Життя Ісуса - Сторінка 2

- Франсуа Моріак -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Бо хто виконує волю Божу — той мій брат, і моя сестра, і моя мати..."

Одне принаймні певне: дванадцятирічний юнак промовляв уже до неї строго, так, ніби хотів установити дистанцію, і враз став для неї немовби чужим. Марія знає, що саме так має бути. А втім, матері вистачає лише потиску руки, одного погляду, щоб вона відчула себе улюбленою; вона щохвилини знаходила свого сина у собі самій: вона не могла його втратити, бо ніколи не розлучалася з ним у своєму серці. Перед Христом — вічність, щоб прославити свою матір у плоті. Тут, на землі, він, можливо, ставився до неї так, як ставився до своїх невіст-черниць, яких хотів освятити; тепер за гратами монастиря, у своїх келіях, чи в людському гаморі вони також знають усі вияви самотності і безпорадності, та все ж їх не покидає внутрішня впевненість у тому, що вони вибрані й улюблені.

Дванадцятирічний Ісус, який зростав у мудрості, літах і благодаті, про якого мати, вертаючись з Єрусалима, думала, що він лишився серед родини і сусідів, жив у гущі людей — ремісників, подібних на нього, хліборобів, виноградарів, рибалок з озера. Ці люди говорили про сівбу та овець, про сіті, човни і рибу; спостерігали за заходом сонця, щоб провістити вітер або дощ. Вже з того часу він знає, що буде зрозумілий простим людям, якщо говоритиме тими словами, котрі означають речі, якими вони щодня користуються, говоритиме про те, що вони збирають, сіють і жнуть у поті чола. І навіть те, що виходить за межі тих понять, зрозуміле простим людям лише через порівняння з тими речами або за аналогією з ними: вода з криниці, вино, гірчичне зерно, фігове дерево, вівця, трохи розчини, мірка муки — більшого не треба, аби найсмиренніші зрозуміли істину.

ІСУС-ЮНАК

Дванадцятирічний Іудей вважався уже дорослим. Той Ісус, який дивував законовчителів, у очах назарян виглядав, певно, дуже побожним хлопцем, освіченим у Торі. Але між випадком під час прощі до Єрусалима та його виходом на яскраво освітлену арену минуло вісімнадцять найбільш таємничих років. Дитинство таке чисте, що Ісуса-дитину легко уявити. Але Ісус-юнак? Ісус-мужчина?

Як збагнути цю невідомість? Він був сповна людиною й, окрім гріха, поклав на себе всі інші слабості — в тому числі й слабості нашої юності, але, звичайно, без її тривог, без порожнього завзяття і сердечних хвилювань. У тридцятирічному віці йому досить лише сказати: "Покинь усе і йди за мною", щоб людина встала і пішла за ним. Жінки відмовлятимуться ОД СВОЇХ ПрИСТраСНИХ ЗаХОПЛенЬ, ЩОб ПОКЛО: нятися йому. Вороги стануть ненавидіти в ньому людину, яка зачаровує і приваблює. Бо люди, яких не люблять, називають інших спокусниками. Можливо, ще не проявлялася влада над людськими серцями у того юнака, який стругав дошки й розмірковував над Торою серед невеликої громади ремісників, селян і рибалок... Та що нам відомо про це? Як би він не вкривав попелом той вогонь, який прийшов запалити на землі, хіба не жеврів він у його погляді, в його голосі? І, можливо, тоді він наказував якомусь юнакові: "Ні, не вставай! Не йди за мною..."

Що говорили про нього? Чому син теслі не одружувався? Безперечно, його охороняла побожність. Безперервна молитва, хоча й не виражена словом, створює довкола святих атмосферу зосередженості та поклоніння. Всі ми бачили людей, які, займаючись буденною роботою, безперервно знаходилися у присутності Бога; найбільші негідники шанують їх, неясно відчуваючи цю присутність.

І справді, той, хто одного дня підкорить собі вітер і море, мав також силу вселяти у серця великий спокій. Своєю силою він позбавляв жінок хвилювання при своїй появі; він вгамовував ще не розпалені сердечні бурі, бо інакше б у ньому поклонялися не Синові Божому, а людині серед людей.

Розділ III

КІНЕЦЬ ПРИХОВАНОГО ЖИТТЯ

Чутка про проповіді Йоана Хрестителя долетіла до Назарета. Якщо на п'ятнадцятому році правління Тіберія існував куточок землі, де люди знали, що єдиний Бог чекає і вимагає від кожного з нас не кривавого жертвоприношення, а внутрішньої чистоти, щирого каяття, любові до бідних, то це була Галилея, підкорена тетрархом Іродом Антипою, а народ її зневажений римлянами і греками. Афіни і Рим пішли далеко вперед у своїй могутності, філософствуванні та розвагах. У Галилеї ж маленький народ заглибився у пряму протилежність — відвернувся од прагнень всемогутності, пересичення 1 задоволення бажань. На берегах Мертвого моря у пості і стриманості жили есе-нійці, турбуючись лише про власні душі.

Уявляємо собі, як та людина в теслярні Назарета чекає свого часу. Можливо, Марія розповідала йому про Йоана, сина своєї родички Єлизавети, про його таємниче народження. Священик Захарія та його безплідна жінка Єлизавета досягли старості. Коли Захарія сам-один служив Богові біля кадильного жертовника, а вся маса народу молилася надворі, відкрилось йому, що народиться в нього син, який буде сповнений Духа Святого. Через те що Захарія на якусь мить засумнівався у чуді, він замовк аж до того часу, поки не сталося провіщення і стара Єлизавета не народила сина; тоді всупереч бажанню сусідів батько написав на табличці: "Йоан імення йому". І в тій хвилі уста і язик розв'язались йому. Марія пам'ятає, як через шість місяців після того відвідала свою родичку. Лише по стількох роках не пригадувала собі слів привіту, які проказала на порозі її оселі: "Величає душа моя Господа, і радіє дух мій у Бозі, Спасі моїм, — що зглянувся він ца покору своєї раби, бо ось від часу цього всі роди мене за блаженну вважатимуть..." Ні, тиша останніх годин укритого життя не могла бути схвильована гімном радості. Марія розуміла, що прийшла та година: меч уже поволі хитався.

Бо той Хреститель, про якого кажуть, що він одягнений в одежу з верблюжої шерсті і носить ремінний поясна стегнах, харчується сараною і диким медом, з погрозами проповідував покаяння, хрестив у воді; він провіщав неминучий прихід невідомої людини: "Йому розв'язати ремінця на його взутті я негідний... Я хреіцу вас водою, але Він хреститиме вас Святим Духом... Серед вас є той, кого ви не знаєте..."

Митники, вояки, простолюдини приходили до нього і запитували: "Що ж нам робити?" А він відповідав митникам: "Не стягайте нічого понад те, що вам звелено". А воякам казав: "Нікого не кривдьте!" І, безперечно, їхні гарячі серця не вдовольнялися, бо чекали нечуваної відповіді, яку незабаром дасть їм той інший— "Якщо хочете бути досконалі, киньте все і йдіть за мною".

Іван Хреститель говорив про того невідомого відкрито: "Але йде ось могутніший за мене. У руці своїй мас Він віяч-ку, і перечистить свій тік. і полову спалить ув огні невгасимім".

Останні дні укритого життя. Робітник не є вже робітником; він відмовляється од усіх замовлень, і його майстерня поволі чахне. Молився він завжди, але тепер — і вдень, і вночі. Марія застає його долілиць на землі. Можливо, його вже охопило нетерпіння, аби все сповнилося якнайшвидше: нетерпіння, яке він виявить під час свого трирічного сходження на Голгофу. О. як хочеться йому вже зараз почути тріск перших скіпочок того вогнища, яке він мав запалити. До цього часу Бог настільки упокорився в людині, що навіть мати його, свідок цієї таємниці, забувала про неї. відпочивала од ваги тієї гнітючої правди: це була її дитина, така, як інші діти, вона цілувала його в чоло, дивилася, як він спить; то був юнак, якому вона штопала хітон, він заробляв на хліб, сідав за стіл, щоб поїсти, розмовляв із сусідами; були й інші схожі на нього побожні ремісники, тямущі в Письмі. І, безперечно, це та сама людина, яка в ці останні дні підходить до дверей, мовчки, з відчуженим поглядом, слухає те, що говорять люди, уважна до тих розмов про Поана, що чуються звідусіль. Та вже виявляється в ньому сила, єдиним свідком якої є його мати. Так. син її. чи радше "людина",— ось що значать таємничі слова "Син людський".

Він уже далеко звідсіль, він повністю належить тому, що любить, тому людству, яке мусить завоювати — але в якого ворога! Коли Ісус роздумує про своїх ворогів, він уявляє собі не фарисеїв, первосвящеників чи вояків, які битимуть його по обличчю... Гляньмо правді у вічі: він знає свого супротивника. Той супротивник має багато імен у всіх мовах. Ісус — це світло, що прийшло у світ, упокорений владою темряви. У цей п'ятнадцятий рік правління Тіберія світом явно владарює сатана. Для кесаря вигадує на Капрі мерзотні забави, про які розповідає Светоній. Він послуговується богами, щоб розбестити людей, він займає місце богів, він обожнює злочин, він цар світу.

Ісус знає його, але той ще не знає Ісуса; якби знав, не накликав би на себе біду. Просто тиняється довкола найчистішої душі, до якої будь-коли наважився доступитись. Та який святий — безгрішний? Саме це підбадьорює сатану. Гордість, яка загубила його самого, неначе виразка, спотворює стільки ангельських облич!

В ту хвилину свого життя Син людський є ще невидимим у пітьмі гладіатором, він — уже готовий вийти на яскраво освітлену арену воїн, якого чекає у страху дикий звір. "Я бачив,— вигукне Христос в один радісний день,— я бачив того сатану, що спадав з неба, немов блискавка!" Можливу це падіння він бачив в останні години свого укритого життя? Чи бачив він (а як міг не побачити?), що переможений ангел потягне за собою мільйони душ і буде їх більше, ніж пластівців снігу під час снігової бурі?

Узяв плащ, зав'язав сандалії, сказав матері слова прощання, яких ніхто ніколи не знатиме.

Розділ IV

ХРЕЩЕННЯ ІСУСА

Ісус поспішає до Іудеї, він прямує до того місця на Йордані, поблизу Витанії, де на нього чекають його перші друзі. Та це не та Витанія, в якій незадовго до смертної години вклонятимуться йому останні його друзі.

Чи йде він сам, чи з іншими назарянами, яких притягує хрещення Йоана? Своїм серцем він знає учнів Хрестителя, що прийшли з Вифсаїди до Витанії і, як тільки побачать Ісуса, залишать Предтечу. А серед них найбільш улюблений — син Заведея...

Та коли Христос уперше наближається до нього, Йоан Хреститель самотній, він його ще не знає. Лише згодом вигукне: "Оце Агнець Божий, що бере на себе гріхи світу!" Як кожен побожний ізраїльтянин, Ісус покоряється ритуальному хрещенню; немовби мав змити з себе якісь гріхи. Синові людському треба було зробити цей перший крок, з'явитися над людською масою, в яку він був захований тридцять років тому глибше, ніж зерно у землю, втаємничений більше, ніж сьогодні в Євхаристії.