ісус від того дня називає Кефою.

На другий день вогонь розгоряється ще більше, охоплюючи й Филипа (як і Андрій та Петро, він був з Вифсаїди). Ми не знаємо, якими словами чи діями Ісус привернув його до себе. Але вогонь уже перекидається від Филипа ^о Ната-наїла. Це нове дерево загоряється не одразу: Натанаїл тямить у Писанні й тому заперечує: "А що доброго може бути з Назарета?" А приятель лише сказав йому: "Прийди і подивись!" (

Чи вистачало призначеній душі лише побачити Ісуса, щоб визнати його? Ні, Ісус подавав їй знак. Знак, поданий Натанаїлові, невдовзі переконав і самарянку. "Звідки знаєш мене?",— недовірливо спитав Натанаїл. "Перш ніж Филип закликав тебе, бачив я, як ти був під смоковницею". Натанаїл зразу ж відповів: "Учителю, ти Син Божий".

Зовсім не важливо, що таємне діло, яке сповнялося під смоковницею, не було виявлене. Але Натанаїл, який своїми найпотаємнішими чуттями відданий цій людині, почувається відкритим перед нею, як почуває себе найбільший грішник з-поміж нас, коли падає навколішки, визнаючи свої гріхи, або ж звертає обличчя до Святих Дарів. Кому тільки не. подавав Христос за свого земного життя цей знак, який кидав долілиць простих і щирих людей? Він відповість на най-потаємніші думки книжників і— фарисеїв, однак вони не вдарять себе в груди, а побачать у ньому лише підступність Вельзевула. Більше, аніж їхнє невір'я, Христа дивує віра смиренного Натанаїла; уявляємо, як усміхнувся до нього Ісус, промовляючи слова: "Тому що я сказав тобі: бачив тебе під смоковницею, то й віриш! Бачитимеш ще більше..."

Можливо, тоді, коли відбувалася ця зустріч з Натанаїлом, Ісус уже покинув пустелю, де він постив упродовж сорока днів і переборював спокуси князя темряви. Піднімаючись уздовж Йордану через Архелаїду та Скіфополь, він досяг Тиверіадського озера і Вифсаїди — батьківщини учнів, яких недавно забрав у Йоана. Ще не пробила для них година остаточного відходу: човни та сіті ще трохи затримують їх; це лише перше покликання.

Ми не знаємо нічого про почуття залишеного Предтечі; хіба що в оточенні Йоана проявиться певна неприязнь до учнів Ісуса. Але Син людський приходить, наче злодій, і, забравши гаряче любиму душу, не озирається на тих, кого лишив у* самотності. Його благодать діє у глибині сердець тих, хто позбавлений сина чи доньки; його розрада приходить іншими, незвичними для нас шляхами. Ніщо так не чуже для нього, як протести, виправдання, сльози. Через століття, упродовж яких тьмянів його образ, нам треба збагнути цього тихого і невблаганного іудея, котрий прийшов, як він сам говорить, розділити людей і з самого початку робить це з видимим завзяттям, з показною байдужістю Бога до цього Предтечі, до цього Хрестителя, у якого він відібрав його найкращих друзів. Незабаром він гукатиме про це на всіх перехрестях: "Я приніс не мир, а меч". Він вимагає, щоб йому віддали перевагу перед найближчими родичами і навіть перед таким учителем, як Предтеча, щоб покинули їх і йшли слідом за ним.

Розділ V

КАНА

Блідий від посту і змагання із сатаною, Ісус пішов уздовж Йордану зі своїми новими друзями і досяг Тиверіадського озера. Був з ним Йоан, син Зебедея, найулюбленіший з-поміж інших; були також Андрій, Симон-Петро, Натанаїл, званий також Варфоломієм. Кожен з них уперше переживав цю драму, яку Христос приніс у світ і яку й сьогодні грають повсюдно, де славиться ім'я Ісусове: покликання, заклик, заперечення бідних людей, сповнених щоденних клопотів, пригнічених тисячею обов'язків. їх особливо стримують кровні зв'язки, які неволять серця, і водночас вони призначені для дивної чистоти. Однак тут, на березі озера, ці люди щасливі на самоті з Христом. Усі вони — і апостоли, і Учитель, який їх покликав, живуть тут у благодаті.

Ісус не поспішає; на якийсь час він залишає їх із сім'ями, з їхнім ремеслом. Сам повертається до матері, у Назарет. Зустрінуться в Кані Галилейській, куди запрошені на весілля. Євангеліст Йоан уточнює, що Христос прийшов разом з учнями. Оскільки під час бенкету Ісус сказав до Марії: "Таж не прийшла година моя", це весілля відбулося одразу після повернення до Галилеї, незадовго до того, як апостоли все покинуть і підуть за Ісусом.

Перше чудо Ісусове явилося на весільному бенкеті, посеред веселої забави, коли забракло вина і йому довелось перетворити на вино воду в шести великих кам'яних посудинах, призначених для очищення іудейського.

"...1 виявив славу свою,— пише Йоан,— й увірували в нього учні його". Саме для них звершив він це чудо, готуючи їх до того, аби вони з повною самопожертвою відповіли на другий поклик. До того ж Марія просила його: "Вина в них нема...", і він, незважаючи на доволі сувору відповідь, поступився своєю божественною слабістю перед матір'ю.

Він уже вирішив, що переступатиме всі пороги, сідатиме за будь-який стіл, бо прийшов для грішників, для тих, хто заблудився.

Ця бентежна подія розпочинається з Кани і триватиме до Витанії, до останнього миропомазання. Той чоловік, який називає себе Сином Господнім, щоденно ганьбитиме себе спілкуванням з митниками, куртизанками, розпусниками, покидьками суспільства. У Кані це були щасливці долі, які не відмовляють собі у розвагах І втіхах.Весільний староста гукав до молодого: "Всякий чоловік спершу подає добре вино, а гірше — коди уп'ються. Ти ж приховував добре вино аж по сю пору". Поза всяким сумнівом, шість кам'яних посудин додали весільної радості розбуялому бенкетові. Не один непитущий, певно, ставив Христові лицемірне запитання, яке так часто повторюватиметься фарисеями: "Учні Йоана постять, а твої ні?" Але він усміхається і мовчить, бо його година ще не прийшла.

Отже, як і було провіщено йому, Натанаїл став свідком ще більш дивного чуда, ніж те, якому він дивувався у Вита-нії: чого тільки не може відтепер зробити Син людський? І вЧой день, коли він ствердить, що вино є кров його, а хліб — тіло його, ті, що були з ним у Кані, відразу в це повірять. Це перше чудо, здавалося б, найменш "духовне" з усіх, веде їх до неймовірного таїнства.

ОСТАННІЙ поклик

Ісус подався з учнями до Капернаума, на берег озера, де Симон, Андрій, Яків та Йоан відшукали свої човни і неводи. Залишив їх на короткий час; тепер вони від нього вже не відійдуть. Це видається нам зовсім звичайним, ми часто читали цю історію. Проходячи уздовж озера'й побачивши, як його друзі закидають сіті, він сказав лише: "Ідіть за мною, і я зроблю з вас ловців людських душ", і вони, навіть не оглянувшись, залишають усе і йдуть за ним. Насправді ж тепер Ісус явив їм новий знак своєї могутності, вибрав те, що обов'язково мусило вразити цих простодушних людей. Він спочатку позичив у них човен, аби вирватися з натовпу, який надто близько тіснився біля нього. Симон повеслував, човен відплив трохи від берега, й Ісус, сидячи на кормі, говорив до натовпу, що зібрався на березі, до натовпу, безперечно, схвильованого, бо через нього думки вже поділилися. В синагозі Назарета, де, як кожен побожний єврей, він мав право говорити, його тлумачення пророцтв дратувало народ, який знав його змалку. Тесля Єшу не викликав у них поваги, незважаючи на зроблені ним зцілення, про які вже починали говорити. Він довів їх до крайнього роздратування, натякнувши про те, що першими будуть погани, а не вони. Лише чудом урятувався від їхньої люті.

Тепер він більше не наражатиметься сам-один — у човні разом з ним Симон і сини Зебедея. Ще у Витанії рибалки переконалися, що йому відоме потаємне життя кожного з них; вони на власні очі бачили чудо в Кані Галилейській; Ісус вилікував Симонову тещу від лихоманки. Йому залишається ще здивувати їх тим, що є найважливішим для них,— наловити стільки риби" скільки їм потрібно; ось тут вони зрозуміють, що це надлюдський вчинок! Якраз цілу ніч рибалили і нічого не впіймали — а тут Симон мусить кликати на допомогу Якова і Йоана, щоби разом витягнути сіті. Обидва човни аж занурЬвалися у воду, стільки риби було в них. Тоді Кефа падає навколішки. Сьогодні знову має-, мо знак присутності Бога, бачачи мерзенність нашого гріхопадіння: "Іди від мене, Господи, бо я грішна людина!" Відповідь Ісуса, як і багато його слів, містить у собі пророцтво, яке сповняється й понині перед нашими очима: "З цього часу ти будеш ловити людей!"

Усе ж принаймні один з них — Симон — був одружений.

І коли прозвучав для них останній поклик, Яків і Йоан покидають не лише човен, але й свого батька Зебедея. Залишають його "у човні з робітниками", уточнює євангеліст, підкреслюючи жахливість цього вчинку.