Зниклий Безвісти - Сторінка 28

Декілька разів гукнув "Ало", але ніхто не відзивався. "Ніхто не відзивається", — сказав він старшому портьє. Той, спостерігаючи за телефонуванням, як здалося Карлові, з особливим зацікавленням, сказав: "Так, уже за чверть шоста. Вона вже напевно не спить. Задзвоніть-но голосніше". Цієї миті, без якоїсь окремої спонуки, телефон сам озвався. "Говорить надкельнер Ісбарі, — сказав надкельнер. — Доброго ранку, пані надкухарко. Тільки не кажіть, що я Вас розбудив. Мені дуже прикро. Так-так, уже за чверть шоста. Як же мені страшенно прикро, що я Вас розбудив. Вимикайте телефон, коли спите. Ні-ні, немає мені виправдання, особливо з огляду на нікчемність справи, в якій я хотів би з Вами поговорити. Звичайно ж, у мене є час, я почекаю при телефоні, якщо Вам завгодно". "Мабуть, вона в нічній сорочці підбігла до телефону, — сказав, підсміхаючись, надкельнер старшому портьє, який увесь цей час стояв, схилившись із напруженим виразом лиця до телефонного апарата. — Я й справді її розбудив, бо зазвичай її будить дівча, яке друкує в неї на машинці, а сьогодні воно, мабуть, винятково забарилося. Так шкода, що я її розбудив, вона й без того така нервова". "Чому ж вона не говорить?" "Пішла подивитися, що там із тим дівчам", — відповів надкельнер, уже приклавши слухавку до вуха, бо телефон знову задзеленчав. "Та знайдеться, — заговорив він знову в телефон. — Не лякайтеся так усього, Вам і справді треба як слід відпочити. Ага, отож моє невеличке питання. Тут у мене один ліфтяр, на ім'я... — він запитально обернувся до Карла, який був напохваті й тут-таки нагадав своє ім'я, — на ім'я Карл Росман, якщо не помиляюся, Ви свого часу трохи ним цікавилися; на жаль, він відплатив за Вашу люб'язність чорною невдячністю, без дозволу покинувши пост і спричинивши мені цим важкі, досі ще до кінця не з'ясовані неприємності, і за це я щойно його звільнив. Сподіваюся, Ви не сприймете цього трагічно. Як-як Ви кажете? Звільнив, так, звільнив. Таж кажу Вам, він покинув свій пост. Ні, тут я вже справді не можу до Вас дослухатися, люба пані надкухарко. Тут уже йдеться про мій авторитет, надто багато поставлено на карту, отакий-от хлопчисько зіпсує мені всю цю банду. Саме з ліфтярів не можна й ока спустити. Ні-ні, в цьому випадку я не можу зробити Вам такої послуги, хай би як почувався завжди зобов'язаним Вам догодити. Та навіть якби я, попри все, залишив його тут, просто задля того, аби не присиплялася моя злість, то саме з огляду на Вас, так, саме з огляду на Вас, дорога пані надкухарко, він не сміє тут залишатися. Ви так переймаєтеся ним, а він того аніскілечки не заслуговує, а оскільки я знаю не тільки його, але й Вас, переконаний, що це призвело би до найважчих розчарувань, від яких я будь-якою ціною хочу Вас уберегти. Кажу це цілком відверто, попри те, що цей збентежений молодик стоїть за кілька кроків переді мною. Його буде звільнено, ні-ні, пані надкухарко, його буде остаточно звільнено, він геть ні до чого не годиться. До того ж і з інших боків на нього надходять скарги. Надпортьє, скажімо, так-так, Феодор, і той нарікає на неґречність і нахабство цього хлопця. Як то цього не досить? Таж, люба пані надкухарко, заради цього хлопця Ви йдете проти власного характеру. Ні, не завдавайте мені ще й цієї прикрости".

Цієї миті портьє нахилився до вуха надкельнера і щось йому прошепотів. Надкельнер спершу вражено на нього глянув, а потім заговорив у телефон так швидко, що Карл спочатку не зовсім зрозумів і навшпиньки наблизився на два кроки.

"Люба пані надкухарко, — почув він, — щиро кажучи, ніколи не міг подумати, що Ви так погано знаєтеся на людях. Я тут саме довідуюся про Ваше ангеляточко таке, що докорінно змінить Вашу про нього думку, і мені майже шкода, що саме мені доводиться Вам про це сповістити. Отож цей вишуканий молодик, якого Ви називаєте взірцем добропорядносте, не пропускає жодної вільної від служби ночі, аби не побігти до міста, звідки повертається щойно над ранок. Так-так, пані надкухарко, це доведено свідками, бездоганними свідками, так. Скажіть-но мені тільки, а звідкіля він бере грошики на всі ці розваги? І як йому після цього бути пильним на службі? А може, Ви ще хочете, аби я описав Вам, що він там у місті виробляє? Та я дочекатися не годен позбутися цього хлопця. А Ви, будь ласка, сприйміть це як застереження, якою обережною треба бути з приблуклими парубками".

"Але ж, пане надкельнер, — вигукнув Карл, у якого просто-таки відлягло від серця від великої помилки, що, як виглядало, тут трапилася і яка, можливо, найрадше приведе до того, що все несподівано виправиться, — тут, безперечно, сталася якась плутанина. Здається, пан надпортьє сказав Вам, ніби я щоночі виходжу. Але це не так, навпаки, я щоночі в спальній залі, це можуть підтвердити всі хлопці. Коли я не сплю, то вивчаю купецьке листування, але зі спальної зали не виходив жодної ночі. Це легко довести. Очевидно, пан надпортьє плутає мене з кимось, і тепер я розумію, чому він уважає, ніби я з ним не вітаюся".

"Негайно замовкни, — заволав надпортьє, погрожуючи йому не, як зробили б інші на його місці, пальцем, а кулаком. — Це я Тебе з кимось сплутав! Ну, тоді мені вже не місце в портьєрні. Та Ви тільки послухайте, пане Ісбарі, тоді мені тут уже не місце, коли я плутаю людей. Та за всі свої тридцять років служби я ще ніколи нікого не переплутав, і це могли би посвідчити сотні панів над-кельнерів, яких ми відтоді тут мали, але саме на Тобі, нещасний хлопчиську, я почав плутати. І це на Тобі, з твоєю показною, гладенькою пикою. Що тут можна переплутати! Ти хоч щоночі бігай поза моєю спиною до міста — я за самим уже лицем можу заприсягтися, що ти закінчений негідник".

"Годі, Феодоре! — сказав надкельнер, чия телефонна розмова з надкухаркою, здавалося, раптово перервалася. — Справа дуже проста. Про його нічні розваги нам наразі зовсім не йдеться. Мабуть, перед відходом він хотів би, аби ми розпочали якісь великі розслідування його нічних занять. Цілком можу собі уявити, що це йому сподобалося б. Тоді, напевно, довелося би викликати і переслухати як свідків усіх сорок ліфтярів, звісно, всі вони з кимось його переплутали б, тобто на свідків поступово перетворився би весь готельний персонал, уся робота готелю, звичайно, на якийсь час зупинилася б, а якби його тоді й викинули, він принаймні натішився би всім тим на славу. Отож ліпше навіть не починати. Він уже мав за дурепу надкухарку, цю сердешну жінку, і цього досить. Не хочу нічого більше чути; Тебе негайно звільнено за службове недбальство. Я дам тобі розпорядження для каси, там Тобі видадуть платню по сьогоднішній день. До речі, при твоїй поведінці — між нами — це просто-таки ласка, я роблю її, тільки зважаючи на пані надкухарку".

Раптовий телефонний дзвінок не дозволив над-кельнерові негайно підписати розпорядження. "Ні, ці ліфтярі не дадуть мені сьогодні жити!" — скрикнув він, вислухавши перші ж слова. "Це нечувано!" — заволав він за хвильку. І, повернувшись від телефону, звернувся до готельного портьє, кажучи: "Прошу тебе, Феодоре, ану затримай-но цього хлопчину, нам іще належить із ним побалакати". А в телефон розпорядився: "Негайно біжи сюди".

От тепер уже надпортьє принаймні зможе відвести душу, чого за розмовою йому ніяк не вдавалося. Він тримав Карла за передпліччя, але не спокійно, що, зрештою, можна було б витримати, а то послаблював стиск, то поступово все зміцнював його і зміцнював, а при його силі цьому, здавалося, не буде кінця, і в Карла аж темніло в очах. Проте він не просто тримав Карла, а, так наче діставши наказ іще й розтягнути його, раз по раз підносив угору і трусив, знову і знову звертаючись при цьому до надкельнера з тим самим питанням: "А чи не плутаю я його тепер, ой чи не плутаю?"

Певним порятунком для Карла стало те, що увійшов найголовніший ліфтяр, такий собі Бес, вічно захеканий, опецькуватий хлопець, і трохи перебрав на себе увагу надпортьє. Карл був такий виснажений, що ледь привітався, коли, на превеликий свій подив, побачив, що позаду хлопця вкрадається Тереза, бліда як смерть, недбало вдягнена, з абияк зібраним волоссям. Тієї ж миті вона приступила до нього і прошепотіла: "Пані надкухарка вже знає?" "Пан надкельнер зателефонував їй", — відповів Карл. "Тоді все гаразд, тоді все гаразд", — сказала вона швидко, жваво водячи очима. "Ні, — сказав Карл. — Ти навіть не підозрюєш, як вони проти мене налаштовані. Мені доведеться піти, надкухарка вже теж у цьому переконана. Прошу Тебе, не залишайся тут, іди нагору, я потім прийду попрощатися".

"Але ж, Росмане, що Ти собі думаєш, Ти залишишся в нас, доки Тобі подобатиметься. Адже надкельнер зробить усе, чого захоче надкухарка, він же її любить, я недавно довідалася. Будь спокійний". "Прошу Тебе, Терезо, йди собі. Я не можу так добре боронитися, коли Ти тут. А боронитися мушу дуже ретельно, коли на мене зводять наклепи. Що уважніше боронитимуся, тим більше надії, що залишуся. Отож, Терезо..." На жаль, від раптового болю він не зміг втриматися, щоб не додати тихенько: "Якби тільки цей надпортьє мене відпустив! Я навіть не підозрював, що він мені ворог. Як же він мене тисне і тягне!" "І чому тільки я це кажу, — подумав він водночас. — Жодна жінка не годна вислухати такого спокійно". І справді, Тереза, а йому не вдалося затримати її вільною рукою, звернулася до надпортьє: "Пане надпортьє, будь ласка, негайно відпустіть Росмана, Ви ж робите йому боляче. Пані надкухарка зараз прийде особисто, і тоді всі побачать, що йому в усьому чинять кривду. Пустіть його; що Вам за задоволення мучити його!" Вона навіть схопила надпортьє за руку. "Наказ, панночко, наказ", — сказав надпортьє, приязно пригортаючи вільною рукою Терезу, в той час як другою навіть зі ще більшою силою стиснув Карла, ніби не просто хотів зробити йому боляче, але й переслідував щодо цієї руки, яка тепер перебувала в його володінні, якусь особливу мету, ще далеку від досягнення.

Терезі знадобився якийсь час, аби вивернутися з обіймів надпортьє, і вона вже збиралася заступитися за Карла перед надкельнером, що все ще вислуховував дуже докладні свідчення Беса, як тут швидким кроком увійшла надкухарка. "Дякувати Богу!" — вигукнула Тереза, і якусь мить у кімнаті не було чути нічого, крім цих гучних слів.