Життя Ісуса - Сторінка 9

Він дивиться на тіло, що лежить біля його ніг; знає минуле цього тіла, оскверненого храму, в якому вже перебуває Свята Трійця.

Та хай звиклі до гріха не втішаються цим прикладом. Та, котрій він більше простив, і любить більше. Любов цієї покаянної така велика, як і її прощені гріхи. Але для більшості з нас гріхи рівнозначні лише нашій невдячності, і чим вище витягає нас милосердя, тим нижче і нижче ми падаємо. І якщо все-таки якогось вечора та жінка знов, поступиться бажанню... що ж, ми знову побачимо її з посудиною пахощів напередодні Господових мук — вона йтиме для останнього миропомазання і останнього прощання.

Розділ XII

БІСИ МАРИ МАГДАЛИНИ

Одна річ схиляє нас до того, що грішниця з розпущеним волоссям і Марія Магдалина — одна й та ж особа: саме про неї постійно говориться в Євангелії як про жінку, яку Господь визволив від семи бісів. Отже, Син людський знав грішницю, яка увійшла в залу з пахучим миром. Нема потреби говорити їй, як іншим: "Прощаються тобі гріхи..." Таке відпущення вона вже дістала. Справді, він визволив цю заплакану жінку від бісів. І досить давно: здається, що вона вже досягла на шляху навернення тієї точки, де душа, осяяна світлом любові, відкриває для себе силу-силенну своїх гріхів і проймається кожним із них, їхньою мерзенністю, простежує їх у самій глибині спокушених і гріховних сердець, заплутується у безконечних сітях спокус, у густій кроні відповідальності.

Ця жінка була одержима любов'ю сильніше, ніж сімома бісами, і ми ніколи не знатимемо, яким чином вона перейшла від однієї одержимості до другої, бо Євангеліє про це мовчить. Чи боротьба була короткотривалою, чи довгою? Ми хотіли б знати, чи Господь усього живого використав свою божественну владу, аби присмирити її, чи, навпаки, дав їй свободу і поклався на любов, яка у відповідь на його заклик почала нуртувати через звалища бруду, змиваючи усяку скверну, відновлюючи почуття сорому.

Ми знаємо цей сором і цю ганьбу. А фарисей зневажав заплакану жінку, яка стояла навколішках, бо в очах праведних людей вона була відринутою. Всі сім бісів Марії Магдалини містяться в одному демоні. Існує лише один демон, як існують їх тисячі, і всі можливості зла плодяться у тій похітливості, сама згадка про яку забарвлює червоним кольором обличчя святих людей.

Йдеться не про буденні слабості, не про ті огріхи, до яких схильна кожна істота, ті злидні, які принижують молодих людей і вкривають соромом людей літніх,— говориться про ту одержимість, проти якої безсилі окремі люди; власне тіло в повному розумінні цього слова кинуло їх у безумство, і вся суть існування на Землі для них зводиться до пошуку якогось абсолюту у власному тілі. Вони справді одержимі сімома бісами, яких ми називаємо сімома смертельними гріхами.

Насамперед гординя! Розпусна жінка відчуває божевільну насолоду від своєї влади над серцями, від можливості завдати їм страждань, викликати заздрощі, розлучити тих, що люблять один одного. Що гірше тут — жіноча жорстокість чи пиха чоловіків? Нам доводилося чути відверті визнання, зроблені абсолютно байдужим тоном: "Він помер через мене... Вона відібрала собі життя через мене..."

Вбивці. Якщо не всі розпусники пролили кров дорослих людей, усі вони в діях, далеких від справжнього призначення, знищували душі, які могли б народитися. І вони знищили багато тих, хто вже народився.

Страх загинути на самоті лежить глибоко у нутрі плотських людей. Багаточисельний натовп, що його показує нам Христос, натовп, який штовхається, збиває з ніг на широкій дорозі загибелі, складається з людей, зібраних тут зовсім не випадково: вони шукали і знайшли один одного. Це співучасники і співдіячі, які потребують одні одних, щоб разом загинути. Як тварини, що групуються за своїм видом, вони скупчуються за своїми вадами. Кожна окрема вада підносить своє знамено над групою прихильників. День Страшного суду застане їх разом, і не буде потреби скликати їх сурмами з чотирьох сторін світу: похмурі кетяги вже повністю дозріли, і чорному ангелу залишається лише зібрати урожай.

Хоча спільний гріх цементує їх докупи, ревнощі, зненависть виривають між ними прірву. І в своєму безумстві вони відчувають себе переможцями лише тоді, коли завдають одні одним страждань.

Дрібні біси плазують слідами ненависної і смертоносної похітливості. Гурманство, над яким часто ‘кепкують, напевне було у Марії Магдалини, як і в усіх великих грішників, не минущим смакуванням, а шуканням тривкого стану обеззброєного блаженства. Жінки, які мали б ненавидіти спиртне, жадібно ковтають його, немов губки... І раптом засинають останні ангели — хранителі душі, відступає сором, зникає спогад про дорогих осіб, одна за одною падають перепони — алкоголь і наркотики дають своїм прихильникам ключі від царства темряви.

Безперечно, Марія Магдалина була тією грішницею з розпущеним волоссям, саме її звільнено від семи бісів.

І ми намагаємось уявити собі це чудо — її перехід з одного світу в інший. "Ким була І ким стала!" — вигукує Боссюе. Справді, можливо, все це проходило просто: те, що розповідають про дії Христа, не порівняти з тим, що він робить у глибині сердець. Син людський уже тоді жив і діяв так, як живе, і діє невидимий Христос. Історія Марії Магдалини відбувалась або могла відбуватися всередині нас. Наше власне визволення чи наше поневолення допомагають уявити, чим стало це звільнення для одержимої жінки.

Бо йшлося справді про одержимість. "Марія, названа • Магдалиною, з якої він вигнав сім бісів". Ця повія була біснуватою. Та хіба похітливість не такий гріх, як інші?

І хіба немає у тій неможливості зцілитися, на яку нарікають навіть грішники, які тягнуться до Бога, у постійному поверненні до своїх гріхів знаку не звичайної спокуси, але якоїсь мани — мани, що захопила не лише окрему особу, але й цілий рід?

У Сен-Сірана є жахливий текст, де цей єретик показує нам, як на одній сім'ї безперервно відбивається прокляття — від батька до сина. Ця страшна людина зуміла збагнути своєрідне спадкове прокляття і зберегти непохитну віру перед цим жахіттям. Однак правдою є й те, що таємниця спадковості примушує нас вірити і в таємницю милосердя: існує одержимість цілих родів. Смерть однієї пропащої істоти не знищує паростків падіння. І діти, плоть від плоті його, є також дітьми його хтивості, вони змушені передавати цю страшну естафету усім своїм нащадкам.

Щоб звільнитися від цього кошмару, треба уважно роздивитися покаянну душу, звільнену від семи бісів. Марія Магдалина перемогла фаталізм плоті. Оскільки любов пере-

49

4 Ф Моріак

магається лише любов'ю, вона запалила зустрічний вогонь. Так само, як тоді, коли все ТІ життя зосереджувалось на тваринному існуванні і довколишній світ для неї зводився до однієї особи (справді, найбанальнішою таємницею людської любові є те, що вона неймовірно знецінює все інше, вважає нікчемним усе, що лежить поза предметом нашої пристрасті), так і нині це безумство концентрується довкола Христа. Знову весь світ зникає, але тепер уже для Богочоло-віка. І навіть тіло цієї жінки зазнає знищення. Колишнє бажання померло. У вгамованому серці зустрічаються чистота і поклоніння, вони примиряються між собою. Марія Магдалина заходить до кімнати, у якій за столом Ісус, і йде просто до нього, не дивлячись на інших гостей. У всьому світі лише Ісус і вона, котра любить Ісуса. Тепер любов стала її Богом.

Це покаянна грішниця. Ті, що дивуються, чому їм не вистачає наполегливості, шукають у наверненні джерело насолоди. Але в душі, засіяній сімома бісами, погано вирваний бур'ян знову проростає, якщо землю не перекопати, не обробити і не перекинути великими зусиллями і сльозами.

У ту годину свого життя Марія Магдалина, напевне, переживала такий етап, коли людина, уже повністю віддана Богові, інколи ще чує голодне виття давньої пристрасті. Але Магдалина мертва для всього того, що вона покинула. Ніщо більше не розлучить її з тим, кого вона шукала поміж людьми.

Трохи розгублена, як на мій погляд, вона всюди ходить за Ісусом. Вона зупиняється лише тоді, коли він сам, прибитий до хреста трьома цвяхами, уже не може більше йти вперед, не може зробити більше жодного кроку, хоча б і перемагаючи біль. Тоді Марія Магдалина, також ставши нерухомо біля нарешті досягнутої мети — скривавленого дерева, міцно обіймає його, аж поки не знімуть понівечене тіло її Бога і не помістять у гробі, що знаходиться неподалік. Ніщо для неї не втрачене, поки вона знає, де спочиває його священне, хоч і мертве, тіло. Можливо, вона думає, що він лише прикидається мертвим. На короткий час вона покидає гріб, щоб купити пахощів, а на світанку знову тут, біля гробу, з Саломеею і матір'ю Якова. Лише тепер вона опам'яталася, стоячи перед зяючим гробом, перед входом у порожнечу. Вкрали її Господа! І вона не знає, де покладено його! Просить допомоги, звертається до садівника, не знаючи, що це якраз Він і є (як говориться у автора) "Наслідування Христа": "Коли ви вважаєте, що далеко від'мене, тоді я часто дуже близько біля вас..."

Кожна дійова особа драми Спокутування виступає як прототип тих численних копій, з якими ми стикаємось у жит-

ті. Душі, на яких відбилося зображення Марії Магдалини, сповнюють світ відтоді, як вона покинула його. Віднині найбільш осквернені люди знають, що можуть викликати най-сильнішу любов до себе, бо вони найбільші грішники. Марія Магдалина встановила зв'язок; між глибиною падіння, з якого Христос витягнув деяких горішників, і любов'ю, якою ці врятовані йому зобов'язані. Цей зв'язок, якщо на нього погодитись, із самого безчестя творить святість.

З-поміж усіх розпусників куртизанка, можна сміло сказати, не боїться ніякого сорому, межі її падіння немає. її покликання полягало в тому, щоб не заперечувати нічого з того, що вигадує людина, яка прагне знайти абсолютну безмежність у чуттєвих сприйняттях. Неймовірне перевтілення! Марія Магдалина залишається вірною своєму покликанню: вона й надалі ні в чому не відмовлятиме, але тепер уже не чоловікам, а Богові. Вона знову розпочне невтомні пошуки, та тепер вона ітиме за своїм Господом і своїм Богом. Діва й далі шаленіє, шаленство тіла стало шаленством хреста; як і раніше, вона віддається усім надмірностям, але в тій сфері, де такі надмірності дозволені; перевищення самого себе не обмежене правилами і нема тут іншої межі для чистоти і вдосконалення, як чистота і досконалість Небесного Вітця.

ПРИТЧІ

Ця покаянна, безсумнівно, приєдналася до групи жінок, які допомагали Ісусові своїм майном.