Життя, Всесвіт і все суще - Сторінка 8

- Дуглас Адамс -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Якийсь матрац тільки-но зустрів якогось робота.

— Здоров був, роботе,— сказав матрац.

— Пхе,— сказав робот і продовжив робити те, що він робив доти: дуже повільно тюпав по дуже маленькому колу.

— Вдоволений? — спитав матрац.

Робот зупинився і глипнув на матрац. І дивився він на нього зневажливо. Ясно як день — матрац був дуже нетямущий. Бо у відповідь він лише вилупився широкорозплющеними очима.

Порахувавши до десяти значних десяткових розрядів, які були точною довжиною паузи, що найповніше виражала загальне презирство до всякого роду матрацяних речей, робот продовжив нарізувати дрібненькі кола.

— Ми могли б погомоніти,— мовив матрац. — Як ти на це дивишся? То був великий матрац і, мабуть-таки, високого гґатунку. В наш час дуже мало чого виробляється, бо в нескінченно великому Всесвіті, наприклад у такому, як наш, більшість речей і предметів, які тільки може уявити собі людина, а ще більше, яких навіть людська уява змалювати не в змозі, спокійнісінько ростуть собі на деревах. (Недавно відкрили ліс, у якому дерева плодоносили викрутками з храповиками. Життєвий цикл викрутки з храповиком доволі-таки цікавий. Зірвавши, її треба тримати в темній запиленій шухляді декілька років і не чіпати. Потім десь серед ночі вона раптом прокльовується, скидає зовнішню оболонку, яка розсипається в порох, і вилуплюється на світ божий вдивовижку загадковий маленький металевий предмет з фланцями з обох кінців, з чимось схожим на гребінець та з чимось схожим на отвір для шрубика. Коли його знаходять, то просто викидають геть на смітник. Ніхто не знає, яку радість знаходить викрутка в такому житті. Природа, в своїй нескінченній мудрості, очевидно, працює над цим.) У дійсності ніхто не знає і того, яку втіху зі свого життя мають матраци. Ці великі дружелюбні єства зі вставними пружинами живуть тихим, самотнім життям у болотах Скорншелус Зети. Багато з них попадають у сильця мисливців, після чого їх забивають, висушують, експортують, кладуть на ліжка, і на них люди сплять. Здається, що жоден з матраців цим не переймається, а всіх їх називають однаково — Зем.

— Ні,— відказав Марвін.

— Мене звуть Зем,— сказав матрац. — Ми могли б трохи погуторити про погоду.

Марвін зробив ще одну перерву в своїй нудній круговоротній праці.

— Роса,— зауважив він,— випала цього ранку з особливо нудотним плюскотом.

І, мовби натхнений таким розмовним вибухом, він затюпав до нових висот смутку та нудьги. Він чіпко тримався своєї нудної праці. Якби він мав зуби, то зараз би заскреготав. їх у нього не було. Тому він і не заскреготав. Усе було зрозуміло з його важкої ходи.

Матрац захлюмбурумкав кругом себе. На таке здібні лише живі матраци на болоті, ось чому вживання цього слова повсякдень дуже обмежене. Він

захлюмбурумкав на доброзичливий манір, скориставшись для цього з до-волі-таки великої кількості води. Він принадливо видув з води кілька чарівних бульбашок. На мить крізь молочний туман пробився полохливий сонячний промінь, висвітивши голубі та білі смужки на шкірі матраца, й істота відразу ж підставила променю спину, щоб трохи погрітися. Марвін тюпав.

— Гадаю, що ти весь у роздумах,— плюхчано сказав матрац.

— І глибших, аніж ти можеш собі уявити,— меланхолійно відповів Марвін. — Потужність моєї розумової діяльності на всіх її рівнях та її аспектах така ж безмежна, як і безкраї простори самого космосу. Звичайно ж, за винятком потужності мого модуля щастя.

Чвак, чвак — чвакав він по болоту.

— Мій модуль щастя,— додав він,— можна вмістити до сірникової коробки, навіть не виймаючи з неї сірників.

Матрац забурлопопився. Такий клекіт видає живий болотний матрац, якого глибоко зворушила чиясь сповідь-розповідь про його/її життєву драму. Згідно з "Ультра-повним Максимегалонським словником будь-якої мови та говірки, що будь-коли існували в межах Галактики" це слово могло також означати зойк, який вирвався у Його Світлості Лорда Соньроззяпа Пустомельського, коли йому доперло, що він другий рік підряд забув про день народження своєї дружини. Та позаяк в історії існував лише один Його Світлість Лорд Соньроззяп Пустомельський і він довіку зостався одинаком, то слово вживається лиш в негативному чи в гіпотетичному сенсі, тож поширюється думка, що "Ультра-повний Максимегалонський словник будь-якої мови та говірки, що будь-коли існували в межах Галактики" не вартий того флоту транспортних кораблів, який потрібен для перевезення з місця на місце його мікрофішного видання. Як не дивно, та поза межами словника залишилося слово "плюхчано", а воно просто-напросто означає "з відтінком плюхчаності".

Матрац знову забурболопився.

— Я відчуваю, що твої діоди переповнені глибоким смутком,— він пузиркнувся (походить від слова "пузиркатися", щоб дізнатися про значення цього слова треба купити примірник трактату "Болотний Діалект Скорншелуса" в будь-якій букіністичній книгарні, що допродує залишки накладу, або ж купити "Ультра-повний Максимегалонський словник будь-якої мови та говірки, що будь-коли існували в межах Галактики", чому страшенно зрадіє університет, бо вимушений відводити для його зберігання свою дорогоцінну автостоянку),— і це мене дуже сприкрює. Тобі б не завадило трішки уматрацоподібнитися. Ми живемо на болоті тихим відокремленим життям, тут ми можемо похлюмбурумкати та попузиркатися, а на мокву ми дивимося плюхчаними очима. Декотрі з нас гинуть від рук мисливців, та оскільки всіх нас звуть Земами, тож ми ніколи не знаємо, кого не стало, тож бурболопіння зводиться до мінімуму. А чому ти ходиш кругами?

— Бо моя нога загрузла в багнюці,— просто відповів Марвін.

— На мій погляд,— сказав матрац, співчутливо оглядаючи вищезгадану кінцівку,— це доволі паршивенька нога.

— Ти маєш рацію,— сказав Марвін,— так воно й є.

— Перекулигається,— сказав матрац.

— Будемо сподіватися,— згодився Марвін,— а ще я маю надію, що сама ідея робота з дерев'янкою видасться тобі дуже потішною. Можеш розповісти це як жарт своїм друзям Зему з Земом, коли побачиш їх пізніше — у них від реготу й чохли полопаються, наскільки я їх знаю, хоча, звісно, їх особисто я не знаю, хоча я знаю природу всіх органічних форм життя і набагато доскональніше, аніж мені того б хотілося. Ха! Не життя у мене, а коробка черв'ячних передач.

Він продибав навкруги свого тонкого сталевого протеза ще раз. Тонка сталева тичина прокручувалася в багнюці і, здавалося, загрузала ще глибше.

— А чому ти все ходиш і ходиш кругами? — запитав матрац.

— Так я висловлюю свою точку зору,— сказав Марвін і продовжував нарізати коло за колом.

— Вважай, що ти її вже висловив, мій любий друже,— флюрбкнув матрац,— вважай, що свого досяг.

— Іще якийсь мільйон років,— сказав Марвін,— всього-на-всього ще мільйончик. А тоді я спробую ходити задом наперед. Це для різноманітності, сам розумієш.

Всіма фібрами своєї пружинної душі матрац відчував, що роботові так кортить, щоб його спитали, скільки ж часу він отак марно та безглуздо тупцяє, тож іще раз тихо флюрбкнувши, він так і зробив.

— Ой, та про що мова, приблизно одну цілу і п'ять десятих мільйона одиниць часу, може, з гаком,— охоче повідомив Марвін. — Ну ж бо, спитай, чи мені це не набридає.

Матрац спитав.

Марвін не зважив на запитання і з підкресленою демонстративністю ще настирніше захрупав суглобами.

— Якось мені довелося виступити з промовою,— сказав він зненацька і ніби без будь-якого зв'язку з попереднім. — Можливо, ти відразу й не збагнеш, чому я згадав про це, та вся справа в моєму мозку, швидкість його функціонування феноменальна. Якщо грубо округлити, то я в тридцять мільярдів разів інтелектуальніший від тебе. А для наочності, скажи число, яке перше спаде на думку.

— Е-е, п'ять,— сказав матрац.

— Неправильно,— мовив Марвін. — От бачиш?

Матрац був цим глибоко вражений і усвідомив, що удостоївся бути присутнім у товаристві неабиякого розуму. Він виролнувся по всій своїй довжині, викликавши маленькі брижі, які від захвату пробігли по міленькій, покритій ряскою затоці.

Він так пройнявся, що аж глепкнув.

— Розкажи мені,— попросив він,— про промову, яку ти одного разу виголосив, мені аж рубці сверблять послухати.

— Сприйняли її дуже погано,— сказав Марвін,— з ряду різних причин. Я проголосив її,— додав він, зробивши паузу, щоб зробити щось на зразок куцого жесту своєю здоровою рукою, тут не скажеш, що зовсім здоровою рукою, та все ж тією рукою, яка була здоровіша за ту другу, яка була найнеоковирнішим чином наглухо приварена до його лівого боку,— о-он там, десь за милю звідси.

Він показував, настільки він міг те зробити своєю культяпкою, при цьому явно демонструючи, що тримає руку у висячому положенні з натугою, кудись у туман поза очеретами, на той край болота, який виглядав точнісінько так, як і будь-яка інша його місцина того болота.

— Там,— повторив він. — У той час я був до деякої міри знаменитістю. Матрац охопило збудження. Він ніколи не чув, щоб на Скорншелус Зеті виголошувалися промови, і тим паче — знаменитостями. З його спини, що аж запрухляла від збудження, в усі боки полетіли бризки води.

Він зробив щось таке, до чого матраци, з лінощів, дуже рідко вдаються. Зібравши кожну дещицю своїх сил, він підняв своє видовжене тіло, поставив його сторчма і кілька секунд тремтячи тримав його навшпиньки, видивляючись крізь туман та очерети на ту ділянку болота, куди показував Марвін, і без жодного розчарування уздрів точно таку саму ділянку, як будь-яка інша ділянка болота. Зусилля було завеликим, і він флямкнувся назад у калюжу, оббризкавши Марвіна смердючою багнюкою, змішаною з торфом і водорослями.

— Я таки побував знаменитістю,— сумно бубонів робот,— на якийсь короткий проміжок, дякуючи моєму чудесному та вельми небажаному спасінню від участі, що майже ототожнювалася з таким везінням, як погибель у самому серці палаючої зірки. Можеш судити з мого стану,— додав він,— що я ледь-ледь врятувався. Либонь, уяви собі, мене врятував торговець металобрухтом. Ось тобі й маєш, мозок розміром з... кому це потрібно. Декілька секунд він люто кружляв по колу.

— І не хто інший, а саме він присардачив мені оцю дерев'янку. Хіба не огидно? Він продав мене до кунсткамери. Я став зіркою експозиції. Я мав сидіти на якомусь ящику і оповідати свою історію, в той час коли екскурсанти вмовляли мене підбадьоритися і не сприймати все за зле.